Республіка Алтай

Республіка Алтай
рос. Республика Алтай Алтай Республика
Прапор Республіки Алтай Герб Республіки Алтай Гімн Республіки Алтайd
Країна	Росія
Фед. округ	Сибірський
Адмін. центр	Горно-Алтайськ
Глава	Турчак Андрій Анатолійович
Дата утворення	8 лютого 1992
Оф. вебсайт	altai-republic.ru​(рос.)
Географія
Координати
Площа	92 600 км² (35-а)
• внутр. вод	0,2 %
Часовий пояс	MSK+3 (UTC+7)
Населення
Чисельність	210765 (81-а) (2024)
Густота	2,2 осіб/км²
Оф. мови	російська, алтайська
Економіка
Економ. район	Західно-Сибірський
Коди
ISO 3166-2	RU-AL
ЗКАТО	84
Суб'єкта РФ	04
Телефонний	(+7)
Карти
Республіка Алтай у Вікісховищі

Респу́бліка Алта́й (рос. Респу́блика Алта́й; алт. Алтай Республика) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Сибірського федерального округу.

Столиця — місто Горно-Алтайськ.

Межує з Республіками Тувою і Хакасією, Алтайським краєм і Кемеровською областю, а також Китаєм, Монголією і Казахстаном.

Утворено 1 червня 1922.

Географія

Клімат помірно континентальний, з коротким спекотним літом і довгою морозною зимою.

Рельєф республіки характеризується високими хребтами, розділеними вузькими й глибокими річковими долинами, рідкими широкими міжгірськими улоговинами. Найвища гора — Бєлуха (Кадин-Бажи) — 4506 м, є найвищою точкою Сибіру.

Річкова система нараховує більше 20 тисяч водотоків із загальною довжиною більше 60 тис. км і близько 7 тисяч озер загальною площею більше 600 км². Найбільші річки — Катунь і Бія, які, зливаючись, утворюють річку Об, найбільшу річку Сибіру. Найбільше озеро — Телецьке (Алтин-Кель) із площею водного дзеркала 230,8 км² і глибиною 325 метрів.

Часовий пояс

Республіка Алтай перебуває в часовому поясі, який позначається за міжнародним стандартом як Krasnoyarsk Time Zone (KRST). Зсув відносно UTC становить +7:00. Позначення у Росії — MSK+4 або п'ята часова зона. Сезонні зміни часу тут відсутні. Фактично територія республіки розташована у шостому часовому поясі, але використовує час сьомого. Свій поясний час вона використовувала як стандартний від 1995 до 2011, та у 2014—2016 роках.

Історія

Гора Бєлуха

Кучерлинське озеро

Давня історія

Люди оселилися у долинах Алтаю в епоху палеоліту, близько 1,5 млн років тому. Саме такий вік всесвітньо відомої Улалінської стоянки, виявленої в Горно-Алтайську.

В VIII-ІІІ століттях до н. е. Алтай населяли скіфи-пазирикці — творці алтайського звіриного стилю.

Гунно-сарматський період історії регіону починається з кінця ІІІ століття до н. е. Владиками Центральної Азії з VI століття н. е. стають нащадки гунів, предки алтайців — тюрки.

Збережені елементи алтайського звіриного стилю в традиційному мистецтві сучасних корінних жителів підтверджують зв'язок алтайських племен з іншими давніми народами всього євразійського материка.

Алтай — прабатьківщина всіх сучасних тюркських народів світу, де в 552 році стародавні тюрки створили свою державу — каганат. Тут сформувалася мова тюрків, що одержала поширення серед всіх народів каганату завдяки появі писемності у зв'язку з державністю тюрків, відомої сьогодні як «архейська рунічна писемність». Все це послужило появі в сучасному науковому світі термінології алтайська сім'я мов (куди входять 3 більші групи: японо-корейська, тунгусо-маньчжурська, тюрко-монгольська) і дало можливість затвердитися у світовій науці науковому напрямку — алтаїстиці.

Новий час

Алтай у силу геополітичного розташування — центр Євразії — у різні історичні епохи поєднував різні етноси й культури.

Тривалий час Алтай належав до держави калмиків — Джунгарського ханства. Російські першопрохідники називали алтайців білі калмики. В 1756 p. після падіння Джунгарської держави, північний Алтай був анексований Російською державою.

ХХ століття

На початку ХХ століття у алтайців виник національно-релігійний рух, що дістав назву бурханізм. Після Лютневої революції у 1917 році була створена Алтайська гірська дума, яка у березні 1918 проголосила створення Каракорум-Алтайського округу, що у вересні того ж року увійшов до складу Сибірської республіки. Були створені також алтайські збройні формування, що вели бойові дії проти червоних партизанських загонів, сформованих з російських селян, а з грудня 1919 до 1922 року — проти Червоної армії та сил НКВС.

Республіка Алтай створена 1 червня 1922 p. як Ойротська автономна область у складі Алтайського краю, перейменована 7 січня 1948 p. у Горно-Алтайську автономну область.

