Карл Барт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Барт.
Карл Барт
нім. Karl Barth
Основні відомості
Народження10 травня 1886(1886-05-10)[1][2][…]
Базель, Швейцарія[4]
Країна:Швейцарія Швейцарія
Альма-матер:Бернський університет, Берлінський університет, Тюбінгенський університет, Марбурзький університет
Заклад:Боннський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма, Геттінгенський університет, Базельський університет і Дюкський університет
Конфесія:кальвінізм
Смерть:10 грудня 1968(1968-12-10)[1][3][…] (82 роки)
Базель, Швейцарія[1]
Місце поховання:Цвинтар у Гьорнліd[6]
Праці й досягнення
Рід діяльності:пастор
Основні інтереси:теологія
Звання:професор
Ступінь:доктор теології
Значні роботи:
Список
Послідовники:Ernst Kählerd і Jacques de Senarclensd[7]
Нагороди:

премія Зигмунда Фрейда за наукову прозу (1968)

премія Соннінга (1963)

почесний доктор Університету Глазгоd

Почесний доктор Страсбурзького ніверситетуd (1959)

почесний доктор Університету Сент-Ендрюсаd

Почесний доктор Женевського університетуd

Почесний доктор Оксфордського університетуd

honorary doctor of the University of Edinburghd

Член Американської академії мистецтв і наук

honorary doctor of the University of Utrechtd

Почесний доктор Мюнстерського університету імені Вільгельмаd

Почесний доктор Чиказького університетуd

doctor honoris causa from the University of Parisd (1963)

CMNS: Карл Барт у Вікісховищі

Карл Барт (нім. Karl Barth; 10 травня 1886, Базель, Швейцарія — 10 грудня 1968, Базель, Швейцарія) — швейцарський кальвіністський теолог, відомий як засновник так званої діалектичної теології. Широко визнається найбільшим протестантським теологом ХХ століття[8][9]. Один з найбільш впливових теологів ХХ століття.

Карл Барт отримав богословську освіту в світлі ліберальної теології під впливом Адольфа фон Гарнака, однак, пізніше розкритикував такий напрям теологічної думки і згенерував неортодоксію, яка відродила інтерес до догматики та повертала первинне містичне значення віри в Бога на основі особистого досвіду і через те, як Бог унікально проявив через особу Ісуса Христа[10] (див. Послання до римлян (Барт)).

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство і освіта

[ред. | ред. код]

Народився 10 травня 1886 року в швейцарському місті Базелі в сім'ї реформатського пастора і професора церковної історії.

Навчався у Бернському, Берлінському, Тюбінгенському та Марбурзькому університетах, у цей період зазнав впливу неокантіанства і теолога Вільгельма Германа.

Швейцарський період: 1910-ті

[ред. | ред. код]

У 1909 році став помічником пастора реформатської громади в Женеві, а у 1911 році — пастором у місті Зафенвілі (Швейцарія). З 1911 по 1921 рік Барт служив реформатським пастором у селі Сафенвіль у кантоні Ааргау. 1913 року одружився з Неллі Гофман, талановитою скрипалькою. Вони мали доньку та чотирьох синів, одним із яких був дослідник Нового Завіту Маркус Барт (6 жовтня 1915 — 1 липня 1994). Пізніше він був професором теології в Геттінгені (1921–1925), Мюнстері (1925–1930) і Бонні (1930–1935) у Німеччині. Під час служби в Геттінгені він познайомився з Шарлоттою фон Кіршбаум, яка стала його тривалою секретаркою і помічницею; вона зіграла велику роль у написанні його епосу «Церковна догматика[11]».

У серпні 1914 року Карл Барт був наляканий, дізнавшись, що його вчителі, включаючи Адольфа фон Гарнака, підписали «Маніфест дев'яносто трьох німецьких інтелектуалів до цивілізованого світу»[en][en][12], який виправдовував початок війни Німецькою імперією; в результаті, Барт дійшов висновку, що більше не може слідувати їхньому розумінню Біблії та історії[13].

У 1919 році написав книгу «Послання до Римлян» (нім. Der Römerbrief), у 1922 році здійснив другу повністю перероблену редакцію), коментар до Послання до Римлян апостола Павла.

У 1920 роках довкола Барта сформувалося коло молодих теологів. Цей напрям у тодішній теології було названо «діалектичною теологією» (інші назви: теологія кризи, неоортодокси).

Німецький період

[ред. | ред. код]

У 1921 році Карл Барт став позаштатним професором у Ґеттінґенському університеті, у 1925 році — ординарним професором догматики і новозавітної екзегези в Мюнстерському університеті, а потім — професором систематичної теології у Боннському університеті.

У 1934 році втратив посаду на кафедрі через відмову скласти присягу на вірність Гітлеру, обов'язкову для державних службовців. У тому ж році Барт брав участь у створенні так званої Сповідальної церкви (Bekennende Kirche). До неї увійшли ті члени євангелічних церков Німеччини, які не прийняли нацистський режим. На першому синоді цієї церкви, що відбувся у Бармені, районі Вупперталя, Барт підготував проєкт теологічної декларації, де підтверджувалася несумісність віри в Ісуса Христа, як Слова Бога і глави церкви з підпорядкуванням земним правителям, які прагнуть обмежити свободу церкви і втручаються у справи віри.

Останні роки

[ред. | ред. код]

У 1935 році Барт повернувся до Швейцарії, де став професором теології Базельського університету. Далі решту свого життя прожив у Швейцарії.

У 1962 році Барт відвідав Сполучені Штати Америки і читав лекції в Прінстонській теологічній семінарії , Чиказькому університеті , Теологічній семінарії Союзу та Теологічній семінарії Сан-Франциско. Був запрошений бути гостем на Другий Ватиканський собор. У той час стан здоров'я Барта не дозволяв йому бути присутнім. Однак він зміг відвідати Ватикан і бути гостем папи в 1967 році, після чого написав невеликий том «Ad limina Apostolorum» («На порозі апостолів»)[14].

Барт був зображений на обкладинці номеру журналу «Time» від 20 квітня 1962 року, що свідчить про те, що його вплив вийшов з академічних церковних кіл і поширився на американську релігійну культуру[15].

Помер Барт у Базелі 10 грудня 1968 року.

Вчення

[ред. | ред. код]

Бог

[ред. | ред. код]

Однією з основних цілей Барта є відновлення доктрини Трійці в теології після її передбачуваної втрати в лібералізмі[16].  Його аргумент випливає з ідеї, що Бог є об'єктом власного самопізнання Бога, а одкровення в Біблії означає самовідкриття людству Бога, якого людство не може відкрити просто через власну інтуїцію[17]. Боже одкровення приходить до людини «вертикально згори» («Senkrecht von Oben»).

Вихований у традиціях німецької ліберальної теології, Барт дійшов висновку, що його уявлення про Бога і ситуації людини в світі абсолютно марні й не відповідають реальним потребам парафіян. Барт перечитав Святе Письмо, а також твори реформаторів (особливо Лютера) без упередженості, обумовленої теологічною освітою, і дійшов до висновку, що Бог недоступний людському пізнанню і відкриває себе незалежно від бажання людини. Людина сама по собі не тільки відділена від Бога, але в своєму непослуху ворожа Йому. Таким чином, релігійний досвід і етика, яка спирається тільки на знанні людини про Бога, є не тільки помилковими, але і вводять в оману прикриттям для небажання людини прийняти Бога таким, яким Він є і яким Він відкриває себе в Ісусі Христі.

Християнська теологія

[ред. | ред. код]

На основі цих суджень Барт розробив радикально христоцентричний підхід. У його головній роботі «Церковна догматика» (нім. Kirchliche Dogmatik, 12 томів, 1932–1967), що залишилася незакінченою, він реконструює з цієї точки зору всю область теології. Створення світу, гріхопадіння людини, історія Ізраїлю, Новий Завіт — все це інтерпретується Бартом крізь призму «події Христа». Серед інших праць Барта — «Слово Бога і теологія» (нім. Das Wort Gottes und die Theologie, 1924), «Протестантська теологія в ХІХ столітті» (нім. Die Protestantische Theologie im 19. Jahrhundert, 1947).

Питання спасіння

[ред. | ред. код]

Карл Барт заперечував, що він універсаліст[18]. Однак, Барт стверджував, що вічне спасіння для кожного, навіть для тих, хто відкидає Бога, є можливістю, яка не є просто відкритим питанням, але християнам слід сподіватися на це як на Благодать; Зокрема, він писав: «Хоча може здатися, що богословська послідовність найбільш чітко спрямовує наші думки та висловлювання в цьому напрямку, ми не повинні привласнювати собі те, що можна давати й отримувати лише як безкоштовний дар», просто сподіваючись на повне примирення[19].

Послідовники

[ред. | ред. код]

Невдовзі після смерті Карла Барта, на початку 1970-х років, у Західній Німеччині створюється Товариство Карла Барта[20], а згодом аналогічне — у Сполучених Штатах Америки[21].

Оцінки

[ред. | ред. код]

Вважалося, що папа Пій II сказав, що Барт був «найвидатнішим теологом після Томи Аквінського»[10][22], хоча Фергюс Керр зауважує, що «ніколи не було ні розділу, ні вірша для цитати», тобто, що цю фразу тільки приписують папі[23].

Твори

[ред. | ред. код]

Твори, крім зазначених у статті: Нарис догматики. СПб., 1997;

  • Gesammelte Vorträge. — Bd. 1—3. — Мюнхен, 1928—57.
  • Die kirchliche Dogmatik. — Bd 1—9, Zollikon — Цюрих, 1932—55.
  • Theologische Existenz heute. — 9 Aufl. — Базель, 1934.
  • Mensch und Mitmensch. — Геттінген, 1955.

