Фанні Хілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Фанні Хілл»
АвторJohn Clelandd
Моваанглійська
ЖанрЛГБТ-тематика в літературіd і еротика
Видано1748
У «Гутенберзі»25305, 20028

Фанні Хілл. Мемуари жінки для втіх (англ. Fanny Hill, Memoirs of a Woman of Pleasure) — еротичний роман англійського письменника Джона Клеланда, вперше опублікований в Лондоні в 1748 році. Вважається «першою оригінальною англійською прозовою порнографією та першою порнографією, що використовує форму роману»[1][2].

У тексті роману немає «брудних слів» чи явних наукових термінів, замість яких для опису геніталій використовується безліч літературних засобів, серед яких широко представлені евфемізми. Прикладом іншого засобу — психологічного заміщення — є називання вагіни «нижнім ротом». Проте це одна з найбільш переслідуваних і заборонених книг в історії англійської літератури[3].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Роман складається з двох довгих листів (томи I та II оригінального видання), написаних Френсіс («Фанні») Хілл — багатою англійкою середніх років, яка веде життя в достатку зі своїм люблячим чоловіком Чарльзом та їхніми дітьми. Листи адресовані неназваній знайомій, до якої Фанні звертається «Мадам». У листах, керуючись «абсолютно неприкритою правдою» як принципом, Фанні розповідає про «скандальні етапи» свого життя.

Перший лист починається з короткої розповіді про бідне дитинство Фанні в ланкаширському селі. У 14 років вона втрачає батьків через віспу і добирається до Лондона у пошуках роботи як прислуга. Але не знаходить її і потрапляє до борделю. Вона бачить сексуальний контакт між потворним літнім подружжям та молодою привабливою парою; також бере участь у несподіваному лесбійському побаченні з Фібі, бісексуальною повією. Клієнт Чарльз умовляє Фанні втекти. Вона втрачає цноту з Чарльзом і стає його коханкою. Чарльза відправляють у південні моря, а Фанні залишається у розпачі та бідності. Вона змушена стати утриманкою багатого торговця на ім'я містер Х. Насолодившись коротким періодом стабільності, вона знаходить, що містер Х має сексуальні стосунки з її власною покоївкою. Як помсту Фанні спокушає Вілла, молодого лакея містера Х. Їх знаходить містер Х., який виганяє Фанні. Вона стає повією для багатих клієнтів у будинку задоволення, яким керує місіс Коул. На цьому закінчується перший лист.

Другий лист починається з роздумів про втому від писання про секс і про труднощі вибору золотої середини між вульгарністю та «перлинними метафорами та напускними алегоріями». Потім Фанні описує свої пригоди в будинку місіс Коул, включаючи публічну оргію, ретельно організований продаж своєї фальшивої «цноти» багатому простаку, садомазохістський сеанс з чоловіком зі взаємним шмаганням лозинами. Це перемежується розповідями, в яких Фанні безпосередньо не бере участі — три інші дівчини описують свою втрату цноти, німфоманка Луїза спокушає недоумкуватого «добродушного Діка». Фанні також описує анальний секс між двома хлопцями-підлітками (сцена була видалена в кількох пізніших виданнях). Зрештою Фанні йде з проституції і стає коханкою багатого та респектабельного чоловіка 60 років. Цей етап життя Фанні веде до її інтелектуального розвитку і робить багатою, коли її коханий помирає від раптової застуди. Незабаром після цього вона випадково зустрічається зі своїм першим коханцем Чарльзом, який бідняком повернувся до Англії після загибелі його корабля. Фанні пропонує свої статки Чарльзу, але він наполягає на одруженні з нею.

Критика

[ред. | ред. код]

Роман написано довгими складнопідрядними реченнями з безліччю додаткових зворотів. Його мораль традиційна на той час — засуджується содомія і порок, схвалюються лише гетеросексуальні союзи, засновані на взаємному коханні[4].

