Бібліотека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Бібліотеки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бібліотека
Зображення
День святого 24 жовтня[1]
Посада керівника організації директор бібліотекиd
Досліджується в бібліотекознавство і library assessmentd
Містить Бібліотечний фонд і library materialsd
Модельний елемент Бібліотека Лауренціана, Британська бібліотека, Ватиканська бібліотека, Нью-Йоркська публічна бібліотека, Національна парламентська бібліотека Японії і Александрійська бібліотека
Підтримується Вікіпроєктом WikiProject Heritage institutionsd
Ідентифікатор WordLift data.thenextweb.com/tnw/entity/library
Є об'єднанням див. список:d
Протилежне Антибібліотека
Категорія-епонім d
CMNS: Бібліотека у Вікісховищі

Бібліоте́ка[2], або книгозбі́рня,[3] — культурно-освітній заклад, що здійснює збирання друкованих і рукописних матеріалів, проводить їхнє опрацювання та показ у каталогах, організовує відповідне їхнє зберігання, збереження й обслуговування ними читачів.

Визначення

[ред. | ред. код]
Інтер'єр Національної бібліотеки Фінляндії, яка є частиною Гельсінського університету.
Читальна зала університетської бібліотеки в місті Грац, Австрія.

Слово «бібліотека» — можливо, через польське посередництво — запозичено з лат. bibliothēca, що походить від грец. βιβλιοθήκη, утвореного з основ слів βιβλιον «книжка» і θηκη «сховище», «скриня»[4]. В українській мові цей термін традиційно позначає колекцію книг або приміщення, де зберігаються книги.

Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» дає таке визначення:

бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки[5].

Бібліотека — це систематизована колекція джерел інформації та подібних ресурсів, відібрана експертами та доступна певній спільноті для ознайомлення чи запозичення. Вона забезпечує фізичний або цифровий доступ до матеріалу, а також може бути фізичним місцем або віртуальним простором, або обома разом. Колекція бібліотеки може охоплювати книжки, періодичні видання, газети, рукописи, фільми, карти, відбитки, документи, мікроформи, компакт-диски, касети, відеокасети, DVD-диски, диски Blu-ray, електронні книжки, аудіокнижки, бази даних та інші формати.

Перші бібліотеки складалися з архівів найдавнішої форми письма — глиняні таблички у клинописній писемності, виявлені в Шумері, деякі датуються 2600 рр. до н. е. Приватні або особисті бібліотеки, що складаються з писемних книг, з'явилися в Стародавній Греції в V столітті до н. е. У VI столітті, в самому кінці класичного періоду, великими бібліотеками середземноморського світу залишалися бібліотеки Константинополя та Александрії.

Бібліотеку організовують для використання та підтримують державний орган, установа, корпорація або приватна особа. Громадські та інституційні колекції та послуги можуть бути призначені для використання людьми, які не хочуть або не можуть дозволити собі придбати велику колекцію, яким потрібен матеріал, якого ніхто не може очікувати, або потребують професійної допомоги в їх дослідженні. Окрім надання матеріалів, бібліотеки також надають послуги бібліотекарів, які є експертами з пошуку та організації інформації та інтерпретації інформаційних потреб. Бібліотеки часто пропонують тихі райони для вивчення, а також часто пропонують загальні зони для полегшення групового вивчення та співпраці. Бібліотеки часто надають громадські засоби для доступу до своїх електронних ресурсів та Інтернету.

Сучасні бібліотеки все частіше переосмислюються як місця для отримання необмеженого доступу до інформації у багатьох форматах та з багатьох джерел. Вони поширюють послуги за межами фізичних стін будівлі, забезпечуючи доступ до матеріалів електронними засобами та надаючи допомогу бібліотекарям у навігації та аналізі дуже великої кількості інформації за допомогою різноманітних цифрових ресурсів. Бібліотеки все частіше стають центрами громад, де проводяться програми і люди беруть участь у навчанні протягом усього життя. Як громадські центри, бібліотеки також набувають все більшого значення для надання допомоги громадам у мобілізації та організації своїх прав.

