Інтерпол
Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)
англ. International Criminal Police Organization (Interpol) | |||
Загальна інформація: | |||
Тип: | міжнародна правоохоронна організація | ||
Юрисдикція: | 194 країни | ||
Дата заснування: | 7 вересня 1923 | ||
Девіз: | Об'єднаємо поліцію для безпеки світу (англ. Connecting police for a safer world) | ||
Структура: | |||
Президент: | Кім Йон Янґ (в.о) | ||
Генеральний секретар: | Юрґен Шток | ||
Керівна організація: | Генеральна асамблея Інтерполу | ||
Ключовий документ: | Статут Інтерполу | ||
Кількість співробітників: | 756 (2013)[1] | ||
Бюджет: | €78 млн. | ||
Кількість відділків: | 190 (194) національних офісів | ||
Штаб-квартира: | |||
Адреса штаб-квартири: | Ліон, Франція | ||
Інше: | |||
Робочі мови: | англійська французька іспанська арабська | ||
Вебсайт: | |||
https://www.interpol.int | |||
країни-члени | |||
|
Міжнародна організація кримінальної поліції, Інтерпо́л (фр. Organisation Internationale de Police Criminelle, OIPC, англ. International Criminal Police Organization, ICPO) — міжнародна організація, що займається пошуком певного об’єкту, людини, сприяє пошукам поліції. Заснована як англ. International Criminal Police Commission в 1923, а з 1956 використовується поточна назва.
До складу входять 195 країн світу, які фінансують організацію на суму $59 мільйонів шляхом щорічних внесків; За розміром друга міжнародна міжурядова організація після ООН. Штабквартира розташована в Ліоні, Франція.
Самі працівники Інтерполу не можуть безпосередньо виконувати поліцейські функції (права заарештовувати чи носити та застосовувати свою чи табельну зброю) на території країн-членів організації. Вони займаються лише координацією сил, щоб правоохоронці з інших країн набагато легше справлялись з такими речами, як особливості національного правосуддя, законодавства, мовний бар'єр.
У 1914 році за активної участі князя Монако Альбера I в князівстві відбувся 1-й Міжнародний конгрес кримінальної поліції, в якому взяли участь поліцейські з 24 країн. На конгресі була схвалена ініціатива про створення міжнародної комісії кримінальної поліції, проте Перша світова війна перешкодила виконанню планів.
1923-го року у Відні, на 2-му Міжнародному конгресі кримінальної поліції, у якому взяли участь 138 представників з 20 країн Європи, Азії та Америки, була створена Міжнародна комісія кримінальної поліції для координації зусиль окремих країн у боротьбі із загальнокримінальною злочинністю. Формально Комісія продовжувала свою діяльність і в роки Другої світової війни. Однак, за Статутом головою Комісії був голова поліції країни перебування, якою спочатку була Австрія, з 1938 року нацистська Німеччина (з моменту аншлюсу — приєднання Австрії до нацистської Німеччини), штабквартира Інтерполу була перенесена в Берлін, а президентами цієї організації були генерали СС Райнхард Гейдріх (1940—1942), Артур Небе (1942—1943) і Ернст Кальтенбруннер (1943—1945). В результаті більшість країн припинили свою участь і фактично Інтерпол перестав існувати як міжнародна організація.
Відтворення Інтерполу відбулося лише в 1946 році з перенесенням штабквартири в Париж. Діючий статут прийнятий 1956 року. Він же затвердив нову назву організації — «Міжнародна організація кримінальної поліції — Інтерпол».
Пізніше, в 1989 році штабквартира Інтерполу була перенесена в Ліон одночасно з будівництвом у цьому місті суперсучасного комплексу Генерального секретаріату.
На даний момент Інтерпол об'єднує 194 держави, включаючи Україну. На цю мить у ній на одну більше країн-членів, ніж в ООН.
До структури Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат та Національні центральні бюро (НЦБ).
Робочими мовами Інтерполу є англійська, французька, арабська та іспанська. З 1946 року офіційний друкований орган — часопис «International Criminal Police Review».
Місцезнаходження постійно діючих центральних органів Інтерполу, з 1989 року — Ліон, Франція.
Генеральна Асамблея є вищим органом Інтерполу, вона збирається щорічно. Генеральна Асамблея складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Головує на Генеральній Асамблеї президент Інтерполу. Право голосу на сесіях Генеральної Асамблеї має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів.
Головними функціями Генеральної Асамблеї є:
- визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти виконанню цілей організації;
- прийняття рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції;
- визначення фінансової політики організації;
- розгляд та схвалення угод з іншими організаціями.
Поточна робота покладена на постійно діючий Генеральний секретаріат, керує яким Генеральний секретар Юрген Сток.
