Martin B-10

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Martin B-10
Призначення:легкий бомбардувальник
Перший політ:16 лютого 1932
Прийнятий на озброєння:жовтень 1934
Знятий з озброєння:1949
На озброєнні у: Військово-повітряні сили армії США
Королівські військово-повітряні сили Нідерландів
Повітряні сили Китайської республіки
Розробник:Glenn L. Martin Company
Виробник:США Glenn L. Martin Company
Всього збудовано:342
Конструктор:Пейтон Макгрудер[en]
Екіпаж:3-4 особи
Максимальна швидкість (МШ):343 км/год
Дальність польоту:2000 км
Бойова стеля:7375 м
Швидкопідйомність:7,45 м/с
Довжина:13,64 м
Висота:4,7 м
Розмах крила:21,49 м
Площа крила:62,99 м²
Порожній:4391 кг
Споряджений:6622 кг
Максимальна злітна:7439 кг
Двигуни:2 × Wright R-1820-33
Тяга (потужність):775 к.с.
Внутрішнє бомбове навантаження:1025 кг
Кулеметне озброєння:3 × 7,62-мм кулемети Browning М1919
Martin B-10 у Вікісховищі

«Мартин B-10» (англ. Martin B-10) — американський двомоторний легкий бомбардувальник, був одним з перших швидкісних бомбардувальників, але до початку Другої світової застарів. Тим не менше використовувався в бою на боці Нідерландської Ост-Індії.

Історія створення

[ред. | ред. код]
B-10 23-ї бомбардувальної ескадрилії під час тренувального польоту. Гаваї, 1941 рік.

Новий бомбардувальник з фірмовим позначенням «модель 123» розроблявся з кінця 1929 року під керівництвом Пейтона Макгрудера[en]. Перший прототип піднявся в повітря вже 16 лютого 1932 року. В літаку було використано всі передові технології того часу, він був суцільнометалевим монопланом з шасі, яке прибиралось, що в купі з порівняно потужними двигунами Wright SR-1820E (600 к.с.) дозволило обганяти всі тогочасні американські винищувачі.

Доопрацьовану версію літака, яка отримала своє внутрішнє позначення «модель 139» і військове позначення B-10, було рекомендовано до прийняття на озброєння і в січні 1933 року укладено контракт на виготовлення перших 48 літаків. Виробництво продовжувалось аж до 1939 року, за цей час було виготовлено 342 літаки, з яких 189 на замовлення інших країн.[1]

Основні модифікації

[ред. | ред. код]
  • YB-10 — передсерійний випуск з двигунами Wright R-1820-25 потужністю 675 к.с. (14 екз.)
  • B-10B — основна модифікація з двигунами Wright R-1820-33 потужністю 775 к.с. (105 екз.)
  • B-12 — модифікація з двигунами Pratt & Whitney R-1690-11 потужністю 775 к.с. (32 екз. в тому числі 7 передсерійних YB-12)
  • Martin 139WAA — варіант для Аргентинської армії. Оснащувався двигунами Wright R-1820-F53 потужністю 750 к.с. (27 екз.)
  • Martin 139WAN — варіант для ВМС Аргентини. (13 екз.)
  • Martin 139WC — варіант для Китаю, з двигунами Wright R-1820-G2 потужністю 900 к.с. (5 екз.)
  • Martin 139WT — варіант для Туреччини.(20 екз.)
  • Martin 139WS — варіант для Таїланду, з двигунами Wright R-1820-G3 потужністю 840 к.с.(6 екз.)
  • Martin 139WH — постачався в Нідерландську Ост-Індію:
    • 139WH-1 — з двигунами R-1820-F53 (12 екз.)
    • 139WH-2 — з двигунами R-1820-G3 (26 екз.)
    • 139WH-3 — з двигунами R-1820-G102 потужністю 1200 к.с. Також бомбове навантаження зросло до 2000 кг. (98 екз.)

Історія використання

[ред. | ред. код]
B-10B армії США під час тренувань.
Martin 139WH ВПС Нідерландської Ост-Індії[en] над портом Батарії

B-10 і B-12 були основним типом тактичних бомбардувальників на озброєнні Авіаційного корпусу Армії США (майбутніх ВПС) протягом 1935-39 років, але вже в 1940 їх було знято з озброєння бойових частин.

Китайські Martin 139WC брали участь в бойових діях проти японських військ з серпня 1937 до травня 1938 року, коли було втрачено останній літак.

В 1939 році авіація Нідерландської Ост-Індії мала три авіагрупи озброєні Martin 139WH, і до нападу Японії в грудні 1941 року в строю все ще залишалось 80 літаків (ще 20 в навчальних частинах). Перші бойові вильоти було здійснено 17 грудня 1941 року для затримки японського десанту на Борнео, наступного дня їм вдалось потопити японський есмінець Сінономе. Після втрати острова, в січні 1942 року, вцілілі Martin 139WH (приблизно 45 літаків) були перекинуті на Яву звідки вони продовжували бомбардувальні вильоти, але в умовах панування японської авіації втрати були великими — 15 лютого залишалось тільки 20 боєздатних літаків. На початку березня планувалось перекинути останні 16 літаків в Австралію, але 7 березня під час нальоту японської авіації вони всі були знищені на аеродромі.

Ще однією країною де Martin 139 використовувався в бою став Таїланд, який використовував свої літаки проти Французького Індокитаю в 1940-41 роках. Після поразки Нідерландської Ост-Індії, Японія передала Таїланду 9 захоплених 139WH-1 і 139WH-2. В цій країні вони залишались на озброєнні аж до 1949 року.

В ВПС Аргентини і Туреччини Martin 139 не використовувались в боях і в кінці 40-их були замінені сучаснішими літаками.[1]

Тактико-технічні характеристики (B-10B)

[ред. | ред. код]

Технічні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Довжина: 13,64 м
  • Висота: 4,7 м
  • Розмах крила: 21,49 м
  • Площа крила: 62,99 м²
  • Маса порожнього: 4391 кг
  • Маса спорядженого: 6622 кг
  • Максимальна злітна маса: 7439
  • Двигуни: 2 × Wright R-1820-33
  • Потужність: 2 × 775 к. с.

Льотні характеристики

[ред. | ред. код]
  • Максимальна швидкість: 343 км/год
  • Дальність польоту: 2000 км
  • Практична стеля: 7375 м
  • Швидкопідйомність: 7,45 м/с

Озброєння

[ред. | ред. код]
Стрілецьке
  • 1 × 7,62-мм кулемет Browning М1919 в носовій турелі
  • 1 × 7,62-мм кулемет Browning М1919 в верхній установці
  • 1 × 7,62-мм кулемет Browning М1919 в нижній установці
Бомбове
  • нормальне — 1025 кг.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Харук, 2012, с. 282-283.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Martin B-10

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Martin_B-10&oldid=41901440