Очікує на перевірку

Роберт Фладд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт Фладд
англ. Robert Fludd
Народження17 січня 1574[1]
Milgate Housed, Thurnhamd, Мейдстон[d], Кент[d], Кент, Англія
Смерть8 вересня 1637(1637-09-08)[1][2][…] (63 роки)
Лондон, Королівство Англія
Громадянство (підданство) Королівство Англія
Знання мов
  • латина[1] і англійська
    • Діяльність
  • лікар, астролог, музикознавець, теоретик музики, математик, фізик, Christian mystic, алхімік, окультист
    • Alma materКолледж Святого Іоанна
    ВчителіThomas Allend[4]
    Конфесіяангліканство
    Нагороди
    CMNS: Роберт Фладд у Вікісховищі
    Людина і макрокосм. Гравюра з книги Fludd R. Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia, 1617.

    Роберт Фладд (англ. Robert Fludd, 1574, Берстед[en], Кент, Велика Британія — 1637, Лондон) — англійський лікар, філософ-містик, автор праць латиною; астролог, музикознавець та теоретик музики.

    Життєпис

    [ред. | ред. код]

    З англіканської сім'ї, син високого урядовця, серед предків — вождь одного з кельтських племен Кунеда ап Едерн (бл. 390—460/441). Навчався в Оксфордському університеті; спочатку був військовим, потім зайнявся вивченням богослов'я, медицини та таємних наук, довго подорожував Францією, Іспанією, Італією та Німеччиною, де познайомився з багатьма видатними вченими і набув значної ерудиції.[5]

    Повернувшись до Англії, отримав учений ступінь доктора медицини в Оксфордському університеті, який 1606 року порушив проти нього переслідування за негативне ставлення до вчення Галена.

    Оселившись у Лондоні, зайнявся лікарською практикою та літературною діяльністю. Фладд листувався з Йоганном Кеплером із приводу герметичних традицій. Полемізував з Мерсенном та Ґассенді.

    Праці

    [ред. | ред. код]

    Твори Фладда становлять 8 томів in folio. Він писав як під своїм ім'ям, так і під псевдонімом Rudolf Otreb та Joachim Frizius.

    У медицині був послідовником Парацельса, у філософії — прихильником гностичних та неоплатонічних уявлень. Фладд постійно у своїх міркуваннях залучав алхімію та астрологію, іноді навіть ототожнюючи філософський камінь із Христом.

    Йому належать кілька проєктів вічного двигуна. Вивчав механізм кровообігу, виходячи з аналогії макро- та мікрокосму, його спостереження підтвердив на дослідній основі Вільям Гарвей.

    Членство Флада в ордені розенкрейцерів не доведено, але він написав два трактати на їхній захист. Відомості про його приналежність до Пріорату Сіону, як і про сам Пріорат, відносять до історичних містифікацій.

    Серед філософських трактатів Фладда слід згадати:

    • «Philosophia mosaica» (1638),
    • «Philosophia sacra et vere christiana» (1629),
    • «Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia» (1617),
    • «De naturali, supernaturali, praeternaturali et contranaturali microcosmi historia» (1619—1621).

    У цих трактатах загальні питання часто чергуються із частковими; так, за описом небес емпірейського (coeli empyrei), ефірного та елементарного йде низка псевдонаукових трактатів, у яких розглядаються і військове мистецтво, і застосування геометрії до живопису, і будівництво фортець тощо.

    Твори

    [ред. | ред. код]
    • Tractatus apologeticus integritatem Societatis de Rosea Cruce defendens (1617)
    • Tractatus theologico-philosophicus (1617)
    • Utriusque cosmi maioris scilicet et minoris Metaphysica, physica atque technica Historia (1617)
    • Tractatus secundus. De naturae simia seu technica macrocosmi historia (1618)
    • Monochordium Mundi symphoniacum J. Kepplero oppositum (1622)
    • Philosophia sacra et vera christiana seu Meteorologia cosmica (1626)
    • Sophiae cum memoria certamen (1629)
    • Medicina Catholica (1629)
    • Clavis philosophiae et alchymiae (1633)
    • Philosophia Moysaica (1638)

    Вчення

    [ред. | ред. код]

    У філософії Φладда стільки різноманітних елементів і вони переплетені настільки штучно, що автор відчував постійну необхідність у наочному зображенні своїх абстрактних поглядів; тому його твори, і особливо трактат «Utriusque cosmi metaphysica, physica atque technica historia», переповнені химерними гравюрами, у яких автор намагається роз'яснити стосунок Божества до елементів тощо. Ці гравюри багато разів відтворювали пізніші автори в книгах з «таємних наук».

    Короткий критичний виклад філософських поглядів Фладда, даний Гассенді, зводиться до викладеного нижче[6].

    Філософія (божественне одкровення)

    [ред. | ред. код]

    Фладд упевнений, що його філософія є викладом одкровення, дарованого першій людині, яке перейшло через перекази до Мойсея. Христос вдруге дав людському роду це вчення. У давнину Піфагор, Платон і Гермес Трисмегіст, які знали книгу Мойсея, частково висловили у своїх творах справжню філософію, замовчавши її джерела.

