| dbo:abstract
|
- Aquest article tracta sobre la història de Macedònia del Nord i no sobre la regió geogràfica i històrica. (ca)
- في العصور القديمة، معظم الأراضي التي هي الآن من جمهورية مقدونيا سكنها شعب البايونيناس، وهو شعب تراقي الأصول. كما تضمنت أجزاء من إيليريا القديمة ودرانبا التي يسكنها مختلف الشعوب الإيليرية، اللينسيستية وبيلاجونيا وقبائل مولوسيان. كانت مقدونيا بلا حدود ثابتة، وكانت تخضع أحيانا لملوك مملكة مقدونيا. مقدونيا في العصور الوسطى 700 ميلادي: الأدب البيزنطي يشهد على مداهمة البيزنطيين للأراضي السلاقيه في منطقة مقدونيا، وساعدهم على ذلك البلغار.السجلات التاريخية الموثقة في 680 ميلادي تقول ان مجموعة من السلاف، البلغار والبيزنطيون بقيادة البولجار كوبر استقروا في منطقة سهل كيراميزيان ومدينة بيتولا. في أوائل القرن الثالث عشر، الإمبراطورية البلغارية الثانية التي عادت للحياه تمكنت من السيطرة على المنطقة، لكن الإمبراطورية البلغارية التي كانت تُعاني من صعوبات ومشاكل سياسية لم تصمد وعادت المنطقة إلى الحكم البيزنطي مرة أخرى في أوائل القرن الرابع عشر. في القرن الرابع عشر، أصبحت جزءا من الإمبراطورية الصربية، الذين رأوا أنفسهم كمحررين للسلافيين أقاربهم من الاستبداد البيزنطي. سكوبيه أصبحت عاصمة القيصر ستيفان دوسان امبراطور صربيا. الأراضي التابعة للجمهورية المقدونية حاليا كانت تشكل أقصى جزء جنوب . حدود الدولة الحالية كانت قد حددت بعد الحرب العالمية الثانية من قبل الحكومة اليوغسلافية والتي سمت مقدونيا باسم جمهورية مقدونيا الاشتراكية معتبرة المقدونيين عرقية منفصلة لها دولتها الخاصة. في القرن الرابع عشر، دخلت مقدونيا ضمن الإمبراطورية الصربية لعدة عقود، تلاها استيلاء العثمانيون على تلك المناطق. استمرت مقدونيا جزءا من الإمبراطورية العثمانية لمدة خمسة قرون تقريبا.تبلغ نسبة المسلمين في الوقت الحالي تقريبا 33%. (ar)
- Die Geschichte Nordmazedoniens beschäftigt sich mit den Ereignissen und Entwicklungen auf dem Territorium der heutigen Republik Nordmazedonien und auch den Ereignissen außerhalb dieses Gebiets, welche die Veränderungen dort stark beeinflussten. Das Land nannte sich lange Zeit Mazedonien. Die Region Makedonien (oder auch Mazedonien) auf der Balkanhalbinsel ist ein geographischer Raum ohne klare Abgrenzung. Sie war etwa ab Mitte des 14. Jahrhunderts bis Anfang des 20. Jahrhunderts Bestandteil des Osmanischen Reiches, und in mehrere Provinzen unterteilt. Die bedeutendste Handelsstadt der Region war seit der Zeit des Byzantinischen Reiches, die Stadt Thessaloniki am Ägäischen Meer. (de)
- En este período el área al sur de la línea Jirecek estaba poblada de personas de origen o , así como de los ciudadanos helenizados del Imperio bizantino y los griegos bizantinos. Las lenguas antiguas de los tracios e ilirios ya habían extinguido antes de la llegada de los eslavos, y su influencia cultural fue muy reducida debido a las repetidas invasiones bárbaras en los Balcanes durante la temprana Edad Media, acompañado ello de una helenización persistente, sobre la previa romanización y más tarde eslavización. Las tribus eslavas del sur se asentaron en el territorio de la actual República de Macedonia hasta Atenas llegaron los eslavos el siglo VI. Los asentamientos eslavos fueron referidos por los historiadores griegos bizantinos como "Esclavinios". Los Esclavinios participaron en varios asaltos contra el Imperio bizantino — solos o con la ayuda de búlgaros o ávaros. Alrededor del año 680 un grupo de búlgaros, dirigidos por el noble Kuber, que pertenecían al mismo clan que el gobernante búlgaro del Danubio Asparukh, se establecieron en la llanura Pelagonia, y pusieron en marcha campañas sobre la región de Salónica. A finales del siglo VII Justiniano II organizó una expedición masiva contra la Esclavinia, en la que se capturaron más de 110 000 eslavos y los transfirió a la Capadocia. En la época de Constante II (que también organizó campañas contra los eslavos), un gran número de eslavos de Macedonia fueron capturados y trasladados a Asia Menor, donde fueron forzados a reconocer la autoridad del emperador bizantino y servir en sus filas. El uso del nombre "Esclavinia" como una nación por sí