Очікує на перевірку

Система космічних запусків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Система космічних запусків
SLS Block 1 із космічним кораблем «Оріон» запускаються з майданчика 39B
SLS Block 1 із космічним кораблем «Оріон» запускаються з майданчика 39B
SLS Block 1 із космічним кораблем «Оріон» запускаються з майданчика 39B
Призначення вантажні і пілотовані космічні польоти
Виробник United Launch Alliance, Boeing, Aerojet Rocketdyne, Orbital ATK[en]
Країна США
вартість запуску () $1,5-2,5 млрд. (2017)[1] (кошторис 2014: $7 млрд. на 2014—2018;[2]
кошторис 2013: 35 млрд до 2025)
Розміри
Висота в залежн. від ІІ ст. 78,3-(~81) м
Діаметр І ст. 8,4 м
Маса >2'210'000 кг
Ступенів 2
Вантаж
Вантаж на
ННО 		70'000-130'000 кг
Вантаж на
НМО 		кг
Вантаж на
Марс 		кг
Споріднені ракети
Аналоги Сатурн V, Falcon Heavy, BFR, New Glenn
Історія запусків
Статус у розробці
Космодроми Космічний центр імені Кеннеді, LC-39b
Перший запуск Exploration Mission 1 (2021)
Відомий вантаж Оріон (космічний корабель), Europa Clipper
Перший ступінь - Твердопаливні прискорювачі (Block 1, 1В)
Двигуни
Тяга 2 по 16'000 кН
Питомий імпульс 2,64 км/с або 269 с
Тривалість горіння 124 с
Паливо PBAN, APSP
Перший ступінь - Центральне ядро
Довжина 64,6 м
Діаметр 8,4 м
Маса порожнього 85'270 кг
Повна маса 979,452 кг
Двигуни 4 од. RS-25D/E (рів. моря: 1'860 кН, вакуум: 2'279 кН)
Тяга рів. моря: 7'440 кН, вакуум: 9'116 кН
Питомий імпульс рів. моря: 366 с, вакуум: 452 с
Паливо рідкий водень/рідкий кисень
Другий ступінь - Interim Cryogenic Propulsion Stage[en] (Block 1)
Довжина 13,7 м
Діаметр 5 м
Маса порожнього 3'490 кг
Повна маса 30'790 кг
Двигуни 1 од. RL10B-2
Тяга вакуум: 110,1 кН
Питомий імпульс вакуум: 462 с
Тривалість горіння 1'125 с
Паливо рідкий водень/рідкий кисень
Другий ступінь - Exploration Upper Stage[en] (Block1B)
Довжина ~(16-18) м
Діаметр 8,4 м
Двигуни 4 од. RL10 (вакуум: 110 кН)
Тяга вакуум: 440 кН
Питомий імпульс вакуум: 460 с
Паливо рідкий водень/рідкий кисень
Частина серії про
Космічну програму США[en]

Система космічних запусків (англ. Space Launch System, SLS) — надважка ракета-носій США для пілотованих експедицій за межі навколоземної орбіти, розроблюється НАСА замість РН «Арес-5», що була скасована разом із програмою «Сузір'я» і повинна замінити програму Спейс Шаттл. Перший запуск «Артеміди-1» відбувся 16 листопада 2022 року.

Планується, що за масою вантажів, що виводяться на навколоземні орбіти, SLS буде найпотужнішою діючою ракетою-носієм до часу свого першого старту, а також четвертою у світі і другою в США РН надважкого класу — після «Сатурн-5», яка використовувалася в програмі «Аполлон» для запуску кораблів до Місяця[3], і радянських Н-1 та «Енергія». Ракета виводитиме в космос пілотований корабель «Оріон»[4].

Система космічних запусків буде виводити 70 тонн вантажу на орбіту. Також, конструкція ракети-носія передбачає можливість збільшення цього параметру до 130 тонн[5]. Система космічних запусків конструюється з можливістю модернізації до більш потужних варіантів ракети. Версія ракети з Block 1 дасть змогу піднімати на НОО близько 70 метричних тонн, після модернізації ракети до Block 1B і модернізованого ступеня Exploration Upper Stage цей показник буде збільшений[6]. У конструкції з використанням Block 2 прискорювачі, які застосовувались також і на Спейс Шаттлах, будуть замінені на модернізовані і планується, що в цьому варіанті, ракета здатна буде вивести на НОО 130 метричних тонн корисного навантаження[7]. Ці модернізації дадуть змогу SLS доставляти астронавтів і обладнання в різних варіантах за НОО: на навколомісячну траєкторію як частину місії Exploration Mission 1 з Block 1, до астероїда біля Землі під час місії Exploration Mission 2 з Block 1B і до Марса з Block 2. Система космічних запусків запустить пілотований «Оріон» і сервісний модуль і буде здатна здійснювати місії до МКС. SLS буде використовувати наземні комплекси Космічного центру Кеннеді у Флориді.

Під час презентації Сенату і НАСА в вересні 2011 року, було оголошено, що розробка програми Системи Космічних Запусків оцінюється в $18 млрд до 2017 року. Витрати на ракету-носій складають $10 млрд, на «Оріон» $6 млрд і $2 млрд на модернізації запусків і наземних комплексів у Космічному центрі Кеннеді[8][9]. Вартість програми станом на 2012 рік оцінюється в $35 млрд[10]

Конструкція і розробка

[ред. | ред. код]
Шлях модернізації SLS

14 вересня 2011 року НАСА оголосила про створення нової системи запусків, яка використовуватиметься у зв'язці з «Оріоном»[11] і яка зможе відправити астронавтів далі, ніж будь-яка ракета до цього. Ця система буде наріжним каменем для подальших космічних досліджень США[12][13][14].

Планується розробити три версії ракети: Block 1, Block 1B та Block 2. Кожна версія матиме в основній частині чотири головні двигуни, проте Block 1B матиме більш потужний другий ступінь — Exploration Upper Stage, а Block 2 поєднає у своїй конструкції Exploration Upper Stage і модернізовані прискорювачі. Block 1 у базовій конструкції зможе виводити на низьку навколоземну орбіту (НОО) близько 70 метричних тонн, а Block 1B матиме вантажопідйомність 105 метричних тонн. Версія Block 2 зможе підіймати 130 метричних тонн, як і «Сатурн V»[7][15]. Деякі джерела повідомляють, що SLS стане найбільшою за вантажепідйомністю ракетою за весь час[16][17]; хоча «Сатурн V» піднімав 140 метричних тонн на НОО в місії «Аполлон-17»[18][19].

Під час розробки SLS різні конфігурації мають: Block 0 — три головних двигуни[20], варіант Block 1A матиме модернізовані прискорювачі замість другого ступеня[20], а Block 2 з 5 головними двигунами і різними варіантами другого ступеня, Earth Departure Stage(інші мови) з трьома двигунами J-2X(інші мови)[21]. У лютому 2015 року було повідомлено, що НАСА анонсувала модернізовану версію для конфігурацій Block 1 і Block 1B[22]. 31 липня 2013 року SLS пройшла попередній конструкторський огляд. Огляд охопив усі аспекти конструкції SLS — не тільки ракету, а й прискорювачі, наземний комплекс[23]. 7 серпня 2014 року SLS пройшла важливий етап, і вступила у етап повномасштабної розробки. Передбачається перший запуск ракети у листопаді 2018 року[24].

Опис

[ред. | ред. код]
Застарілий концепт SLS. У чорно-білому варіанті.

Основний ступінь

[ред. | ред. код]

Основний модуль матиме 8,4 м у діаметрі і комплектуватиметься чотирма двигунами RS-25[25][20] початкові польоти відбуватимуться на модернізованих двигунах RS-25D, які залишились від Спейс Шаттлів;[26] Пізніше запуски будуть здійснюватись дешевшими версіями двигунів, не призначених для повторного використання[27]. Конструкція основного ступеня складається з модернізованого паливного бака Спейс Шаттла (Shuttle External Tank) з адаптованою секцією в кормовій частині для приєднання Main Propulsion System (MPS) і верхня частина з перехідною частиною для приєднання інших варіантів конструкції[16][28]. Основний ступінь буде виготовлятись на потужностях Michoud Assembly Facility[29].

Основний ступінь буде підтримувати всі варіанти подальшої модернізації SLS. Планувалось у конфігурації Block 0 використати три двигуни RS-25,[30][31] цей блок був скасований, у зв'язку з необхідністю суттєвої переробки для більш потужних варіантів[20]. Аналогічно з Block 2, на який планувалось встановити п'ять двигунів RS-25 на основному ступені,[21] але пізніше було вирішено встановити чотири двигуни[22].

Ракетні прискорювачі

[ред. | ред. код]

Твердопаливні ракетні прискорювачі Спейс Шаттла

[ред. | ред. код]

SLS у конфігурації Blocks 1 та 1B використовуватиме два п'ятисегментних Твердопаливних ракетних прискорювачі (ТРП), які базуються на чорирьохсегментних ракетних прискорювачах зі «Спейс Шаттла». Модифікації для SLS включають додавання центрального сегменту в прискорювач, нову авіоніку, і нову ізоляцію яка на 860 кг легше ніж у прискорювачі шаттла. П'ятисегментний прискорювач матиме на 25 % більший імпульс ніж прискорювач з шаттла і не буде багаторазовим[32][33].

Компанія Orbital ATK завершила чотири повнорозмірні і тривалі статичні вогневі тести п'ятисегментного ТРП. Двигуни були протестовані вперше 10 вересня 2009 року: вдруге — 31 серпня 2010 року; і втретє 8 вересня 2011 року. Другі випробування двигуна охолодили рухову установку до 4 °C, треті нагріли її до 32 °C. Ці тести довели придатність до роботи в екстремальних умовах[34][35][36]. Кваліфікаційні тести відбулись 10 березня 2015 року[37].

Вдосконалені прискорювачі

[ред. | ред. код]
SLS в уяві художника на стартовому майданчику
Блок 1 системи космічних запусків в уявленні художника
Художнє відтворення запуску SLS
Порівняння Сатурна — 5, Спейс Шаттла і Системи космічних запусків

Для компонування Block 2 НАСА планує замінити п'ятисегментні твердопаливні прискорювачі на вдосконалені[38]. Це відбудеться після розробки Exploration Upper Stage для конструкції Block 1B. Раніше планувалось розробити вдосконалені прискорювачі до модернізації другої ступені; ця конфігурація була названа Block 1A. У 2012 році НАСА планувала вибрати ці нові прискорювачі на конкурсі, який буде проведений у 2015 році[25][39]. Кілька компаній запропонували свої модернізовані прискорювачі:

  • Компанія Aerojet разом з Teledyne Brown запропонувала прискорювач оснащений трьома двигунами AJ1E6, які будуть працювати на рідинному ракетному двигуні замкнутої схеми, використовуючи за паливо рідкий кисень/RP-1. Кожен AJ1E6 вироблятиме тягу в 4900 кН використовуючи один турбонасос для постачання палива до двох камер згоряння[40]. 14 лютого 2013 року НАСА видала компанії Aerojet $23,3 млн і уклала 30 місячний контракт на будівництво 2400 кН інжектора і камери згоряння[41].
  • Компанія АТК пропонує модернізовані прискорювачі під назвою «Темний лицар». Прискорювач буде виготовлений не зі сталі, а з композитного матеріалу, він також використовуватиме більш енергоємне паливо, і матиме чотири сегменти[42]. Прискорювач вироблятиме тягу в 20 000 кН і важитиме близько 790 000 кг. Відповідно до звіту компанії АТК, модернізовані прискорювачі будуть на 40 % дорожчі, ніж прискорювачі з шаттла. Сумнівно, що SLS зможе доставити 130 тонн на НОО без додавання п'ятого двигуна до основного ступеня[22], аналіз у 2013 році дав змогу припустити, що максимальна вантажепідйомність ракети складе 113 тонн з чотирма двигунами основного ступеня[43].
  • Компанії Pratt & Whitney Rocketdyne і Dynetics пропонують рідкопаливні прискорювачі під назвою «Pyrios»[44]. Прискорювачі будуть використовувати два двигуни F-1B, які разом вироблятимуть тягу в 16 000 кН, і здатні виробляти тривалу тягу мінімум у 12 000 кН. F-1B походить від двигуна F-1, який використовувався на Сатурні V. Двигун буде легший у збірці, у нього буде менша кількість частин і простіше збирання[45], забезпечуючи покращення ефективності тяги на 110 кН[46]. Оцінка прискорювачів «Pyrios» станом на 2012 рік засвідчила, що при використанні в SLS варіанту Block 2 можливе виведення на НОО до 150 тонн корисного навантаження, це на 20 тонн більше ніж передбачалось базовою конструкцією[47].

