Очікує на перевірку

ß

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ß
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ Ả Ɐ Ɑ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ɗ Ď Ð,ð Ɖ,ɖ Đ,đ È
É Ê Ë Ē Ė Ę Ě
Ə Ɠ Ĝ Ğ Ġ Ģ Ƣ
Ɡ Ĥ Ħ Ì Í Î Ï
Ī Į İ I IJ Ĵ Ķ
Ḱ Ǩ Ƙ Ⱪ Ļ Ł Ĺ
Ľ Ŀ LJ Ñ Ń Ņ Ň
N̈ Ɲ Ƞ Ŋ NJ Ò Ó
Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő Œ
Ơ Ƥ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
Ɽ ß ſ Ś Ŝ Ṡ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ T̈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ Ⱳ
Ẋ Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ Ẑ
Ẕ Ȥ Ⱬ Ź Ż Ƶ Ž        

ẞ або ß — літера німецької абетки. Позначає глухий ясенний фрикативний звук [s], що відповідає українському с. Походить від середньовічної лігатури: ſ + z. Використовується у німецькомовних країнах, за винятком Швейцарії, Ліхтенштейну та Люксембургу де замінюється диграфом "s"+"s" (подвійна "S").

Назва

[ред. | ред. код]

Фонетика

[ред. | ред. код]

ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її діалектів, і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.

Історія

[ред. | ред. код]

З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z[3]. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах[4].

За давньоверхньонемецького пересування приголосних у VII-VIII століттях германські звуки /t/ і /tː/ змінилися на щілинний приголосний /s/ і африкат /ts/, які спочатку обидва передавалися на письмі за допомогою zz.

Починаючи з давньоверхньонімецької мови, для кращого розрізнення звуків почали використовувати sz для /s/ і tz для /ts/.

Використання

[ред. | ред. код]

Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови[5] та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії[6], Данії (Південна Ютландія)[7], Італії (Південний Тіроль)[8] та Намібії[9] використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі[10].

До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг[11], а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.

З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису[12]. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.

Український правопис

[ред. | ред. код]

Питання про те, як записувати німецьке ß українською мовою, неврегульоване. Український правопис 2019 року у § 128 зазначає, що у загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо (§ 128.1), але подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах (§ 128.3). Як приклад наведено прізвище Гаусса (нім. Gauß, лат. Gauss)[13].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Словник Duden про ß. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
  2. ↑ Атлас розмовної німецької мови. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 2 квітня 2018.
  3. ↑ див. розділ Походження.
  4. ↑ див. розділ Лігатура ſs в антикві.
  5. ↑ Schweizerische Bundeskanzlei: Leitfaden zur deutschen Rechtschreibung 2008. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 квітня 2018. (нім.)
  6. ↑ Deutschsprachige Gemeinschaft in Belgien: Zuständigkeiten [Архівовано 13 березня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
  7. ↑ Сайт німецькомовної газети „Der Nordschleswiger“ (Данія). Архів оригіналу за 17 грудня 2007. Процитовано 2 квітня 2018. (нім.)
  8. ↑ Landmaus Nr 12. Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 2 квітня 2018.
  9. ↑ Beispieltext: Lehrplan für Deutsch als Muttersprache Klassen 4 — 7; Republic of Namibia: Ministry of Education, Arts and Culture [Архівовано 7 вересня 2017 у Wayback Machine.] (нім.)
  10. ↑ Ministerin für Erziehung und Berufsausbildung, Mady Delvaux-Stehres: Communiqué — Neuregelung der deutschen Rechtschreibung im luxemburgischen Schulsystem. 3 серпня 2005. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. (нім.)
  11. ↑ Abkürzungen von Münzen [Архівовано 8 квітня 2018 у Wayback Machine.] GenWiki, станом на 9 вересня 2012. (нім.)
  12. ↑ див. розділ Велика літера.
  13. ↑ Український правопис 2019 [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.], С. 126—127.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Brekle, H. E. Zur handschriftlichen und typographischen Geschichte der Buchstabenligatur ß aus gotisch-deutschen und humanistisch-italienischen Kontexten // Gutenberg-Jahrbuch. Mainz, 2001, Jg. 76, S. 67–76.
  • Gallmann, P. Warum die Schweizer weiterhin kein Eszett schreiben // Sprachspiegel. 1996, S. 124–130. [1] [Архівовано 8 грудня 2020 у Wayback Machine.]
  • Gallmann, P. Zur Neuregelung der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1997.
  • Maas, U. Grundzüge der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1992, S. 310–317.
  • Michel, W. D. Die graphische Entwicklung der s-Laute im Deutschen // Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 1959, S. 456–480.
  • Poschenrieder, T. S-Schreibung – Überlieferung oder Reform? // Die Rechtschreibreform, Pro und Kontra. Berlin, 1997.
  • Rüdebusch, F. Das ß // Sprachdienst 4–5, 2017, S. 243–245.
  • Stötzner, U. Die Geschichte des versalen Eszetts // Das große Eszett.(Signa: Beiträge zur Signographie, Band 9), Grimma 2006, S. 21–37.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ß

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=ß&oldid=41138104