Конституційний контроль_Терлецький.pdf

ТЕМА. КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ Тема спрямована на вивчення теоретичних передумов та практичних особливостей функціонування інституту конституційного контролю в зарубіжних країнах. При цьому досить детально розглядаються основні історично сформовані моделі конституційного контролю, їх принципові відмінності та ознаки. Цілі вивчення теми. Після вивчення теми студент повинен знати: - передумови виникнення та особливості становлення інституту конституційного контролю в зарубіжних країнах; - підстави розрізнення та принципові ознаки різних моделей конституційного контролю; - суб’єктно-об’єктну характеристику інституту конституційного контролю в умовах різних моделей; - наявні види конституційного контролю. Ключові слова теми: конституція; правова охорона конституції; конституційний контроль; судовий конституційний контроль; моделі конституційного контролю. Конституція, будучи нормативно-правовим стрижнем доктрини сучасного конституціоналізму та адекватного цій доктрині феномену конституційного ладу, його змісту за умов конкретних країн, являє собою ту фундаментальну правову субстанцію, що покликана не тільки засновувати інститути влади, визначати їх компетенцію і порядок взаємовідносин, а й гарантувати обмеженість правління, передбачивши такі обмеження для державної влади, які породжують тісний зв'язок, причетність і взаємну відповідальність держави і особи за управління суспільством і виникають з волі кожного і сукупної волі усіх. Конституція визначає таке співвідношення гілок влади і такі основи їх взаємовідносин, які мають на меті забезпечення постійно динамічного розвитку суспільства. Співвідношення сил має дискретний характер, в той час як його форми і межі передбачаються конституцією, а єдиним способом легітимації є волевиявлення виборчого корпусу1. Вища воля громадян структурується в адекватному їй основному законі держави, що одночасно зв'язує правовим впливом як конституйовану державу, так і суспільство, що конституює таку державу. У цьому і проявляється установчий характер народного суверенітету, юридичним проявом якого є конститутивна воля громадян, що забезпечує внутрішній правовий зв'язок соціуму і держави, оскільки остання ніколи не зможе стати складовою цього соціуму. Основний закон правової держави, якому властива установча сила (оскільки він є продуктом результатом реалізації права народу як суб’єкта установчої влади) і який завдяки цьому стоїть над самою державою, виступає принциповою правовою основою формування і здійснення державної влади, процесу творення її органами владних приписів. І саме закладена в нього універсальність й абстрактність, які дозволили б за відсутності захисних механізмів перемістити центр тяжіння публічної влади до нормотворця і тим самим підмінити право законом, зумовлює функцію охорони конституції як вищу функцію правової держави, що має контрольний характер. На практиці суспільний організм набуває своєрідної імунної системи самозахисту, яка в динаміці забезпечує функціональну рівновагу суспільства. Фактично, конституційний контроль стає стрижнем імунної системи суспільного організму2. Конституція як основний закон держави, закон для законів, має сенс існування лише за її неухильного і точного дотримання. Якщо конституція фіктивна, вона не виконується, то її значення і авторитет підірвані, і, відповідно, закріплений конституцією лад в такій країні не може розглядатися як правовий. Саме гарантованість визначеного конституцією масиву відносин, пов’язаних із функціонуванням правової держави, визначає його реальність і можливість побудови правової держави там, де така мета визначається конституцією (посттоталітарні держави). Саме тому «…країни, що дотримуються сучасної доктрини конституціоналізму, ставлячи перед собою завдання створення правової Арутюнян Г.Г. Конституционный суд в системе государственной власти: сравнительный анализ / Г.Г. Арутюнян. — Ереван: «Нжар». — 1999. — С. 10. 2 Арутюнян Г.Г. Конституционный суд в системе государственной власти: сравнительный анализ / Г.Г. Арутюнян. — Ереван: «Нжар». — 1999. — С. 11. 1 держави, в обов'язковому порядку засновують органи конституційного контролю»3, покликані здійснювати специфічну функцію компетентних органів публічної влади — забезпечувати верховенство і вищу юридичну силу конституції в системі джерел (форм) права, її пряму, безпосередню дію в діяльності суб'єктів суспільних відносин на всій території держави4. Конституційний контроль, являючи собою специфічний засіб охорони і захисту конституції, виступає як спеціалізований механізм, система забезпечення конституції як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, різновид контролю як відповідної функції5. Конституційний контроль, таким чином, може бути визначений як діяльність компетентних органів публічної влади щодо реалізації принципу верховенства конституції і підтримки режиму конституційності за допомогою своїх специфічних методів. Конституційність у свою чергу доцільно охарактеризувати як правовий режим функціонування демократичної держави, що передбачає систему реально діючого права, що відрізняться наявністю правової конституції, її верховенством, вищою юридичною силою і прямою дією та реалізацією органами публічної влади, їх посадовими особами на всій території держави, а також її забезпеченням, охороною та захистом6. Водночас конституційний контроль органічно пов'язаний з владою органу, наділеного правом скасовувати акти, що не відповідають основному закону. І в цьому аспекті конституційний контроль може бути визначений як влада, надана відповідному органу контролювати і у разі необхідності установлювати відповідність або невідповідність конституції актів, прийнятих різноманітними органами публічної влади, і особливо законів, прийнятих представницькими установами7. Тим не менш, слід погодитися із висловленою у літературі позицією, що конструювання універсально єдиного визначення конституційного контролю являє Березин Ю.Б. Международно-правовые аспекты полномочий органов конституционного контроля (на примере европейский стран) // Тезисы научных докладов междун. науч.-практ. конф. Екатеринбург, 2004. — С. 150. 4 Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: Учеб. пособие / Н.В. Витрук. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма – ИНФРА -М, 2010. – С.45. 5 Сліденко І.Д. Конституційний контроль в механізмі сучасної правової держави : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.02 / Сліденко І.Д.; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. — К., 2010. — С. 10. 6 Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: Учеб. пособие / Н.В. Витрук. - 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма – ИНФРА. — М, 2010. – С.42. 7 Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть / В.В. Маклаков. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — С. 113. 