Нова філологія. Збірник наукових праць. – Запоріжжя: ЗНУ, 2012. –№64. – С. 14–20. УДК 81’46 Бехта І.А. (Львівський національний університет імені Івана Франка) ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДИСКУРСНОЇ СТИЛІСТИКИ Бехта.І.А. Теоретичні засади дискурсної стилістики. У статті проектуються основи дискурсної стилістики, як новочасної інтегрованої мовознавчої дисципліни, котра, з урахуванням системнофункціонального підходу до студій художнього тексту, грунтується на мовному, когнітивному та семіотичному рівнях аналізу тексту. Ключові слова: стилістика, дискурсна стилістика, художній текст Бехта И.А. Теоретические основы дискурсной стилистики. В статье проэцируются основы дискурсной стилистики как современной интегральной языковедческой дисциплины, которая, с учетом системно-функционального подхода к студиям художественного текста, зиждиться на языковом, когнитивном и семиотическом уровнях анализа текстов. Ключевые слова: стилистика, дискурсная стилистика, художественный текст Bekhta I.A. Theoretical foundations of discourse linguistics. The article projects the basics of discourse stylistics as a contemporary integral linguistic subject, which considering systemic and functional approach to the studies of fictional texts, dwells on linguistic, cognitive and semiotic levels of analysis of texts. Key words: stylistics, discourse stylistics, fictional text Сучасний філологічний аналіз художнього тексту окреслює нову дисципліну стилістичних студій, яку називаємо дискурсна стилістика. Вона перебуває в інкунабулі міждисциплінарних зв’язків з іншими мовознавчими теоріями і витоками сягає філологічної науки, .. пов’язаної з теоретичною граматикою М.А.К. Халлідея [Halliday 2003, p. 34]. Вона має справу з модальністю сучасного художнього тексту, і, як нова дисципліна аналізу полікодових засобів, потребує інструментарію мовознавчих студій, започаткованих теоретичною граматикою, фреймовою семантикою, прагмалінгвістикою, семіотикою дискурсознавством, когнітивістикою. Метою статті – спроба рубрикації методологічного каркасу та базових засад дискурсної стилістики, аналітичним підґрунтям якої стають художні твори доби постмодерну. Базову проблематику дискурсної стилістики, її науково дидактичні завдання можна звести до таких постулатів: • напрацювання методики, що розкриває суть літературного тексту: від його глибинної композиційної структури (модальні імплікації) до поверхневої композиційної структури (його семантики); • аналіз можливостей реконструкції імпліцитних модальностей тексту, та у розкритті авторських припущень; • синтез системи поглядів художнього універсуму на різних рівнях його об’єктивації – від мікрорівневої площини: висловлення, абзацу, параграфа, до макрорівневої площини: цілого текстового утворення, фокалізації письменника, наратора, персонажа, форми репрезентації нарації, способів репродукції персонажного мовомислення; • побудова ієрархічної (порівневої) дискурсної структури літературного твору; • полісеміотичне схематизування дійсності. Викладені твердження інтегрують чотири аналітичних процеси, які проектують дискурсно-стилістичний аналіз художнього тексту у русло бінарної опозиції, а саме: схема творення (презентації) художнього дискурсу і його тексту з боку письменника ↔ схема реконструкції (інтерпретації) художнього дискурсу і його тексту, з боку читача. Відтак матимемо аналітичну модель дискурсно-стилістичних студій .. прогресивного (перші два етапи аналізу) і реверсивного (останні два етапи аналізу) планів. Перший етап дискурсно-стилістичного аналізу: 1). A (автор творить текст) → текст як продукт а) аналіз тексту на рівні конструктивної схеми – схеми побудови текстового світу автором, котрий повідомляє