Тау Великого Пса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тау Великого Пса

τ CMa — яскрава зірка в центрі NGC 2362

Автор: Адам Блок/SkyCenter гори Леммон, Університет Аризони

Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Великий Пес
Пряме піднесення 07г 18х 42.48642с[1]
Схилення −24° 57′ 15.7413″[1]
Видима зоряна величина (V) 4.40[2] (4.89 + 5.33 + 9.70[3])
Характеристики
Спектральний клас O9II[4] (O9II + B0.5V + B0.5V[5])
Показник кольору (B−V) −0.15[2]
Показник кольору (U−B) −0.99[2]
Тип змінності β Ліри[6]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) +33.80[7] км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: −2.31[1] мас/р
Схил.: 5.02[1] мас/р
Паралакс (π) 1.09 ± 0.59 мас[1]
Відстань (1,570[8] пк
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		−5.9 + −3.6 + −3.6[5]
Фізичні характеристики
Маса 50[9] M☉
Радіус 19.8[10] R☉
Світність 280,000[11] L☉
Ефективна температура 32,000[11] K
Фізичні характеристики
Маса 17.8[9] M☉
Фізичні характеристики
Маса 17.8[9] M☉
Інші позначення
30 Canis Majoris, HR 2782, HD 57061, CD −24°5176, HIP 35415, SAO 173446, GC 9736, ADS 5977, CCDM 07187-2457
Посилання
SIMBADдані для Tau+CMa

Тау Великого Пса (τ CMa, 30 CMa) — кратна зоряна система в сузір'ї Великого Пса. Вона розташована на відстані близько 5000 світлових років і є найяскравішим членом розсіяного зоряного скупчення NGC 2362.

Система

[ред. | ред. код]

Тау Великого Пса лежить у центрі дуже молодого розсіяного скупчення NGC 2362, яке містить кілька сотень зір. Вона найяскравішим його членом і нещодавно залишила головну послідовність. Джон Гершель заніс до каталогу кілька зір (як її супутників): компонент В, зорю 10-ї зоряної величини на відстані 8,6 кутової секунди; компонент С, зорю 14-ї величини на відстані 14,2 кутової секунди та компонент D, зорю 8-ї величини на відстані 85 кутових секунд[3][12]. Усі ці зорі вважається зорями головної послідовності та членами від NGC 2362. За припущенням, що вони гравітаційно пов'язані, для пари зір АВ передбачено орбітальний період 90 000 років[13].

Своєю чергою, 1951 року з'ясувалося, що компонент А сам є подвійною зорею, компоненти якої розділені всього 0,15", з розрахунковим орбітальним періодом 250 років.[14] «Вашингтонський каталог подвійних зір» позначає їх як компонент Aa зоряної величини 4,89 та компонент Ab зоряної величини 5,33[3], а от «Каталог компонентів подвійних і кратних зір» (Catalog of Components of Double and Multiple Stars, CCDM) позначає компоненти як А і Р.[15] У 2010 році був відкритий компонент Е 10-ї зоряної величини, розташований менше, ніж за 1" від основного компонента A.[16]

Основний компонент A є спектроскопічною подвійною зорею з періодом 154,918 дня. Змінність радіальної швидкості була відкрита 1906 року, а перша орбіта опублікована 1928 року[17]. Більш недавно, супутникові дані Гіппаркоса показали наявність у системі подвійно-затемнюваної зорі з періодом 1,282 дня з двома рівними мінімумами, де яскравість опускається на 0,5 величини[5]. Короткоперіодична затемнювана пара є тьмянішим компонентом довгоперіодичної спектроскопічної подвійної зорі, що утворює незвичайну потрійну зорю, де найбільш масивний компонент обертаються навколо пари зір меншої маси[9]. Ці три зорі називаються Aa, Ab1 та Ab2, щоб не плутати з тьмянішою зорею на відстані 0,15 кутової секунди[15].

Ще одна зоря 4-ї зоряної величини, UW Великого Пса, розташована на відстані менше, ніж за 0,5 градуса, і також є затемнювано-подвійною системою, яку пов'язують з NGC 2362. Вона була зареєстрована як τ2 Великого Пса, але тепер це позначення рідко вживають[18].

Характеристики

[ред. | ред. код]

τ Великого Пса виглядає як супергігант спектрального класу О на відстані 5000 світлових років у розсіяному скупченні NGC 2362, але складається з декількох зір. Властивості менших компонентів зоряної системи τ Великого Пса. Компоненту D надали спектральний тип B2V, але це непевно.[13] Відносна яскравість трьох спектральних компонентів була розрахована на основі затемнень і орбітального руху. Спектр, маса і світність домінується компонентом Аа, який зараз вважається яскравим гігантом класу O9, масою близько 50 м☉, температурою 32 000 K та світністю 280 000 Л☉. Два компоненти затемнювано-подвійної системи є практично ідентичними зорями головної послідовності класу B з масами близько 18 м☉.

Астрономи-аматори іноді називають цю зорю «Мексиканською зорею-стрибунцем», тому що внаслідок значного контрасту яскравості (у порівнянні з іншими зорями скупчення) може здаватись, що вона «стрибає»[19]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Van Leeuwen, F. (2007). Validation of the new Hipparcos reduction. Astronomy and Astrophysics. 474 (2): 653. arXiv:0708.1752. Bibcode:2007A&A...474..653V. doi:10.1051/0004-6361:20078357.
  2. ↑ а б в Ducati, J. R. (2002). VizieR Online Data Catalog: Catalogue of Stellar Photometry in Johnson's 11-color system. CDS/ADC Collection of Electronic Catalogues. 2237. Bibcode:2002yCat.2237....0D.
  3. ↑ а б в Mason, Brian D.; Wycoff, Gary L.; Hartkopf, William I.; Douglass, Geoffrey G.; Worley, Charles E. (2001). The 2001 US Naval Observatory Double Star CD-ROM. I. The Washington Double Star Catalog. The Astronomical Journal. 122 (6): 3466. Bibcode:2001AJ....122.3466M. doi:10.1086/323920.
  4. ↑ Sota, A.; Maíz Apellániz, J.; Morrell, N. I.; Barbá, R. H.; Walborn, N. R.; Gamen, R. C.; Arias, J. I.; Alfaro, E. J. (2014). The Galactic O-Star Spectroscopic Survey (GOSSS). II. Bright Southern Stars. The Astrophysical Journal Supplement. 211: 10. arXiv:1312.6222. Bibcode:2014ApJS..211...10S. doi:10.1088/0067-0049/211/1/10.
  5. ↑ а б в Stickland, D. J.; Lloyd, C.; Sweet, I. (1998). Spectroscopic binary orbits from ultraviolet radial velocities. Paper 27: Tau Canis Majoris (HD 57061). The Observatory. 118: 7. Bibcode:1998Obs...118....7S.
  6. ↑ Samus, N. N.; Durlevich, O. V. та ін. (2009). VizieR Online Data Catalog: General Catalogue of Variable Stars (Samus+ 2007-2013). VizieR On-line Data Catalog: B/gcvs. Originally published in: 2009yCat....102025S. 1. Bibcode:2009yCat....102025S.
  7. ↑ Pourbaix, D.; Tokovinin, A. A.; Batten, A. H.; Fekel, F. C.; Hartkopf, W. I.; Levato, H.; Morrell, N. I.; Torres, G.; Udry, S. (2004). SB9: The ninth catalogue of spectroscopic binary orbits. Astronomy and Astrophysics. 424 (2): 727. arXiv:astro-ph/0406573. Bibcode:2004A&A...424..727P. doi:10.1051/0004-6361:20041213.