3 собою занадто складне завдання. Така складність передусім пояснюється тим, що конституційний контроль не склався як закінчене явище у момент виникнення, а поступово набував в процесі свого розвитку різноманітних рис, які на сьогоднішній день вважаються для нього характерними8. Так, конституційний контроль у тому вигляді, в якому він виник у США, був спрямований виключно на конституцію держави через тлумачення якої встановлювалася конституційність або неконституційність законів. Надалі органи конституційного контролю отримали право вирішувати питання не тільки про конституційність, а й про законність (тобто, відповідність не тільки конституції, а й законодавству) законів, постанов органів виконавчої влади, правозастосовних актів, судових рішень, регламентів, статутів політичних партій тощо. Перевірка конституційності і законності актів поширилася на різні рівні влади: встановлюється відповідність конституції актів держави в цілому, актів суб'єктів федерації і автономних утворень конституції, актам держави і один одному. З часом органи конституційного контролю отримали можливість вирішувати не тільки суто правові питання, а й питання про взаємовідносини органів держави, що приймали форму спору між різними гілками влади: спори про компетенцію, вирішення питань про неприйнятність (Франція). Також органи конституційного контролю набули повноважень, що стосуються сфери діяльності інших органів влади, як, наприклад, перевірка результатів виборів і референдуму, оголошення таких результатів, встановлення правильності обрання депутата і позбавлення його мандата. Крім того, органи конституційного контролю отримали право розглядати спори між органами влади, які не можуть бути вирішені іншим способом, і навіть майнові суперечки між ними. На сучасному етапі важливе значення має можливість органів конституційного контролю приймати до розгляду індивідуальні конституційні скарги про захист прав і свобод. Отже, діяльність органів конституційного контролю постає у винятковому її розмаїтті. Відповідно, визначення конституційного контролю на даний момент не може обмежуватися тільки перевіркою конституційності, а має, найкращому випадку, включати всі характерні для нього види діяльності. Березин Ю.Б. Конституционно-правовой статус органов конституционного контроля в европейских странах. Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ю.Б. Березин — Екатеринбург, 2006. — С. 215-216. 8 Незважаючи на таке різноманіття конституційного контролю, його здійснення можливе лише за умови наявності конституції як такої, причому норми конституції повинні мати вищу юридичну силу у порівнянні з нормами інших актів. Сам термін «конституційний контроль» походить від терміна «конституція» і тому виникнення конституційного контролю нерозривно пов'язане з існуванням самої конституції, необхідністю її здійснення і правового захисту. Верховенство конституції передбачає, що інші правові акти повинні відповідати їй9. Водночас у разі, якщо в країні діє неписана або змішана за формою конституція, то конституційний контроль функціонувати не може. Такий самий висновок справедливий і щодо «гнучких» конституцій, оскільки неможливо зіставити рівні за юридичною силою акти, що приймаються, з вже існуючими парламентськими актами (або актом, що має назву конституції, але змінюється як звичайний закон). Також нереально ставити питання про відповідність нових писаних актів вже існуючим, однак ніде не зафіксованим конституційним угодам. З цієї точки зору, необхідність конституційного контролю продиктована наступним: по-перше, вона викликана конструкцією державної влади, що ускладнилася, великою кількістю правовідносин, а звідси – великою кількістю норм права і більш високим ризиком їхньої суперечливості, і, по-друге, тим, що існує ієрархія органів держави, які беруть участь у процесі правотворчості, що, у свою чергу, породжує ієрархію норм права, що сукупно з дією принципу верховенства конституції і породжує таку необхідність. Несмеянова С.Э. Конституционный судебный контроль в Российской Федерации : проблемы теории и практики / С.Э. Несмеянова. — Екатеринбург, Изд-во УрГЮА, 2004.— С. 7. 9 Попри те, що окремі протоформи конституційного контролю існували ще за часів стародавньої німецької держави ХІІ ст., Франції середини XІІІ ст., Португалії XVII ст., але концептуально ідея конституційного контролю, як не парадоксально, зважаючи на особливості публічно-правого регулювання, виникла наприкінці XVII ст. у Великій Британії, яка, втім, так і не запровадила у себе відповідного інституту10. Ця ідея пов'язана з діяльністю так званої Таємної ради, яка до названого часу вже втратила свою компетенцію відносно внутрішніх справ країни, але зберегла свої повноваження по відношенню до колоній. Таємна рада визнавала акти законодавчих зборів колоній — легіслатур недійсними, якщо вони суперечили актам англійського парламенту щодо цих колоній — колоніальним хартіям або загальному праву країни. У сучасному ж розумінні конституційний контроль було конституйовано у США на межі ХVІІІ-ХІХ століть низкою судових прецедентів. Визначальною у цьому відношенні стала справа У. Марбері проти Дж. Медісона, розглянута у 1803 році Верховним судом США під головуванням судді Дж. Маршалла, хоча потрібно зазначити, що федеральні суди і суди штатів приймали рішення щодо На думку авторитетних дослідників М.А. Нуделя та В.К. Дябло витоки конституційного контролю можна знайти значно раніше – ще за часів Давньої Греції. Так, зокрема, за часів Афінської республіки архонти (голови судів) повинні були пересвідчитися, чи не суперечать основним засадам державного ладу проекти актів, які пропонувалися народу. 10 неконституційності окремих законів штатів ще до прийняття Конституції США у 1787 році11. На президентських виборах 1801 року президентом США став Т. Джефферсон — палкий прихильник вчення Ж.-Ж. Руссо про необмеженість правовими засобами волі народу, яку втілює всенародно обраний представницький орган — конгрес. Зрозуміло, він був налаштований вороже до судів, тим більше до Верховного Суду СЩА, покликаного обмежувати народну волю, що втілюється у законах. Зазнавши поразки на виборах, попередній президент США Д. Едемс устиг призначити на суддівські посади своїх прихильників, у тому числі й У. Марбері, але президентський мандат утратив свою чинність ще до того, як була проведена офіційна інавгурація суддів. Т. Джефферсон розпорядився негайно припинити виконання всіх призначень Д. Едемса як «знущання над добрим смаком». Так і не почавши виконувати свої обов’язки, суддя У. Марбері звернувся до суду з проханням видати судовий наказ — мендемус, який би зобов’язав виконавчу владу виконати призначення. Згідно з Законом СІ1ІА «Про судоустрій» 1789 року Верховний суд США мав такі повноваження. Розглянувши справу Верховний суд США дійшов висновку, що призначення Марбері є законним і не може бути скасоване, тому виконавча влада зобов’язана офіційно затвердити суддю на посаді. Але Верховний Суд не може видати судовий наказ — мендемус — оскільки розділ 13 Закону «Про судоустрій», який уповноважує Верховний суд на вчинення такого роду дій, порушує Конституцію США, а отже — є нечинним. Основа мотивації цього рішення полягала у такому: 1) обов’язком суддів є застосування законів; 2) коли існує суперечність між двома законами, застосування одного виключає застосування іншого; 3) Конституція є верховним законом, що визначає критерії законності для інших норм; 4) верховенство Конституції означає, що коли вона суперечить нормі закону, що прийнятий законодавцем, останній не може бути чинним правом; 5) заперечення попереднього твердження означатиме, що легіслатура може змінювати Конституцію шляхом прийняття звичайного Черняк Є.В. Судова справа Marbury v. Madison як головне джерело американської доктрини судового перегляду // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. – Вип. 53. – С. 82-84. 