Стародавні бібліотеки

[ред. | ред. код]

Першою відомою бібліотекою можна вважати храм в Ніппурі. У храмовій школі, так званій е-дубі («будинок табличок»), була знайдена Ніппурська бібліотека: понад 30 000 табличок з адміністративними, юридичними, медичними, літературними та історичними текстами, багато з яких досі не опубліковані.

Бібліотеки були відомі ще в стародавньому світі (Ассирія, Єгипет, Китай). Найдавніша з них — клинописна Бібліотека Ашшурбаніпала в Ассирії (VII ст. до н. е.), а найбільша — Александрійська бібліотека, в якій були зібрані рукописні книги античного світу (III ст. до н. е.); вона була частиною комплексу mouseĩon (музей). До комплексу входили житлові кімнати, столові приміщення, приміщення для читання, ботанічний і зоологічний сади, обсерваторія і бібліотека. Пізніше до нього були додані медичні та астрономічні інструменти, опудала тварин, статуї й погруддя, які були використані для навчання. У mouseĩon входило 200 000 папірусів в Храмі (майже всі бібліотеки античності були при храмах) і 700 000 документів в Школі. Музей і велика частина Олександрійської бібліотеки були знищені приблизно в 270 році нашої ери. Іншою визначною бібліотекою античності була Пергамська бібліотека.

Бібліотеки в Стародавньому Єгипті називалися: «Аптека душі» (див. Бібліотерапія), «Притулок мудрості», «Будинок папірусу» або «Будинок життя». Будувалися вони зазвичай при палацах і храмах (найдавнішою була бібліотека фараона Рамзеса II, 1300 рік до н. е., 20 000 папірусних книг[6]), але користуватися ними могли тільки багаті знатні люди, фараони і жреці храмів. Для простого народу вхід в бібліотеки був переважно закритий.

У Стародавній Греції перша публічна бібліотека була заснована в Гераклії тираном Клеарх (IV століття до н. е.) Клеарх (учень Платона) Відомості про бібліотеки у Хорезмі належать до III ст.

Середні віки

[ред. | ред. код]

Осередками книжності були монастирські бібліотеки, при яких діяли скрипторії. Там переписувалося не тільки Священне писання і твори Отців Церкви, але й твори античних авторів. В епоху Ренесансу діячі Відродження, буквально, полювали за збереженими у монастирях грецькими та латинськими текстами. Враховуючи величезну вартість манускриптів і трудомісткості їхнього виготовлення книги приковували до бібліотечних полиць ланцюгами.

Першою відомою бібліотекою у Київській державі була бібліотека Софійського собору в Києві, заснована князем Ярославом Мудрим у 1037. Серед монастирських бібліотек України відзначалася бібліотека Києво-Печерської лаври (XI ст.). Але стародавня частина її фондів загинула під час пожежі 1718. В XVII столітті засновано Києво-Могилянську академію і при ній бібліотеку. В Україні були організовані також великі бібліотеки при університетах: Львівському (1661), Харківському (1805), Київському (1834) і Чернівецькому (1875). У XIX ст. були створені публічні бібліотеки в Одесі (1830), Харкові (1886) та інших містах.

Бібліотеки в СРСР і УРСР

[ред. | ред. код]

В Україні, як і на всій території колишнього Радянського Союзу, основними сховищами рукописних і друкованих скарбів були церковні і монастирські бібліотеки.

На 1913 в Царській Росії було всього 13 880 публічних (масових) бібліотек із числом книг близько 9 млн примірників. Ще гіршим було забезпечення населення книгою в Україні, де в 1914 році працювало лише 3 153 масові бібліотеки з фондом 1917 тис. томів. Культурна революція, що сталася в країні за роки радянської влади, знайшла своє виявлення і в бурхливому розвитку бібліотечної справи.