про події з ‘реально-творимого’ ним життя, але й рефрактує власний світогляд, припущення, норми та цінності; б) аналіз тексту на рівні локативної схеми – схеми проектування винятково фокусного і фонового (теморематичних зв’язків за Ф. Данешем [Danes 1987, p. 272-291]) плану подій модального світу художнього тексту, і нехтування другорядними подіями; Другий етап дискурсно-стилістичного аналізу: 2). A (автор скеровує текст читачеві) → текст як твір в) аналіз тексту на рівні імпозиційної схеми – схеми нав’язування власного досвіду автором-письменником потенційному читачеві, через сам акт інформування читача про певні події; г) аналіз тексту на рівні інтерпретативної схеми – схеми читацького сприйняття та тлумачення текстового масиву. На цьому рівні може відбуватися руйнування схеми інтерпретації через тлумачення подій у своїй іншості. Рівночасно, відповідно до цього, читацька реакція на сконструйований модальний світ в тексті і текстом може позиціонуватися з поглинанням цілісності імпліцитного підтексту або його несприйняттям. Виникає зворотна (реверсивна) модель відтворення (декодування за М. Ріффатером [Riffaterre 1990, p. 22]) тексту і перетворення його у твір: Третій етап дискурсно-стилістичного аналізу: A → текст як продукт = текст як процес ←Ч (читач) д) аналіз-читання тексту читачем і з’ясування природи і зв’язків між модальними світами художньої літератури: персонажів, наратора, автора і читача, котрі заселяють .. когнітивні текстові світи, побудовані навколо його фонових припущень; е) аналіз-спостереження і сприйняття читачем стосунків між когнітивними світами текстових антропоцентрів і визначення поняття модальної відстані та взаємодії між когнітивними світами наратора і персонажів; → Ч (читацьке сприйняття тексту) → текст як гра є) аналіз-збагнення (зрозуміння) читачем суперечностей між світами наратора та персонажів, а також відстеження діалогічної взаємодії між конфліктуючими сторонами; ж) аналіз-візуалізація читачем художнього тексту з перспективи когнітивної інтерпретації; та врахування авторських інформаційних лакун у творенні небезпеки, западні усього когнітивного процесу; з) когнітивне маніпулювання як основа теорії оцінювання в літературі; й) з’ясування статусу такого дискурсно-стилістичного аналізу. Дскурсна стилістика не претендує на наукову об’єктивність свого аналізу, вона основана на припущенні, що значення (план змісту тексту) перебуває в суб’єктивному читанні аналітика, котрий формує смисл (план змісту дискурсу), відтак відображає карнапівський пошук екстенціоналу ↔ інтенціоналу художнього висловлення, тобто його денотат та конотат. Читацькі припущення завжди невизначені, а відтак спостерігаємо неминучу суб’єктивну (модальну) природу інтерпретативних актів [Birch 1989, p. 20]. Шлях конструювання авторських, нараторських, персонажних модальностей лежить через власні фонові припущення читача, котрі визначаються соціальним, історичним, інтертекстуальним контекстом адресата. Роль стилістики, “полягає НЕ у формуванні об’єктивнішого аналізу через псевдонаукові засоби розкриття прихованих значень тексту, .. АЛЕ у формуванні власної процедури аналізу та інтерпретації експліцитного” [Weber 1992, р. 12]. Дискурсна стилістика, з одного боку, розкриває шлях наукового аналізу соціокультурних норм і цінностей тексту [Успенський 2000, с. 22], експлікованих у літературному просторі текстовими антропоцентрами: персонажами, нараторами, автором і читачем. З іншого боку, вона демонструє шляхи аналізу цих норм та цінностей через термінологічний інструментарій штучного інтелекту введений у структуру фонових схем. Вона cкерована на формування системнонаслідувальних наукових стратегій читання. Системність, наслідування, інтерсуб’єктивність