11 законодавства, й тому Конституція не може виконати функцію обмеження законодавчого органу; 6) законодавчий орган обмежений Конституцією; 7) якщо правовий акт, який приймається законодавчим органом, суперечить Конституції, він є нечинним для судової влади12. Історичне значення рішення у справі У. Марбері проти Дж. Медісона полягає у тому, що в цьому рішенні Верховний суд США вперше проголосив, що федеральна конституція є вищим законом країни і що судова влада має право кваліфікувати будь-який закон конгресу як неконституційний і недійсний у разі його невідповідності Основному закону країни, що й започаткувало інститут судового конституційного контролю, і, відповідно, американську (дифузну) модель конституційного контролю. З тими чи іншими застереженнями, зазначена модель поступово знайшла своє втілення у законодавстві та судовій практиці низки латиноамериканських держав (Аргентина, Болівія, Колумбія, Коста-Ріка), деяких скандинавських країнах (Данія, Естонія, Ірландія, Норвегія), деяких англійських домініонах (Австралія, Канада, Нова Зеландія) та країнах Сходу (Індія, Малайзія, Непал, Сінгапур, Японія) тощо. Втім, у Європі загалом на той час здійснювана судами перевірка конституційності не отримала широкого розповсюдження, оскільки європейська правова теорія і практика XIX ст. не передбачала спеціальних способів правової охорони конституцій і ґрунтувалася на зумовленому принципом верховенства парламенту та пріоритету законодавчої влади постулаті, за яким парламент сам повинен забезпечувати відповідність конституції прийнятих ним актів і стежити за тим, аби інші державні органи діяли в строгій відповідності до принципів і норм конституції. Такий підхід зберігає свою актуальність в деяких державах й досі. Так, конституційна теорія Люксембургу, Нідерландів, Фінляндії, Швеції виходить з того, що оскільки парламент займає вище місце в системі державних органів, то над ним не може стояти жодний інший орган, який здійснював би конституційний контроль. Тому тільки парламент має право вирішувати юридичну долю прийнятого ним акту, що суперечить конституції. Натомість суди зобов'язані здійснювати контроль тільки за законністю актів виконавчої влади. Так, ст. 120 Конституції Див. докл.: Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції / [Наук. ред. О.В.Петришин]. — Х. : Фірма «Консум», 2002. — С. 236-237. 12 Нідерландів встановлює: «Конституційність актів парламенту і договорів не підлягає контролю з боку судів»13. Але при цьому в таких країнах, як Швеція, Фінляндія, парламент і уряд має право заздалегідь проконсультуватися у спеціальному органі або у Верховному суді аби отримати його висновок з питання відповідності конституції проекту акту, що підлягає розгляду. У Швеції, наприклад, таким органом є Законодавча рада, що складається з членів Верховного і Вищого адміністративного судів і у превентивному порядку виносить консультативні висновки про конституційність законопроектів. Однак остаточно долю законопроекту вирішує все-таки парламент країни14. Втім, здійснюваний парламентом конституційний контроль міг би бути ефективним, лише у разі коли сам парламент або його структурний орган мав би достатню незалежність від авторів закону, що перевіряється на відповідність конституції. Зрозуміло, що через обов’язкове врахування при перевірці закону наявних на момент розгляду справи міркувань виключно політичного характеру, об’єктивність та неупередженість парламенту як органу конституційного контролю викликала і продовжує викликати серйозні сумніви. Конституційний контроль, будучи специфічною функцією забезпечення верховенства конституції як основного закону держави, не може бути основною функцією органів, наділених повноваженнями щодо прийняття правових актів, які, у свою чергу, можуть стати об'єктами конституційного контролю. Тому повноваження щодо забезпечення відповідності конституції нормативних актів не можна довіряти парламенту. У країнах, де конституційний статус глави держави поєднаний зі статусом глави виконавчої влади, функцію конституційного контролю іноді допустимо покласти на нього, але тільки у сфері контролю над адміністративними актами. Отже, конституційний контроль можуть здійснювати лише ті органи, які в силу своєї незалежності від публічних властей здатні найбільш неупереджено вирішувати правові конфлікти. Цим повноваженням не можуть володіти ті владні інституції, які мають законодавчу або виконавчу функції. Конституційний контроль виступає у сфері стримувань і противаг, і головним його завданням є виявлення, Конституция Нидерландов (Королевства Нидерланды) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т. 2 / Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 603-644. 14 Исаев М.А. Основные формы конституционного контроля в странах Скандинавии / М.А. Исаев // Государство и право. — 2003. — № 12. — С. 76-85. 13 оцінка та відновлення порушеної рівноваги. Названі обставини пояснюють, по-перше, чому конституційний контроль на теперішній час дуже рідко здійснюється самим парламентом; по-друге, чому попри здійснення на теперішній час охорони та захисту конституції заходами конституційного контролю різними органами публічної влади (главою держави, урядом та іншими органами виконавчої влади) найбільш ефективною правовою та провідною інституціональною формою конституційного контролю виступають або органи судової влади країни (загальної та/або конституційної юрисдикції) або квазісудові спеціалізовані органи конституційного контролю. Як вже зазначалося, американський досвід здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції не знайшов широкого розповсюдження у Європі ХІХ століття. Досить широке поширення в період Великої французької революції мала ідея створення спеціального органу конституційного контролю, проте вона також не отримала на той час свого повноцінного розвитку15. Становлення конституційного контролю в Європі у його сучасному розумінні відбулося значно пізніше і традиційно пов’язується із створенням Конституційного суду в Австрії, відповідно до Федерального конституційного закону 1920 року. Концепцію європейської конституційної юрисдикції було вироблено видатним австрійським правознавцем Х. Кельзеном. В основу теорії Кельзена покладено ідею про ієрархію правових норм, за допомогою обґрунтовуються правові гарантії конституції. За Кельзеном, найважливішими характеристиками системи правових норм є її внутрішня взаємопов'язаність і гомогенність. Ці ознаки знаходять свій прояв в ієрархії рівнів правового регулювання, серед яких найвищий рівень, вершину ієрархії, займає конституція, основний закон. Таким чином, вперше була запропонована концепція цілісного правового порядку, вся ієрархія норм якого виводилася з одного джерела, що утворювало вершину піраміди - конституції16. Після кількох невдалих спроб, відповідно до Конституції 1852 року у Франції часів Наполеона ІІІ було засновано Охоронний сенат, наділений функціями контролю конституційності актів, проте свої функціональної ролі він не виконував. Конституцією Франції 1946 року було засновано Конституційний комітет, який згодом, Конституцією 1958 року, було трансформовано у Конституційну раду та наділено досить специфічними повноваження щодо конституційного контролю. 16 Медушевский А. Кельзеновская модель конституционного правосудия и изменение конституций в странах Восточной Европы // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах. Сборник докладов. - М.: Изд-во Центра Конституц. исслед. МОНФ, 1999. — С. 13-41 15 Кельзен вважав, що цілісність усієї системи і механізм її функціонування повинні були визначатися і підтримуватися за допомогою особливого інституту конституційного контролю законів, вищою і єдиною інстанцією, якого повинен був бути конституційний суд. Кельзен зазначав, що законодавчий орган на практиці розглядається орган, який творить (створює) право, а не як обмежений конституцією орган, що право застосовує. Отже, сам парламент не може забезпечити своє підпорядкування конституції. Лише іншому, незалежному від парламенту органу і як наслідок незалежному від будь-якої іншої державної влади органу потрібно доручати нуліфікацію неконституційних актів, тобто судовому органу або конституційному трибуналу17. Створення подібного органу, на думку Кельзена, не заперечує принцип поділу влади і не є вторгненням у сферу законодавчої влади, оскільки можливість передачі конституційно - контрольної функції самому законодавцю не є послідовним дотриманням принципу поділу влади. Навпаки, це означатиме його порушення, оскільки в такому випадку законодавча влада набуває серйозної переваги над іншими гілками влади. Запровадження органу конституційного контролю не означатиме, доводив Кельзен, створення четвертої влади, а передбачає покладання на нього функції контрбалансу між існуючими гілками18. Таким чином, цілісність всієї системи і механізм її функціонування будується на наявності особливої та єдиної вищої інстанції конституційного контролю законів — конституційного суду. Дана концепція стала теоретичним обґрунтуванням європейської системи конституційного контролю і являє собою антитезу американської моделі за усіма найважливішими параметрами. Дійсно, історично сформованим формам конституційного контролю властиві певні особливості та специфічні риси, що і дозволяє стверджувати існування певних моделей конституційного контролю. Такими моделями в літературі традиційно визначають американську (дифузну, північноамериканську) та європейську (континентальну, кельзеновську) моделі конституційного контролю. Цит. по: Маклаков В.