Після проголошення незалежності України 1918 року, універсалами Павла Скоропадського були створені: Національна бібліотека, Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників.[7]

На 1959 рік, в СРСР налічувалося понад 400 тис. бібліотек усіх типів із загальною кількістю книг понад 1,5 млрд томів, у тому числі масових — 139 тис. з фондом 698 млн примірників.

Німецькі та радянські загарбники завдали бібліотекам УРСР величезних збитків, зруйнували тисячі приміщень, пограбували і знищили понад 80 млн книжок.

У післявоєнний час бібліотечна справа в Україні розвивалася особливо жваво. 1957 в УРСР працювало 78 424 бібліотек усіх типів з фондом 257 175 550 томів, що більш як у 5 раз перевищує бібліотечний фонд усієї Царської Росії 1913 року. Особливо зросла мережа масових бібліотек у сільській місцевості, де в дореволюційні часи їх майже не було. В 1956 в Укр. РСР працювали 27 734 сільські бібліотеки тобто вдвоє більше, ніж усього було масових бібліотек у Царській Росії станом на 1913 рік. 1957-го тільки бібліотеки системи Міністерства культури УРСР обслуговували 8 692 700 читачів, яким було видано протягом року 167 409 300 книг.

У 1940 р. в Україні було 22 297 бібліотек (з них 4970 — у містах) з книжковим та журнальним фондом у 40,8 млн екземплярів (з них 28,8 млн екземплярів — у міських бібліотеках), а у 1965 р. у 29238 бібліотеках (9475 — у містах) вже нараховувалося 195,9 млн примірників книг, журналів і газет (128,6 млн з них — у міських бібліотеках).

У Рад. Союзі була організована широка мережа бібліотечних установ: державні публічні бібліотеки універсального характеру (республіканські, крайові, обласні, міські, районні, сільські та дитячі), відомчі (як правило, спеціалізовані), профспілкові (на заводах, фабриках, в РТС, радгоспах), колгоспні, шкільні та інше. Користування послугами бібліотек у СРСР було безкоштовним. Комплектування книжкових фондів основних бібліотек здійснювалося за допомогою безплатного обов'язкового примірника, який забезпечував оперативне поповнення їхніх фондів поточною літературою в централізованому порядку. Важливе місце в забезпеченні бібліотек літературою відігравали бібліотечні колектори, книготорговельні магазини, внутрішньосоюзний і міжнародний книгообмін та передплата.

Найбільшими бібліотеками в СРСР були:

  • Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна в Москві (фонд — понад 20 млн),
  • Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді (до 13 млн),
  • Бібліотека Академії наук СРСР (20 млн).

Найбільші бібліотеки України

[ред. | ред. код]

Найбільші бібліотеки світу

[ред. | ред. код]

Бібліотеки як показник культури народу

[ред. | ред. код]

Важливим показником культури народу, є кількість книжок, що припадає на певну кількість населення. Так, за даними ЮНЕСКО, 1954 року, на 100 осіб населення в публічних Бібліотеках припадало книжок: в Англії — 117, в США — 88 (дані по 80 % Б.), в Японії — 14. В Рад. Союзі станом на 1956 рік —322 книжки (зокрема в Укр. РСР — 351). Всього ж в СРСР у бібліотеках всіх типів на 100 осіб населення 1956 року, припадало 734 книжки.

Соціокультурна діяльність бібліотеки

[ред. | ред. код]

Бібліотечні приміщення

[ред. | ред. код]
Худ. Ребу Ш. «Бібліотека в садибі Авчурино». 1846 р.

Для бібліотек споруджуються спеціальні приміщення. До складу сучасної бібліотечної споруди, входять:

  • книгосховище, що має систему стелажів, спеціальний транспорт, опалення і вентиляцію;
  • читальні зали (загальні та спеціалізовані);
  • приміщення для бібліотечного обслуговування (абонемент, каталог, виставка).

