VCTP
| VCTP | |
|---|---|
 | |
| Тип | БМП |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1979-н.ч. |
| Оператори |  Аргентина |
| Історія виробництва | |
| Виготовлення | 1979-? |
| Характеристики | |
| Вага | 27,5 кг. |
| Довжина | 6,79 м. |
| Ширина | 3,28 м. |
| Висота | 2,45 м. |
| Обслуга | 2 ос. |
| Десант | 10 ос. |
| Калібр | 20-мм автоматична гармата DM5 Rh202 |
| Підвищення | −10°…+65° |
| Траверс | 360° |
Головне озброєння | боєкомплект: 1400 пострілів |
Другорядне озброєння | 2 × 7,62-мм додатково: 8 × димовий гранатомет |
| Двигун | V-подібний 6-циліндровий дизельний (MTU MB 833) на 710 к.с |
| Питома потужність | 25,8 к.с/т. |
Операційна дальність | 570 км. |
| Швидкість | шосе: 80 км/год. |
| Прохідність | підйом: 31-35° стінка: 0,9 м. рів: 2,9 м. брід: 1 м. |
VCTP у Вікісховищі | |
VCTP (Бойова транспортна машина особового складу; ісп. Vehículo de Combate Transporte de Personal) — бойова машина піхоти, що знаходиться на озброєнні аргентинської армії.
Створена західнонімецькою компанією Thyssen-Henschel на замовлення аргентинської армії. При розробці конструкції за основу було прийнято шасі західнонімецької БМП «Marder»[1][2]. Завод (TAMSE[es])[3] для виробництва бронетехніки сімейства TAM був побудований неподалік Буенос-Айресу. Корпус зварної машини, зібраний із сталевих листів, що мають раціональні кути нахилу.
17 машин VCTP брали участь у миротворчій діяльності у складі аргентинського батальйону у Югославії. Не менше трьох VCTP застосовувалися проти бойовиків ультралівого угруповання MTP під час їхнього нападу на казарми Таблада в Буенос-Айресі 23 січня 1989 року. При цьому одну БМП було підбито з РПГ-2 або РПГ-7[4].
Аргентина — 263 одиниці всіх модифікацій, станом на 2016 рік[5].
- ↑ VCTP. Бронетранспортер гусеничный. Army Guide. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 24 листопада 2013.
- ↑ VCTP. Tracked armoured personnel carrier. Army Guide. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 14 січня 2013.
- ↑ Tanque Argentino Mediano S.E. (TAMSE). GlobalSecurity.org (англ.). Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 14 січня 2013.
- ↑ Вадим Трещьов. Последний бой «грязной войны». https://warspot.ru/18118-posledniy-boy-gryaznoy-voyny [Архівовано 2020-12-04 у Wayback Machine.]
- ↑ The Military Balance 2016,p.376