sola fue suspendido en los registros bizantinos después de alrededor de 836 ya que los eslavos en la región de Macedonia se convirtieron en una población del Imperio búlgaro. Originalmente eran dos pueblos distintos, antiguos macedonios y eslavos búlgaros; los búlgaros asimilaron la lengua eslava al mismo tiempo que mantuvieron la identidad, el gentilicio búlgaro y el nombre del imperio. Los búlgaros incorporaron toda la región a su dominio en el año 837. Los santos Cirilo y Metodio, macedonios bizantinos nacidos en Salónica, fueron los creadores del primer alfabeto glagolítico ("cirílico"). También fueron apóstoles-cristianizadores. Después de 885 la región de Ohrid se convirtió en un importante centro eclesiástico con el nombramiento de la San Clemente de Ohrid como "primer arzobispo en lengua macedonia", con residencia en esta región. En relación con el otro discípulo de Cirilo y Metodio, , creó un floreciente centro cultural macedonio alrededor de Ohrid, donde a más de 3000 alumnos se les enseñó en el alfabeto cirílico, en lo que ahora se llama Escuela literaria de Ohrid. Tanto Ohrid como Skopie llegaron a ser capitales imperiales. A finales del siglo X, gran parte de lo que hoy es Macedonia se convirtió en el centro político y cultural del Imperio macedonio del zar , mientras que el emperador bizantino Basilio II controló la parte oriental del imperio (lo que ahora es Bulgaria), incluida Preslav, entonces la capital, en 972. La nueva capital se estableció en Ohrid, que también se convirtió en la sede del . A partir de entonces, Bulgaria se convirtió en referente de la cultura eslava. Después de varias décadas de lucha casi incesante, Bulgaria cayó bajo el dominio bizantino en 1018. El conjunto de Macedonia, fue incorporado al Imperio bizantino como thema (provincia) de Bulgaria y el Patriarcado de Bulgaria fue reducida al rango de arzobispado. En los siglos XIII y XIV, el control bizantino fue interrumpido por períodos de dominio de Bulgaria y Serbia. Después de la disolución del imperio, la zona se convirtió en un dominio independiente de los gobernantes locales serbios de las casas de Mrnjavčević y . El dominio de la casa Mrnjavčević incluía las zonas occidentales de la actual Macedonia y los dominios de la casa Dragaš incluían la parte oriental. La capital del estado de la casa fue Mrnjavčević era Prilep. Solo hay dos reyes conocidos de la casa Mrnjavčević —Vukasin Mrnjavčević y su hijo, el rey Marko—. Marko se convirtió en vasallo del Imperio otomano y más tarde murió en la batalla de Rovine, en la que las tropas valacas se enfrentaron a las otomanas. (es)
- The history of North Macedonia encompasses the history of the territory of the modern state of North Macedonia. Historiography in North Macedonia is controversial, as there is a wide range of conflicting views about how to study and present the history of North Macedonia, as these can be affected by modern political and ideological interests of various people and groups. (en)
- L'histoire de la Macédoine du Nord, petit État du sud des Balkans, commence, au sens strict, lors de son indépendance vis-à-vis de la République fédérative socialiste de Yougoslavie en 1991. Dans un sens plus large, l'histoire de la « Macédoine », dont traite le présent article, concerne un ensemble géographique et historique bien plus vaste, habité par de nombreux peuples au cours du temps. Le territoire ainsi désigné a maintes fois changé de forme et fut inclus dans divers États successifs. La république actuelle n'occupe que le tiers du royaume antique. Elle regroupe la majorité des Slaves macédoniens, parlant une langue slave, également présente en Bulgarie du sud-ouest (Macédoine du Pirin, vallées de la Mesta et de la Struma) et en Grèce du nord (Macédoine grecque), et linguistiquement proche du bulgare. La Macédoine du Nord abrite aussi des minorités albanaises, valaques et tsiganes. Au sens large, l'histoire du pays commence au VIIe millénaire av. J.