В. Конституционный контроль в странах-членах Европейского союза : Справочник / Маклаков В.В.; Отв. за вып.: Моргунова А.И. — М. : Изд-во ИНИОН РАН, 1995. – С. 15. 18 Цит. по: Боботов С.В. Конституционная юстиция. Сравнительный анализ / С.В. Боботов — М., 1994. – С. 59. 17 Характеризуючи специфічні особливості американської (дифузної) моделі судового конституційного контролю, слід виділити такі принципові моменти19. По-перше, контроль за конституційністю в умовах американської моделі конституційної юстиції має універсальний характер. Він здійснюється не тільки відносно законів (статутів), але також і інших нормативних актів і нормативних приписів, прийнятих на всіх рівнях здійснення державної власті. Будь-який акт порушення загальноприйнятої ієрархії юридичних норм або дія, що не заснована на правовій нормі та порушує «належну правову процедуру» можуть бути визнані такими, що не відповідають Конституції Сполучених Штатів. По-друге, контроль за конституційністю носить казуальний характер. Його здійснення безпосередньо пов'язане з розглядом конкретної колізійної проблеми, в якій присутнє посилання особи, що приймає участь у справі, на приписи Конституції. Прикладом подібної ситуації може служити правова колізія, за якої «одна сторона вважає, що вимога іншої боку заснована на антиконституційній нормі. Суд зобов'язаний висловити свою думку з цього приводу і відповідно вирішити питання по суті заявленого позову»20. По-третє, конституційний контроль має відносний характер, в силу того, що рішення суду є обов'язковими тільки для сторін спору і не зобов'язують інших суб'єктів правозастосовної діяльності. При цьому суди тлумачать антиконституційну норму як неіснуючу і не беруть її до уваги при винесенні відповідного рішення по суті спору. У той же час будь-якого конкретного акту або обов'язкової процедури скасування неконституційною норми за американської моделі конституційного контролю як такої не відбувається. По-четверте, американська модель конституційного контролю може бути централізованою та децентралізованою. В умовах централізованого різновиду американської моделі будь-який суд загальної юрисдикції може відмовитися застосовувати закон або підзаконний акт, що його було прийнято на різних рівнях здійснення державної влади, та вирішити колізію безпосередньо на підставі норм Боботов С.В. Конституционная юстиция. Сравнительный анализ / С.В. Боботов - М., 1994. – С. 24-28; Конституционное право : Словарь/ Отв. Ред. В.В. Маклаков М. : Изд-во «Юристъ», 2001. — С. 134-144; Клишас А.А. Конституционная юстиция в зарубежных странах / А.А. Клишас; Отв. ред.: Еремян В.В. — М.: Международные отношения, 2004. – С. 11-26. 20 Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США / С.В.Боботов, И.Ю. Жигачев — М.: Норма, 1997. – С. 224. 19 Конституції, хоче це не буде означати визнання факту недійсності документа, конституційність якого оскаржується. Інакше кажучи, нуліфікація (позбавлення юридичної сили) нормативного правового акта, зокрема закону, як така буде відсутньою. Визнати недійсним нормативний правовий акт за такої системи конституційного контролю може лише вищий орган судової влади держави. Зокрема, у Сполучених Штатах Америки лише рішення Верховного Суду матиме наслідком нуліфікацію відповідного закону чи або іншого правого припису. При цьому, таким що суперечить конституції може бути визнаний будь-який акт, що порушує ієрархію правових джерел, так само як і дія, що не заснована на правовій нормі і порушує відповідну процедуру. За централізованого різновиду американської моделі, який запроваджений, наприклад в Індії та на Мальті, підпорядковані вищому суди втрачають право навіть не застосовувати акт, визнаний неконституційним, що також належить до виключної прерогативи вищого судового органу держави. Характеризуючи європейську модель, можна виділити наступні інституціонально-функціональні та юрисдикційні особливості, що дозволяють розглядати її в якості самостійної системи конституційного контролю, що кардинально відрізняється від практики, яка склалася в рамках американської моделі21. По-перше, органи конституційного контролю, що діють у багатьох європейських державах (за винятком тих країн, де склалися так звані гібридні системи конституційного контролю) не входять до традиційної системи судів загальної юрисдикції, здійснюючи свої прерогативи поза сферою повноважень кримінальних, цивільних, трудових, адміністративних та інших судових установ. По-друге, до юрисдикції органів конституційного контролю віднесені питання співвіднесеності з конституцією країни різних нормативних-правових актів органів державної влади (причому - не тільки всіх трьох гілок без винятку, але і будь-якого рівня) і місцевого самоврядування. Останнє повноваження являє собою особливу, свого роду виняткову, компетенцію, якою не володіє жоден суд загальної Боботов С.В. Конституционная юстиция. Сравнительный анализ / С.В. Боботов - М., 1994. – С. 62-66; Конституционное право : Словарь/ Отв. Ред. В.В. Маклаков М. : Изд-во «Юристъ», 2001. — С. 134-144; Клишас А.А. Конституционная юстиция в зарубежных странах / А.А. Клишас; Отв. ред.: Еремян В.В. — М.: Международные отношения, 2004. – С. 27-34. 21 юрисдикції. У цьому випадку йдеться, умовно кажучи, про контрольні прерогативи у вузькому сенсі слова. Крім того, органи конституційного контролю мають право здійснювати і деякі інші функції, як правило, не властиві судам загальної юрисдикції: а) виступати судовою інстанцією, «політичним трибуналом» щодо вищих посадових осіб держави (подібними повноваженнями наділені, зокрема, органи спеціалізованого судового контролю найбільших західноєвропейських федерацій — Федеральний конституційний суд ФРН та Конституційний суд Австрії) - б) діяти як виборчий суд при проведенні загальнонаціональних референдумів (як, наприклад, в Італії), в) розглядати питання конституційності політичних партій і громадських рухів. По-третє, специфічний характер органів конституційного контролю - на відміну від судів загальної юрисдикції - проявляється в статусі тих суддів, які безпосередньо здійснюють конституційне правосуддя. При цьому слід особливо підкреслити, що в державах, конституції яких регламентують питання судоустрою та судової організації, все зростаюче значення починають набувати «конституційні принципи, що лежать в основі правового статусу суддів: призначення (рідше – виборності ординарних суддів парламентом за поданням глави держави і часткового обрання членів конституційних судів парламентами); незмінюваності суддів; незалежності суддів; суддівської несумісності; судового імунітету тощо. Всі ця принципи тісно взаємопов'язані один з одним і підпорядковані загальному завданню забезпечення незалежності суду і високого професійного рівня суддів»22. При цьому у переважній більшості країн, відносно яких можна говорити про європейську модель конституційного контролю, відсутній інститут довічного призначення суддів. Найчастіше судді призначають на чітко фіксований термін (шість років у Португалії, дев'ять років у Франції, Іспанії та Італії, дванадцять років у Австрії та Німеччини). Причому важливо підкреслити , що в деяких випадках процес оновлення персонального складу здійснюється в певних пропорціях, що забезпечує наступність в організації та діяльності органів конституційного контролю європейської моделі (так, у Франції ротація Конституційного ради Конституционное право государств Европы : Учеб. пособие (отв. ред Д.