Location via proxy:   [ UP ]  
[Report a bug]   [Manage cookies]                
SlideShare a Scribd company logo

«Буковинець з європейською душою…» : до 110-річчя Грегора фон Реццорі : біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців»

•
•
Ч
Чернівецька обласна бібліотека для дітей

У травні виповнюється 110 років від дня народження відомого письменника, актора, журналіста, уродженця Чернівців Грегора фон Реццорі. Цей біобібліографічний портрет продовжує серію «Забуті голоси з Чернівців», повертаючи сучасникам маловідомі імена славетних земляків. Адресовано учням 5-9 класів. Грегор фон Реццорі (13 травня 1914, Чернівці — 23 квітня 1998, Донніні, Італія) — австрійський письменник, сценарист, журналіст, актор. Біографія Навчався у Віденському та Берлінському університетах. Ґреґор (Грегор) Реццорі називав себе чоловіком, який снить за втраченою батьківщиною. І справді — Буковина, де він прийшов у світ, супроводжувала його протягом всього життя: в Румунії, Італії, Німеччині, на Родосі, США…Майбутній письменник шукав себе в журналістиці, архітектурі, кіно. Нарешті прийшов у літературу. Він автор 20 книг. Найвідомішим твором Грегора Реццорі став роман «Смерть мого брата Авеля» — про дрібних аристократів, котрі спостерігають за тим, як зникає їхній світ… Мали великий успіх у читачів і книги «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», «Минулорічні сніги» — автобіографічний твір, «Східний експрес». Повне ім’я митця — Грегор Арнульф Хіларіс д’Ареццо фон Реццорі. Він походив із сицилійської аристократичної родини, яка жила в провінції Рагуза в Італії. У середині XVIII століття вони оселилися у Відні. Дід був архітектором. Батько — державним службовцем у Чернівцях. 1919 року, коли Буковина перейшла до Румунії, сім’я прийняла румунське громадянство. Народжений у Чернівцях 13 травня 1914 року та сформований як митець у буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк Грегор фон Реццорі є автором 25 книжок. Відомі твори: роман «Смерть мого брата Авеля», «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», «Минулорічні сніги» — автобіографічний твір та «Східний експрес». Він створив дивну «неозору і преславну країну Магрібінію» у «Магрібінських історіях». Магрібінія — це прототип Буковини. У середині 1930-х Грегор переїхав до Бухареста, служив у румунській армії, потім заробляв собі на життя як художник. 1938 року переїхав до Берліна, де проявив себе як письменник, журналіст, кіносценарист і радіожурналіст. Довгі роки жив без громадянства, а 1982 року став громадянином Австрії. Протягом життя Реццорі багато подорожував, шукаючи себе в Румунії, Італії, Німеччині, на Родосі та у США. Чимало часу він провів у Франції, де і розкрився як кіноактор та сценарист. 1936 року виступив як автор 8 сценаріїв ігрових фільмів. 1954 року дебютував в кіно як актор — Sie (1954, режисер Рольф Тіле). З 1958 року — член ПЕН-клубу в ФРН. Як актор знімався у фільмах французьких і німецьких режисерів. Остання робота в кіно — Le Beau Monde (1981, режисер Мішель Полак). Багато років митець жив у Тоскані, Італії. Помер 23 квітня 1998 у місті Донніні.

1 of 16
ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців» до 110-ї річниці від дня народження Грегора фон Реццорі Чернівці – 2024
2 УДК 016:821.112.2(436) Б 90 «Буковинець з європейською душою…» : до 110-річчя Грегора фон Реццорі : біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців» / Чернівецька обл. б-ка для дітей ; уклад. Н. Кадюк. – Чернівці, 2024. – 15 с. У травні виповнюється 110 років від дня народження відомого письменника, актора, журналіста, уродженця Чернівців Грегора фон Реццорі. Цей біобібліографічний портрет продовжує серію «Забуті голоси з Чернівців», повертаючи сучасникам маловідомі імена славетних земляків. Адресовано учням 5-9 класів. Відповідальна за випуск А. Біла Підготувала Н. Кадюк Технічний редактор, дизайн обкладинки Т. Дудчак Чернівецька ОБД Зам. № 10
3 Ґреґор фон Реццорі – німецькомовний письменник родом із Чернівців, актор, сценарист, журналіст, колекціонер творів мистецтва. Нащадок старовинного аристократичного роду, Ґреґор фон Реццорі народився у Чернівцях за два місяці до Першої світової війни. Він походив із сицилійської аристократичної родини, яка жила в провінції Раґуза в Італії. В середині XVIII століття вони переїхали до Відня. Ґреґор був другою дитиною в сім’ї. Проте, за словами письменника, небажаною. Своє дитинство він описує в частково автобіографічній книзі спогадів «Торішній сніг»: «[…] мені розповідали, що я аж ніяк не був бажаною дитиною. Посилаючись на свою ниркову хворобу, в яку тим часом вірила вже не тільки вона сама (мама – авт.), але й усі інші, було здійснено кілька спроб припинити моє зародження, проти яких я, однак, з успадкованою від неї витривалістю, зумів вистояти. Безперечно одне: я не був дитиною любові», – згадує письменник. З початком війни родина Реццорі покинула Чернівці, та за деякий час повернулася. Потім знову виїхала і знову повернулася, і так кілька разів. Через постійні переїзди однорічне маля двічі підхопило запалення легень. Частково в цьому була вина і його няньки-гуцулки на ім’я Касандра, яку хлопчик дуже любив, хоча мати і не терпіла її та називала «дикункою». «Коли через кілька місяців після мого народження ми змушені були втікати від росіян, то на висоті перевалу Барґеу на нас напала група циганів-жербаків. Якась стара відьма побажала мені життєвого щастя й плюнула при цьому мені в обличчя, на що я відреагував висипним почервонінням. Касандра скупала мене у крижаному струмку.[…] У Відень я прибув із запаленням легень», – розповідає Ґреґор фон Реццорі.