-C. pendant le Néolithique : l'être humain se sédentarise alors dans les petites vallées et y fonde les premiers villages. Après une succession de cultures agricoles (Starčevo, Vinča... dont les habitants sont appelés par les auteurs grecs antiques « Pélasges »), arrivent au IIe millénaire av. J.-C. les Indo-européens qui parlent, ici, des langues illyriennes, thraces et macédo-helléniques. Ils introduisent l'usage des métaux, et les premiers États structurés apparaissent à l'âge du fer. Le territoire de la république moderne est alors majoritairement inclus dans les royaumes de Dardanie et de Péonie, monarchies structurées avec des villes fortifiées, partiellement hellénisés. Ces États sont envahis au IVe siècle av. J.-C. par Philippe II de Macédoine et font désormais partie de la Macédoine antique, née dans le nord de la Grèce au IXe siècle av. J.-C.. Ce royaume hellénique est à son tour envahi par les Celtes au IIe siècle av. J.-C. et par les Romains au IIe siècle av. J.-C.. Ces derniers réorganisent la région et laissent de nombreux monuments et plusieurs grandes villes. La christianisation fait entrer la région dans la civilisation byzantine, à laquelle le pays doit sa tradition orthodoxe. Les Slaves, ancêtres linguistique de la nation majoritaire en République de Macédoine du Nord moderne, s'installent au VIIe siècle et forment leurs propres États : d'abord des petits duchés nommés « Sklavinies » (qui se multiplient jusque dans le Péloponnèse), puis de grands royaumes comme la Serbie ou la Bulgarie (qui se substituent à l'autorité de Constantinople). Après avoir été reconquis pour un siècle par les Byzantins au XIe siècle, ces royaumes retrouvent leur indépendance, mais sont envahis au XIVe siècle par les Ottomans, qui conservent toute la Macédoine jusqu'en 1912. Les Ottomans encouragent le développement des villes, où se concentre l'élite économique musulmane, alors que les campagnes, où vivent les Chrétiens, sont livrées à la pauvreté, à l'insécurité et à l'exode rural. Cette migration, d'abord vers les montagnes, entraîne l'émergence des haïdouks, hors-la-loi qui luttent contre la puissance ottomane. Cet exode s'oriente ensuite vers les villes et fait naître une première élite économique slave à la fin du XVIIIe siècle. L'Empire ottoman est alors sur le déclin et, après les indépendances grecque et bulgare, naît une première conscience slavo-macédonienne. La région est nettement sous-développée et son identité culturelle reste incertaine. Selon les langues, des écoles financées par les Grecs, les Bulgares et les Serbes tentent d'inculquer aux Macédoniens un sentiment d'appartenance à leur pays respectif, afin de pouvoir facilement annexer la région. De grandes organisations de libération voient le jour à la fin du XIXe siècle et en 1903. En 1912, la Bulgarie, la Grèce et la Serbie, décidées à chasser les Ottomans d'Europe, envahissent (selon les Turcs) ou libèrent (selon les Chrétiens) la Macédoine du Nord lors de la Première Guerre balkanique. La région est partagée en 1913 entre les trois nations victorieuses : la Bulgarie hérite de la partie nord-est, la Grèce récupère les régions du sud, soit le noyau de la Macédoine historique, et la Serbie annexe la « Macédoine du Vardar », qui correspond à la république actuelle. Ce découpage est de courte durée puisque, lors de la Première Guerre mondiale, la Bulgarie, ennemie de la Serbie et de la Grèce, annexe toute la Macédoine. La Macédoine du Vardar n'est totalement libérée que lors de l'armistice de 1918. Redevenue serbe, elle entre alors dans le nouveau royaume des Serbes, des Croates et des Slovènes qui devient, en 1929, le royaume de Yougoslavie. Le peuple macédonien est alors majoritairement considéré comme serbe et il faut attendre la Seconde Guerre mondiale pour qu'il soit reconnu comme différent des Serbes et que sa langue soit enfin codifiée. Pendant la guerre, la Macédoine redevient bulgare et ce sont les résistants communistes qui libèrent leur pays. Ils proclament en 1944 la République populaire de Macédoine, qui devient l'une des six républiques constituantes de la Yougoslavie de Tito. La Macédoine reste la plus pauvre des républiques yougoslaves et bénéficie beaucoup du système fédéral yougoslave qui lui octroie des aides importantes et lui permet de s'industrialiser et de renouveler ses infrastructures. Lors de la dislocation de la Yougoslavie en 1991, la « République de Macédoine », contrairement aux autres républiques, ne connaît pas de guerre d'indépendance. Mais les dirigeants ex-yougoslaves macédoniens doivent faire face, aussi bien aux revendications unionistes de certaines forces pro-bulgares (VMRO - Mouvement national bulgare) qu'aux contestations grecques concernant le nom du pays, car la Grèce leur reproche, en employant le nom de « Macédoine », d'usurper son patrimoine historique — question qui ne sera réglée qu'en 2019. Ils promeuvent alors la construction d'une identité locale basée sur la mise en exergue des différences avec les voisins bulgares, sur la position pro-Alliée du pays (en tant que partie de la Serbie puis de la Yougoslavie) pendant les deux guerres mondiales et, malgré les protestations grecques, sur une appropriation du passé antique pré-slave du pays, avec l'adoption comme symbole du « soleil de Vergina » à la place du « lion rampant » bulgare. S'ensuivent des sanctions économiques et diplomatiques qui durent jusqu'en 1995 et qui empêchent l'accession de la république aux organisations internationales. Le passage du régime communiste à l'économie de marché est difficile et les slaves macédoniens, qui connaissent des problèmes d'identité nationale, acceptent mal les revendications de la minorité albanaise, qui représente le quart de la population. Un conflit ethnique a lieu en 2001 ; il permet aux Albanais de gagner quelques droits, notamment au niveau linguistique. La république de Macédoine du Nord, soucieuse de devenir un État occidental à part entière, est aujourd'hui candidate à l'adhésion à l'Union européenne et fut admise à l'OTAN en 2020. (fr)
- La Repubblica della Macedonia del Nord, è uno stato di recente formazione, separatosi nel 1991 dall'ormai morente Repubblica Socialista Federale di Jugoslavia. (it)
- Noord-Macedonië ontstond als Republiek Macedonië op 8 september 1991 na een referendum over onafhankelijkheid van het voormalige Joegoslavië. Tot dat moment was Macedonië een van de deelrepublieken van Joegoslavië. (nl)
- 北マケドニアの歴史（きたマケドニアのれきし、マケドニア語:Историја на Република Македонија）では、マケドニア地方の北西部に位置する北マケドニアの歴史について述べる。 (ja)
- A Macedónia do Norte (português europeu) ou Macedônia do Norte (português brasileiro) foi colonizada pela primeira vez pelos eslavos no século VI e sofreu uma série de conquistas. No século VII foi conquistada pelos búlgaros, em 1014 pelos bizantinos e pela Sérvia no século XIV. Passou a fazer parte do Império Otomano em 1355 e ficou dividida entre a Sérvia, a Bulgária e a Grécia depois da guerra dos Balcãs, já em 1912-1913. Após a Primeira Guerra Mundial os sérvios da (Vardar)-Macedónia passaram a fazer parte do Reino da Iugoslávia. Após o fim da Segunda Guerra Mundial, a atual Macedônia do Norte passou a constituir uma das seis repúblicas que formavam a República Socialista Federativa da Iugoslávia. A Macedônia do Norte declarou sua independência da Iugoslávia em 1991. (pt)
