Українці Німеччини
.svg)
Українці в Німеччині — частина української діаспори, що проживає в Німеччині.
Після поразки Центральної Ради та уряду гетьмана Скоропадського багато з українських політичних діячів емігрували до Німеччині. Зокрема сам гетьман очолював Український науковий інститут у Берліні, який проіснував до 1945 року.
Після бойових дій на території переможеної Німеччини багато українців знаходилися у таборах для переміщених осіб. Зокрема українці були зосереджені у Міттенвальді. В цих таборах існувало активне культурне життя, зокрема така організація, як Мистецький український рух об'єднала талановитих літераторів та митців, які опинилися на еміграції. Після війни до Мюнхену було перенесено Український вільний університет, який і досі є визнаним вищим навчальним закладом у Німеччині.
В Мюнхені також було зосереджено діяльність УПА і вбито її керівника Степана Бандеру. Звідси українською мовою транслювалося Радіо «Свобода». Також в Мюнхені існувало українське видавництво, виходив ряд періодичних видань (Сучасність, Українська трибуна, Шлях перемоги та ін.).
Збільшується кількість трудових мігрантів з України.
Також на території Німеччини збільшується кількість біженців внаслідок російського вторгнення в Україну[1].
 | Інформація в цьому розділі застаріла. |
Українські студенти в Німеччині, за останніми даними Німецької служби академічних обмінів (DAAD) в 2012 році посідали шосте місце поміж усіх студентів-іноземців. У німецьких вишах навчаються та проводять дослідження близько 8800 молодих людей з України[2]. Певна частина з них є членами Союзу українських студентів у Німеччині, організації, яка проводить заходи із покращення іміджу України в Німеччині та в Європі. Діє в місті Дюссельдорфі Німецько-український інформаційно-культурний центр . Серед інших громадських організацій українців у Німеччині налічуються Об'єднання українських жінок в Німеччині, Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді, Об'єднання українських організацій у Німеччині (ОУОН) та ін.[3].
За даними Федерального відомства статистики Німеччини, у країні проживає більше мільйона громадян України. Ще декілька десятків тисяч українців, які багато років проживають тут, вже отримали громадянство Німеччини.
- Українці
- Об'єднання Українських Організацій у Німеччині
- Українські німці
- Українсько-німецькі відносини
- ↑ Кількість українських біженців до Німеччини перевищила 400 тис. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 7 вересня 2022.
- ↑ Німеччина - на третьому місці в світі за кількістю іноземних студентів. Німецька Хвиля. 11 липня 2013.
- ↑ Провідні громадські організації українства Німеччини. Архів оригіналу за 20 червня 2013. Процитовано 2 травня 2013. [Архівовано 2013-06-20 у Wayback Machine.]
- Терлецький О. Українці в Німеччині 1915-1918 Т. 1 Історія української громади в Раштаті. — Київ-Ляйпціґ : «Українська Накладня», 1919. — Т. 1. — 429 с.
- H.-J. Torke, J.-P. Himka, German-Ukrainian Relations in Historical Perspective.
- Українська газета в Німеччині
- Німецько-український інформаційно-культурний центр
- Онлайн-портал українців Німеччини
- ukrainians.de
- http://dach-ukraine.de/ Об'єднання українських організацій у Німеччині (ОУОН)
|
Це незавершена стаття про українську діаспору. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Австралія та Океанія | |||
|---|---|---|---|
| Азія | |||
| Америка | |||
| Африка | |||
| Європа |
| ||
Товстим шрифтом виділено країни, що межують з Україною | |||
 Німеччина в темах | |||
|---|---|---|---|
 | |||
  | ||
в Україні | Альфонс Мумм фон Шварценштейн (1917—1918) • Йоханнес Граф фон Берхем (1918—1919) • Геннеке фон Бассевіц (1992—1993) • Александр Арно (1993—1996) • Ебергард Гайкен (1996—2000) • Дітмар Ґерхард Штюдеман (2000—2006) • Рейнгард Шеферс (2006—2008) • Ганс-Юрген Гаймзет (2008—2012) • Крістоф Вайль (2012—2016) • Ернст Райхель (2016—2019) • Анка Фельдгузен (2019—2023) • Мартін Єґер (2023—т. ч.) | |
в Німеччині | Олександр Севрюк (1918) т. п. • Козій Омелян (1918) т. п. • Федір Штейнгель (1918) • Микола Порш (1918—1920) • Роман Смаль-Стоцький (1920—1923) • Микола Василько (1923) т. п. • Володимир Ауссем (1921—1923) пред. • Іван Пісковий (1992—1994) • Юрій Костенко (1994—1997) • Анатолій Пономаренко (1997—2003) • Сергій Фареник (2003—2005) • Микола Балтажи (2005—2006) т. п. • Ігор Долгов (2006—2008) • Євген Чорнобривко (2008) т. п. • Наталія Зарудна (2008—2011) • Василь Химинець (2011—2012) т. п. • Павло Клімкін (2012—2014) • Василь Химинець (2014) т. п. • Андрій Мельник (2014—2022) • Олексій Макеєв (2022—) | |