Багато творів Карла Барта перекладено російською мовою. Це «Огляд догматики: Лекції, прочитані в Університеті Бонна в літній семестр 1946 року», «Послання до Римлян», «Мить», «Оправдання і право», «Богослів'я і музика: Три речі про Моцарта», «Вольфганг Амадей Моцарт», «Церковна догматика» та «Вступ в Євангелічну теорію»[24]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

На честь Карла Барта названий астероїд у головному поясі 16459 Барт. У Німеччині випущена поштова марка до століття з дня народження.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118506803 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б SNAC — 2010.
  4. ↑ Барт Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ Nationalencyklopedin — 1999.
  6. ↑ Find a Grave — 1996.
  7. ↑ https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/011324/2010-08-24/
  8. ↑ McGrath, Alister E (14 січня 2011), Christian Theology: An Introduction, John Wiley & Sons, с. 76–, ISBN 978-1-4443-9770-3, архів оригіналу за 6 вересня 2015, процитовано 27 березня 2015
  9. ↑ Brown, Stuart; Collinson, Diane; Wilkinson, Robert (10 вересня 2012), Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers, Taylor & Francis, с. 52–, ISBN 978-0-415-06043-1, архів оригіналу за 6 вересня 2015, процитовано 27 березня 2015
  10. ↑ а б The Life of Karl Barth: Early Life from Basel to Geneva 1886-1913 (Part 1) | The PostBarthian. postbarthian.com (амер.). 19 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2022.
  11. ↑ Church Dogmatics, ed. T. F. Torrance and G. W. Bromiley (1932–67; ET Edinburgh: T&T Clark, 1956–75).
  12. ↑ Manifesto of the Ninety-Three German Intellectuals - World War I Document Archive. wwi.lib.byu.edu. Процитовано 15 жовтня 2022.
  13. ↑ The Life of Karl Barth: The Red Pastor of Safenwil 1909-1921 (Part 2) | The PostBarthian. postbarthian.com (амер.). 22 квітня 2018. Процитовано 15 жовтня 2022.
  14. ↑ Jüngel, Eberhard (1986). Karl Barth, a Theological Legacy (англ.). Westminster Press. ISBN 978-0-664-24031-8.
  15. ↑ TIME Magazine Cover: Karl Barth - Apr. 20, 1962 - Religion - Christianity. web.archive.org. 29 квітня 2007. Архів оригіналу за 21 червня 2012. Процитовано 15 жовтня 2022.
  16. ↑ Braatan, 80–81.
  17. ↑ Gorringe, 135-36.
  18. ↑ Karl Barth’s Rejection of Universalism | The PostBarthian. postbarthian.com (амер.). 18 серпня 2016. Процитовано 15 жовтня 2022.
  19. ↑ Universalism: a historical survey by Richard Bauckham. www.theologicalstudies.org.uk. Процитовано 15 жовтня 2022.
  20. ↑ Princeton Theological Seminary Library. web.archive.org. 3 січня 2015. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 15 жовтня 2022.
  21. ↑ Home. Center for Barth Studies (амер.). Процитовано 15 жовтня 2022.
  22. ↑ Karl Barth: Against Hegemony. ISBN 978-0-19-875247-9.
  23. ↑ Kerr, Fergus (1998-12). Book Notes: Barthiana. New Blackfriars (англ.). Т. 79, № 934. с. 550—554. doi:10.1111/j.1741-2005.1998.tb01638.x. ISSN 0028-4289. Процитовано 15 жовтня 2022.
  24. ↑ * Барт К. Очерк догматики: Лекции, прочитанные в Университете Бонна в летний семестр 1946 года. — СПб.: Алетейя, 1997. — 271 с.
    • Барт К. Послание к Римлянам. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2005. — 580 с.
    • Барт К. Мгновения. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 160 с.
    • Барт К. Оправдание и право. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
    • Барт К. Богословие и музыка: Три речи о Моцарте. / Ганс Урс фон Бальтазар, Карл Барт, Ганс Кюнг. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
    • Барт К. Вольфганг Амадей Моцарт. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 60 с.
    • Барт К. Церковная догматика. — Т. 1. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. — 576 с.
    • Барт К. Введение в Евангелическую теологию. — М.: Центр «Нарния», 2006. — 190 с.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Ворохобов А. В. Сотериологическая значимость Иисуса Христа в качестве самооткровения Бога (Карл Барт) и экзистенциального обращения Абсолюта (Рудольф Бультманн) // Труды Нижегородской Духовной Семинарии: Сборник работ преподавателей и студентов. — Выпуск 7, 2009. — С.7-33.(рос.)
  • Казем-Бек А. Христианский путь Карла Барта // Журнал Московской Патриархии. — 1972. — No9. — С.53-60.(рос.)
  • Теологический Енциклопедический Словарь / Под ред. Уолтера Элвелла. — М.: 2003.(рос.)
  • David L. Mueller. Karl Barth. Edited by Bob E.Patterson. Hendrickson Publishers, 1972.(англ.)
  • Jungel, Eberhand. Karl Barth: A Theological Legacy. / Translated from German by Garrett E. Paul. — USA: Westminster John Knox Pr, 1986.(англ.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Барт&oldid=42780511