- Den här artikeln behandlar Nordmakedoniens historia. Historiska Makedoniens territorium som tidigare var en del av Osmanska riket kom efter balkankrigen 1912–1913 att delas upp mellan Grekland, Serbien, Bosnien, Bulgarien och Albanien. Det geografiska området som idag utgör Nordmakedonien införlivades med Kungariket Serbien och kallades Stara Srbija (Gamla Serbien). Under antiken hette det geografiska området Paionien. Under (1918–1929) utgjorde området en del av Serbernas, kroaternas och slovenernas kungarike och därefter Kungariket Jugoslavien (1929–1941) där det gick under namnet Vardar Banovina. Under andra världskriget (1941–1945) delades området mellan Bulgarien och det av Italien ockuperade Albanien. I slutet av kriget blev området en delstat i Socialistiska Förbundsrepubliken Jugoslavien under namnet Folkrepubliken Makedonien för att 1963 döpas om till . 1991 utträdde republiken ur den jugoslaviska federationen och var sedan dess involverad i en namnkonflikt med Grekland ända fram till 2019. Nordmakedoniens första demokratiskt valda president (1991) hette Kiro Gligorov Under kriget i Jugoslavien i början av 1990-talet lyckades Nordmakedonien hålla sig utanför konflikten. Nordmakedonien förklarade sig självständigt från Jugoslavien 1991, då under enbart namnet "Makedonien". Tillströmningen av omkring 390 000 flyktingar 1999, etniska albaner från Kosovo, kom att destabilisera situationen i republiken. Det finns även en stor minoritetsbefolkning av albaner, samt en del turkar, vlaker och romer. Mellan den makedoniska och den albanska befolkningen fanns stora etniska spänningar, vid tiden för kriget i Kosovo, som utmynnade i en väpnad konflikt 2001 . Den kunde till slut lösas efter internationell medling. En mindre konflikt 2001 med albanska rebeller utmynnade i upprättandet av en fredsbevarande styrka från NATO och i löften från regeringen att ge den albanska minoriteten större rättigheter. Den 26 februari 2004 omkom landets president Boris Trajkovski i en flygolycka. Den efterföljande utredningen slöt sig till att olyckan orsakades av besättningens misstag under inflygningen till Mostar. (sv)
- Історія Республіки Північна Македонії як держави налічує трохи більше півстоліття: в 1945 році в складі Федеративної Народної Республіки Югославія була утворена Народна республіка Македонія (з 7 липня 1963 — Соціалістична Республіка Македонія), яка після розпаду федерації в 1991 році отримала незалежність. Відносно молодим є також і македонський народ, який сформувався лише в XX столітті. На території сучасної Республіки Північна Македонія ще в епоху створення «Іліади» (VIII ст. до н. е.) жили племена пеонійців. У IV столітті до н. е. на території Північної Греції утворилося давньомакедонське царство, яке підкорило Стародавню Грецію, а в період правління Олександра Великого стало величезною імперією, яка охоплювала землі до Індії і Єгипту. Після смерті Олександра його держава розпалася, а у II столітті до н. е. в результаті Македонських воєн Македонія була завойована Римською республікою. Протягом наступних кількох століть країна залишалася римською провінцією і в такій якості в 395 році була включена до складу Східної Римської імперії (Візантії). Проте, потрібно зазначити, що стародавні македонці мають грецьке походження, тому не мають родинних або культурних зв'язків з сучасним македонським народом. Новий етап в історії Македонії почався в VI столітті, коли на цих землях розселилися стародавні слов'яни. У 7—8 ст. на македонських землях існував слов'янський племінний союз під назвою Склавінія. У цей період відбулося навернення тамтешнього населення до християнства. У 9 ст. македонські землі увійшли до складу 1-го Болгарського царства (окрім регіону Фессалонік (нині м. Салоніки, Греція) та земель у пониззі річок Струма і Места). Занепад Болгарського царства призвів у 971 році до загарбання Візантією території, проте населення протягом 969—76 років чинило активний опір завойовникам. Перемога в боротьбі проти Візантії заклала підвалини незалежної держави, центр якої знаходився в македонському місті Прилеп. За часи правління царя Самуїла (997—1014) межі держави були розширені шляхом приєднання західноболгарських земель, Фессалії, Епіру та Боснії. У 1018 році царство було захоплене Візантією, яка здійснювала у македонських землях політику еллінізації слов'ян. Це спричинило повстання 1040 та 1072 років і сприяло поширенню серед населення земель богомильства та павлікіанства. У 1230 році Македонія увійшла до складу 2-го Болгарського царства, а з середини 14 ст. — до Сербії. Після смерті в 1355 році «короля сербів і греків» Стефана Душана і розпаду Сербської держави центрально-західна частина Македонії опинилася під владою жупана міста Прилеп — Вукашина Мрнжачевича. У цей час південно-східні македонські землі контролювалися деспотом Йованом Углешем Мрнячивичем, а північно-західні — Куманова Дерном (Деяновичем). Поразка від османів у битві на р. Мариця (басейн Егейського моря; 1371) призвела до загарбання македонських земель, які з 1395 року опинилися під владою султанів Османської імперії. В добу османської окупації Македонії частина християнського населення була знищена. Багато феодалів втекли на захід і північ, частина з них пішла на компроміс з османською владою, а деякі прийняли іслам. Етнодемографічний склад жителів македонських земель упродовж століть відзначався певною строкатістю, але слов'яни з періоду заселення цих територій завжди становили переважну частину тамтешнього населення. На початку 19 ст. з майже мільйона мешканців краю 725 тис. були православними християнами, левову частину яких складали слов'яни. Окрім мусульманського населення (арнаути, албанці, турки), у краї жили також вірмени, євреї, цигани тощо. У національно-визвольному русі проти османів 1821—1829 років активну участь брали слов'яни. Одночасно були висунуті претензії греків на македонські землі, які у складі Османської імперії залишалися одними з найвідсталіших, проте розвитку їх господарства сприяла портова Солунь (нині м. Салоніки, Греція). Формування македонського національно-культурного руху (1-ша половина 19 ст.) відбувалося в руслі болгарського Відродження та відділення болгарської православної церкви від Константинопольського патріархату. Болгарські просвітники прагнули утвердження у свідомості слов'янського населення краю (яке вони називали «македонськими болгарами») відчуття їхньої причетності до «болгарських коренів». Певною мірою тезу підтримувала частина македонських інтелектуалів. Розгортання в 2-й половині 19 ст. македонського національного руху сприяло пробудженню самосвідомості слов'ян краю. Ознакою цього стала дискусія стосовно необхідності утвердження македонської літературної мови. Якщо одна частина македонських просвітників погоджувалася на використання болгарської мови, то друга на чолі з Г. Пулевським вимагала визнання етнічної самобутності македонців та самостійності македонської мови. Наприкінці 1870-х років «македонське питання» ускладнювалося масовим переселенням на землі мусульманського населення з Болгарії, Сербії, Боснії та Герцеговини. Від 1880-х рр. македонські землі перетворилися на арену протиборства між Болгарією, Грецією та Сербією. У 1903 р. в Македонії спалахнуло національно-визвольне повстання, в ході якого була проголошена так звана Крушевська республіка і створено Тимчасовий революційний уряд на чолі з Н. Каревим. Із загостренням на початку XX ст. боротьби європейських держав (особливо Німеччини та Австро-Угорщини) за панування на Балканському півострові Македонія перетворилася в один із вузлів міжнародних протиріч. Загострилася і боротьба інших балканських країн за Македонію. У результаті Балканських воєн 1912—1913 років Македонія була розділена між Сербією (Вардарська Македонія), Грецією (Егейська Македонія) і Болгарією (Піринський край). У 1918 р. Вардарська Македонія стала частиною Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р — Югославія). Ця провінція була одною з найбільш відсталих районів королівської Югославії. У 1941 році в результаті окупації Югославії гітлерівськими військами велика частина Вардарської Македонії була захоплена Болгарією, а решта районів — Італією. У жовтні 1941 р. почалася визвольна боротьба у Вардарській Македонії, що стала складовою частиною загальноюгославського національно-визвольного руху. У 1943 р. на 2-й сесії Антифашистського віча народного визволення Югославії було прийнято рішення, що майбутня держава будуватиметься як демократична