Країна | Прізвище | Термін |
---|---|---|
Австрія | Оскар Дресслер | 1923–1946 |
Франція | Луїс Дюклу | 1946–1951 |
Франція | Марсель Сикот | 1951–1963 |
Франція | Жан Непоте | 1963–1978 |
Франція | Андре Босард | 1978–1985 |
Велика Британія | Раймонд Кендалл | 1985–2000 |
США | Рональд Ноубл | 2000–2014 |
Німеччина | Юрген Сток | 2014–present |
Тричі на рік збирається дорадчий орган Інтерполу — Виконавчий комітет, який обирається Генеральною асамблеєю у складі з 13 осіб. Основні функції Виконкому — контроль за роботою Генерального секретаря та виконанням рішень Генеральної асамблеї, а також підготовка програм роботи організації та винесення їх на розгляд Генеральної асамблеї.
У кожній з країн, що входять в Інтерпол, у структурі національних правоохоронних органів створені Національні центральні бюро (НЦБ), що є органами по взаємодії національних правоохоронних органів з НЦБ Інтерполу інших країн і Генеральним секретаріатом Інтерполу.
- Йоганн Шобер (1923—1932)
- Франц Брандль (1932—1934)
- Ойген Зейдель[de] (1934—1935)
- Міхаель Скубль[de] (1935—1938)
- Отто Штайнгойзль (1938—1940)
- Рейнгард Гейдріх (1940—1942)
- Артур Небе (1942—1943)
- Ернст Кальтенбруннер (1943—1945)
- Флорент Лууґейт (1945—1956)
- Аґостіньо Лоуренсо (1956—1960)
- Джо Джексон[en] (1960—1963)
- Фьяляр Ярва (1963—1964)
- Фірмін Франсенс (1964—1968)
- Пауль Дікопф[de] (1968—1972)
- Вільям Леонард Гіґґітт (1972—1976)
- Карл Перссон (1976—1980)
- Джоллі Буґарін (1980—1984)
- Джон Сімпсон (1984—1988)
- Іван Барбот (1988—1992)
- Норман Інкстер (1992—1994)
- Бьорн Ерікссон (1994—1996)
- Тосинорі Канемото (1996—2000)
- Хесус Еспіґарес Міра (2000—2004)
- Джекі Селебі (2004—2008)
- Ку Бун Гюі (2008—2012)
- Мірей Баллестразі (2012—2016)
- Мен Гунвей (2016—2018)
- Кім Йон Ян (2018—)
Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби із загальнокримінальною злочинністю.
Серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, фальшуванням, підробкою цінних паперів та дитячою порнографією.
Останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом.
Українські органи досудового розслідування (правоохоронні органи), у рамках Інтерполу, почали співпрацювати із закордонними колегами в 1990 році. Тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР.
У 1992 році Україна стала членом Інтерполу. Кабінет Міністрів України в 1993 році постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу».
Національне Центральне Бюро Інтерполу в Україні займається в основному боротьбою зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.
25 липня 2014 року, за поданням російської влади, хоча Конституція Інтерполу забороняє втручання або діяльність політичного чи військового характеру, Дмитро Ярош був поміщений у міжнародний список тих кого розшукує Інтерпол. Також Інтерпол відмовлявся подавати в міжнародний розшук екс-президента України Віктора Януковича, підозрюваного в організації побиття протестувальників під час Євромайдану. Зрештою Януковича було оголошено в міжнародний розшук 12 січня 2015 року. Проте вже 16 липня 2015 року був з нього видалений.
За даними Фонду відкритого діалогу, Росія та інші колишні радянські республіки, такі як Азербайджан, Білорусь та Казахстан, часто зловживають Інтерполом. У доповідях Фонду наведено такі 44 політично мотивованих випадки. З них 18 випадків від правоохоронних органів Росії, 10 — Казахстану та 5 — Білорусі.
- Б. І. Гуменюк, О. В. Задорожній. Інтерпол // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т. 1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X
- Використання можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у боротьбі зі злочинами : навч. посіб. / В. А. Некрасов, В. Б. Смелік, С. Є. Житняк ; М-во освіти і науки України. — К. : КНТ : Скіф, 2008. — 163 с. ; 20 см. - (Проблеми оперативно-розшукової діяльності. Попередження та розкриття господарських злочинів, ISBN 978-966-373-172-9). — Бібліогр.: с. 155—163 (112 назв) та в підрядк. прим. — 1 000 пр. — ISBN 978-966-373-312-8. — ISBN 978-966-8894-34-3
- interpol.int — офіційний сайт «Інтерпол».
- Інтерпол [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Інтерпол // Митна енциклопедія : у 2 т. / І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін.. — Хм. : ПП Мельник А. А., 2013. — Т. 1 : А — Л. — 472 с. — ISBN 978-617-7094-09-7.
- Constitution and Regulations
Це незавершена стаття про міжнародну організацію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |