Віктор'єн Сарду
| Віктор'єн Сарду | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Victorien Sardou | ||||
_-_Archivio_Storico_Ricordi_FOTO001650.jpg) | ||||
| Псевдонім | Jules Pélissié | |||
| Народився | 5 вересня 1831[1][2] Париж, Франція[3][2] | |||
| Помер | 8 листопада 1908[4][5][…] (77 років) Париж, Третя французька республіка[3] або Марлі-ле-Руа[2] | |||
| Поховання | Марлі-ле-Руа | |||
| Країна |  Франція | |||
| Діяльність | драматург, письменник, драматург, лібретист | |||
| Мова творів | французька | |||
| Членство | Французька академія (8 листопада 1908)[7] | |||
| Батько | Antoine-Léandre Sardoud | |||
| Мати | Eveline Viardd | |||
| Діти | Pierre Sardoud і Geneviève Sardoud | |||
| Автограф | .png){kind=small} | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Віктор'єн Сарду у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Віктор'єн Сарду (фр. Victorien Sardou; 5 вересня 1831, Париж — 8 листопада 1908) — французький драматург, який панував на паризькій сцені періоду Другої імперії. Сарду належить 70 п'єс, багато з яких були спеціально написані для модних актрис Сари Бернар і Віржині Дежазе. Його «комедія моралі» «Les Pattes de mouche» (1860) довгий час вважалася зразком бездоганно побудованій п'єси.
У 1863 році Віктор'єн Сарду був нагороджений орденом Почесного легіону, у 1877 він стає членом Французької академії.
Спочатку вивчав медицину, потім давав уроки, писав статті в журналах, дебютував в драматичній літературі комедією (1854). У творчому доробку Сарду зустрічаються комедії-водевілі («Nos intimes»), комедії моралі («Maison neuve», 1866), побутові драми («Dora», 1877; «Odette», 1881), історичні комедії («M-me Sans-Gêne», 1893) і навіть трагедія («Patrie», 1869.
Роботи Сарду відрізняють майстерне ведення інтриги, гострі несподівані ситуації, пристрасть до сценічних ефектів, злободенні (точніше — модні) теми. На початку XX століття Сарду стрімко втрачає популярність і піддається нещадній критиці (зокрема, з боку Бернарда Шоу) за пристрасть до стандартних сюжетних ходів і театральних прийомів, а також безідейність. Еміль Золя писав, що Сарду використовує в своїх п'єсах вдалий шаблон заради успіху, орієнтуючись на невибагливі смаки публіки. Також відзначаючи, що незважаючи на те, що він пише з натхненням і володіє чудовим сценічним чуттям, але при цьому не в силах створити значний, довговічний твір[9].
Образи Сарду схематичні, різко розмежовуються на позитивні й негативні; перші ідеалізовані й героїзовані, другі — в комедіях нерідко підкреслено карикатурні, а в драмах перетворюються в «підступних лиходіїв».
На основі п'єс Сарду написані опери «Батьківщина!» Еміля Паладіля (1886), «Федора» (1898) і «Мадам Сан-Жен» (1915) Умберто Джордано, «Тоска» Пуччіні (1900) та ін.
Зять (чоловік доньки) — драматург Робер де Флер.
- На ім'я героїні п'єси Сарду «Федора» (1882) княгині Ромазової, названо капелюх з м'якого фетру — федора. Головну героїню, вдову графа Горишкіна на і'мя Федора, зіграла Сара Бернар, а для вистави в театрі «Водевіль» був створений головний убір нового типу — капелюх з одним заломом по центру й двома ум'ятинами по боках.
- Сарду захоплювався спіритизмом і набув репутацію відомого медіума.[10].
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б в Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ а б Сарду Викторьен // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Internet Broadway Database — 2000.
- ↑ Французька академія — 1635.
- ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- ↑ Эмиль Золя. Викторьен Сарду. Собрание сочинений. Т. 25.
- ↑ Аллан Кардек. Книга медиумов. — Litres, 2017-09-05. — 574 с. — ISBN 9785425085153.
- Історія западноевропейского театру, т. 3. Під спільнішийий ред. З. З. Мокульского [і др.], — МА., 1963.
- Сарду, Викторьен // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)