Очікує на перевірку

Бенжамен Констан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бенжамен Констан
Benjamin Constant
Ім'я при народженніфр. Henri-Benjamin Constant de Rebecque
Народився25 жовтня 1767(1767-10-25)
Лозанна, Швейцарія
Помер8 грудня 1830(1830-12-08) (63 роки)
Париж, Королівство Франція
ПохованняПер-Лашез[1] і Grave of Constantd
ГромадянствоШвейцарія Швейцарія
Діяльністьфілософ, політик, письменник, автор щоденника, науковець
Alma materЕдинбурзький університет
Знання мовфранцузька
Роки активностіз 1779
Напрямокромантизм
Жанрроман, поема, памфлет, трактат
Magnum opus«Адольф» (роман), 1816
ПосадаMember of the Chambre des députés des départementsd, Member of the Chambre des députés des départementsd, Member of the Chambre des députés des départementsd і член Палати депутатів Липневої монархіїd
Брати, сестриLouise Marie Anne d'Estournelles Constant de Rebecqued[2]
У шлюбі зCharlotte Constant de Rebecque (1769-1845)d
Нагороди

Анрі́-Бенжаме́н Конста́н де Ребе́к, фр. Henri-Benjamin Constant de Rebecque (25 жовтня 1767, Лозанна, Швейцарія — 8 грудня 1830) — франкошвейцарський та французький письменник, публіцист, політичний діяч часів Французької революції, бонапартизму та Реставрації.

Біографія

[ред. | ред. код]

Бенжамен Констан народився в родині гугенотів. Отримав середню освіту в приватних вчителів. У 17821783 роках вивчав право в Університеті Ерлангена (Баварія), потім (до 1785 у Единбурзькому університеті (Шотландія). У травні 1785 року вперше прибув до Парижа. 8 травня 1789 року одружився з баронессою Мінною фон Грамм (1758—1825), придворною дамою графині Брауншвейзької.

Констан та Жермена де Сталь

[ред. | ред. код]

Знайомство Бенжамена Констана з письменницею Ж. де Сталь відбулося у вересні 1794 року в Женеві. Тоді після страти Людовика XVI вона разом з батьком (Жаком Неккером) вирушила у вигнання до Швейцарії й оселилася на березі Женевського озера у замку Коппе, де чекала кінця епохи Терору. Констан став фактичним чоловіком де Сталь; у червні 1797 р. у них народилася дочка Альбертіна. У травні 1795 року, після Термідора вони разом повернулися до Парижа, де Констан прийняв французьке громадянство. Спільне життя Констана та де Сталь тривало до грудня 1807 року.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

З 1796 року Констан активно підтримував Директорію. В 17991802 роках був членом Законодавчого трибуналу, а з жовтня 1803 по грудень 1804 року перебував в еміграції. В ході «Ста днів» розробляв доповнення до конституції Наполеона I.[3] У березні 1819 року був обраний у палату депутатів. 1830 року Констан підтримав повернення монархії та Луї Філіпа.

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Бенжамен Констан був одним з чільних представників французького романтизму. Свій перший літературний твір, героїчну епопею «Лицарі», він написав у дванадцятирічному віці[4]. З 1803 року вів щоденник. Зробив обробку п'єси Шиллера «Валленштейн».

Та світову славу письменникові приніс автобіографічний роман «Адольф», (написаний 1806 року в Женеві, опублікований 1816 року в Лондоні). Головною темою роману «Адольф» є деградація любовних стосунків головного героя до його коханої Елеонори. Адольф виявиляється не здатним ні любити її, ні покинути. Його нерішучість та певний садизм у ставленні до неї неминуче призводить до краху. Роман мав великий розголос у Франції та її межами й донині вважається одним з найвидатніших здобутків французької літератури XIX століття.

Автобіографічний характер мають також два інші прозові твори письменника, опубліковані лише в ХХ столітті. Це повісті «Червоний зошит» (оригінальна назва — «Моє життя», 1807, опубл. 1907 року) та «Сесіль» (близько 1810, опубліковано 1951 року). В повісті «Сесіль» Констан описав історію своїх взаємин з другою дружиною, Шарлоттою фон Гарденберг.

У кінці минулого століття було виявлено рукопис ще одного твору, написаного Констаном в 17861787 роках спільно з його коханою, Ізабель де Шарьєр де Зейлен — епістолярного роману «Листи Д'Арсіє-сина до Софі Дюрфе».[5].

Твори

[ред. | ред. код]
  • De la force du gouvernement actuel de la France et de la nécessité de s'y rallier (1796)
  • Des réactions politiques (1797)
  • Des effets de la Terreur (1797)
  • Des suites de la contrerévolution de 1660 en Angleterre (1798)
  • Amélie et Germaine (1803)
  • Wallstein, 1809
  • Fragments d'une ouvrage abandonné sur la possibilité d'une constitution républicaine dans un grand pays (1803—1810)
  • De l'esprit de conquête et l'usurpation (1814), памфлет проти Наполеона
  • Réflexions sur les Constitutions, la distribution des pouvoirs et les garanties dans une monarchie constitutionnelle, 1814
  • Principes de politique applicables à tous les gouvernements représentatifs…, 1815)
  • De la doctrine politique qui peut réunir les partis en France, 1816
  • Адольф (роман), 1816
  • Mémoires sur les Cent-Jours, 18201822
  • De la réligion considérée dans sa source… (18241831), п'ятитомна історія давніх релігій.
  • Mélanges de littérature et de politique, 1829
  • Le Cahier rouge, 1907
  • Cécile, 1951

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. A. Henry Le Père Lachaise historique, monumental et biographiqueParis: chez l'auteur, 1852. — P. 73. — 116 с.
  2. Fourquet É. Les hommes célèbres et les personnalités marquantes de Franche-Comté. Du IVe siècle à nos joursBesac: Séquania, 1929. — P. 329. — ISBN 2-912351-18-9
  3. Germaine de Staël & Benjamin Constant : a dual biography | WorldCat.org. search.worldcat.org (англ.). Процитовано 29 листопада 2023.
  4. Vie de Benjamin Constant // Constant B. Adolphe. Le cahier rouge. Cecile. — P., Gallimard, 1979. — P. 247.
  5. Isabelle de Charrière et Benjamin Constant: à propos d'une découverte récente. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 19 червня 2015.

Література

[ред. | ред. код]
  • В. Головченко. Констан Анрі Бенжамен де Ребек // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.354 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]