А.Ковачев). М.: Волтерс Клувер,2005. — С. 253. 22 здійснюється на одну третину кожні три роки). При цьому встановлена жорстка заборона повторного призначення або переобрання на безпосередньо другий термін. На відміну від північноамериканської практики формування судових установ, у переважній більшості випадків члени органів конституційного контролю призначаються за безпосередньою участю декількох вищих інститутів публічної влади (зокрема, спільно главою держави і керівниками палат парламенту, іноді судових структур). Мета цілком виправдана: максимальним чином не тільки виключити превалювання будь-якої гілки влади, а й уникнути односторонньої орієнтації установ конституційного контролю. Наприклад, Конституційний суд Португалії відповідно статті 224 Конституції 1976 року складається з тринадцяти суддів, причому десять з них призначаються Асамблеєю Республіки, а троє – обираються рішенням цих десяти. Шестеро із загального складу суддів (і призначених Асамблеєю Республіки, і кооптованих) обов'язково обираються з числа суддів інших судів, а решта - з числа професійних юристів23. По-четверте, специфічний характер конституційного контролю, здійснюваного в рамках європейської моделі, безпосередньо пов'язаний і з тими особливостями, які вбачаються в інституті конституційного запиту, скарги або заяви24. Найчастіше, за певними виключеннями, які лише підтверджують загальну спрямованість, правом запиту володіють органи державної, в тому числі судової, влади та фізичні особи. В умовах федеративної форми державного устрою сказане відноситься не тільки до центральних, а й регіональних інститутів публічної влади. Так, наприклад, відповідно до статті 144 Конституції Австрії, Конституційний суд розглядає скарги на рішення органів управління, якщо особа, яка подала скаргу, стверджує, що таким рішенням порушено її право, гарантоване конституційним законом, або що порушення його прав пов'язане із застосуванням протизаконної постанови, неконституційного закону або протиправного державного договору. За таких же умов Конституційний суд розглядає скарги на безпосереднє здійснення органом управління наказу йди примусової дії, спрямованого проти певної особи. Причому скарга може бути подана лише після того, як справу розглянуто у всіх Конституция Португалии (Португальской Республики) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т.2/ Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 733-834. 24 Юдин Ю.А. Модели конституционного контроля. Сравнительное конституционное право. — М., 1996. — С. 18; Штайнбергер Г. Модели конституционной юрисдикции. — Страсбург, 1994.— С. 76. 23 інших інстанціях, до відання яких вона належить25. Важливо підкреслити, що ті права, якими в цій сфері суспільних відносин наділені окремі індивіди, носять не тільки обмежений, а й незначний (або суттєво обмежений) характер з точки зору їх об’єму та конкретного змісту. Такі обмеження, втім, стосуються визначення меж, в яких особа має право вимагати захисту з боку органів конституційного контролю, а не доводить «другорядність» таких вимог. Нарешті, по-п'яте, в рамках європейської моделі, поряд з конкретним конституційним контролем (який здійснюється і в умовах американської системи у контексті діяльності судів загальної юрисдикції) діє і абстрактний конституційний контроль. На теперішній час європейська система конституційного контролю набула широкого розповсюдження, і представлена не тільки в європейських країнах (Австрія, Білорусь, Болгарія, Італія, Іспанія, Німеччина, Словакія, Словенія, Угорщина, Чехія), але і кранах Африки (Ангола, Єгипет, Малі, Конго), Азії (Південна Корея, Таїланд, Шрі-Ланка) Близького Сходу (Кіпр, Сирія) тощо. Разом з тим сучасний інститут конституційного правосуддя характеризується таким різноманіттям форм, яке все важче зводити до двох основних моделей. Все більш помітною стає тенденція до виникнення різних змішаних форм, коли тією чи іншою мірою поєднуються окремі ознаки та риси, властиві кожній з основних моделей. При збереженні між ними принципової відмінності в організаційному відношенні (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані органи) у всіх інших аспектах у багатьох країнах така модель набуває гібридний характер (за компетенцією судових органів, застосовуваними ними видами та формами конституційного контролю). Такі гібридні моделі лише досить умовно можна охарактеризувати як американську чи європейську модель в їх класичному варіанті. Змішана модель конституційного контролю може бути представлена або органами, які або поєднують риси основних систем, тобто американської та європейської, або різними органами, що здійснюють конституційний контроль щодо актів різного походження. Перша змішана модель реалізована, наприклад, у Греції, в якій відповідно до статті 100 Конституції 1975 року діє спеціальний орган Конституция Австрии (Австрийской Республики) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т.1/ Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 11-124. 25 Верховний спеціальний суд; в той же час питання про конституційність можуть розглядатися й іншими, вищими судовими органами: Касаційним судом (загальна юрисдикція), Державною радою (адміністративна юрисдикція) і Рахунковою палатою (юрисдикція поширюються на фінансові справи, пов'язані головним чином з державним бюджетом)26. Певною мірою до змішаної системи конституційного контролю можна віднести і французьку систему, за якою розгляд відповідності конституції законів, прийнятих парламентом, регламентів палат, міжнародних договорів та розподіл повноважень між парламентом і урядом покладені на Конституційну раду - орган, організація якого в цілому запозичила досвід європейської моделі контролю (щоправда, при розгляді справ не реалізований принцип змагальності сторін; сторони не вислуховуються; провадиться лише письмове провадження; розглядаються тільки акти парламенту, іноді - уряду, і мотиви ініціаторів запиту). Конституційність актів виконавчої влади встановлюється Державною радою - вищим органом адміністративної юстиції і лише у разі , коли цією владою перевищені свої повноваження27. Водночас в літературі висловлюється позиція за якою інституціональнофункціональні та юрисдикційні особливості здійснення конституційного контролю у Бельгії, Франції та Швейцарії дозволяють стверджувати про наявність відповідно, бельгійської, французької та швейцарської підсистем конституційного контролю 28. До змішаної моделі можна віднести латиноамериканську систему, що відрізняється значною оригінальністю29. У Латинській Америці нарівні з органами конституційної юстиції (конституційні суди тощо) широко поширена процедура ампаро (amparo). З'явившись наприкінці ХІХ століття в Мексиці, процедура ампаро являє собою механізм забезпечення конституційної законності і правопорядку, Конституция Греции (Греческой Республики) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т. 1 / Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 637-696. 27 Портнов А.В. Особливості французької моделі конституційної юстиції / А.В. Портнов // Адвокат. — 2012. — № 4(143). — С. 8-11. 28 Портнов А.