Американський літературний критик Джон Холландер[en] характеризує сюжет як «оперний», він вважає, що «мова книги і характер головної героїні — її найкращі якості»[5].

Історик мистецтва Йоганн Вінкельманн рекомендував вивчати цю роботу за «її тонку чутливість і благородні ідеї», виражені у «піднесеному піндаричному стилі»[6].

За словами літературного критика Томаса Голмса, Фанні і місіс Коул із засудженням розцінюють гомосексуальність: «ця дія підриває не лише головування чоловіка над жінкою, а й закон природи, що сприймається ними щодо ролі відносин і продовження роду»[7].

Андреа Гаслангер (англ. Andrea Haslanger) стверджувала у своїй дисертації, що в 18-му столітті оповідання від першої особи швидше розмиває, ніж відокремлює особистість у класичних епістолярних романах, у тому числі і «Фанні Хілл». Гаслангер писала, що «парадокс порнографічного оповідання у тому, що воно мобілізує одні аспекти першої особи (опис інтимних подробиць) і викорінює інші (демонстрацію незгоди чи опору)». Враховуючи це, вона ставить питання про те, «чи позначає „я“ свідомість або тіло, або і те, і те»[8].

Історія публікацій

[ред. | ред. код]

Імовірно, роман був частково написаний до 1740, коли Клеланд знаходився в Бомбеї як співробітник Ост-Індської компанії[9]. Остаточна версія написана, коли автор перебував у борговій в'язниці Лондона[10][11]. Роман був опублікований двома частинами — 21 листопада 1748 року і в лютому 1749 року. Видавцем були Фентон Гріффітс та його брат Ральф, роман був підписаний «Г. Фентон»[12].

Спочатку ніякої урядової реакції на роман не було. Однак у листопаді 1749 року, через рік після публікації першої частини, Джона Клеланда і Ральфа Гріффітса було заарештовано і звинувачено в «розбещенні підданих короля». У суді Клеланд відмовився від роману і до нього звинувачення були офіційно зняті.

Зі збільшенням популярності книги з'являлися піратські видання.

У 19 столітті книгу нелегально продавали у Великій Британії, США та інших країнах[13]. У 1887 році вийшло французьке видання з ілюстраціями Едуарда-Анрі Авріла.

Критичне видання Пітера Сабора (Peter Sabor) включає бібліографію та пояснювальні примітки[14]. Його збірка «Зліт „Фанні Хілл“» містить кілька нарисів на історичні, соціальні та економічні теми, що лежать в основі роману[15].

Подолання цензури Великої Британії

[ред. | ред. код]

У 1960 році суд Великої Британії розглядав справу R v Penguin Books Ltd[en], в якому видавництву Penguin Books було висунуто державне звинувачення відповідно до Закону про непристойні публікації 1959 року через публікацію роману «Коханець леді Чаттерлей». Але суд виніс виправдувальний вердикт та дозволив продовження поширення роману. Ґрунтуючись на цьому прецеденті, у 1963 році видавництво Mayflower Books підготувало безцензурний варіант «Фанні Хілл» у м'якій обкладинці. Поліція дізналась про видання за кілька днів до широкого продажу. Помітивши рекламу у вітрині лондонського магазину Magic Shop, офіцер купив книгу та доставив її мировому судді, який видав ордер на обшук. У той же час два офіцери з загону моралі відвідали магазин Mayflower Books. Вони опитали видавця та конфіскували п'ять екземплярів книги, повернулися до Magic Shop та конфіскували ще 171 екземпляр. У грудні господаря Magic Shop викликали до суду за статтею 3 Закону про непристойні публікації 1959 року. На той час видавництво вже розпродало 82 тис. екземплярів книги, але судили саме власника магазину Magic Shop, хоча видавництво і взяло на себе судові витрати. Суд відбувся у лютому 1964 року. Захист стверджував, що «Фанні Хілл» є джерелом історичних відомостей, що книжка уславлює нормальний секс без збочень, є скоріше еротичною, ніж порнографічною. Звинувачення заперечило, наголосивши на наявність нетипової сцени з бичуванням, і виграло справу. Видавництво вирішило не подавати апеляцію.