4 Саме Касандрі, цій простій жінці «з лісів», присвячені чи не найтепліші дитячі спогади письменника. Він згадує моменти, коли родина під час війни емігрувала з Буковини до Трієста, няня ходила в сусідні села, щоб попросити молока для малого. Ходили вони разом, так охочіше давали. «Щоб відволікти мою увагу від жорстокого холоду, Касандра робила різні сліди на снігу, паралельні нашим, або змушувала ставати на її ногу однією ногою, і так ми йшли. Потім вона поверталася й казала: «Дивись, хтось пішов тут триногий». […] Вона несла бідон із молоком і час від часу ставила його на сніг. А потім навколо цього бездоганного кола так ставила бідон, що утворювалися пелюстки, тонкі півмісяці, і на снігу розцвітали квіти», - згадує оповідач. Батько Ґреґора – Юго фон Рецорі народився 3 грудня 1876 року у віденський родині міністерського радника, архітектора євангелістського віросповідання Вільгельма Рецорі та Марії Шмід. По закінченні Школи інженерів-будівельників цісарсько- королівської Технічної вищої школи у місті Ґраці та Відні в 1901 році як молодий чиновник він був направлений в далеку східну провінцію, якою на той час була Буковина. Це була золота доба для Чернівців, період розбудови міста найдорожчими авторськими спорудами. Тут Юго фон Рецорі обіймав різні посади у Крайовій управі та Митрополії Буковини. Очевидно, він був досвіченим і
5 ретельним працівником і досить швидко зробив успішну кар’єру. Йому навіть запропонували престижну посаду конструктора технічно-промислового відділу міністерства торгівлі у Відні, проте він відмовився від такої вигідної пропозиції успішного життя в столиці імперії і залишився в Чернівцях. Тож з 1909-го року він був інженером у департаменті наземного будівництва при Буковинській крайовій управі. Найбільшим його захопленням було полювання. У відповідних традиціях виховував і сина: «У полюванні він був суворий до безжальності, сконцентрований і дотримувався дисципліни, не терпів неохайності в одязі, і комір його мисливського одягу був застібнутий завжди, навіть у найспекотніші дні. Він не терпів скарг на спеку чи дощ, чи незручності, і завдяки йому я навчився спати на голій землі, як на пуховій перині, навіть коли ця земля була змочена весняним дощем, або пізно восени, під час сезону на оленя. Був випадок. коли я прокинувся в снігу», – так описує Грегор батькові методи виховання. А ще батько майбутнього письменника був непересічним художником – він написав аквареллю багато місцевих церков. Малювати він обожнював. 1926 року його акварелі приймали участь у Паризькій виставці, але по дорозі до Чернівців десь безслідно зникли. Ця участь у виставці свідчила про їх високу художню цінність. Сьогодні в запасниках чернівецьких музеїв зберігається 26 робіт Рецорі-художника, а саме 15 в Чернівецькому обласному краєзнавчому та 11 в Чернівецькому художньому музеях. Більшість його робіт зображають церкви та монастирі південної частини Буковини, за винятком трьох із них – церква Горечанського монастиря, монастир Хрещатик та церква с. Топорівці. Гімназійну освіту юнак здобував у багатьох містах: Кронштаді (сьогодні Брашов у Румунії), Чернівцях, Фюрстенвальді (земля Штирія в Австрії), Відні. Випускні іспити був змушений складати двічі, оскільки румуни не визнавали його австрійського атестата. Інакше довелося б служити у румунському війську три роки замість
6 одного. Як розповідає перекладач його творів Петро Рихло, він не належав до добрих учнів. Бешкетував, його багато разів виганяли з різних шкіл. Як бачимо, він навчався в різних містах, і врешті-решт батько махнув на нього рукою, що він ніколи не здасть екзамен за гімназію – матуру. Грегор поїхав до Австрії, записався в гімназію, вирішив будь-що скласти іспит. І йому це вдалося. Він отримав аттестат зрілості і написав батькові лист, у якому повідомив, що нарешті отримав свідоцтво про матуру. Через декілька днів отримав від батька телеграмму з одним-єдиним словом: «Агі!». Незважаючи на обставини, дитинство і юність Ґреґора під впливом батька були дуже цікавими, він потім все життя шукав своє місце в цьому світі, де би його таланти проявилися найкраще. Певно Ґрегору цілковито передалися авантюрні сицілійські нотки характеру його предків і він ніколи не відкидав їх. Мабуть, саме дотепно-іронічне світосприйняття допомогло Ґреґору фон Реццорі морально пережити першу світову війну, розпад Австро-Угорської монархії, приєднання краю до королівства Румунії та утворення Радянського Союзу. І при цьому залишитися «аристократом екзотичного походження», який весело позує у шубі на перших сторінках американських журналів. Згодом він працював художником- карикатуристом у Бухаресті, студіював гірничу справу в Австрії, малярство, архітектуру й медицину у
7 Відні. А у 1938 році потрапив до Берліна, де почав писати для ілюстрованих журналів і опублікував свої перші романи. Румунське підданство оберігало його від служби у німецькому верхмахті, і фронт, таким чином, оминув його. Після Другої світової війни Реццорі живе в Гамбурзі, Мюнхені, Парижі. Працює на радіо, пише репортажі та сценарії, знімається у фільмах із Бріжіт Бардо, Шарлем Азнавуром, Мариною Владі та іншими кінозірками. Він дуже тонко відчував потребу нового часу у стрімкому розвитку кінематографу. Ця прецікава сторінка його творчої праці в кіно ще потребує ретельнішого дослідження. Чимало часу він провів у Франції, де проявив себе як кіноактор та сценарист. З 1936 року виступив як автор восьми сценаріїв ігрових фільмів. В 1954 році дебютував в кіно як актор у фільмі «Sie» (1954, режисер Рольф Тіле). Він працював журналістом на радіо, писав репортажі, сценарії і продовжував зніматися у фільмах. Мав для цього всі дані – статуру, шарм і природну звабу. Упродовж життя знявся в 22 фільмах. Як актор знімався у фільмах французьких і німецьких режисерів Дені де Ла Патель, Луї Маля, Фолькера Шльондорфа, Ґеза фон Радвані. Остання робота в кіно – Le Beau Monde (1981, режисер Мішель Полак). Не забуваймо Реццорі і в його ролях у фільмах Viva Maria і Vie Privée. У Vie Privée він відвозить Брижіт Бардо на прогулянку на своєму «ягуарі». Автомобіль справив велике враження на самого Фолькера Шльондорфа – німецького кінорежисера, визначного діяча нового німецького кінематографу, одного з засновників