В. Особливості інституту конституційного контролю в Швейцарській конфедерації / А.В. Портнов //Вісник Вищої ради юстиції. — 2002. — № 3(11). — С. 139-146; Юдин Ю.А., Шульженко Ю.Л. Конституционное правосудие в федеративном государстве (сравнительно-правовое исследование) / Ю.А. Юдин, Ю.Л. Шульженко. — М.,2000. — 6-35. 29 Артамонова Г.К., Горбашев В.В., Клишас А.А. Конституционный контроль в странах Латинской Америки: процедура ампаро как основная процессуальная форма / Г.К.Артамонова, В.В.Горбашев, А.А. Клишас // Правовое поле современной экономики — 2012. — № 8. — С. 55-58; Клишас А.А. «Иберийская» (южноамериканская) модель судебного конституционного контроля / А.А. Клишас // Российское правосудие. Научно-практический журнал. —№ 7 (15). — С. 76-89; Клишас А.А. Конституционная юстиция в зарубежных странах / А.А.Клишас; Отв. ред.: Еремян В.В. - М.: Международные отношения, 2004. – С. 77-108. 26 здійснюваний за допомогою самостійного судочинства, порушуваного з ініціативи потерпілої сторони, і винесення рішення про неконституційність оскаржуваного нормативного акта або дії посадової особи, що тягне за собою встановлені законодавством правові наслідки. Процедура ампаро вона була сприйнята майже усіма країнами, розташованими на південь США (Венесуела, Бразилія, Перу). Процедура ампаро — звернення до суду за захистом свого гарантованого конституційного права — зовні здається запозиченою з американської процедури habeas corpus. Вона також схожа на швейцарську систему захисту конституційних прав і відповідно до її Конституцій 1874 і 1999 років, відповідно, і на систему захисту основних прав і свобод згідно з Основним законом ФРН 1949. Тим не менш, процедура ампаро є вужчою за своїм змістом, оскільки вона захищає тільки конституційні права і свободи, тоді як в умовах американській системі можна звертатися до суду з приводу порушеного права, закріпленого як у Конституції, так і в будь-якому іншому законі. Іншими словами, існує деяка спеціалізація звернення. Ампаро, як і при зверненні за захистом згідно з європейською моделлю, дає можливість оскаржити будь-який акт публічної влади — закон, адміністративний акт, судове рішення. Однак, по-перше, ампаро може застосовуватися паралельно з оскарженням у кримінальному, цивільному або адміністративному порядку (така можливість не передбачена у Швейцарії і ФРН), і, по-друге, таке звернення не тягне анулювання певного акта (закону, наприклад), за мотивами неконституційності. Нарешті, враховуючи особливий характер мусульманської правової системи, слід виділити ще одну модель, яку умовно можна назвати ісламською. Характерним прикладом є Іран, де створено Раду з охорони Конституції, який складається з шести мусульманських правознавців, що володіють знаннями ісламської юриспруденції, і шести юристів з різних галузей права. Головною особливістю цієї моделі є те, що закони держави перевіряються не тільки на відповідність їх Конституції, але на відповідність ісламському праву та принципам ісламу. У спеціальній літературі виділяють різні види конституційного контролю, і з приводу їх класифікації, як правило, не виникає значних розбіжностей30. Якщо узагальнити наявні класифікації, то їх можна звести до наступного. За часом застосування конституційний контроль може бути попереднім (превентивним) і наступним (репресивним). В основі такої диференціації здійснюваного конституційного контролю закладено не лише суто часовий чинник, йдеться також й про змістовну різницю. Попередній контроль передбачає, що з метою попередження потенційної невідповідності конституції об'єктом конституційного контролю виступає нормативний акт до набуття ним чинності. Можливі два варіанти: в першому випадку об'єктом конституційного контролю стає проект нормативного акту, в іншому – вже вотований нормативний акт, який, втім, ще не підписано і який не набув юридичної сили. Перший варіант є характерним для Франції — особливістю діяльності Конституційної Ради Франції є саме обов'язковий попередній контроль проектів органічних законів — та колишніх колоній, які наслідують її приклад: Алжир, Габон, Камерун, Конго, Мороко, Сенегал, Чад тощо. Другий варіант виразно ілюструє приклад Казахстану. Так, згідно зі ст. 72 Конституції Казахстану Конституційна рада розглядає до підписання Президентом прийняті парламентом закони на їх відповідність Конституції Республіки 31. Так само відповідно до ст. 145 Конституції Румунії Конституційний Суд висловлюється з приводу конституційності законів до їх промульгації32. Цей різновид контролю застосовується також в Австрії, Італії, Іспанії, Казахстані, Польщі, Португалії, Туреччині, Угорщині та інших країнах. В деяких країнах, наприклад, у Болгарії, Вірменії, Словенії, Тунісі тощо, попередній контроль також здійснюється відносно міжнародних договорів, які подаються до парламенту для надання згоди на їх обов’язковість. Див.: Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран :Учебник для вузов. — 3-е изд., доп. и перераб. — М. : Форум - Инфра-М, 1999. — 488 с.; Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс : Учеб. пособие / Н.В. Витрук. - 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма – ИНФРА. — М, 2010. – 592 с.; Клишас А.А. Конституционный контроль и конституционное правосудие зарубежных стран : Сравнительно-правовое исследование : Монография /А. А. Клишас ; Под общ. ред. В.В. Еремяна. — М. :Международные отношения, 2007. — 495 с.; Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран : учебник / В.Е. Чиркин; Институт государства и права РАН. — 7-е изд., перераб. и доп. — М. : Норма : Инфра-М, 2012. — 608 с. 31 Конституция Казахстана (Республики Казахстан) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т. 2 / Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 133-196. 32 Конституция Румынии / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т. 3 / Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 51-92. 30 Через абстрактний характер попереднього конституційного контролю та зумовлену цим несумісність із дифузною моделлю, його застосовують лише в умовах концентрованої моделі. У той же час у разі виключного застосування лише попереднього контролю, можлива ситуація, коли через недбалість суб’єктів оскарження юридичної сили набуде нормативний акт, що не відповідатиме конституції держави. Як наслідок, неконституційність акту може бути «виправлена» тільки шляхом прийняття нового закону. До очевидних недоліків цього виду контролю належить також та обставина, що через відсутність практики реалізації нормативного акту, його відповідність конституції далеко не завжди може бути визначена досить чітко. Наступний контроль навпаки передбачає перевірку відповідності конституції держави нормативного акту, який вже набув чинності. Мета наступного контролю — забезпечити конституційність правових норм на будь-якому етапі їх застосування. Подібне завдання може виникнути не лише у разі, якщо предметом розгляду є делікт, але і у разі, якщо у суб'єктів звернення до органу конституційного контролю виникає необхідність уточнення конституційності нормативного акту або його окремих положень. Наступний контроль широко застосовується в умовах і концентрованої, і дифузної моделей (Австрія, Аргентина, Бельгія, Індія, Італія, Іспанія, Мексика, Португалія, ФРН, Японія тощо) і може бути як конкретним, так і абстрактним. Абстрактний конституційний контроль або, відповідно, контроль шляхом дії застосовується у країнах концентрованої моделі і передбачає, що розгляд питання про конституційність правового акта може бути ініційований незалежно від будьякого конкретного факту його застосування або прийняття на його підставі рішення або, як часто кажуть, поза зв'язком з певною справою. Право ініціювати такий розгляд, як правило, належить встановленим державним органам та посадовим