У січні 1964 року видавництво Luxor Press надрукувало роман у версії, ідентичній виданню 1963 року. На задній обкладинці надруковано відгуки від The Daily Telegraph та критикині Марганіти Ласкі[en]. За кілька років було багато перевидань.

Справа Mayflower Books висвітлила зростаючу невідповідність між законами про непристойність та ліберальним суспільством, яке розвивалося у Великій Британії наприкінці 1960-х років. Разом із справою Penguin Books ці процеси відіграли важливу роль у зміні поглядів настільки, що у 1970 році у Великій Британії вже легально була опублікована версія «Фанні Хілл», що не пройшла цензуру.

Видання в США: судові переслідування та дозвіл

[ред. | ред. код]

Книга потрапила до Сполучених Штатів на початку 19 століття. 1821 року суд штату Массачусетс оголосив «Фанні Хілл» поза законом. Це була перша в історії США справа із заборони книги через її «непристойність» [16]. Видавець Пітер Холмс (англ. Peter Holmes) був звинувачений у псуванні, розбещенні та руйнуванні моральності молоді [17]. Холмс подав апеляцію до Верховного суду штату Массачусетс. Він стверджував, що суддя, спираючись лише на опис обвинувачення, навіть не бачив книги. Але Верховний суд штату апеляцію відхилив. Головний суддя писав, що Холмс — «скандальна і зловмисна особистість», яка прагне «спокусити і розбестити» мирних громадян і «навіяти їм хтиві бажання», а щодо змісту роману, «видана книга така непотрібна, огидна і непристойна, що для суду образливо навіть її згадка у документах» [18]. Роман був визнаний непристойним[19], його було заборонено друкувати, продавати, купувати чи розповсюджувати.

У 1963 році видавництво G. P. Putnam's Sons[en] підготувало видання книги у Сполучених Штатах під назвою «John Cleland's Memoirs of a Woman of Pleasure» (Мемуари Джона Клеланда про жінку для втіх). Була зроблена велика робота з відновлення початкового варіанта тексту, очищення роману від численних «доробок». Крім «Фанні Хілл» до збірки були включені «Принижені та зневажені» Ф. М. Достоєвського та «Золотий осел» Апулея. Видання привернуло увагу кампанії проти непристойності, організованої кількома поважними політичними діячами[20][21], що призвело до арешту власника книгарні в Нью-Йорку та клерка[22][23]. Вирок книготорговцю в кінцевому підсумку було скасовано в суді штату і заборона на поширення «Фанні Хілл» у Нью-Йорку була знята[24]. Нове видання також було заборонено за непристойність у Массачусетсі після того, як одна з жінок поскаржилася до Державної комісії з контролю за непристойною літературою[13]. Високий суд штату Массачусетс ухвалив, що «Фанні Хілл» є непристойною[25], апеляція видавця була передана до Верховного суду. Свідками захисту на процесі виступили відомі письменники США, поети, критики, видавці, університетські викладачі. 1966 року Верховний суд США виніс рішення, в якому визнавалося, що «Фанні Хілл» не відповідає критеріям непристойної літератури.

Суддя Верховного суду Вільям О. Дуґлас навів п'ять основних аргументів на захист ухвали[26]:

  1. Оскільки Перша поправка до Конституції США забороняє цензуру висловлювання ідей, не пов'язаних із незаконними діями, Фанні Хілл не може бути заборонена.
  2. Навіть з переважною думкою про тест як непристойний, книгу не можна вважати непристойною через суттєві докази того, що вона має літературне, історичне та соціальне значення.
  3. Оскільки Перша поправка не дає права контролювати простий вираз, не має значення спосіб, яким рекламується та продається книга, яка, за загальним визнанням, має суспільну цінність.
  4. Немає підстав думати, що «непристойна» мова перебуває «поза» захисту Першої поправки.
  5. Жодні інтереси суспільства не виправдовують скасування гарантій свободи слова та друку і встановлення режиму цензури.

У рішенні зазначено:

Слід мати на увазі, що секс і непристойність — не одне й те саме. Непристойний твір — це такий твір, який використовує секс для збудження хтивості. Зображення ж сексу, навіть дуже відверте, наприклад, у живопису, літературі чи наукових працях, саме по собі не є підставою позбавляти цей твір конституційного захисту від зазіхання на свободу слова і друку. Секс, велика та таємнича сила, що впливає на людське життя, безперечно, викликає глибокий інтерес у людства протягом століть; він є однією з найістотніших сторін людського буття та суспільної турботи.

Судове рішення, що виправдало «Фанні Хілл», стало доленосним для американської літератури — за ним пішли публікації скандальних «Коханця леді Чаттерлей» Девіда Лоуренса, «Тропіка Рака» Генрі Міллера та інших. Крім цього, процес над «Фанні Хілл» привів до початку розробок тристороннього тесту (з'явиться лише у 1973 році[27]), якому судилося прийти на заміну «Тесту Хікліна»[28].

Російське видання

[ред. | ред. код]

1993 року в московському видавництві «Культура и традиции» вийшла «Фанні Хілл. Мемуари жінки для втіх, розказані Джоном Клеландом»[29]. Переклад виконав Володимир Місюченко за американським виданням 1963 року. У книзі використовувалися ілюстрації англійського художника 19 століття Обрі Бердслі. Надалі книга багаторазово перевидавалася. Нова версія перекладу була опублікована у 2002 році.

Ілюстрації

[ред. | ред. код]

Оригінальна робота не була ілюстрована, але багато видань цієї книги містили ілюстрації, що часто зображують сексуальні сцени роману. Деякі книготорговці були ув'язнені за «демонстрацію [не продажу] різним особам певної розпусної книги, що містить дуже непристойні зображення або гравюри»[30].

Жодну зі сцен роману не обділили ілюстраціями — від першого гомосексуального досвіду до сцени бичування. Хоча у виданнях книги часто використовувалися ілюстрації, багато з них мали низьку художню якість[31]. Першим винятком був набір меццо-тинтів що супроводжував одне видання, ймовірно, створений художником Джорджем Морландом і вигравіюваний його другом Джоном Рафаелем Смітом.

  • Ілюстрації Джорджа Морланда

Дуже відомими стали 15 гравюр Едуарда Авріля для французького видання 1887 року, які потім були відтворені в англійському виданні 1908 року і в багатьох наступних.

  • Гравюри Едуарда Авріля

Інтерпретація імені героїні

[ред. | ред. код]

Зустрічаються твердження, що ім'я Fanny обрано тому, що у Великій Британії це слово може використовуватися для позначення вульви (раніше значення) або сідниць (сучасніше), а повна версія Fanny Hill є англізованим варіантом лат. mons veneris (курган Венери, тобто лобок)[32]. Проте такій інтерпретації не вистачає доказів. Для позначення жіночих геніталій термін «fanny» вперше зустрічається в 1830-х роках, і жоден словник 18 століття не містив подібних визначень[33]. Fanny — досить поширене в минулому жіноче ім'я, яке на сьогодні зникло у Великій Британії, але збереглося в США. Воно походить від зменшувальних форм французького імені Frances (Френсіс, що означає «вільна»), а також іспанського Estefanía (Естефанія, Стефані, що означає «корона»). При цьому в США «fanny» не використовується в генітальному контексті. Ймовірно, що у Великій Британії саме роман «Фанні Хілл» спричинив перехід імені в термін[34][35].