8 радикальної кіноестетики. Луї Малль запропонував йому роль вітчима Брижіт Бардо в «Приватному житті», а через два роки, поруч з нею, він зіграв чарівника в «Віва Марія». Звичайно, він не був актором, але справляв враження всуціль стильної та епатажної особистості. Тож він завжди приїзджав на знімальний майданчик на своєму величезному «ягуарі», одягнений як із чоловічого журналу тридцятих років. Цей період його життя, пов’язаний з Францією, знайшов висвітлення у книжці доцента кафедри сучасних іноземних мов та перекладу ЧНУ ім. Ю. Федьковича Тараса Івасютина, якого називають Амбасадором Франції у Чернівцях. Чернівецьке ТБ готувало матеріал, присвячений нашому славному землякові Грегору фон Реццорі як письменнику, сценаристу, актору, який зіграв із культовою кінозіркою минулого Брижіт Бардо у двох фільмах «Віва Марія» і «Приватне життя». Творці цієї програми звернулися до нього з проханням зв’язатися з актрисою і попросити, щоб вона поділилася спогадами по Реццорі. Тарасові Івасютину вдалося вийти на агента актриси, а той вже передав їй це прохання. За декілька днів він отримав електронною поштою листа, написанного власноруч актрисою (вона принципово не користується гаджетами), в якому вона описала свої враження від зустрічей із нашим знаменитим земляком, називаючи його Грішею та підкреслюючи всі його риси. Далі оригінал листа та його переклад: «Тарасе. Гріша, саме так у вузькому колі називали Грегора фон Реццорі, був людиною, яку я обожнювала за його елегантність, класність, шляхетність, мудрість та почуття гумору. Кіноактором він став через те, що був другом Луї Малля і хотів йому зробити приємність. Він був чудовим партнером у кіно, і це при тому, що це не була його професія. Він володів шармом, який затьмарював усіх інших чоловіків та
9 природною звабою, на тлі якої всі виглядали смішними. Якщо я не закохалася в нього, то передусім через те, що моє серце на той час вже належало іншому. Гріша назавжди залишився в моєму серці, бо він був унікальним та незамінним». (Брижіт Бардо. Березень 2012 року). У 1940-му році на Буковині у нього конфіскували два батьківських особняки. Втім, навряд чи він відчув цю втрату. Адже заробляв стільки, що зміг натомість придбати три розкішних будинки: у Нью-Йорку, на грецькому острові Родос та у Флоренції. Ґреґор фон Реццорі ніколи не забував своєї батьківщини. І навіть любив жартівливо представлятися Грішею – у пам’ять про нереалізоване радянське громадянство. Він пишався тим, що 40 років прожив без паспорта. У 1940-му, позбувшись румунського громадянства та не ставши громадянином СРСР, він не квапився з оформленням громадянства Третього Рейху. І саме ця обставина врятувала його від служби в гітлерівській армії. Пізніше він написав сценарій до фільму під назвою «Людина без паспорта». Перекладач його творів Петро Рихло, прекрасно обізнаний з його біографією, розповідав, що насправді він був великим диваком. Ось такий штрих. Ім’я Реццорі має цікаву історію. Батько письменника, Гуго фон Реццорі, писав прізвище з одним «ц». Але, очевидно, оскільки ім’я мало все ж італійські корені, воно споріднене з містом Ареццо, звідки родина бере свою генеалогію… Письменник почав писати своє прізвище Грегор фон Реццорі д’Ареццо. Подвоїв «ц». Мав таку своєрідну манію на цю літеру, на цей звук. Коли одружився у Берліні із жінкою – цирковою наїзницею, у них народилося троє синів. Він почав називати синів так, щоб в імені кожного виявилося два «ц». На одному із синів, напевно, фантазія письменника трохи закінчилася, тому йому дісталося імя «Каццо». Напевно, Грегор фон Реццорі не знав, що в італійській
10 мові «Каццо» має неприємне значенн. Коли родина з дітьми переїхала до Італії, бідному Каццо довелося змінити ім’я на інше – його дражнили на кожному кроці… У 1989 році барон фон Реццорі повернувся до тоді вже радянських Чернівців, які залишив півстоліття тому. Він довго намагався віднайти батьківський будинок, проте марно. Його не збентежили порожні прилавки у магазинах чи відсутність автомобільного руху. А от що його прикро вразило, як справжнього аристократа, – це однаково одягнені люди, одноманітність міста. «Вони схоже й неяскраво одягаються, – констатує письменник. – Площа, яка колись розквітала у вихідні, як лісовий луг, стояла нудна й сіра, як плац. […] Місто було схоже на театральні декорації для п’єси, яка ніколи не була зіграна, і суперечило само собі: прибране, лаковане, антисептичне місто. [...] Що могла успадкувати ця спритно зроблена модель провінційного міста від бадьорої проникливості, геніальної спритності, гострої спостережливості, насолоди від зубоскальства та кусючого гумору, точніше – від Czernowitz». Цей його приїзд на батьківщину був приурочений зйомкам фільму на замовлення італійського телебачення. Окрема серія була присвячена зустрічі батька з сином… До групи входив сам письменник, сценарист, оператор та двоє супроводжувачів з Москви. Перекладачем була директорка Чернівецького художнього музею, яка з цікавістю згадує про ці зустрічі. Він дуже любив жартувати. Умів щось сказати таке чи побудувати ситуацію таким чином, щоб було не зрозуміло супроводжувачам, але стосувалося історії чи буковинських звичаїв, обрядів німецькою мовою. Пригадував українську мову, якою не користувався багато десятків років, але пригадував оригінально: нецензурно сварився і співав українські пісні… Присутніх вразила ситуація, коли знімали серію про батька в резиденції буковинських митрополитів, де тато працював. Коли підїхали, він вийшов з мікроавтобуса й сказав: «Зачекайте…». Заплющив очі і … пройшов через двір, центральний корпус, звернув ліворуч, відчинив одні двері, інші … Зайшов у