Крістофер Крамблі, менеджер НАСА з відділу модернізацій SLS в січні 2013 року розповів щодо конкурсу: «F-1 має великі переваги, тому що це двигун з рідинним ракетним двигуном відкритого циклу і він має дуже просту конструкцію. Рідинний ракетний двигун замкнутої схеми з кисневим збагаченням компанії Aerojet має значні переваги через більший питомий імпульс. Російські ракети літають на збагаченому киснем паливі вже дуже тривалий час, і вони довели свою працездатність. Прискорювачі АТК можуть працювати.»[48]

Подальші випробування засвідчили що конфігурація Block 1A матиме високе прискорення, яке буде невідповідним для «Оріона» і тому знадобиться дорога модернізація основної частини Block 1[49]. У 2014 році НАСА підтвердила розробку конфігурації Block 1B замість Block 1A і завершила конкурс[22][50]. У лютому 2015 року було повідомлено, що SLS здійснить політ з п'ятисегментними прискорювачами не раніше 2020-х років і модернізації стартового майданчика 39B і мобільної пускової платформи для SLS[22].

Верхній ступінь

[ред. | ред. код]
Двигун RL10, який буде використовуватись на обох варіантах верхнього ступеня SLS

Interim Cryogenic Propulsion Stage

[ред. | ред. код]

SLS в компонуванні Block 1, який планується відправити у політ Exploration Mission 1 (EM-1) до листопада 2018 року[51], використовуватиме Interim Cryogenic Propulsion Stage (ICPS). Ступінь — це модифікована версія від п'ятиметрового другого ступеня Delta Cryogenic Second Stage (DCSS)[52], яка матиме один двигун RL10B-2. Block 1 матиме змогу піднімати 70 метричних тонн, однак ICPS вважатиметься частиною корисного навантаження і буде розміщений на початкові 1800 км -93 км суборбітальної траєкторії для забезпечення безпечного віддалення основного ступеня. ICPS буде працювати до досягнення апогею польоту, після чого відправить непілотований «Оріон» на навколомісячну орбіту[53].

Exploration Upper Stage

[ред. | ред. код]

Цей ступінь буде застосований під час місії Exploration Mission 2 (EM-2). Очікується, що він буде використовуватись у конфігурації Block 1B і Block 2 і як і основний ступінь матиме 8,4 м у діаметрі. Exploration Upper Stage буде оснащений чотирма двигунами RL10[54], і завершить підйомний етап SLS, після повторного включення двигунів відправить корисне навантаження в пункт призначення за НОО, схожу функцію виконував третій ступінь Сатурна-V, який використовував двигуни J-2 в ступені S-IVB[55].

Інші підйомні ступені

[ред. | ред. код]
  • Earth Departure Stage(інші мови) другий ступінь, має двигун J-2X[56][57] для використання в Block 2 SLS, НАСА вирішила покращити Block 1A замість Block 1B і EUS[55].
  • Розробка двигуна для міжпланетного перельоту від Землі до орбіти Марса і назад почалась у 2013 році в космічному центрі Маршала. Акцент робився на розробку термоядерного ракетного двигуна[58]. Під час випробувань, було доведено, що цей двигун у два рази ефективніший за більшість хімічних ракетних двигунів, вони також швидше та можуть нести більше корисного навантаження. Час польоту був оцінений близько 3—4 місяців з ядерними двигунами[59], проти 8—9 місяців з хімічними ракетними двигунами[60], двигуни на ядерному паливі, значно зменшили би загрозу екіпажу від космічного випромінення[61][62][63][64]. Ядерні ракетні двигуни, як-от NERVA(інші мови) з Project Rover(інші мови) були обрані під час обговорення місії Mars Direct[62][65][66][67].
  • У 2013 році НАСА і Boeing проаналізували показники кількох варіантів другого ступеня. Аналіз базувався на можливості другого ступеня мати 105 метричних тонни палива, окрім як для Block 1 і ICPS, які будуть мати лише 27,1 метричні тонни. Були досліджені верхній ступінь ICPS і інші підйомні ступені, які використовують чотири двигуни RL10, два двигуни MB60 і один двигун J-2X[68]. У 2014 році НАСА розглянула використання європейського двигуна Vinci замість RL10. Двигун Vinci має такий самий імпульс, але він на 64 % має більшу силу тяги, що дасть змогу скоротити на один чи два кількість двигунів у другому ступені з тими самими характеристиками і меншою ціною[69][70].

