Літературна година
- 1. ЛІТЕРАТУРНА ГОДИНА ТОРГОВИЦЬКОЇ ЗШ І-ІІІ СТ. ІМ. Є.Ф.МАЛАНЮКА
- 3. Ясні зорі, тихі води,долина орлина за лісами , всі поля – це моя країна Україна! Земля рідна, земля батьків з діда-прадіда, найдорожчаземля, споконвічний отчий край. Виховуючи в читачів почуття патріотизму, любові до рідної землі, пробуджуючи в душах дітей зерна духовності, формувати повагу до державних та рослинних символів провели мандрівку-подорож по древніх символах рідного села. На початку села кожного жителя чи гостя вітають високі стрункі тополі, біля річки Синюхи протягають віти плакучі верби, а в дворах червоніють кущі калини.
- 4. Тополя, верба та калина – віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі. Тож гостинно запрошуємо у чудову мандрівку на станцію «Калина».
- 5. Найбільше шанували в Україні калину. У народі кажуть: «Без верби і калини нема України». І це справді так. Не було такої хати в селі, коло якої б вона не росла. Калина коло материнської хати – не тільки окраса, а й символ нашого духовного світу. У калині кажуть, живе материнська любов і мужність. Є прислів’я: «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитину – коли росте». Матері привчили дітей саджати калину і доглядати за нею. В Скуратівський, автор книги «Берегиня», згадує: «Мама казала: «Посади синку, калину, щоб гарний спомин був мені й тобі». А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати, і думаю, немає неньки, але є калина. ЇЇ мудрість, її безсмертя».
- 6. Щедро оспівана калина у творах українських письменників: І.Франка, М.Рильського, І.Драча, Т.Шевченка, С.Васильченка, Л.Українки та інших. Уславлена в художній свідомості калина своєю красою. Вона і червона, і ясна, жарка і красна. Недаремно ж і вся краса дівоча порівнюється з рослиною – це символ дівочості молодої вроди. Калина - це символ кохання, дівочої краси, щастя. Калиною прикрашають весільний коровай, оселю. Калина дерево українського народу. Вона пов’язується з народженням Всесвіту, вогненної трійці – Сонця, Місяця, Зорі.. Проходять роки, діти стають дорослими, але в пам’яті і в серцях залишились мати, калина й Україна, вони невіддільні настільки, що їх не уявляють одну без одної.
- 7. Подорожуючи далі ми зупинимося на станції «Верба й тополина» Опустила віти Червона калина, Тихо шепче з вітром Верба й тополина
- 8. Поряд з калиною незмінним символом України є верба. Кому доводилося подорожувати берегами річки Синюхи, то й не міг помітити численні вербові зарослі на берегах нашої річки. Верби, як незрадливі сторожа, охороняють плеса річки. Своїм корінням верби скріплюють стрімкі береги та греблі, вони красуються обабіч берегів. Про вербу тиху, скромну, беззахисну, плакучу народ склав безліч пісень, легенд. Поет Т.Г. Шевченко, оспівує її так: «А верби, ген понад ставами тихесенько свої купають зелені віти…» Перебуваючи на заслані біля Каспійського моря Шевченко посадив вербову гілку. Росте верба й досі. Саме з цієї далекої Тарасової верби письменники взяли гілочки і посадили на батьківщині Кобзаря, а згодом гілочка цієї верби поселилась аж у Канаді. Отак подорожувала світом Тарасова верба, несучи з краю в край зелену естафету Кобзаревого безсмертя.
- 9. Не можна уявити собі безмежного українського степу без стрункої, ніжної тополі. Подорожуючиволами, чумаки здалеку дізнавалися, де знаходиться село, бачучистрімкі верхівки тополь. Тополі на видноколі. Щось осяйне і оберігаюче є в цьому дереві. Як дивна з’ява, що повстала над геологічними структурами нашого краю, щоб витримувати напружені поєдинки з вітровіями, зі стихією, щоби й в гру з ними вступати, щоб стояти на сторожінаших поселень і людських доль. Це вже як символ рідної землі, Батьківщини у відомих рядках І.Драча:Над світом високі тополі Несуть своє гордекрило… Належим жіночій ми долі, Куди б нас життя не вело. І.Драч.