11 кімнату і сказав: «Ось тут стояв стіл батька. Тут він працював, і сюди я до нього приходив». Народжений у Чернівцях та сформований як митець у буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк Ґреґор фон Реццорі є автором 25 книжок. Найвідомішим його твором став роман «Смерть мого брата Авеля». Також великий успіх у читачів мали романи «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», автобіографічний твір «Торішній сніг», «Східний експрес». Останній його великий роман «Бурчання старого» вийшов в 1990 році після подорожі по Румунії. Це щоденник глибоких філософських роздумів і, звісно, тут вже без іронії. Його книги користувалися незмінним авторитетом у читачів і не раз очолювали списки європейських бестселерів. Ґрегор ріс і виховувся в тих Чернівцях, де знання багатьох мов було нормою. І тому він «писав німецькою і англійською, говорив французькою та італійською, розповідав історії на ідиш, співав старі пісні румунською». І справді – Буковина, де він прийшов у світ, супроводжувала його протягом всього життя: в Румунії, Італії, Німеччині, на Родосі, США. А в місто свого народження та юності він повертається … своїми книгами. Звісно, за сприяння та в перекладі нашого легендарного професора Петра Рихла. Попри все, письменник ніколи не забував міста, де народився, і присвятив Буковині та її мешканцям багато своїх книг. Як письменник він став відомим після виходу в 1953 році його жартівливих оповідок «Магрібінські історії», перекладені українською Петром Рихлом. У них автор з притаманим йому гумором переповідає різні анекдотичні історії уявної країни Магрібінії, що переплітаються з реальними подіями рідної Буковини. Сформований як митець між двома світовими війнами у
12 буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк створив дивну «неозору і преславну країну Магрібінію». Задля створення цього шедевру він вдався до літературних містифікацій найвищого гатунку, через іронії, гротескні метафори. Магрібінію неможливо віднайти на жодному глобусі або мапі світу, оскільки, зі слів автора, країна розташована »на південному сході», та її кордони «лежать у серцях і в душах її мешканців». Проте всім зрозуміло, що Магрібінія – це прототип нашої Буковини, зі своїм різнобарвним, але дуже реальним і знайомим нам світом. Мистцю вдалося зобразити в «Магрібінських історіях» красномовні сюжети та майстерно створити яскраві персонажі, які мали румунсько- слов’янські прізвища, але, на жаль, із такими ж характерними для чернівецьких сучасників і попередників рисами, які не роблять нам честі – автор часто гіперболізував їх. Тут згадуються персонажі з тодішніх чернівецьких околиць – зокрема, «вундерраббі з Садагури, раббі Шалом Мардохай». У назві «Садагура» неважко вгадати сучасну Садгору. «Коли якось цей великий учений книжник спав у своєму саду під грушею, йому принесли звістку, що його дружина, котра була саме у від’їзді, померла у чужому місті. ««О, Боже! – вигукнув мудрий рабі. – Як налякає мене ця звістка, коли я прокинусь!». Після чого перевернувся на другий бік і знову заснув». Згаданий тут і ще один «член єврейської общини Садагури, купець Ушер Бріль», як він, «вже огорнутий чорними крилами смерті, запитував, хто з численних дітей і родичів присутній біля нього». ««Йоссел тут?!» – спитав він ледве чутним голосом. – «Тут, тату!» – схлипнув той. – «А Сара тут?» – «Тут, тату!» – «А Лейб, Ривка, Сало, Люба, Сура, Лейві – всі тут?» – «Тут, тату!» – Тоді
13 купець Ушер Бріль підняв догори руки і у відчаї заволав: «А хто ж лишився в крамниці?»». Чернівцям присвячені три його інші книги: «Квіти в снігу», «Горностай з Чернополя» (справді велика книга, яка вважається класикою австрійської літератури) і «Записки антисеміта». Відомий американський філолог Дебора Ейзінберг написала у передмові до його книг, що це «прекрасні книги про потворні речі». Великий німецькомовний письменник із Чернівців Грегор фон Реццорі із своєю незрівняною іронічною посмішкою раз по раз повертається у своє рідне місто через перекладені книги та у міфах, які він так талановито творив. Він незримо присутній на своїй малій батьківщині. Так, декілька років тому – у 2020 році йому встановили пам’ятник біля бібліотеки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Ініціаторами стали професор Петро Рихло (який переклав чимало творів письменника) та відомий скульптор Володимир Цісарик. На погрудді зображений чоловік із витонченими рисами обличчя та дещо іронічною посмішкою. Таким він був і насправді. 2012 року в університеті румунського міста Ясс відбулася Міжнародна наукова конференція, присвячена життю і творчості письменника. Вчені з 11 країн світу виступили з доповідями, що стосувалися запропонованої теми: «Грегор фон Реццорі. У пошуках більшої Батьківщини. Подолання кордонів». У своїх доповідях науковці торкалися теми батьківщини Грегора фон Реццорі, яку він любив настільки, що це стало його «ідеєю фікс», справжнім набоковським сумом за втраченим раєм. 2013 року у Чернівецькому художньому музеї відкрилась виставка фотографій «Реццорі в себе вдома» з приватного архіву письменника. Вона була заорганізована Австрійською службою академічних обмінів, Українсько-німецьким культурним товариством Чернівців при центрі Gedankendach та Чернівецьким
14 художнім музеєм. Виставка охоплювала різні вікові періоди життя автора, розкривала світ його дитинства та юності, відтворювала етапи літературної біографії, показувала коло близьких та друзів, серед яких було чимало світових знаменитостей, і засвідчувала універсальність та багатогранність таланту митця, котрий залишив яскравий слід не тільки в літературі, а й в образотворчому та акторському мистецтві. Його життя було сповнене цікавих, веселих, а іноді й сумних пригод. Реццорі називали людиною світу, великим сеньйором, денді, бонвіваном і джентльменом. Проте на це він завжди посміхався, оскільки насамперед він чернівчанин. Незрівнянний маг і чарівник, «веселий єретик» і «божественний спокусник», космополіт і авантюрист, найелегантніший гранд- сеньйор, неперевершений оповідач. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА  Боднарюк Ю. «Він насправді був великим диваком» : у Чернівцях відкрили виставку фотографій Грегора фон Реццорі [«Реццорі у себе вдома»] / Юлія Боднарюк . – Молодий буковинець. – 2013. – 18-19 січ. – С. 8  Воронцов С. Особливості національного полювання : [про родину, батька відомого буковинського письменника Грегора фон Реццорі та його прижиттєві захоплення, які він прищеплював синові] / Сергій Воронцов. – Чернівці. – 2012. – 25 жовт. – С. 9.  Грегор фон Реццорі : [німецькомовний письменник, журналіст] // Буковинці в світі : біобібліографічний довідник; вип. 1. – Чернівці, 2015. – С. 57-58  Івасютин Т. Життя як подорож / Тарас Івасютин. – Чернівці : Друк Арт, 2022. – С. 78-79.
