Скиргайло Ольгердович
| Скиргайло Ольгердович | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 1386 — 1392 | ||
| Попередник: | Ягайло | |
| Наступник: | Вітовт | |
| ||
| 1377 — 1382 | ||
| Попередник: | Андрій Ольгердович | |
| Наступник: | Андрій Ольгердович | |
| ||
| 1382 — 1392 | ||
| Попередник: | Кейстут | |
| Наступник: | Вітовт | |
| ||
| 1387 — 1397 | ||
| Попередник: | Андрій Ольгердович | |
| ||
| 1395 — 1397 | ||
| Попередник: | Володимир Ольгердович | |
| Наступник: | Іван Ольгимонтович Гольшанський | |
| Народження: |
1354[1] Вільнюс, Велике князівство Литовське | |
| Смерть: |
1397 Київ, Велике князівство Литовське[1] | |
| Причина смерті: | отрути | |
| Поховання: | Києво-Печерська лавра | |
| Рід: | Гедиміновичі | |
| Батько: | Ольгерд[1] | |
| Мати: | Ульяна Тверська[1] | |
Скиргайло Ольгердович, Іван Скиргайло (бел. Скыргайла, лит. Skirgaila, пол. Skirgiełło, *бл.1354 — †11 січня 1397) — князь троцький (1382—1395), полоцький (1387—1397), князь київський (1395—1397). Великий князь Литовський (1386—1392). Син Великого литовського князя Ольгерда та його другої дружини княжни Уляни Тверської, рідний брат і найближчий помічник Владислава II Ягайла. По материнській лінії Скиргайло є правнуком короля Русі Юрія І Львовича та відповідно прапраправнуком короля Данила Романовича.
,_1382.jpg)
1384 року Скиргайло воював з Тевтонським орденом і повернув зайняті орденом Троки.
Проти нього було повстання литовської шляхти та князів близько 1387 року[2]. 1387 року Скиргайло переміг Святослава, князя Смоленського, й одержав за те Полоцьк і багато інших земель, в 1388 році став намісником Литви, поставлений старшим над рештою братів і родичів.
У 1386—1392 роках був намісником польського короля Владислава II Ягайла у Великому князівстві Литовському. Через політику Ягайла на зближення Литви та Польщі на шкоду руській складовій союзу у Великому князівстві розпочалась громадянська війна (1389—1392).
1392 року його кузин — князь Вітовт — за допомогою Тевтонського ордену примусив Ягайла укласти Острівський мир, за яким Скиргайло, підкоряючись волі короля, поступився Вітовту Великим князівством, й з того часу допомагав йому у внутрішніх і зовнішніх війнах. Після угоди між Ягайлом і Вітовтом значною мірою втрачає вплив. За цією ж угодою, 1395 року, після усунення Володимира Ольгердовича, одержав Київське князівство.
Був православним, підтримував руські (українсько-білоруські) впливи у Великому Князівстві Литовському.
Помер у Києві. Ймовірно був отруєний на бенкеті Фоми (Фома Чернецъ изъ Уфовъ[3]) — митрополичого намісника собору святої Софії — у Києві або ж у Вишгороді. Після того, як Скиргайло відчув себе зле, Фома втік до Василькова, де невдовзі теж помер. За легендою, Вітовт наказав запхати останки Фоми до гармати й вистрілити в бік Дніпра. У причетності до отруєння Скиргайла, втім, підозрювали і самого Вітовта, і попереднього київського князя Володимира Ольгердовича (серед версій є також підступи митрополита Кипріана та «московський слід»)[4].
За літописними даними, через 7 днів після бенкету, був похований біля гробу Феодосія Печерського у церкві Печерської Богородиці Києво-Печерського монастиря.
Державцем Київського князівства Вітовт призначив князя Івана Ольгимонтовича.[3]
- ↑ а б в г Скиргайлло // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1900. — Т. XXX. — С. 199.
- ↑ Krupska Anna. Moniwid (Monwede, Moniwidus, Moniuidus, Monowyd, Monwid, Monywid) Wojciech h. Leliwa (zm. po r. 1423) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXI/4, zeszyt 91. — S. 658—659. (пол.)
- ↑ а б Извлеченіе изъ древнихъ Литовскихъ лѣтописей и изъ Русскихъ лѣтописныхъ сводовъ / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 34.
- ↑ Олексій Мустафін. Отруєння на Водохреща. Київський детектив XIV сторіччя. Київ24. 2024-01-02.
- Русина О. В. Скиргайло Ольгердович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 599. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.: Видавництво «Україна», 1993. — 396 с.
- М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи. — Львів, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
- Скиргайло Іван // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1756. — 1000 екз.
- Русский Биографический Словарь (рос.)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
| Попередник Андрій Полоцький |
|
Князь Полоцький 1377-1381 |
|
Наступник Андрій Полоцький |
| Попередник Кейстут |
|
Князь Троцький 1382-1392 |
|
Наступник Вітовт |
| Попередник Ягайло |
.svg)
|
Великий князь Литовський 1386-1392 |
|
Наступник Вітовт |
| Попередник Андрій Полоцький |
|
Князь Полоцький 1387-1397 вдруге |
|
Наступник — |
| Попередник Володимир Ольгердович |
.svg)
|
Князь Київський 1395-1397 |
|
Наступник Іван Ольгимонтович |