становлять педагогічну мету дискурсної стилістики. Така стилістика ґрунтується на теорії мови, яка є соціально, функціонально та прагматично орієнтованою, бо соціофункціональна модель мови провадить до розуміння когнітивних процесів при опрацюванні художнього тексту і запобігає механічному, формальному аналізові. Набір припущень, які використовуються в опрацюванні інференцій тексту формують його когнітивний світ. Такий світ будується навколо обмежень, котрі лімітують потенціал значень конкретного індивідуума. У такий спосіб дискурсна стилістика пов’язана з іншими науковими теоріями, котрі вивчають як когнітивні світи визначаються соціально, історично, інституційно, інтертекстуально. Словом, Дискурсна стилістика – наука інтеграції інших наукових дисциплін. Фокусуючись на зв’язку між текстом і когнітивним світом, вона стає суттєвим компонентом емпіричної теорії читацького відгуку, котра вивчає зв’язок між читачем і когнітивним світом та іншими критичними теоріями, котрі наголошують на соціальних й історичних детермінантах ідеології. У цій статті не проектуємо усієї теорії дискурсної стилістики, зате фокус робимо лише на одному компонентові загальної теорії дискурсної стилістики – .. стилістичному. В межах стилістичного компоненту аналізу інспіруємо підхід, що складається з трьох рівнів: а) семіотичного; б) когнітивного; в) лінгвістичного. У спробі розвинути трирівневий підхід до дискурсностилістичного аналізу літературно-художнього твору, зосереджуємося на низці теорій, уникаючи догматичної прив’язки до конкретної епістемології чи моделі. Наслідком цього стає дискурсна стилістика (як новочасна інтегрована мовознавча наука), яка вималювалася з трьох головних традицій розвитку філологічної думки: a) семіотичного рівня – ґрунтується на версії наративної семіотики розвинутої У. Еко [Eco 1984], Т. Павел [Pavel 1988], Л. Долежел [Dolezel 1998]; б) когнітивного рівня – основується на останніх фактах в галузі прагматики і когнітивної науки, зокрема на теорії релевантності Д. Спербера і Д. Вільсона [Sperber & Wilson 1995]. с) мовного рівня – наслідує системно-функціональну граматику М.А.К. Халлідея [Halliday 1982; 2002] і теоертичну лінгвістику, на якій вона основана. Література Успенский Б. А. Поэтика композиции. – СПб.: Азбука, 2000. – 352 с. Birch D. Language, literature, and critical practice: ways of analysing text. – L: Routledge, 1989. – 211 p. Danes F. Cognition and emotion in discourse interaction.// XIV International Congress of Linguistics: Preprints of the Plenary Session Papers. – Berlin, 1987. – P. 272 – 291 Dolezel Lubomı ŕ . Heterocosmica: Fiction and Possible Worlds, Parallax: Re-visions of Culture and Society. – Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1998. – 339 p. Eco Umberto. Semiotics and the Philosophy of Language. Bloomington: Indiana University Press, 1984, lx + 242 pp. .. Halliday M. A. K. How is a Text like a Clause? // Text Processing; Text Analysis and Generation; Text Typology and Attribution: Proceedings of Nobel Symposium 51 / Ed. by S. Allen. – Stockholm, 1982. – P. 209 – 247. Halliday M. A. K. Linguistic Studies of Text and Discourse // Collected Works of M. A. Halliday ed. by J. Webster. – L. & N. Y.: Continuum, 2002. – Vol. 2. – 301 p. Pavel T.G. Formalism in narrative semiotics. – Poetics Today. – 9 (3). – 1988. – P. 593 – 606. Riffaterre M. Fictional Truth Text / M. Riffaterre. – Baltimore & London: John Hopkins University Press, 1990. – 137 p. Sperber Dan and Deirdre Wilson. Relevance: communication and cognition. – [2nd ed.]. – Oxford: Blackwell. – 1995. – 326 p. Weber J.J. Critical Analysis of Fiction: Essays in Discourse Stylistics. – Amsterdam – Atlanta, GA: Rodopi, 1992. – 187 p.