федерація рівноправних народів, в тому числі і македонців. У 1944 році Македонія була остаточно звільнена від нацистських окупантів. У квітні 1945 р. було утворено перший народний уряд Македонії. У листопаді 1945 р. була проголошена Федеративна Народна Республіка Югославія. Народна Республіка Македонія стала однією з шести її республік. Настав новий етап формування і розвитку македонської нації в умовах соціалістичного будівництва, в процесі якого здійснювалася ліквідація неписьменності, йшло створення системи освіти рідною мовою, залучення трудящих до досягнень науки і культури, створення інтелігенції, формування македонської народної культури. 8 вересня 1991 році відбувся референдум щодо незалежності, на якому 74 % македонців проголосували за самостійність. У січні 1992 р. країна оголосила себе повністю незалежною від Югославії. (uk)
- 北马其顿共和国历史定义为北马其顿共和国的历史。 古馬其頓 马其顿共和国的历史可以追溯至新石器时代，該地在爱琴海地区、安纳托利亚和中欧的文化交流起主导作用。 马其顿地区为古希腊文明北端的边疆地区，该地公元前4世纪时崛起的马其顿帝国曾征服小亚细亚、波斯、埃及等地，把希腊文化传播到中东各地。后来马其顿先后由罗马帝国、拜占庭帝国（希腊人所主导）等统治。 5世纪起斯拉夫人开始进入马其顿地区，并且在该地（尤其是马其顿的内陆地区）定居，因而奠定现代马其顿南北之分（南：希腊人/北：斯拉夫人）的基础。 (zh)
- История Северной Македонии как государства насчитывает немногим более полувека: в 1945 году в составе Федеративной народной республики Югославия была образована Народная республика Македония (с 7 июля 1963 — Социалистическая Республика Македония), которая после распада федерации в 1991 году получила независимость. Относительно молодым является и македонский (славяно-македонский) народ, сложившийся лишь в XX веке. Территория сегодняшней Северной Македонии не имела отношения к истории античного македонского царства на раннем этапе его истории. На территории современной Республики Северная Македония в эпоху создания «Илиады» (VIII в. до н. э.) жили племена пеонийцев. В IV веке до н. э. на территории Северной Греции сложилось древнемакедонское государство, которое подчинило города-государства Древней Греции, установило контроль кроме прочего и над территорией сегодняшней Северной Македонии, а в период правления Александра Великого стало основой огромной эллинистической империи, охватившей земли до Индии и Египта, и распространившей греческий язык и культуру в этом регионе. После смерти Александра его держава распалась, а во II веке до н. э. в результате Македонских войн вся географическая Македония была завоёвана Римской республикой. В течение последующих нескольких столетий весь регион географической Македонии оставался римской провинцией и в таком качестве в 395 году был включен в состав Восточной Римской империи (Византии). Новый этап в истории географической Македонии начался в VI веке, когда на этих землях расселились древние славяне, после чего территория Северной Македонии попеременно находилась в составе Византийской империи и болгарских царств, а её история была частью истории болгарского народа. После пяти веков османского господства и в результате Балканских войн 1912 - 1913 годов, территория Северной Македонии вошла в состав югославского государства под именем Вардарская бановина и начался процесс обособления её населения от Болгарии. Отдельная государственная формация на территории Северной Македонии была впервые создана после Второй мировой войны, в рамках нового федеративного югославского государства. После развала Югославии, было создано независимое государство, которое после трений возникших с соседями по причине политики "антиквизации" его истории и попытки узурпации истории соседей было принято в ООН под временным именем Бывшая Югославская Республика Македония. После подписания Преспанского соглашения 2019 года, новое государство отмежевалось от политики "антиквизации" своей истории и претензий к соседям, и приняло имя Северная Македония, что дифференцирует его от исторической Македонии. (ru)
|
.svg=3fwidth=3d300)
.jpg){kind=link}
.svg){kind=link}
_(42853677381).jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.svg){kind=link}
.svg){kind=link}
_(42853677381).jpg){kind=link}
