Марко Феррері

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Феррері.
Марко Феррері
італ. Marco Ferreri
Дата народження15 травня 1928(1928-05-15)
Місце народженняМілан, Королівство Італія
Дата смерті9 травня 1997(1997-05-09) (68 років)
Місце смертіПариж, Франція
ПохованняКампо Верано
ГромадянствоІталія Італія
Конфесіяатеїст[1]
Професіяактор, режисер, сценарист, продюсер
IMDbID 0274659
Нагороди та премії
Давид ді Донателло (1982)
Марко Феррері у Вікісховищі

Марко Ферре́рі (італ. Marco Ferreri; нар. 15 травня 1928, Мілан, Італія — 9 травня 1997, Париж, Франція) — італійський кінорежисер, сценарист і актор.

Біографія та творчість

[ред. | ред. код]

Марко Феррері народився 11 травня 1928 року в Мілані, Італія. Отримавши освіту ветеринара, займався торгівлею і рекламою спиртних напоїв. Працюючи над рекламними кінороликами, він захопився кінематографом. Після навчання в Римському експериментальному кіноцентрі Феррері на початку 1950-х років працював на італійських кіностудіях помічником і асистентом режисера Альберто Латтуади у роботі над фільмом «Шинель» (1952); разом з Ріккардо Гіоне та Чезаре Дзаваттіні брав участь в створенні фільмів «Кохання у місті», «Жінки і солдати», «Пляж», в яких грав невеликі ролі, писав сценарії та був виконавчим продюсером. Співпрацював з Чезаре Дзаваттіні над його проектом «Документальний щотижневик».

У 1956 Марко Феррарі переїхав до Іспанії, де познайомився з письменником-сатириком Рафаелем Асконою, який став його постійним сценаристом. Разом з Р. Аскою Феррері зняв кілька успішних стрічок: дебютний фільм «Квартирка» (1957), «Хлопчаки» (1959) та «Інвалідний візок» (1960, Приз ФІПРЕССІ на МКФ у Венеції, 1960). Всі ці роботи були зняті як соціальна сатира на франкістську Іспанію в стилістиці «чорного гумору»[2].

Повернувшись до Італію у 1961-му році, Марко Феррері продовжив розвивати улюблений жанр і тематику. У знятих на батьківщині фільмах «Королева бджіл» («Сучасна історія», 1962), «Жінка-мавпа» (1963), «Діллінджер мертвий» (1968) та «Аудієнція» (1972) режисер з сарказмом та іронією піддав критиці основні соціальні інститути церкви, шлюбу та сім'ї. У 1968 році зіграв роль Ганса Гюнтера у близькому йому по духу фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Свинарник».

У 1973-у році Марко Феррері зняв найскандальніший свій фільм «Велике жрання», в якому у формі відкритого гротеску передрікав загибель сучасному споживацькому суспільству. У фільмі «Прощавай, самець» (1978), програмному творі автора, в улюбленій ним формі футурологічної філософської притчі відобразив занепад сучасної цивілізації, що залишилася без чоловічого, творчого начала.

Фільм Марко Феррері 1979 року «Прошу притулку» було відзачено Спеціальним призом журі — «Срібним ведмедем» 30-го Берлінського кінофестивалю[3].

На початку 1980-х років Марко Феррері звернувся до теми взаємовідносин художника і суспільства, знявши фільм «Історія звичайного безумства» (1981), за який отримав італійську національну кінопремію «Давид ді Донателло» як найкращий режисер. У стрічках 1980-х років «Історія П'єри» (1983) та «Майбутнє — це жінка» (1984) режисером послідовно затверджується пріоритет жіночого начала у сучасному світі.

У 1991 році Феррері поставив стрічку «Будинок посмішок» яка перемогла в основіній конкурсній програмі 41-го Берлінського кінофестивалю, отримавши головний приз — «Золотого ведмедя»[4]. Два роки потому ще один фільм режисера, «Щоденник маніяка», було номіновано на «Золотого ведмедя» 43-го Берлінаре, але нагороди цього разу він не отримав[5].

Останнім фільмом режисера став «Нітрат срібла» (1996), у якому немов передчуваючи швидку смерть, Феррері освідчився в коханні до кінематографу, до його зірок та натовпів глядачів, які щодня по всьому світу заповнюють кінозали[6].

Помер Марко Феррері 9 травня 1997 року у Парижі від серцевого нападу.