15  Івасютин Т. Він сумував за Батьківщиною, як за втраченим раєм / Т. Івасютин. – Буковинський журнал. – 2012. – № 4. – С. 220- 221.  Олар Д., Масіян Н. Нові документи про родину Реццорі / Драгуш Олар ; Наталія Масіян. – Буковинський журнал. – 2008. – № 3. – С. 191-195.  Олар Д. «Mesaje din trecut (Повідомлення з минулого. Історія як світло, надія та зцілення) : статті. Наукові дослідження. Мемуари. – Чернівці : Друк Арт, 2020. – 592 с.) ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ  Дивак повертається додому : на Буковині вшановують 100- річчя від дня народження Грегора фон Реццорі фотовиставкою [Електронний ресурс] // День [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/article/kultura/dyvak-povertayetsya-dodomu – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024  Невідома Буковина : 12 фактів про Ґреґора фон Реццорі [Електронний ресурс] // Молодий буковинець [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.molbuk.ua/chernovtsy_news/213896-nevidoma- bukovyna-12-faktiv-pro-reora-fon-reccori.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024.  Силуети старовинних Чернівців. «Іронічний чернівчанин» [Електронний ресурс] // Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1419993. – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024.
16 58000 м. Чернівці, вул. Шевченка, 29 тел.: (0372) 52-21-23, 52-60-41 сайт: http://bukovinchiki.cv.ua блог: http://children29.blogspot.com e–mail: childlibbuk@ukr.net

More Related Content

«Буковинець з європейською душою…» : до 110-річчя Грегора фон Реццорі : біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців»

  • 1. ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців» до 110-ї річниці від дня народження Грегора фон Реццорі Чернівці – 2024
  • 2. 2 УДК 016:821.112.2(436) Б 90 «Буковинець з європейською душою…» : до 110-річчя Грегора фон Реццорі : біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців» / Чернівецька обл. б-ка для дітей ; уклад. Н. Кадюк. – Чернівці, 2024. – 15 с. У травні виповнюється 110 років від дня народження відомого письменника, актора, журналіста, уродженця Чернівців Грегора фон Реццорі. Цей біобібліографічний портрет продовжує серію «Забуті голоси з Чернівців», повертаючи сучасникам маловідомі імена славетних земляків. Адресовано учням 5-9 класів. Відповідальна за випуск А. Біла Підготувала Н. Кадюк Технічний редактор, дизайн обкладинки Т. Дудчак Чернівецька ОБД Зам. № 10
  • 3. 3 Ґреґор фон Реццорі – німецькомовний письменник родом із Чернівців, актор, сценарист, журналіст, колекціонер творів мистецтва. Нащадок старовинного аристократичного роду, Ґреґор фон Реццорі народився у Чернівцях за два місяці до Першої світової війни. Він походив із сицилійської аристократичної родини, яка жила в провінції Раґуза в Італії. В середині XVIII століття вони переїхали до Відня. Ґреґор був другою дитиною в сім’ї. Проте, за словами письменника, небажаною. Своє дитинство він описує в частково автобіографічній книзі спогадів «Торішній сніг»: «[…] мені розповідали, що я аж ніяк не був бажаною дитиною. Посилаючись на свою ниркову хворобу, в яку тим часом вірила вже не тільки вона сама (мама – авт.), але й усі інші, було здійснено кілька спроб припинити моє зародження, проти яких я, однак, з успадкованою від неї витривалістю, зумів вистояти. Безперечно одне: я не був дитиною любові», – згадує письменник. З початком війни родина Реццорі покинула Чернівці, та за деякий час повернулася. Потім знову виїхала і знову повернулася, і так кілька разів. Через постійні переїзди однорічне маля двічі підхопило запалення легень. Частково в цьому була вина і його няньки-гуцулки на ім’я Касандра, яку хлопчик дуже любив, хоча мати і не терпіла її та називала «дикункою». «Коли через кілька місяців після мого народження ми змушені були втікати від росіян, то на висоті перевалу Барґеу на нас напала група циганів-жербаків. Якась стара відьма побажала мені життєвого щастя й плюнула при цьому мені в обличчя, на що я відреагував висипним почервонінням. Касандра скупала мене у крижаному струмку.[…] У Відень я прибув із запаленням легень», – розповідає Ґреґор фон Реццорі.
  • 4. 4 Саме Касандрі, цій простій жінці «з лісів», присвячені чи не найтепліші дитячі спогади письменника. Він згадує моменти, коли родина під час війни емігрувала з Буковини до Трієста, няня ходила в сусідні села, щоб попросити молока для малого. Ходили вони разом, так охочіше давали. «Щоб відволікти мою увагу від жорстокого холоду, Касандра робила різні сліди на снігу, паралельні нашим, або змушувала ставати на її ногу однією ногою, і так ми йшли. Потім вона поверталася й казала: «Дивись, хтось пішов тут триногий». […] Вона несла бідон із молоком і час від часу ставила його на сніг. А потім навколо цього бездоганного кола так ставила бідон, що утворювалися пелюстки, тонкі півмісяці, і на снігу розцвітали квіти», - згадує оповідач. Батько Ґреґора – Юго фон Рецорі народився 3 грудня 1876 року у віденський родині міністерського радника, архітектора євангелістського віросповідання Вільгельма Рецорі та Марії Шмід. По закінченні Школи інженерів-будівельників цісарсько- королівської Технічної вищої школи у місті Ґраці та Відні в 1901 році як молодий чиновник він був направлений в далеку східну провінцію, якою на той час була Буковина. Це була золота доба для Чернівців, період розбудови міста найдорожчими авторськими спорудами. Тут Юго фон Рецорі обіймав різні посади у Крайовій управі та Митрополії Буковини. Очевидно, він був досвіченим і
