Держава Сикхів
Sarkar-i-Khalsa امپراطوری سیک ਸਿੱਖ ਖਾਲਸਾ ਰਾਜ Держава Сикхів | ||||
| ||||
Гімн Deg Tegh Fateh | ||||
Держава Сикхів у період розквіту | ||||
Столиця | Гуджранвала (1799—1802) Лахор (1802—1849) | |||
Мови | Перська (мова двору)[1], Пенджабська, Догрі, Кашмірська, Пушту | |||
Релігії | Сикхізм | |||
Форма правління | федеральна монархія | |||
Історичний період | Ранній новий період | |||
- Заснування | 1799 | |||
- Повалення | 1849 | |||
Валюта | рупія Нанакшахі | |||
|
Сикхська держава — державне утворення сикхів, що існувало у північно-західній частині півострова Індостан у 1799–1849 роках.
У 1716–1799 роках у сикхів існувала власна держава — Сикхська конфедерація, з центрами в Амрітсарі й Лахорі. Держава розділялась на місалі, які очолювали місальдари, загальна кількість яких сягнула 12 (близько 70 тисяч кавалерії).
12 квітня 1801 року Ранджит Сінгх коронований як Магараджа, що збіглося зі святом Вайсакхі. Церемонією керував сагиб Сінгх Беді, нащадок гуру Нанака Дева. З 1799 року столицею стає Гуджранвала, у 1802 році перенесена в Амрітсар і Лахор. Ранджит Сінгх підноситься до верхівок влади у короткий час, з глави одного з місалів ставши Магараджею Пенджабу. Вже 1799 року Ранджит Сінгх об'єднує розрізнені місалі в імперію (Сикхська імперія), у 1849 році знищену британськими колонізаторами в результаті другої англо-сикхської війни.
Поява сикхської держави стала можливою завдяки занепаду імперії Великих Моголів, який відбувся на початку XVIII століття. Сикхи Пенджабу почали серію атак проти влади Моголів, які, урешті-решт, завершились успіхом.
Політична структура сикхізму проходить три основних етапи. Для ранніх сикхів характерна фактично необмежена влада гуру (духовних лідерів). Ранньому сикхізму невдовзі довелось зіткнутись із мусульманським завоюванням Індії (1556–1707), наслідком якого стає зростаюча мілітаризація сикхів. Починаючи з десятого гуру, Гобінда Сінгха, владу було передано безпосередньо сикхській громаді, хальсі. Для пізнього ж Сикхської держави характерно переміщення центру сили від хальси до сердарів (воєначальників, і, де-факто, крупних феодалів), які ворогували між собою.
Сикхізм зародився під час завоювання Північної Індії шахом Бабуром. Його онук Акбар дотримувався віротерпимості, та, після відвідання лангара гуру Амар Даса склав сприятливе враження про сикхізм. Він пожертвував землями лангару, і до своєї смерті у 1605 році підтримував гарні відносини із сикхськими гуру.
Його наступник, Джагангір, побачив у сикхах потенційну загрозу. Він заарештував гуру Арджуна Дева, й наказав закатувати його на смерть через те, що сикхи підтримали заколот старшого сина Джагангіра проти свого батька. Мучеництво гуру Арджун Дева змусило його наступника, шостого гуру Хар Гобінда, проголосити незалежність сикхів, заснувавши Акаль Такт, і збудувавши форт для захисту Амрітсара. Тоді Джагангір помістив гуру до в'язниці в Гваліорі, випустивши тільки за багато років, коли вже не відчував загрози.
Після смерті Джагангіра у 1627 році його наступник шах Джахан після серії атак на Амрітсар змусив сикхів відступити до пагорбів Сивалик. Наступний гуру, Хар Рай, здійснив низку спроб зайняти землю сикхів й дотримувався нейтралітету в боротьбі за владу між Аурангзебом і Дара Шикох за контроль над династією Тимуридів.
Дев'ятий гуру, Тегх Багадур, перемістив громаду в Анандпур, і багато подорожував. Він завадив брамінам Кашміру навернутись в іслам, і втрутився до конфлікту з Аурангзебом. Коли перед ним постав вибір між наверненням і смертю, гуру обрав смерть.
Наступний гуру, Гобінд Сінгх, прийняв владу у 1675 році й перемістив центр сикхізму в Паунту. Він збудував великий форт для захисту міста та розмістив у ньому гарнізон. Потужність сикхської громади, що зростала, почала непокоїти місцевих раджів, які атакували місто, але ці спроби були відбиті. Гуру вирушив в Анандпур і заснував Хальсу, об'єднану армію сикхів, 30 березня 1699 року. Заснування Хальси згуртувало сикхів проти безлічі підтримуваних Моголами претендентів на місце Гуру. У 1701 році об'єднана армія раджів та Моголів атакувала Анандпур, та, після відступу Хальси, була розбита у битві при Мукстарі. Гобінд Сінгх прийняв запрошення наступника Аурангзеба, Багадура Шаха, зустрітись у Південній Індії. Коли він прибув у Нандед у 1708 році, то був убитий агентами губернатора Сирхінда.
Банда Сінгх Багадур був аскетом з касти раджпутів і навернувся у сикхізм після зустрічі з гуру Гобіндом Сінгхом в Нандеді. Незадовго до своєї загибелі, гуру наказав Багадуру відвоювати Пенджаб, і наказав усім сикхам приєднатись до нього. Після двох років збирання прибічників Багадур підбурив селянське повстання проти заміндарів (феодальних землевласників), і роздав їхню землю селянам — сикхам, індуїстам і мусульманам.
Багадур правив землями між річками Сутледж і Ямуна й карбував монету із зображеннями гуру Нанака й Гобінда Сінгха. У 1716 році був розбитий Моголами, взятий у полон разом із 700 своїми людьми, потім був відправлений у Делі. Там його катували і стратили після відмови прийняти іслам.
Центральна влада Сикхської імперії була зосереджена у зібранні хальси (сикхської громади) — Сарбат Хальса, яка збиралась раз на два роки. Сарбат Хальса контролювала сердарів (воєначальників), визначала засади військової політики, обирала лідерів сикхів. Структура регіонів (місалів) відповідала військовим угрупуванням; глави регіонів щороку збирались в Амрітсарі чи Лахорі.
З 1762 року міць Дал Хальси (сикхської армії) різко посилюється, та, як наслідок, відбувається значне збільшення території. З приходом до влади Ранджит Сінґха та його коронацією у 1801 році конфедерація перетворюється на імперію, що сягала від Кабула й Кандагара до меж Тибету, з населенням, що на 80 % складалось із мусульман, 10 % індуїстів та 10 % сикхів. Серцем держави залишався Пенджаб.
Після смерті Ранджита Сінгха у 1839 році держава потонула у розбраті між сердарами, які до того часу де-факто перетворились на крупних феодалів. Послаблення сикхів дозволило британцям знищити їхню державу у 1849 році в результаті двох англо-сикхських війн.
Після анексії Сикхської імперії вона була розділена на кілька частин, частково — «туземних держав», частково — територій під прямим управлінням Корони. Резиденцією губернатора було обрано Лахор.
Територіально Сикхська імперія у період найбільшого свого розширення включала до свого складу:
- Провінцію Пенджаб, сучасний Пакистан
- Штат Пенджаб, сучасна Індія
- Союзна територія Чандігара, Індія
- Штат Хараяна, Індія
- Штат Хімашал Прадеш, Індія
- Колишня «туземна держава» Джамму, Індія
- Делі
- Північно-західна прикордонна провінція, Пакистан
- Зона племен, Пакистан
- Ісламабадська столична територія, Пакистан
- Частини північно-східного Афганістану
- ↑ Fenech, Louis E. (2013). The Sikh Zafar-namah of Guru Gobind Singh: A Discursive Blade in the Heart of the Mughal Empire. Oxford University Press (USA). с. 239. ISBN 978-0199931453.
We see such acquaintance clearly within the Sikh court of Maharaja Ranjit Singh, for example, the principal language of which was Persian.