  8. ↑ Gudennavar, S. B.; Bubbly, S. G.; Preethi, K.; Murthy, Jayant (2012). A Compilation of Interstellar Column Densities. The Astrophysical Journal Supplement. 199: 8. Bibcode:2012ApJS..199....8G. doi:10.1088/0067-0049/199/1/8.
  9. ↑ а б в г De Vries, N.; Portegies Zwart, S.; Figueira, J. (2014). The evolution of triples with a Roche lobe filling outer star. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. 438 (3): 1909. arXiv:1309.1475. Bibcode:2014MNRAS.438.1909D. doi:10.1093/mnras/stt1688.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  10. ↑ Underhill, A. B. та ін. (November 1979), Effective temperatures, angular diameters, distances and linear radii for 160 O and B stars, Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, 189 (3): 601—605, Bibcode:1979MNRAS.189..601U, doi:10.1093/mnras/189.3.601{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  11. ↑ а б Hohle, M. M.; Neuhäuser, R.; Schutz, B. F. (2010). Masses and luminosities of O- and B-type stars and red supergiants. Astronomische Nachrichten. 331 (4): 349. arXiv:1003.2335. Bibcode:2010AN....331..349H. doi:10.1002/asna.200911355.
  12. ↑ Herschel, John Frederick William (1847). Results of astronomical observations made during the years 1834, 5, 6, 7, 8, at the Cape of Good Hope; being the completion of a telescopic survey of the whole surface of the visible heavens, commenced in 1825. London. Bibcode:1847raom.book.....H.
  13. ↑ а б Mason, Brian D.; Gies, Douglas R.; Hartkopf, William I.; Bagnuolo, Jr., William G.; Ten Brummelaar, Theo; McAlister, Harold A. (1998). ICCD Speckle Observations of Binary Stars. XIX. An Astrometric/Spectroscopic Survey of O Stars. The Astronomical Journal. Т. 115, № 2. с. 821. Bibcode:1998AJ....115..821M. doi:10.1086/300234.
  14. ↑ Finsen, W. S. (1952). New double stars. The Observatory. Т. 72. с. 125. Bibcode:1952Obs....72..125F.
  15. ↑ а б Dommanget, J.; Nys, O. (2002). VizieR Online Data Catalog: CCDM (Catalog of Components of Double & Multiple stars) (Dommanget+ 2002). VizieR On-line Data Catalog: I/274. Originally published in: Observations et Travaux 54. 1274. Bibcode:2002yCat.1274....0D.
  16. ↑ Sana, H.; Le Bouquin, J.-B.; Lacour, S.; Berger, J.-P.; Duvert, G.; Gauchet, L.; Norris, B.; Olofsson, J.; Pickel, D.; Zins, G.; Absil, O.; De Koter, A.; Kratter, K.; Schnurr, O.; Zinnecker, H. (2014). Southern Massive Stars at High Angular Resolution: Observational Campaign and Companion Detection. The Astrophysical Journal Supplement Series. 215: 15. arXiv:1409.6304. Bibcode:2014ApJS..215...15S. doi:10.1088/0067-0049/215/1/15.
  17. ↑ Struve, O.; Pogo, A. (1928). Orbit of the spectroscopic binary 30 tau Canis Majoris. Astrophysical Journal. Т. 68. с. 335. Bibcode:1928ApJ....68..335S. doi:10.1086/143147.
  18. ↑ Wagman, Morton (2003). Lost Stars: Lost, Missing and Troublesome Stars from the Catalogues of Johannes Bayer, Nicholas Louis de Lacaille, John Flamsteed, and Sundry Others. Blacksburg, VA: The McDonald & Woodward Publishing Company. с. 74. ISBN 978-0-939923-78-6.
  19. ↑ Scalzi, John (2003). The Rough Guide to the Universe. Rough Guides. с. 250. ISBN 1-85828-939-4.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тау_Великого_Пса&oldid=43263591