Новітня історія

З 25 жовтня 1990 p. статус автономної області підвищений до Горно-Алтайської АРСР, 3 липня 1991 p. — Горно-Алтайська РСР в складі Росії, із травня 1992 p. — Республіка Горний Алтай, з 12 грудня 1993 p. — Республіка Алтай.

Паралельно до органів влади був створений Курултай алтайського народу, обирається національний лідер — Ел Башчи алтайського народу. Починаючи з 2012 року Курултай розколовся на дві альтернативні організації.

В середині 2000-х років в рамках ліквідації національних автономій пропонувалося включення усіх районів Республіки Алтай до складу Алтайського краю, однак негативна реакція місцевих еліт зупинила цей процес.

Населення

Етнографічна карта Алтаю

Населення республіки становить 207,1 тис. осіб (2008). Густота населення — 2,2 осіб/км² (2005), питома вага міського населення — 25,9 % (2005).

За даними перепису 2002, національний склад населення був таким:

Національність	Чисельність, тис.	% від загальної чисельності
Росіяни	116,5	57,4
Алтайці	62,2	30,6
Казахи	12,1	6,0
Теленгіти	2,4	1,2
Тубалари	1,5	0,8
Українці	1,4	0,7
Кумандінці	0,9	0,5
Німці	0,9	0,4
Челканці	0,8	0,4
Вірмени	0,5	0,2
Татари	0,5	0,2
Білоруси	0,3	0,1
Азербайджанці	0,3	0,1
Інші національності	2,7	1,4

Національний склад населення районів республіки Алтай за переписом 2010 року.

	населення	росіяни	алтайці	казахи	кумандинці
м. Горно-Алтайськ	56 478	67,8	22,3	2,2	0,8
Кош-Агацький район	18 147	2,9	40,6	53,5
Маймінський район	26 927	86,9	6,9	0,8
Онгудайський район	14 977	21,2	76,0	0,5
Турачацький район	12 479	72,9	19,3		3,3
Усть-Канський район	14 942	25,0	69,9	3,2
Усть-Коксинський район	16 989	74,4	22,5	0,6
Улаганський район	11 391	16,6	77,1	3,7
Чемальський район	9 439	66,9	27,8
Чойський район	8 342	87,6	8,6
Шебалінський район	13 586	51,0	45,3	0,7

Населені пункти

Населені пункти з кількістю мешканців понад 2,5 тисячі 2003

Горно-Алтайськ 53,7 (2007) Усть-Кокса 4,0 Майма 15,3 Усть-Кан 3,5 Кош-Агач 5,7 Акташ 3,4 Турочак 5,5 Чемал 3,3 Онгудай 5,4 Кизил-Озек 3,2 Шебаліно 4,9 Улаган 2,6

Адміністративно-територіальний поділ

Райони Республіки Алтай

• Кош-Агацький район
• Маймінський район
• Онгудайський район
• Турачацький район
• Усть-Канський район
• Усть-Коксинський район
• Улаганський район
• Чемальський район
• Чойський район
• Шебалінський район
• місто Горно-Алтайськ

Природні катаклізми

27 вересня 2003 року в шести південних районах Республіки Алтай відбувся найбільш руйнівний за останні кілька десятиліть землетрус. Його причиною стала важкопрогнозована геологічна катастрофа. В епіцентрі сила підземних поштовхів досягала 8-9 балів за шкалою Ріхтера. Після цього в Республіці була відзначена серія нових землетрусів меншої сили. Поштовхи зафіксовані навіть у Новосибірській області, Красноярському краї й Східному Казахстані.

Найбільші руйнування були в Кош-Агацькому, Улаганському, Шебалінському і Онгудайському районах Республіки Алтай. Жертв не було (лише кілька людей одержали легкі травми), але землетрус зруйнував і зашкодив понад 1,8 тисячі (за іншим даними — близько 500) житлових будинків, у яких проживали більше семи тисяч людей, а також адміністративні будинки (школи, лікарні). Збиток, нанесений республіці, склав понад мільярд рублів.

Особистості

• Родіонов Олександр Михайлович — письменник

Див. також

• Бурханізм
• Каракорум-Алтайський округ
• Алтайський дивізіон
• Конституція Республіки Алтай
• 2232 Алтай

Посилання

• Офіційний сайт Республіки Алтай (рос.)
• Алтай. Фото-слайд (рос.)
• Республіка Алтай в довіднику-каталозі «Уся Росія» (рос.)
• Новини Горного Алтаю (рос.)
• Сайт Горно-Алтайського державного університету (рос.)
• Авторські чорно-білі фотографії Алтаю (рос.)
• Сайт і форум Горно-Алтайська (рос.)
• Турбази Горного Алтаю (рос.)
• http://altaimedia.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=40&Itemid=59
• Рудой А. Н., Кирьянова М. Р. Научное и рекреационное значение великих геологических памятников Алтая: к созданию Алтайского ледникового парка // Известия Русского географического общества, 2004. — Вып. 5. — С. 61-69.
• Рудой А. Н. «Высокие террасы» Центрального Алтая : происхождение и строение. — Томск : Национальный научно-исследовательский Томский государственный университет. Архівовано з джерела 13 квітня 2021 року.