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Режисер
Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки
1959 Квартира El pisito
1959 Хлопчаки Los chicos
1960 Інвалідний візок El cochecito
1961 Італійки і кохання Le Italiane e l'amore (новела «Подружня невірність»)
1963 Королева бджіл Una storia moderna: l'ape regina'
1964 Жінка-мавпа La donna scimmia
1964 Контросессо Controsesso (новела «Професор»)
1965 Сьогодні, завтра, післязавтра Oggi, domani, dopodomani (новела «Людина з п'ятьма кулями»)
1966 Весільний марш Marcia nuziale
1967 Гарем L'Harem'
1969 Диллінджер мертвий Dillinger è morto
1969 Сім'я людське Il seme dell'uomo
1971 Аудієнція L'Udienza'
1972 Сука La cagna
1973 Велике жрання La grande abuffata
1974 Не чіпайте білу жінку! Touche pas à la femme blanche
1976 Остання жінка La dernière femme
1978 Прощавай, самцю Ciao maschio
1979 Прошу притулку Chiedo asilo
1981 Історія звичайного безумства Storie di ordinaria follia
1983 Історія П'єри Storia di Piera
1984 Майбутнє — це жінка Il Futuro è donna
1986 Я кохаю тебе I Love You
1988 Ах, які чудові ці білі! Come sono buoni i bianchi
1988 Будинок посмішок La casa del sorriso
1988 Бенкет Le banquet
1991 Плоть La carne
1993 Щоденник маніяка Diario di un vizio
1997 Нітрат срібла Nitrato d'argento

Визнання

[ред. | ред. код]
▼ Нагороди та номінації Марко Феррері ▼ [7]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський кінофестиваль
1960 Приз ФІПРЕССІ Інвалідний візок Перемога
1984 Золотий лев Жінка-мавпа Номінація
1992 Приз П'єтро Б'янкі Перемога
Премія Сан Жорді
1961 Найкращий фільм Інвалідний візок Перемога
Каннський кінофестиваль
1963 Золота пальмова гілка Королева бджіл Номінація
1964 Жінка-мавпа Номінація
1969 Диллінджер мертвий Номінація
1973 Велике жрання Номінація
Приз ФІПРЕССІ Перемога
1978 Золота пальмова гілка Прощавай, самцю Номінація
Приз ФІПРЕССІ Перемога
1983 Золота пальмова гілка Історія П'єри Номінація
1986 Я кохаю тебе Номінація
1991 Плоть Номінація
Італійський національний синдикат кіножурналістів
1965 Срібна стрічка за найкращий оригінальний сюжет Жінка-мавпа Перемога
1970 Диллінджер мертвий Перемога
Срібна стрічка найкращому режисеру марко Феррері Номінація
1977 Срібна стрічка за найкращий оригінальний сюжет Остання жінка Перемога
Найкращий оригінальний сценарій Номінація
Найкраща режисерська робота Номінація
1982 Срібна стрічка найкращому режисеру Історія звичайного безумства Перемога
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1972 Золотий ведмідь Аудієнція Номінація
Приз ФІПРЕССІ Перемога
1980 Золотий ведмідь Прошу притулку Номінація
Спеціальний Приз журі — «Срібний ведмідь» Перемога
1991 Золотий ведмідь Будинок посмішок Номінація
1993 Щоденник маніяка Номінація
Золотий кубок, Італія
1972 Найкращий режисер Аудієнція Перемога
1982 Історія звичайного безумства Перемога
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні
1981 Приз ФІПРЕССІ Історія звичайного безумства Перемога
Премія Давид ді Донателло
1982 Найкращий режисер Історія звичайного безумства Перемога
Найкращий сценарій (разом з Серджо Амідеї) Перемога
1991 Найкращий сценарій Будинок посмішок (разом з Лілліан Бетті та Антоніно Моріно) Номінація

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Л. Алова. Феррери Марко // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 162-163. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Tonino Lasconi, Dieci per amore, Edizioni Paoline, 2001, с. 31.
  2. ↑ Л. Алова, 2002, с. 162.
  3. ↑ Berlinale: 1980 Prize Winners. berlinale.de. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 13.10.2015.
  4. ↑ Berlinale: 1991 Prize Winners. berlinale.de. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 13.10.2015.
  5. ↑ Berlinale: 1993 Programme. berlinale.de. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 13.10.2015.
  6. ↑ Л. Алова, 2002, с. 163.
  7. ↑ Повний перелік нагород та номінацій Марко Феррері на сайті IMDb(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марко Феррері
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марко_Феррері&oldid=41964193