Порівняння з традиційними романами виховання

[ред. | ред. код]

Оскільки в Англії 18 століття були табуйовані розмови про сексуальні дії, «Фанні Хілл» сильно відхиляється від норми в порівнянні з іншими творами того часу. Значна частина книг, що торкалася тема сексу, була написана у формі романів виховання (щоправда, цей термін з'явився дещо пізніше). У них основна увага приділялась навчанню жінок правильної поведінки та життю з максимальними чеснотами[36]. Ці романи закликали жінок триматися подалі від сексуальних відхилень, бо якщо вони залишаться добродійними, вони зрештою будуть винагороджені. Незадовго до «Фанні Хілл» вийшов роман виховання Семюела Річардсона «Памела, або Винагороджена чеснота[ru]» (1740), в якому молода служниця зберігаючи свою чесноту протистоїть сексуальним спокусам, і врешті-решт одружується з багатим нареченим, що трактується винагородою за правильне життя.

«Фанні Хілл» багато хто вважає першою роботою свого часу, в якій основна увага приділялася ідеї, що сексуальні «відхилення» є діями для задоволення, які нікому не шкодять, а не приклади ганебної поведінки. Це можна побачити в тому, що Фанні добровільно бере участь у діях, які зазвичай вважаються поганими за стандартами суспільства, і вона ніколи не була покарана за них. Фактично, Фанні зрештою отримує свій власний щасливий фінал, коли вона знаходить Чарльза, одружується з ним і живе у статку. Це різкий контраст з такою роботою, як «Памела…», де сексу всіляко уникають заради збереження чесноти. Тим часом, у «Фанні Хілл» відбуваються зазвичай засуджені дії практично без негативних наслідків.

Колись вважалося, що сцена, в якій Фанні з огидою реагує на вигляд двох молодих хлопців, які займаються анальним сексом, була пізнішою вставкою, зробленою для піратських видань, але ця сцена присутня в першому виданні (стор. XXIII)[37].

Дослідник Девід Маккракен (англ. David McCracken) пише про «Фанні Хілл» саме як про виховний роман. У сексуальному розвитку героїні він виділяє три стадії: невинність, експериментування та досвідченість[38]. Маккракен особливо звертає увагу на те, як змінюється на різних етапах вибір слів для опису сприйняття Фанні фалоса, від якого вона відчуває і жах, і захоплення. Маккракен пов'язує зміну погляду на фалос з теорією Едмунда Берка про піднесене і прекрасне, згідно з якою слід виходити не з безпосередньої форми творів мистецтва, а з душевних спонукань людини. «Трактат Берка дає лексику для інтерпретації цих вражень, і, застосовуючи його теорію до описів фалоса, що робить Фанні, встановлюються межі для трьох розділів роману».

Американська дослідниця літератури Патрисія Спакс[en] звертає увагу на опис у романі того, як сільське середовище спочатку позбавляло Фанні, на її думку, досвіду реального життя, і як вона вітає зусилля повій з її навчання[39]. Оскільки Фанні швидко опинилась у своєму новому житті, у неї було мало часу, щоб подумати про сором і жаль через те, що вона чинить перелюб. Вона сором заміщує задоволенням від сексуальних контактів з чоловіками та жінками. Хоча ці почуття могли бути витіснені та забуті, вона згадуючи про своє минуле розмірковує про них[40]. Фанні маскує свої думки описом сексуальних задоволень, але це не витісняє її емоції остаточно.

У романі є епізод, коли Фанні з Луїзою зустрічають хлопця на прізвисько «добродушний Дік», який має певну розумову ваду. Луїза спокушає хлопця, вважаючи, що відмінний фізичний стан Діка компенсує його психічну недорозвиненість. Ця сцена порушує питання про зґвалтування (як для Діка, так і для Луїзи) і як перехід спротиву в задоволення знімає можливе позначення зґвалтуванням того, що відбувається[41].