За плановим рішенням бібліотечні будинки бувають:

  • з баштовим книгосховищем, розташованим над пунктами видачі книг;
  • з книгосховищем, безпосередньо зв'язаним з пунктами видачі книг;
  • з централізованим книгосховищем і диференційованою видачею книг.

Оскільки з початку XXI століття набули поширення віртуальні бібліотеки, приміщення бібліотеки стали називати «фізична бібліотека»[8] [9]

Піклувальні ради бібліотек

[ред. | ред. код]

Піклувальна рада — це орган громадського самоврядування, що утворюється з метою залучення громадськості до розвитку різних установ, в цьому випадку бібліотек. Відповідно до Проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» № 5002[10], стаття 19, засновник бібліотеки може створити піклувальну раду бібліотеки як дорадчий колегіальний орган, основним завданням якого є сприяння розвитку бібліотеки.

Світовий досвід функціонування піклувальних рад при бібліотеках

[ред. | ред. код]

У світі культура участі громади в управлінні бібліотеками є розвиненою і має більш ніж сторічну історію. Американська асоціація піклувальників бібліотек була створена ще у 1890 році. Друзі бібліотек у Великій Британії можуть простежити своє походження ще з часів Єлизаветинської епохи. У Франції перша група була заснована в 1913 році для підтримки Національної бібліотеки Франції. В США діє національна мережа «Об'єднані для бібліотек»[11], що єднає ентузіастів та прихильників, які вірять у важливість бібліотек як соціальних та інтелектуальних центрів громад. «Ніхто не має потужнішого голосу, ніж ті, хто користуються бібліотеками, збирають для них гроші та керують ними. Прихильники бібліотек стануть справжньою силою, з якою слід рахуватися на місцевому та національному рівнях», — зазначено на сайті організації.

Форми участі громади в управлінні бібліотекою

[ред. | ред. код]

Існує дві форми участі громадян в управління бібліотеками: Бібліотечна рада та Групи друзів бібліотек. Головна різниця полягає тому, що Бібліотечна рада виробляє стратегію розвитку бібліотеки та наймає директора бібліотеки, а Групи Друзів переважно є благодійними ініціативами, які шукають додаткові ресурси для розвитку бібліотек, захищають інтересів бібліотек та користувачів, відіграють роль «місточка» між громадою та бібліотеками.

Що важливо, і Бібліотечна рада і Друзі бібліотек складаються з добровольців, які працюють безкоштовно на благо бібліотек та громад.

Розглянемо організацію роботи бібліотечних рад на прикладі провінції Саскачеван в Канаді. Рада публічної бібліотеки — це керівний орган управління з повноваженнями керувати справами бібліотеки в рамках Акту про публічні бібліотеки Саскачевану 1996 року. Бібліотечні ради є різних рівнів: муніципальні (в містах), регіональні ради для кожної бібліотечної мережі, місцеві ради для кожної бібліотеки-філії (в селах та містечках). Рада не займається щоденною операційною діяльністю бібліотеки, а забезпечує досягнення місії та напрямків діяльності, здійснює стратегічне управління. До складу муніципальної ради входять міський голова та один член міської ради плюс інші члени, призначені міською радою. До складу регіональної ради входить один член, який призначається керівним органом регіону на кожні 5 тис. населення. Місцеві ради бібліотеки призначаються місцевими органами влади. В Південно-східній бібліотечній мережі (Southeast Regional Library[12]) провінції Саскачеван налічується 47 місцевих рад бібліотек, 383 члени рад, 254 зустрічі проведено у 2019 році. Всього понад 2,5 тис. громадян провінції Саскачевану з 1 млн населення добровільно є членами бібліотечних рад на різних рівнях.