  • 5. 5 ретельним працівником і досить швидко зробив успішну кар’єру. Йому навіть запропонували престижну посаду конструктора технічно-промислового відділу міністерства торгівлі у Відні, проте він відмовився від такої вигідної пропозиції успішного життя в столиці імперії і залишився в Чернівцях. Тож з 1909-го року він був інженером у департаменті наземного будівництва при Буковинській крайовій управі. Найбільшим його захопленням було полювання. У відповідних традиціях виховував і сина: «У полюванні він був суворий до безжальності, сконцентрований і дотримувався дисципліни, не терпів неохайності в одязі, і комір його мисливського одягу був застібнутий завжди, навіть у найспекотніші дні. Він не терпів скарг на спеку чи дощ, чи незручності, і завдяки йому я навчився спати на голій землі, як на пуховій перині, навіть коли ця земля була змочена весняним дощем, або пізно восени, під час сезону на оленя. Був випадок. коли я прокинувся в снігу», – так описує Грегор батькові методи виховання. А ще батько майбутнього письменника був непересічним художником – він написав аквареллю багато місцевих церков. Малювати він обожнював. 1926 року його акварелі приймали участь у Паризькій виставці, але по дорозі до Чернівців десь безслідно зникли. Ця участь у виставці свідчила про їх високу художню цінність. Сьогодні в запасниках чернівецьких музеїв зберігається 26 робіт Рецорі-художника, а саме 15 в Чернівецькому обласному краєзнавчому та 11 в Чернівецькому художньому музеях. Більшість його робіт зображають церкви та монастирі південної частини Буковини, за винятком трьох із них – церква Горечанського монастиря, монастир Хрещатик та церква с. Топорівці. Гімназійну освіту юнак здобував у багатьох містах: Кронштаді (сьогодні Брашов у Румунії), Чернівцях, Фюрстенвальді (земля Штирія в Австрії), Відні. Випускні іспити був змушений складати двічі, оскільки румуни не визнавали його австрійського атестата. Інакше довелося б служити у румунському війську три роки замість
  • 6. 6 одного. Як розповідає перекладач його творів Петро Рихло, він не належав до добрих учнів. Бешкетував, його багато разів виганяли з різних шкіл. Як бачимо, він навчався в різних містах, і врешті-решт батько махнув на нього рукою, що він ніколи не здасть екзамен за гімназію – матуру. Грегор поїхав до Австрії, записався в гімназію, вирішив будь-що скласти іспит. І йому це вдалося. Він отримав аттестат зрілості і написав батькові лист, у якому повідомив, що нарешті отримав свідоцтво про матуру. Через декілька днів отримав від батька телеграмму з одним-єдиним словом: «Агі!». Незважаючи на обставини, дитинство і юність Ґреґора під впливом батька були дуже цікавими, він потім все життя шукав своє місце в цьому світі, де би його таланти проявилися найкраще. Певно Ґрегору цілковито передалися авантюрні сицілійські нотки характеру його предків і він ніколи не відкидав їх. Мабуть, саме дотепно-іронічне світосприйняття допомогло Ґреґору фон Реццорі морально пережити першу світову війну, розпад Австро-Угорської монархії, приєднання краю до королівства Румунії та утворення Радянського Союзу. І при цьому залишитися «аристократом екзотичного походження», який весело позує у шубі на перших сторінках американських журналів. Згодом він працював художником- карикатуристом у Бухаресті, студіював гірничу справу в Австрії, малярство, архітектуру й медицину у
  • 7. 7 Відні. А у 1938 році потрапив до Берліна, де почав писати для ілюстрованих журналів і опублікував свої перші романи. Румунське підданство оберігало його від служби у німецькому верхмахті, і фронт, таким чином, оминув його. Після Другої світової війни Реццорі живе в Гамбурзі, Мюнхені, Парижі. Працює на радіо, пише репортажі та сценарії, знімається у фільмах із Бріжіт Бардо, Шарлем Азнавуром, Мариною Владі та іншими кінозірками. Він дуже тонко відчував потребу нового часу у стрімкому розвитку кінематографу. Ця прецікава сторінка його творчої праці в кіно ще потребує ретельнішого дослідження. Чимало часу він провів у Франції, де проявив себе як кіноактор та сценарист. З 1936 року виступив як автор восьми сценаріїв ігрових фільмів. В 1954 році дебютував в кіно як актор у фільмі «Sie» (1954, режисер Рольф Тіле). Він працював журналістом на радіо, писав репортажі, сценарії і продовжував зніматися у фільмах. Мав для цього всі дані – статуру, шарм і природну звабу. Упродовж життя знявся в 22 фільмах. Як актор знімався у фільмах французьких і німецьких режисерів Дені де Ла Патель, Луї Маля, Фолькера Шльондорфа, Ґеза фон Радвані. Остання робота в кіно – Le Beau Monde (1981, режисер Мішель Полак). Не забуваймо Реццорі і в його ролях у фільмах Viva Maria і Vie Privée. У Vie Privée він відвозить Брижіт Бардо на прогулянку на своєму «ягуарі». Автомобіль справив велике враження на самого Фолькера Шльондорфа – німецького кінорежисера, визначного діяча нового німецького кінематографу, одного з засновників
  • 8. 8 радикальної кіноестетики. Луї Малль запропонував йому роль вітчима Брижіт Бардо в «Приватному житті», а через два роки, поруч з нею, він зіграв чарівника в «Віва Марія». Звичайно, він не був актором, але справляв враження всуціль стильної та епатажної особистості. Тож він завжди приїзджав на знімальний майданчик на своєму величезному «ягуарі», одягнений як із чоловічого журналу тридцятих років. Цей період його життя, пов’язаний з Францією, знайшов висвітлення у книжці доцента кафедри сучасних іноземних мов та перекладу ЧНУ ім. Ю. Федьковича Тараса Івасютина, якого називають Амбасадором Франції у Чернівцях. Чернівецьке ТБ готувало матеріал, присвячений нашому славному землякові Грегору фон Реццорі як письменнику, сценаристу, актору, який зіграв із культовою кінозіркою минулого Брижіт Бардо у двох фільмах «Віва Марія» і «Приватне життя». Творці цієї програми звернулися до нього з проханням зв’язатися з актрисою і попросити, щоб вона поділилася спогадами по Реццорі. Тарасові Івасютину вдалося вийти на агента актриси, а той вже передав їй це прохання. За декілька днів він отримав електронною поштою листа, написанного власноруч актрисою (вона принципово не користується гаджетами), в якому вона описала свої враження від зустрічей із нашим знаменитим земляком, називаючи його Грішею та підкреслюючи всі його риси. Далі оригінал листа та його переклад: «Тарасе. Гріша, саме так у вузькому колі називали Грегора фон Реццорі, був людиною, яку я обожнювала за його елегантність, класність, шляхетність, мудрість та почуття гумору. Кіноактором він став через те, що був другом Луї Малля і хотів йому зробити приємність. Він був чудовим партнером у кіно, і це при тому, що це не була його професія. Він володів шармом, який затьмарював усіх інших чоловіків та