У літературі та кіно

[ред. | ред. код]

Через популярність і формальну відсутність автора була випущена безліч переробок та обробок книги. Ось лише деякі з них:

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Sutherland, John. Offensive literature: decensorship in Britain, 1960-1982. — 1983. — P. 32. — ISBN 0-389-20354-8.
  2. ↑ Foxon, Libertine Literature in England, 1660—1745, 1965, p. 45.
  3. ↑ Browne, Ray Broadus (2001). The Guide to United States Popular Culture. Popular Press. ISBN 978-0-87972-821-2.
  4. ↑ Cleland John, Memoirs of a woman of pleasure, ed. Peter Sabor, Oxford University Press, 1985.
  5. ↑ Hollander, John: «The old last act: some observations on Fanny Hill», Encounter, October 1963.
  6. ↑ Winckelmann, Briefe, H. Diepolder and W. Rehm, eds., (1952—1957) vol. II:111 (no. 380) noted in Thomas Pelzel, «Winckelmann, Mengs and Casanova: A Reappraisal of a Famous Eighteenth-Century Forger», The Art Bulletin, 54.3 (September 1972:300-315) p. 306 and note.
  7. ↑ Holmes, Thomas Alan (2009). Sexual Positions and Sexual Politics: John Cleland's Memoirs of a Woman of Pleasure. South Atlantic Review. 74 (1): 124—139. ISSN 0277-335X.
  8. ↑ Haslanger, Andrea (2011). The Story of I: First Persons and Others In Eighteenth-Century Narrative. UMI.
  9. ↑ Gladfelder, Hall, Fanny Hill in Bombay, The Making and Unmaking of John Cleland, Johns Hopkins Univ. Press, 2012.
  10. ↑ Wagner, «Introduction», in Cleland, Fanny Hill, 1985, p. 7.
  11. ↑ Lane, Frederick S. Obscene profits: the entrepreneurs of pornography in the cyber age. — 2000. — P. 11.
  12. ↑ Roger Lonsdale, «New attributions to John Cleland», The Review of English Studies 1979 XXX(119):268-290 DOI:10.1093/res/XXX.119.268
  13. ↑ а б Graham, Ruth. How 'Fanny Hill' stopped the literary censors. Boston Globe. Архів оригіналу за 8 липня 2022. Процитовано 9 жовтня 2014.
  14. ↑ Oxford World's Classics, 1985.
  15. ↑ Patsy S. Fowler and Alan Jackson, eds. Launching «Fanny Hill»: Essays on the Novel and Its Influences. New York: AMS Press, 2003.
  16. ↑ Sova, 2006, с. 68.
  17. ↑ Morgan, Peters, 2006, с. 8.
  18. ↑ Каролидес, Балд, Соува, Евстратов, 2008, Фанни Хилл, или Мемуары женщины для утех.
  19. ↑ Bartee, Wayne C.; Fleetwood Bartee, Alice. Litigating morality: American legal thought and its English roots. — Greenwood Publishing Group, 1992. — P. 67. — ISBN 9780275941277.
  20. ↑ Bates, Stephen. Father Hill and Fanny Hill: an Activist Group's Crusade to Remake Obscenity Law. UNC / First Amendment Law Journal. 8 (2). Архів оригіналу за 5 січня 2021. Процитовано 13 серпня 2022.
  21. ↑ . ISBN 1570719861 https://books.google.com/books?id=qc05AAAAQBAJ&q=irwin+weisfeld&pg=PT205. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  22. ↑ Judges Convict Two for 'Fanny Hill' Sale. New York Daily News. 15 листопада 1963.
  23. ↑ Bates, Stephen (1 березня 2010). Father Hill and Fanny Hill: an Activist Group's Crusade to Remake Obscenity Law. UNC / First Amendment Law Review. 8 (2). Архів оригіналу за 5 січня 2021. Процитовано 13 серпня 2022.
  24. ↑ State Court Lifts 'Fanny Hill' Ban. New York Times. 11 липня 1964. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 13 серпня 2022.