особам. Однак наявні країни, де громадяни також можуть звертатися як суб'єкти абстрактного контролю (Бразилія, Малайзія). У Бразилії, наприклад, будь-який громадянин може звернутися до органу конституційного контролю, якщо вважає, що закон завдає шкоди національній культурній спадщині, довкіллю або суспільному інтересу. У деяких європейських країнах, де громадянин має право безпосередньо звертатися до конституційного суду з питання про конституційність нормативного акта, також функціонує система абстрактного контролю (Іспанія, Португалія). До речі, в Німеччині право громадянина звертатися з питання про конституційність, застосовується як на федеральному рівні, так і на рівні земель – суб’єктів федерації. Конкретний конституційний контроль або, відповідно, контроль шляхом заперечення застосовується передусім у країнах дифузної моделі і означає, що конституційність акта перевіряється у зв'язку з існуванням певної справи, при розгляді якої даний акт підлягає застосуванню, і на його підставі може бути прийнято рішення. Такий контроль відбувається в умовах «звичайного» судового процесу, коли кожна зі сторін справи може заперечити проти застосування нормативного акта з мотивів його неконституційності. Попередній і наступний контроль об'єднує одна риса — вони здійснюються поза органом публічної влади, що розробляє та приймає правовий акт (зовнішній контроль). Переважна більшість країн на теперішній час закріпила здійснення саме зовнішнього конституційного контролю, оскільки лише він передбачає незалежність і самостійність органу конституційного контролю, можливість відокремленого прийняття ним рішень. Зовнішній конституційний контроль означає, що компетентний орган, що його проводить, є арбітром між конституцією та органами публічної влади. Для повноцінного аналізу спірної ситуації конституційний контроль повинен бути зовнішнім, аби не відчувати впливу з боку «підконтрольних» органів. Відповідно, у науці конституційного права під конституційним контролем розуміється саме зовнішній конституційний контроль. Водночас у практиці конституційно-правового регулювання зарубіжних країн наявний і внутрішній контроль, тобто контроль, здійснюваний при розробці проекту нормативного акта. Такий контроль зазвичай носить консультативний характер і не виключає зовнішнього контролю. При його здійсненні можливий парламентський контроль і контроль з боку глави держави. Так, Всекитайські Збори Народних Представників мають повноваження здійснення контролю за проведенням в життя Конституції, що зумовлює здійснення ними відносно власних актів внутрішнього конституційного контролю (п. 2 ст. 62 Конституції КНР)33. Парламентський конституційний контроль іноді проводиться при проходженні проектами різних стадій процедури прийняття акта. Парламентарії під час обговорення проекту на пленумі палати або в її комісіях можуть вказувати на неконституційність акту. Думки членів парламенту можуть враховуватися органом конституційну контролю, якщо цей акт надійде йому на розгляд (тобто при проведенні зовнішнього контролю). Глава держави, посилаючись на неконституційність переданого йому для промульгації акту, може скористатися своїм правом вето, правом повернення в парламент (залежно від своїх повноважень). До внутрішнього контролю примикає право глави держави виступати в якості ініціатора запиту зовнішнього органу контролю про відповідність акта основному закону (наприклад, таким правом володіють президенти республіки в Болгарії, Польщі, Румунії, Франції та ін.). За своїм обсягом конституційний контроль може бути повним, тобто охоплювати всю врегульовану конституцією країни систему суспільних відносин, або частковим, тобто поширюватися тільки на певну се сферу (федеративні відносини, компетенція вищих органів влади, права і свободи людини і громадянина тощо). Повний конституційний контроль найбільшою мірою характерний для сучасних держав, що створили органи конституційного контролю. Слід зазначити, що визначення конституційного контролю як повного залежить не від обсягу повноважень відповідного органу, а від того на який обсяг конституційних норм ці повноваження спрямовані. І Федеральний конституційний суд ФРН, що має в своєму розпорядженні дуже широкий перелік повноважень, і Конституційна рада Франції, перелік повноважень якої дуже незначний, здійснюють повний конституційний контроль, оскільки перевіряють різні акти на відповідність всієї конституції в цілому. Як приклад часткового конституційного контролю можна навести Бельгію, де Арбітражний суд (орган конституційного контролю) уповноважений приймати рішення шляхом прийняття постанови по спорах, зазначеним у ст. 141; про порушення законом, декретом чи нормою, передбаченою ст. 134, статей 10, 11 і 24; про порушення законом, декретом чи нормою, передбаченою ст. 134, статей Конституция Китайской Народной Республики / Современное законодательство Китайской Народной Республики. Сб. нормативн. актов. Сост., ред.. и автор предисл. Л.М. Гудошников. — М.: Зерцало-М, 2004. — С. 24-56. 33 Конституції, які визначає закон34. Дані конституційні норми спрямовані, насамперед, на недопущення обмеження прав спільнот (суб'єктів бельгійської федерації). Саме тут особливо яскраво проявляється обмежена компетенція Арбітражного суду, оскільки ст. 10 Конституції присвячена рівності всіх бельгійців перед законом і заборони станових відмінностей, ст. 11 - відсутності дискримінації у користуванні правами та свободами, а ст. 24 - свободі навчання та організації освіти. Конституція Бельгії дає перелік повноважень, що належать до виключної компетенції суб'єктів, а всі інші належать до ведення Федерації. Повноваження суб'єктів, зокрема спільнот, містяться у ст.ст. 127, 128, 129 і 130. З цих питань спільноти (а також регіони) приймають акти, що мають силу закону на території відповідного суб'єкта, і Арбітражний суд здійснює контроль за дотриманням розмежування повноважень між федерацією та її суб'єктами. Акти суб'єктів федерації так само, як і федеральні закони не підлягають перевірці у судах першої інстанції на їх відповідність конституції і конституційним законам. Вони можуть бути піддані перевірці на їх відповідність законам про розподіл компетенції, ст. ст. 10 і 11 (принцип рівності перед законом і заборона дискримінації) і ст. 24 Конституції (свобода освіти ) лише в Арбітражному суді. За змістом конституційний контроль поділяють на матеріальний і формальний. Матеріальний контроль передбачає перевірку змісту акта на предмет відповідності його конкретних положень нормам конституції. Це найбільш поширений вид контролю, який знаходить прояв у всіх країнах при перевірці на відповідність конституції актів законодавства, міжнародних договорів, інших документів. При формальному контролі перевірці піддається дотримання вимог конституції до видання акта, тобто чи компетентним чи органом було видано акт, чи було дотримано процедуру прийняття і форму видання акта. Даний вид контролю зустрічається дещо рідше, і як приклад слід привести Федеральний конституційний суд ФРН, який повноважний розглядати справи про формальну невідповідність законів земель і федеральних законів Основному закону ФРН (п. 2 ч. 1 ст.93 Конституция Бельгии (Королевства Бельгия) / Конституции государств Европы: В 3 Т. Т. II Под общей ред. и со вступ. ст. Л.А. Окунькова. — М. : Изд-во НОРМА, 2001. — С. 341 – 380. 