    Бог

    [ред. | ред. код]

    Бог є початок і кінець усього; все з нього виникає і все до нього повертається. Бога можна розглядати двоїсто: по-перше, до його виявлення у створеному ним світі; по-друге, у його виявленнях. У першому розумінні Бог є незбагненна єдність, у якій розрізнення зникло; у другому — виявлення тих прихованих протилежностей, які у світі існують як діяльний формальний початок світла та пасивний матеріальний початок темряви. Світло є божественна сила, темрява — початок небуття (noluntas divina), порожнеча. Зі взаємодії світла і темряви виникає світ і все, що в ньому міститься, тобто початкові елементи і якості: зі світла народжується тепло, яке народжує рух; холод, навпаки, властивий небуттю, темряві. Сухе виникає з розділення тепла і холоду, сире — з їхньої взаємодії. Діями цих начал виникають чотири елементи: незриме повітря та ефір, що створює небо; вода, що під впливом холодного повітря стає землею, а земля під впливом світла стає вогнем. Всі предмети складаються з цих чотирьох елементів і є речовиною, яка різною мірою пройнята формальним, діяльним началом світла. Таким чином, усе, що існує, можна подати у формі піраміди, в основі якої розьашована земля, а на вершині — чисте світло.

    Бог виявляється у трьох світах:

    • у світі чистих духів,
    • у макрокосмі (тобто у світі небесного ефіру);
    • у мікрокосмі, в якому панує людина завдяки мистецтву, яке Фладд називає «мавпою природи».

    Макрокосм є створення і відображення божественної трійці і своєю чергою ділиться на три області, відповідні трьом особам божества.

    Людина (мікрокосм)

    [ред. | ред. код]

    У людині, або мікрокосмі, знаходимо повторення у малому вигляді частин макрокосму. Голова відповідає області «Емпірей» (лат. Empyreum), груди — небесному ефіру, живіт — області елементарній. За цими трьома областями розподілені й три ступені одухотворення людини: душа розумна, чутлива і рослинна. У грудях живе життєвий дух — посередник між розумом (формою) та рослинною душею (матерією). Цей посередник є не що інше, як частина світової душі, яку Флад ототожнює зі світлом і Христом як безпосереднім виразом Божества.

    Розум непогрішимий і після смерті людини повертається у наднебесний світ; навпаки, рослинна душа за своєю природою завжди вабить людину до гріха, як представниця в людині темного начала. Життєвий дух, поміщений між розумом і рослинною душею з її темними потягами, може дати перевагу в житті людини або розуму, або темним потягам; таким чином, свобода вибору залежить від духу життя.

    Алхімія та геомантія

    [ред. | ред. код]

    З таємних наук особливо цікавився алхімією та геомантією; перша зблизила його з розенкрейцерами, друга накликала на нього переслідування єзуїтів, про що розповів сам Фладд у своїй Геомантії, що становить частину його «Historiae utriusque cosmi».

    Одна з улюблених теорій Фладда — музика сфер, яку він запозичив у Платона та піфагорійців, викликала полеміку Фладда з Йоганном Кеплером.

    Визнання та спадщина

    [ред. | ред. код]

    Праці Фладда знав Лейбніц, його твір «Про життя, смерть і воскресіння» він згадує в трактаті «Теодіцея» (1710).

    Книги Фладда фігурують у новелі Хорхе Луїса Борхеса «Смерть і бусоль[en]» (1942).

    Різні сторони його спадщини вивчала історикиня Френсіс Єйтс (1899—1981).

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ Encyclopædia Britannica
    3. ↑ SNAC — 2010.
    4. ↑ https://books.google.cat/books?id=7q48AAAAIAAJ&pg=PA82
    5. ↑ Thomas Fludd + Elizabeth Andrews - Our Family Tree. www.ourfamtree.org (англ.). Процитовано 8 травня 2023.
    6. ↑ «Epistolica exercitatio, in qua principia philosophiae Roberti Fluddi medici reteguntur», 1630; см. Флудд, Роберт // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

    Література

    [ред. | ред. код]
    • Hutin S. Robert Fludd (1574—1637) — Alchimiste et philosophe rosicrucien. Paris: Omnium Littéraire, 1971
    • Godwin J. Robert Fludd: hermetic philosopher and surveyor of two worlds. London: Thames and Hudson, 1979
    • Huffman W.H. Robert Fludd and the end of the Renaissance. London; New York: Routledge, 1988
    • Legood A. Robert Fludd of Bearsted. Kent: Bearsted & District Local History Society, 2006
    • Йейтс Ф. Искусство памяти. СПб: Университетская книга, 1997, с.393-453
    • Йейтс Ф. Розенкрейцерское Просвещение. М.: Алетейа; Энигма, 1999, с.137-171
    • Йейтс Ф. Джордано Бруно и герметическая традиция. М.: Новое литературное обозрение, с.382-403
    • Артемьева Т. В. Британские мистики в России XVIII века // Философский век. Альманах. Вып.17. История идей как методология гуманитарных исследований. Часть I./ Отв. редакторы Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. -СПб.: Санкт-Петербургский Центр Истории Идей,2001. — С. 313—341. ISBN 5-7187-0372-8

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Фладд&oldid=39441012