  25. ↑ Bates, Stephen (1 березня 2010). Father Hill and Fanny Hill: An Activist Group' s Crusade to Remake Obscenity Law. UNC / First Amendment Law Review. 8 (2). Архів оригіналу за 5 січня 2021. Процитовано 13 серпня 2022.
  26. ↑ A Book Named "John Cleland's Memoirs of a Woman of Pleasure" et al. v. Attorney General of Massachusetts (PDF). Princeton University. October 1965. Архів оригіналу (PDF) за 22 June 2017. Процитовано 27 лютого 2018.
  27. ↑ MILLER v. CALIFORNIA, 413 U.S. 15 (1973). FindLaw: Cases and Codes (англ.). caselaw.lp.findlaw.com. Архів оригіналу за 29 січня 2009. Процитовано 16 серпня 2011.
  28. ↑ The Roth case - Inception and Recadence // ABA Journal : journal. — 1972. — Vol. 58 (23 November). — P. 737. — ISSN 0747-0088. Архівовано з джерела 14 серпня 2022.
  29. ↑ Фанни Хилл. Мемуары женщины для утех, рассказанные Джоном Клеландом // облікова картка у Національній електронній бібліотеці
  30. ↑ McCorison, Marcus A. (1 червня 2010). Printers and the Law: The Trials of Publishing Obscene Libel in Early America. The Papers of the Bibliographical Society of America. 104 (2): 181—217. doi:10.1086/680925. ISSN 0006-128X.
  31. ↑ Hurwood, p. 179
  32. ↑ Sutherland, John (14 серпня 2017). Fanny Hill: why would anyone ban the racy novel about 'a woman of pleasure'?. The Guardian. ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 13 серпня 2022. Процитовано 24 серпня 2017.
  33. ↑ Spedding, Patrick (2011). Fanny Hill, Lord Fanny, and the Myth of Metonymy. Studies in Philology (англ.). 108 (1): 108—132. doi:10.1353/sip.2011.0001. ISSN 1543-0383.
  34. ↑ vulva | Search Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 25 October 2021. Процитовано 23 березня 2018.
  35. ↑ Kendrick, Walter. The secret museum: pornography in modern culture. — University of California Press, 1996. — P. 209. — ISBN 0-520-20729-7.
  36. ↑ Sachidananda, Mohanty (2004). Female Identity and Conduct Book Tradition in Orissa: The Virtuous Woman in the Ideal Home. Economic and Political Weekly. 39: 333—336.
  37. ↑ Kopelson, K. (1992). Seeing sodomy: Fanny Hill's blinding vision. Journal of Homosexuality. 23 (1–2): 173—183. doi:10.1300/J082v23n01_09. ISSN 0091-8369. PMID 1431071.
  38. ↑ McCracken, David (October 2016). A Burkean Analysis of the Sublimity and the Beauty of the Phallus in John Cleland's Fanny Hill. ANQ: A Quarterly Journal of Short Articles, Notes and Reviews. 29 (3): 138—141. doi:10.1080/0895769X.2016.1216388. Архів оригіналу за 13 серпня 2022. Процитовано 13 серпня 2022.
  39. ↑ Spacks, Patricia Meyer (1987). Female Changelessness; Or, What Do Women Want?. Studies in the Novel. 19 (3, Women and Early Fiction): 273—283. ISSN 0039-3827.
  40. ↑ Cleland, John. Memoirs of a woman of pleasure.
  41. ↑ Haslanger, Andrea (2011). What Happens When Pornography Ends in Marriage: The Uniformity of Pleasure in "Fanny Hill". ELH. 78 (1): 163—188. doi:10.1353/elh.2011.0002. ISSN 0013-8304. PMID 21688452.
  42. ↑ Davies turns to raunchy 18th century classic. The Guardian. 8 травня 2006. Архів оригіналу за 13 серпня 2022. Процитовано 13 серпня 2022.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фанні Хілл
У Вікіджерелах є
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фанні_Хілл&oldid=41615810