  • 9. 9 природною звабою, на тлі якої всі виглядали смішними. Якщо я не закохалася в нього, то передусім через те, що моє серце на той час вже належало іншому. Гріша назавжди залишився в моєму серці, бо він був унікальним та незамінним». (Брижіт Бардо. Березень 2012 року). У 1940-му році на Буковині у нього конфіскували два батьківських особняки. Втім, навряд чи він відчув цю втрату. Адже заробляв стільки, що зміг натомість придбати три розкішних будинки: у Нью-Йорку, на грецькому острові Родос та у Флоренції. Ґреґор фон Реццорі ніколи не забував своєї батьківщини. І навіть любив жартівливо представлятися Грішею – у пам’ять про нереалізоване радянське громадянство. Він пишався тим, що 40 років прожив без паспорта. У 1940-му, позбувшись румунського громадянства та не ставши громадянином СРСР, він не квапився з оформленням громадянства Третього Рейху. І саме ця обставина врятувала його від служби в гітлерівській армії. Пізніше він написав сценарій до фільму під назвою «Людина без паспорта». Перекладач його творів Петро Рихло, прекрасно обізнаний з його біографією, розповідав, що насправді він був великим диваком. Ось такий штрих. Ім’я Реццорі має цікаву історію. Батько письменника, Гуго фон Реццорі, писав прізвище з одним «ц». Але, очевидно, оскільки ім’я мало все ж італійські корені, воно споріднене з містом Ареццо, звідки родина бере свою генеалогію… Письменник почав писати своє прізвище Грегор фон Реццорі д’Ареццо. Подвоїв «ц». Мав таку своєрідну манію на цю літеру, на цей звук. Коли одружився у Берліні із жінкою – цирковою наїзницею, у них народилося троє синів. Він почав називати синів так, щоб в імені кожного виявилося два «ц». На одному із синів, напевно, фантазія письменника трохи закінчилася, тому йому дісталося імя «Каццо». Напевно, Грегор фон Реццорі не знав, що в італійській
  • 10. 10 мові «Каццо» має неприємне значенн. Коли родина з дітьми переїхала до Італії, бідному Каццо довелося змінити ім’я на інше – його дражнили на кожному кроці… У 1989 році барон фон Реццорі повернувся до тоді вже радянських Чернівців, які залишив півстоліття тому. Він довго намагався віднайти батьківський будинок, проте марно. Його не збентежили порожні прилавки у магазинах чи відсутність автомобільного руху. А от що його прикро вразило, як справжнього аристократа, – це однаково одягнені люди, одноманітність міста. «Вони схоже й неяскраво одягаються, – констатує письменник. – Площа, яка колись розквітала у вихідні, як лісовий луг, стояла нудна й сіра, як плац. […] Місто було схоже на театральні декорації для п’єси, яка ніколи не була зіграна, і суперечило само собі: прибране, лаковане, антисептичне місто. [...] Що могла успадкувати ця спритно зроблена модель провінційного міста від бадьорої проникливості, геніальної спритності, гострої спостережливості, насолоди від зубоскальства та кусючого гумору, точніше – від Czernowitz». Цей його приїзд на батьківщину був приурочений зйомкам фільму на замовлення італійського телебачення. Окрема серія була присвячена зустрічі батька з сином… До групи входив сам письменник, сценарист, оператор та двоє супроводжувачів з Москви. Перекладачем була директорка Чернівецького художнього музею, яка з цікавістю згадує про ці зустрічі. Він дуже любив жартувати. Умів щось сказати таке чи побудувати ситуацію таким чином, щоб було не зрозуміло супроводжувачам, але стосувалося історії чи буковинських звичаїв, обрядів німецькою мовою. Пригадував українську мову, якою не користувався багато десятків років, але пригадував оригінально: нецензурно сварився і співав українські пісні… Присутніх вразила ситуація, коли знімали серію про батька в резиденції буковинських митрополитів, де тато працював. Коли підїхали, він вийшов з мікроавтобуса й сказав: «Зачекайте…». Заплющив очі і … пройшов через двір, центральний корпус, звернув ліворуч, відчинив одні двері, інші … Зайшов у
  • 11. 11 кімнату і сказав: «Ось тут стояв стіл батька. Тут він працював, і сюди я до нього приходив». Народжений у Чернівцях та сформований як митець у буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк Ґреґор фон Реццорі є автором 25 книжок. Найвідомішим його твором став роман «Смерть мого брата Авеля». Також великий успіх у читачів мали романи «Спогади антисеміта», «Едіп у Сталінграді», автобіографічний твір «Торішній сніг», «Східний експрес». Останній його великий роман «Бурчання старого» вийшов в 1990 році після подорожі по Румунії. Це щоденник глибоких філософських роздумів і, звісно, тут вже без іронії. Його книги користувалися незмінним авторитетом у читачів і не раз очолювали списки європейських бестселерів. Ґрегор ріс і виховувся в тих Чернівцях, де знання багатьох мов було нормою. І тому він «писав німецькою і англійською, говорив французькою та італійською, розповідав історії на ідиш, співав старі пісні румунською». І справді – Буковина, де він прийшов у світ, супроводжувала його протягом всього життя: в Румунії, Італії, Німеччині, на Родосі, США. А в місто свого народження та юності він повертається … своїми книгами. Звісно, за сприяння та в перекладі нашого легендарного професора Петра Рихла. Попри все, письменник ніколи не забував міста, де народився, і присвятив Буковині та її мешканцям багато своїх книг. Як письменник він став відомим після виходу в 1953 році його жартівливих оповідок «Магрібінські історії», перекладені українською Петром Рихлом. У них автор з притаманим йому гумором переповідає різні анекдотичні історії уявної країни Магрібінії, що переплітаються з реальними подіями рідної Буковини. Сформований як митець між двома світовими війнами у