Досвід створення піклувальних рад при бібліотеках України

[ред. | ред. код]

Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» № 5002[10] вперше в історії розвитку українських бібліотек пропонує поняття Піклувальної ради (стаття 19). Створення такого дорадчого органу дасть змогу громаді впливати на розвиток бібліотеки: формувати стратегію, адвокувати потреби бібліотек, залучати додаткові ресурси, поширювати інформацію про діяльність та привертати ширшу увагу до діяльності та важливості бібліотек в громадах.

Проєкти бібліотек

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.eblida.org/activities/kic/library-days-in-europe.html
  2. Бібліотека // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  3. Книгозбірня // Словник української мови : у 20 т. / НАН України, Український мовно-інформаційний фонд. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  4. Бібліотека // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  5. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 № 32/95-ВР. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 16 травня 2010.
  6. Библиотека Рамзеса II в Древнем Египте — «Аптека для души». Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 30 травня 2021.
  7. 29 квітня - 100 років з дня проголошення Української Держави (гетьманату Павла Скоропадського). biblio.uad.lviv.ua. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 16 жовтня 2021.
  8. * Кулик Є. Формування віртуального бібліотечного простору для бібліотечно-інформаційного обслуговування юнацтва / Є. Кулик // Вісник Книжкової палати. — 2014. — № 12. — С. 28–31
  9. The library of the future[недоступне посилання] / Arts Council England. — 2013. — 11 р.(англ.)
  10. а б Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  11. United for Libraries Resources for Trustees. United for Libraries (англ.). 9 червня 2009. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  12. Home | Southeast Regional Library. southeastlibrary.ca. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бібліотека у минулому: (культурно-історичний нарис) / Д. Балика. — Київ: ДВУ, 1925. — 118 с.
  • Бібліотеки Львівщини: корот. іст. нарис / Ю. М. Грайданс; Упр. культури і туризму Львів. облдержадмін., Львів. обл. універс. наук. б-ка. — Л., 2008. — 175 c. — Бібліогр.: с. 133—142.
  • Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII—XX ст. : доп. та повідомл. II наук. конф., 29 — 30 жовт. 2004 р., Львів / ред.: С. А. Арсірій; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2006. — 202 c.
  • Історія бібліотечної справи в Україні: навч. посіб. / В. В. Сєдих; наук. ред. Н. М. Кушнаренко. — Харків: ХДАК, 2013. — 212 с.
  • Історія бібліотечної справи на західноукраїнських землях: досвід і проблеми вивчення / С. Арсірій // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2002. — Вип. 9/10. — С. 77-88. — Бібліогр.: 43 назв.
  • Короткий курс бібліотекознавства: історія, теорія та практика бібліотечної справи / C. Сірополко. — Львів, 1924. — 127 с.
  • Швецова-Водка Г.М. Загальна теорія документа і книги. — Київ : Знання, 2014. — 405 с. — (Вища освіта ХХІ століття) — ISBN 978-966-346-642-2.

Література

[ред. | ред. код]
  • Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матер. до біобібліогр. словника / [авт.-уклад. Л. В. Гарбар]. — Київ: НБУ ім. В. І. Вернадського, 2017. — 616 с. — ISBN 966-02-8536-1.
  • Національні бібліотеки світу: [навч. посіб.] / Надія Анатоліївна Бачинська, Галина Володимирівна Салата ; Київ. нац. ун-т культури і мистецтв. — Київ: Медінформ, 2016. — 231 с. : іл., табл., портр. ; 20 см. — Частина тексту англ. — Бібліогр.: с. 202—215 (120 назв), в кінці тем та в тексті. — Бібліогр. пр. авт.: с. 216—230 (117 назв). — ISBN 978-966-409-190-6
  • Сучасна публічна бібліотека від А до Я: довідник / [авт. кол.: Н. І. Розколупа, Т. І. Богуш, Л. В. Лагута та ін.]. — Київ: НБУ ім. Я. Мудрого, 2019. — 191 с. — ISBN 966-7547-67-7.