Іннокентій IV
| Іннокентій IV | ||
.png) | ||
| ||
| ||
|---|---|---|
| 25 червня 1243 — 7 грудня 1254 | ||
| Попередник: | Целестин IV | |
| Наступник: | Олександр IV | |
| Дата народження: | не пізніше 1190 | |
| Місце народження: | Генуя, Італія[1] | |
| Дата смерті: | 7 грудня 1254[2][3] або 14 грудня 1254[4] | |
| Місце смерті: | Неаполь, Сицилійське королівство | |
| Поховання: | Неаполітанський соборd | |
| Громадянство: | Генуезька республіка | |
| Релігія: | католицька церква[5] | |
| Освіта: | університет Пармиd і Болонський університет | |
| Батько: | Ugo Fiesco, Count of Lavagnad[6] | |
| У миру: | Сінібальдо де Фіескі | |
 Медіафайли у Вікісховищі
| ||
Інноке́нтій IV (лат. Innocentius PP. IV, 1190 — 7 грудня 1254) — папа Римський (1243—1254). Представник шляхетного генуезького роду Фієскі. Народився у Генуї. Обраний на конклаві 1243 року. Подібно до свого попередника Григорія IX вів боротьбу проти германського імператора Фрідріха II та його наступника Конрада IV за незалежність церкви та Риму. Провів перший Ліонський собор (1245). Сприяв поширенню християнства у Європі, допомагав Тевтонському ордену. Сподівався на навернення Монгольської імперіяї, куди відправив із місією Плано Карпіні (1245). Через легатів коронував князя Данила Галицького королем Русі (1253). На прохання останнього безуспішно намагався організувати хрестовий похід проти Золотої Орди. Світське ім'я — Сінібальдо де Фієскі (італ. Sinibaldo de Fieschi).
Здобув юридичну освіту: вивчав право в Пармі та Болоньї, був обізнаний у канонічному праві і вважався одним з найповажніх юристів свого часу[7]. З 1218 року займав чільні посади у Римській курії. Вів боротьбу проти німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена та його наступників — Конрада і Манфреда. Пропонував сицилійську корону англійському королю Генріху III, Карлу Анжуйському, Річарду Корнуельському.
У 1245 році скликав Вселенський собор у Ліоні, на якому брав участь архієпископ руський (український) Петро Акерович. На соборі вирішено організувати оборону Східної Європи від монголо-татарської навали.
1245 року Іннокентій IV відправив Джованні з Плано-Карпіні легатом у Монгольську імперію до «імператора татар». У своєму зверненні папа прохав кагана прийняти християнство й припинити агресію в Європі[8]. 1246 року каган Ґуюк надіслав відповідь, написану на фарсі. Він відмовився приймати Христа і зажадав від потифіка та європейських монархів скоритися, ставши підданими його як володаря над усіма народами світу, бо «Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і кінчаючи тими, де заходить, даровані нам»[9]. У разі незгоди з вимогами, Гуюк обіцяв ставитися до християнських країн як до своїх ворогів.
1247 року інший папський посланець Асцелін Ломбардський зустрічався із монгольським нойоном Байджу біля Каспійського моря. Останній відправив до Іннокентія IV в Ліон двох своїх послів — Айбера і Сергіса (Сергія) з листами. 1248 року вони прибули до понтифіка й наполягали, аби він прибув на поклін до кагана в монгольську столицю Каракорум. Зі свого боку Іннокентій IV знову прохав монголів зупинити убивство християн у Східній Європі.
1245 року Іннокентій IV детронізував португальського короля Саншу II після затяжного протистояння із місцевим духовенством. Папа проголосив новим правителем Португалії булонського графа Афонсу III, молодшого брата короля[10]. Небажання Саншу поступатися призвело до міжусобної війни в країні у 1245—1248 роках. Більшість португальців підтримала Афонсу, проте на боці детронізованого короля виступила сусідня Кастилія[10]. Іннокентій відлучив від церкви кастильського інфанта Альфонсо, що керував кастильськими експедиційними силами, й змусив нападників забратися геть, прихопивши з собою Саншу ІІ[10]. Після смерті останнього в січні 1248 року Афонсу ІІІ став повноправним королем Португалії[10].
Іннокентій IV робив спроби приєднати до Риму східну православну церкву, вислав послів до Золотої Орди, Володимиро-Суздальського і Галицько-Волинського князівств. У 1246–1247 роках листувався з князем Данилом Галицьким з метою створення антиординської коаліції та відновлення церковної єдності. У 1253 передав Данилові Галицькому королівську корону, видав буллу з закликом до хрестового походу проти монголо-татар, але він не відбувся.
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2015.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118555650 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ autori vari Enciclopedia dei Papi — 2000.
- ↑ BeWeB
- ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ Герштейн А. Б. Послания императорского двора XIII в.: границы и способы воздействия // Адам & Ева. Альманах гендерной истории [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]. — 2013. — № 21. — С. 36. (рос.)
- ↑ Roux 312—313
- ↑ Варварцев 2011:266.
- ↑ а б в г Livermore 1947:129-134.
- Ott, Michael. Pope Innocent IV. [Архівовано 22 червня 2012 у WebCite] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 8. New York: Robert Appleton Company, 1910.
- Котляр М. Ф. Інокентій IV [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 479. — ISBN 966-00-0610-1.
- Санжаров В. А. Інокентій IV // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інокентій_IV
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Іннокентій IV // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.174-175
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іннокентій IV
- Fieschi [Архівовано 23 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Блог професора Пономарева: Аркадь, Генадь та інші імена [Архівовано 16 листопада 2016 у Wayback Machine.]