34 Основного закону ФРН)35. Конституційний контроль розрізняють за обов'язковістю його застосування. З цієї точки зору його поділять на обов'язковий і факультативний. Обов'язковий конституційний контроль передбачає конституційно або законодавчо закріплену перевірку акта на предмет його відповідності конституції як обов'язковий елемент його прийняття. Без такої перевірки акт, який є об'єктом обов'язкового конституційного контролю, не може бути опублікований і, відповідно, набрати чинності. Так, Конституційна рада Франції в обов'язковому порядку з'ясовує питання про конституційність органічних законів та регламентів палат Парламенту, які направляються їй після прийняття Парламентом і до промульгації Президентом Республіки (ст. 61 Конституції Франції)36. Обов'язковий конституційний контроль нерідко застосовується відносно міжнародних договорів, поданих до парламенту країни для надання згоди на їх обов’язковість. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 100 Конституції Республіки Вірменії Конституційний Суд в обов'язковому порядку визначає до ратифікації міжнародного договору відповідність Конституції Республіки закріплених у ньому зобов'язань37. Варто підкреслити, що обов’язковий конституційний контроль є виправданим лише, якщо він здійснюється у попередньому порядку (превентивно) і за умов концентрованої моделі. Факультативний конституційний контроль означає, що конституційний розгляд не має обов'язкового характеру і може бути ініційований повноважним на те суб'єктом, якщо останній вбачатиме необхідність у цьому. Знову ж таки у Франції будь-які інші закони, крім органічних, можуть направлятися до Конституційної ради з ініціативи 60 депутатів або сенаторів, Прем'єр-міністра, Президента Республіки (ч. 2 ст. 61 Конституції). Факультативний конституційний контроль виступає основною формою діяльності органів конституційного контролю, застосовується в переважній Основной закон федеративной Республики Германии 1949 г. / Конституции зарубежных государств : Учебное пособие / Сост. проф. В.В. Маклаков — 2-е изд., исправ. и доп.— М. : Издательство БЕК, 1997. — С. 105-135. 36 Конституция Французской республики 1958 г. / Конституции зарубежных государств : Учебное пособие / Сост. проф. В.В. Маклаков — 2-е изд., исправ. и доп.— М. : Издательство БЕК, 1997. — С. 105-135. 37 Конституция Армении (Республика Армения) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т. 1 / Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 251-284. 35 більшості країн, виникає виключно з необхідності і цілком залежить від волі суб'єкта, наділеного правом ініціативи конституційного розгляду. При цьому факультативний контроль може бути і попереднім, і наступним і здійснюється в умовах концентрованої і дифузної моделей. З точки зору правових наслідків конституційний контроль можна поділити на консультативний контролем і постановляючий. розуміється відсутність Під у консультативним рішення про конституційним конституційність загальнообов'язкової сили, воно автоматично не скасовує і не змінює спірний акт. Як випливає із самої назви, рішення носить характер консультації, тобто в даному випадку компетентний орган просто висловлює свою думку щодо спірного питання. Як зазначає з цього приводу В.В. Маклаков, висновку органу контролю в такому випадку властива лише моральна, а не юридична сила, юридично воно нікого не зобов'язує і не обмежує, і може слугувати підставою для протесту з боку противників акта38. За подібної форми конституційного контролю остаточне рішення про юридичну долю акта приймає інший компетентний орган. Постановляючий контроль являє собою цілком протилежне явище. Він означає, що рішення про конституційність акта є загальнообов'язковим і остаточним; однозначно і безповоротно визначає правові наслідки для спірного акта, і контрольний орган є останньою інстанцією при вирішенні питання. Консультативний конституційний контроль по суті контролем не є, а являє собою конституційний нагляд. Про повноцінний конституційному контролі можна говорити тільки у зв'язку з постановляю характером прийнятих рішень . Це позиція знаходить підтвердження в тому , що найчастіше під конституційним контролем розуміється саме постановляю контроль. Консультативний конституційний контроль в даний час вельми рідкісне явище. Консультативний конституційний контроль особливо був поширений в соціалістичних державах, де панувала думка, що сама ідея конституційного контролю суперечить принципу народного представництва, оскільки жоден орган не може ставити під сумнів акти вищого представницького органу країни — парламенту. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть / В.В. Маклаков. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — С. 134. 38 Так, наприклад, відповідно до ст. 33а Конституційного Акту Польщі від 17.10.1992 р., Конституційний Трибунал Республіки Польща був повноважний виносити рішення про відповідність Конституції законів та інших нормативних актів, виданих головними і центральними державними органами. Рішення Конституційного Трибуналу про невідповідність Конституції та законам інших нормативних актів були загальнообов'язковими. В той же час невідповідність Конституції закону було предметом обговорення у парламенті. Таким чином, Конституційний Трибунал мав правом тільки призупиняти набуття законом чинності, а остаточне рішення про конституційність приймав парламент39. Незважаючи на те, що й досі залишаються країни, де за певних обставин застосовується консультативний конституційний контроль (згідно зі ст. 279 Конституції Португалії, неконституційності рішення міжнародних Конституційного договорів та суду, актів що стосуються Зборів Республіки (Парламенту), можуть бути подолані кваліфікованою більшістю у дві третини голосів при кворумі не менше абсолютної більшості членів з правом голосу40), однак самі вже принципи існування та завдання органів конституційного контролю зумовлюють його постановляючий характер. Даний тип найбільш характерний для сучасних органів конституційного контролю і має місце в Австрії, Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі, Угорщині та в багатьох інших країнах. Примітно, що і Польща у контексті проведених наприкінці 1990 років конституційних реформ закріпила саме постановляючий конституційний контроль, встановивши, що рішення Конституційного Трибуналу є загальнообов'язковими і остаточними (ч. 1 ст . 190 Конституції Польщі 1997 р.)41. Питання для самоконтролю: 1. Надайте змістовно-сутнісну характеристику конституційного контролю. 2. Якими чинниками продиктоване широке розповсюдження саме судового конституційного контролю? Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — С. 437-441. 40 Конституция Португалии (Португальской Республики) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т.2/ Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 733-834. 41 Конституция Польши (Республики Польши) / Конституции государств Европы. В 3-х томах. Т.2/ Под общ. ред.: Л.А. Окунькова — М.: Норма, 2001. – С. 673-732. 39 3. Якими є підстави розрізнення наявних моделей конституційного контролю? 4. Якими є передумови виникнення та принципові ознаки американської моделі конституційного контролю? 5. Якими є передумови виникнення та принципові ознаки європейської моделі конституційного контролю? Рекомендована література до теми: 1. Боботов С.В. Конституционная юстиция. Сравнительный анализ / С.В. Боботов — М. : Изд-во РПА МЮ РФ, 1994. – 127 с. 2. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс : Учеб. пособие / Н.В. Витрук. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Норма – ИНФРА -М, 2010. – 592 с. 3. Клишас А.А. Конституционная юстиция в зарубежных странах : Монография /Отв. ред. В.В. Еремян. — М. : Изд-во «Международные отношения», 2004. — 288 с. 4. Овсепян Ж.И. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах: Правовая защита конституций — Ростовский государственный университет. — Ростов-на-Дону :Литера-Д,1992. —320 с. 5. Портнов А.В. Теоретичні основи формування конституційного судочинства в Україні — К.: Логос, 2008. — 154 с. 6. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине / Ин-т государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины. — К., 2001. — 343 с.