Очікує на перевірку

Семенов Юліан Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Юліан Семенов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семенов Юліан Семенович
Ім'я при народженнірос. Юлиан Семёнович Ляндрес
Народився8 жовтня 1931(1931-10-08)[1][2][…]
Москва, СРСР
Помер15 вересня 1993(1993-09-15)[4] (61 рік) або 5 вересня 1993(1993-09-05)[1][5] (61 рік)
Москва, Росія
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьсценарист, драматург, письменник, журналіст, поет, публіцист, перекладач, прозаїк, громадський діяч
Alma materМосковський інститут сходознавстваd і МДУ
ЗакладМДУ
Мова творівросійська
Роки активностіз 1955
Жанрпубліцистика, детектив, проза і вірш[d]
Magnum opusСімнадцять миттєвостей весни
ЧленствоСП СРСР
БатькоЛяндрес Семен Олександровичd
ДітиСеменова Ольга Юліанівнаd
Автограф
Нагороди
орден Жовтневої Революції орден Дружби народів медаль «Ветеран праці»
заслужений діяч мистецтв РРФСР Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
Сайт: юлиан-семенов.рус
CMNS: Семенов Юліан Семенович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Семенов.

Юліа́н Семе́нович Семе́нов (справжнє прізвище Ляндрес; 8 жовтня 1931, Москва, РРФСР — 15 вересня 1993, Москва, Росія) — російський радянський письменник, сценарист, поет, журналіст[6].

Будинок-музей Юліана Семенова знаходиться у Криму, у селищі Олива.

Навчання та початок творчої діяльності

[ред. | ред. код]

У 1948 році вступив до Московського інституту сходознавства. Під час навчання дружив з Євгеном Примаковим. У 1953-му закінчив близькосхідний факультет Московського інституту сходознавства, потім займався в Московському державному університеті науковою роботою, викладав мову пушту, одночасно навчався там же на історичному факультеті. З 1955 року почав пробувати себе в журналістиці: друкувався в журналі «Огонек», газетах «Правда», «Литературная газета», «Комсомольская правда». У 1960-му став членом Спілки письменників СРСР.

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор серій романів «Альтернатива» та «Позиція», героєм яких є вигаданий радянський розвідник Максім Ісаєв, який під час Другої Світової війни був впроваджений до апарату Головного управління імперської безпеки Третього Рейху під іменем Макса Отто фон Штірліца, роману «Дипломатичний агент» про сходознавця Яна Віткевича, який виконував доручення розвідувально-дипломатичного характеру на користь Російської імперії, роману-хроніки «Горіння» про засновника ВЧК та очільника Червоного терору під час Громадянської війни в Росії Фелікса Джержинського, романів «ТАРС уповноважений заявити...», «Міжконтинентальний вузол», «Протистояння» про протистояння розвідслужб КДБ та ЦРУ, повістей «49 годин 25 хвилин», «При виконанні службових обов'язків», «Майор Вихор», «Пароль не потрібен», книг публіцистики «В'єтнамський щоденник», «На козлі за вовком», «Каприччіозо по-сицилійськи» та інших.

Писав сценарії для кіно — переважно за мотивами своїх творів. Повна фільмографія налічує понад 20 екранізованих творів, деякі з яких («Майор Вихор» (1967), «Сімнадцять миттєвостей весни» (1973), «Петровка, 38» (1980), «ТАРС уповноважений заявити...» (1984), «Протистояння» (1985)) продовжують залишатися хітами російського кінематографу.

Виступив як режисер фільму «Ніч на 14-й паралелі» (1971) і актор у фільмах «Будні і свята» (1961) і «Соляріс» (1972, реж. Андрій Тарковський).

Смерть

[ред. | ред. код]
Кенотаф Юліана Семенова на Новодівичому кладовищі Москви

У 1990-му пережив раптовий інсульт, після якого виявився прикутим до ліжка, і повернутися до роботи вже не зміг. Хвороба і смерть письменника призвели до поширення версій щодо його «усунення»: «він надто багато знав…», "тоді протягом дуже короткого часу загинуло кілька членів редколегії «Совершенно секретно»[ru][7][8][9][10][11] Молодша донька Ольга Семенова у фільмі «Розповіді про батька. Юліан Семенов очима дочки» сказала, що її батька «усунули».[12]

Помер Семенов 15 вересня 1993 року в Москві[13]. Його попіл, згідно з заповітом, було розвіяно над Чорним морем[14][15]. На Новодівичому кладовищі встановлено кенотаф.

Родина

[ред. | ред. код]
Юліан Семенов з батьком
  • Батько: Семен Олександрович Ляндрес — організатор видавничої справи, редактор, репресований у 1952 році за звинуваченням у посібництві «троцькістському диверсантові» Миколі Бухаріну.
  • Мати: Галина Миколаївна Ляндрес (уроджена Ноздрина),учителька історії.
  • Дружина: Катерина Сергіївна, донька Наталі Петрівни Кончаловської.
  • Діти: Дарина — журналістка; Ольга — журналістка, актриса[16].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • У фільмі «Соляріс» зіграв роль голови наукової комісії.
  • Уся команда авторів фільму «Сімнадцять миттєвостей весни», окрім автора Юліана Семенова, відзначена державними нагородами.
  • В українському фільмі «Пригоди S Миколая» в будинку стоїть книга, на якій гарно видно ім'я автора: Юліан Семенов.
  • За спогадами письменника І. Петровція, Семенов досить добре розмовляв українською мовою[17].

Переклади творів українською мовою

[ред. | ред. код]
  • Юліан Семенов. ТАРС уповноважений заявити... : Роман / авториз. перекл. з рос. Надії Орловової — К. : Молодь, 1983 — 280 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  5. ↑ Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 301–303. — ISBN 5-94848-307-X
  6. ↑ Yulian Semyonov //IMDb
  7. ↑ «Он слишком много знал…» // «Пермская государственная ордена „Знак Почёта“ краевая универсальная библиотека им. А. М. Горького», 8 октября 2016 года
  8. ↑ Евгений Додолев. Пошли-ка все на Хэм // «Однако[ru]» #23 (87)
  9. ↑ Евгений Додолев. «Юлиан Семёнов vs Эдик Лимонов» // «Однако[ru]» #34 (98)
  10. ↑ Отца Штирлица убили из-за поисков «золота партии»?
  11. ↑ Режиссёр Борис Григорьев[ru]: «Со смертью Юлиана Семёнова дело нечисто — мне кажется, ему помогли уйти» [Архівовано 2011-10-11 у Wayback Machine.] // Людмила Грабенко, «Бульвар Гордона», № 40 (336) 2011, 4 жовтня 2011
  12. ↑ Вести. Ru: Рассказы об отце. Юлиан Семёнов глазами дочери
  13. ↑ Ольга Семёнова: «Мой отец, Юлиан Семёнов, был несломленным человеком», «Вечерняя Москва[ru]», 10 октября 2011 года (рос.)
  14. ↑ Прах Юлиана Семенова, создавшего Штирлица и «Майора Вихря», развеян над Черным морем. К 85-летию со дня рождения знаменитого писателя. Культура и искусство · ИСККРА - Информационный сайт «Кольский край». 8 жовтня 2016 19:49.
  15. ↑ Юлиан Семенович Семёнов. Краткая биография. Сочинения, биографии, краткие содержания и готовые домашние задания - allsoch.ru. (рос.)
  16. ↑ Ольга Семёнова (II) (рос.)
  17. ↑ https://petrovtsiy.jimdofree.com/проза/manumissio-роман-детектив/
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Семенов_Юліан_Семенович&oldid=43561785