  • 12. 12 буковинській столиці, великий німецькомовний прозаїк створив дивну «неозору і преславну країну Магрібінію». Задля створення цього шедевру він вдався до літературних містифікацій найвищого гатунку, через іронії, гротескні метафори. Магрібінію неможливо віднайти на жодному глобусі або мапі світу, оскільки, зі слів автора, країна розташована »на південному сході», та її кордони «лежать у серцях і в душах її мешканців». Проте всім зрозуміло, що Магрібінія – це прототип нашої Буковини, зі своїм різнобарвним, але дуже реальним і знайомим нам світом. Мистцю вдалося зобразити в «Магрібінських історіях» красномовні сюжети та майстерно створити яскраві персонажі, які мали румунсько- слов’янські прізвища, але, на жаль, із такими ж характерними для чернівецьких сучасників і попередників рисами, які не роблять нам честі – автор часто гіперболізував їх. Тут згадуються персонажі з тодішніх чернівецьких околиць – зокрема, «вундерраббі з Садагури, раббі Шалом Мардохай». У назві «Садагура» неважко вгадати сучасну Садгору. «Коли якось цей великий учений книжник спав у своєму саду під грушею, йому принесли звістку, що його дружина, котра була саме у від’їзді, померла у чужому місті. ««О, Боже! – вигукнув мудрий рабі. – Як налякає мене ця звістка, коли я прокинусь!». Після чого перевернувся на другий бік і знову заснув». Згаданий тут і ще один «член єврейської общини Садагури, купець Ушер Бріль», як він, «вже огорнутий чорними крилами смерті, запитував, хто з численних дітей і родичів присутній біля нього». ««Йоссел тут?!» – спитав він ледве чутним голосом. – «Тут, тату!» – схлипнув той. – «А Сара тут?» – «Тут, тату!» – «А Лейб, Ривка, Сало, Люба, Сура, Лейві – всі тут?» – «Тут, тату!» – Тоді
  • 13. 13 купець Ушер Бріль підняв догори руки і у відчаї заволав: «А хто ж лишився в крамниці?»». Чернівцям присвячені три його інші книги: «Квіти в снігу», «Горностай з Чернополя» (справді велика книга, яка вважається класикою австрійської літератури) і «Записки антисеміта». Відомий американський філолог Дебора Ейзінберг написала у передмові до його книг, що це «прекрасні книги про потворні речі». Великий німецькомовний письменник із Чернівців Грегор фон Реццорі із своєю незрівняною іронічною посмішкою раз по раз повертається у своє рідне місто через перекладені книги та у міфах, які він так талановито творив. Він незримо присутній на своїй малій батьківщині. Так, декілька років тому – у 2020 році йому встановили пам’ятник біля бібліотеки Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Ініціаторами стали професор Петро Рихло (який переклав чимало творів письменника) та відомий скульптор Володимир Цісарик. На погрудді зображений чоловік із витонченими рисами обличчя та дещо іронічною посмішкою. Таким він був і насправді. 2012 року в університеті румунського міста Ясс відбулася Міжнародна наукова конференція, присвячена життю і творчості письменника. Вчені з 11 країн світу виступили з доповідями, що стосувалися запропонованої теми: «Грегор фон Реццорі. У пошуках більшої Батьківщини. Подолання кордонів». У своїх доповідях науковці торкалися теми батьківщини Грегора фон Реццорі, яку він любив настільки, що це стало його «ідеєю фікс», справжнім набоковським сумом за втраченим раєм. 2013 року у Чернівецькому художньому музеї відкрилась виставка фотографій «Реццорі в себе вдома» з приватного архіву письменника. Вона була заорганізована Австрійською службою академічних обмінів, Українсько-німецьким культурним товариством Чернівців при центрі Gedankendach та Чернівецьким
  • 14. 14 художнім музеєм. Виставка охоплювала різні вікові періоди життя автора, розкривала світ його дитинства та юності, відтворювала етапи літературної біографії, показувала коло близьких та друзів, серед яких було чимало світових знаменитостей, і засвідчувала універсальність та багатогранність таланту митця, котрий залишив яскравий слід не тільки в літературі, а й в образотворчому та акторському мистецтві. Його життя було сповнене цікавих, веселих, а іноді й сумних пригод. Реццорі називали людиною світу, великим сеньйором, денді, бонвіваном і джентльменом. Проте на це він завжди посміхався, оскільки насамперед він чернівчанин. Незрівнянний маг і чарівник, «веселий єретик» і «божественний спокусник», космополіт і авантюрист, найелегантніший гранд- сеньйор, неперевершений оповідач. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА  Боднарюк Ю. «Він насправді був великим диваком» : у Чернівцях відкрили виставку фотографій Грегора фон Реццорі [«Реццорі у себе вдома»] / Юлія Боднарюк . – Молодий буковинець. – 2013. – 18-19 січ. – С. 8  Воронцов С. Особливості національного полювання : [про родину, батька відомого буковинського письменника Грегора фон Реццорі та його прижиттєві захоплення, які він прищеплював синові] / Сергій Воронцов. – Чернівці. – 2012. – 25 жовт. – С. 9.  Грегор фон Реццорі : [німецькомовний письменник, журналіст] // Буковинці в світі : біобібліографічний довідник; вип. 1. – Чернівці, 2015. – С. 57-58  Івасютин Т. Життя як подорож / Тарас Івасютин. – Чернівці : Друк Арт, 2022. – С. 78-79.
  • 15. 15  Івасютин Т. Він сумував за Батьківщиною, як за втраченим раєм / Т. Івасютин. – Буковинський журнал. – 2012. – № 4. – С. 220- 221.  Олар Д., Масіян Н. Нові документи про родину Реццорі / Драгуш Олар ; Наталія Масіян. – Буковинський журнал. – 2008. – № 3. – С. 191-195.  Олар Д. «Mesaje din trecut (Повідомлення з минулого. Історія як світло, надія та зцілення) : статті. Наукові дослідження. Мемуари. – Чернівці : Друк Арт, 2020. – 592 с.) ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ  Дивак повертається додому : на Буковині вшановують 100- річчя від дня народження Грегора фон Реццорі фотовиставкою [Електронний ресурс] // День [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/article/kultura/dyvak-povertayetsya-dodomu – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024  Невідома Буковина : 12 фактів про Ґреґора фон Реццорі [Електронний ресурс] // Молодий буковинець [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.molbuk.ua/chernovtsy_news/213896-nevidoma- bukovyna-12-faktiv-pro-reora-fon-reccori.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024.  Силуети старовинних Чернівців. «Іронічний чернівчанин» [Електронний ресурс] // Муніципальна бібліотека ім. А. Добрянського [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ua/news?id=1419993. – Назва з екрана. – Дата звернення: 13.05.2024.
  • 16. 16 58000 м. Чернівці, вул. Шевченка, 29 тел.: (0372) 52-21-23, 52-60-41 сайт: http://bukovinchiki.cv.ua блог: http://children29.blogspot.com e–mail: childlibbuk@ukr.net