Дослідження космічними апаратами Європи отримає нові можливості з використанням конфігурації Block 1B SLS[71].

Виготовлення

[ред. | ред. код]

У середині листопада 2014 року розпочалось будівництво першої SLS, використовуючи потужності Michoud Assembly Facility, НАСА, де будуть зібрані важливі частини SLS[72].

SLS має високу стійкість і зможе витримати 13 циклів заправлення паливом і інші затримки перед запуском. Зібрана ракета буде знаходитись на стартовому майданчику мінімум 180 днів і зможе залишатись 200 днів без розбирання[73].

У січні 2015 НАСА розпочала тести двигуна RS-25 для SLS[27].

Вартість програми і фінансування

[ред. | ред. код]

У серпні 2014 програма SLS перейшла ключовий момент і розпочала повномасштабну розробку, кошти, які були виділені з лютого до запуску в вересні 2018 року склали $7,021 млрд[24]. Модернізація і будівництво необхідних наземних комплексів скласть близько $1,8 млрд за той самий період. На лютий 2015 очікується, що космічний корабель «Оріон» перейде до повномасштабної розробки в першій половині 2015 року[74].

Під час спільної презентації Сенат — НАСА у вересні 2011 року, було підраховано, що програма SLS потребує $18 млрд до 2017 року для проектування і розробки ракети. $10 млрд на SLS, $6 млрд на корабель «Оріон» і $2 млрд на модернізацію стартового майданчика і інших наземних комплексів Космічного центру Кеннеді[8]. За словами Буза Алена Гамільтона, названі цифри виглядають оптимістично[75]. У неофіційному звіті НАСА названі кошти на програму до 2025 року загалом не менше $41 млрд для чотирьох 70 тонних запуски (1 непілотований, 3 пілотованих),[76][77] 130 тонна версія буде готова до польоту не раніше 2030 року[78].

Команда з дослідження людиною космосу за НОО підрахувала, що кошти на конфігурацію Block 0 будуть складати $1,6 млрд, а на Block 1 — $1,86 млрд у 2010 році[79]. Однак, відтоді розробка Block 0 SLS була зупинена в кінці 2011 року, а конструкція не була завершена[80]. The Space Review оцінила кожен запуск в $5 млрд, залежно від конфігурації запуску[81][82]. НАСА анонсувала в 2013 році, що ЄКА побудує Сервісний модуль Оріона[83].

Заступник менеджера проекту SLS (НАСА) з Космічного центру польотів Маршала, Алабама, Джоді Сінгер заявив, що на вересень 2012 року $500 млн за один запуск SLS — це прийнятна вартість, з відносно невеликою залежністю вартості від здатності ракети[84]. Для порівняння, вартість запуску Сатурна-V становила $185—189 млн у 1969—1971 роках[85][86], це приблизно $1,2 млрд на 2014 рік[87].

У липні 2014 року Рахункова палата США зробила заяву, що SLS не буде запущений наприкінці 2017 як планувалось, бо НАСА не отримала відповідного фінансування[88].

У 2015 році НАСА отримала для програми SLS $1,7 млрд від конгресу США, це на $320 млн більше, ніж було рекомендовано адміністрацією Обами[89].

26 серпня 2024 року, згідно з новим звітом Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору США, оцінна вартість тільки вежі на стартовому майданчику, становить $2,7 млрд. Збільшення вартості викликало подив, адже лише 5 років тому NASA уклало контракт з інженерною фірмою Bechtel на будівництво та постачання другої мобільної пускової установки (ML-2) за $383 млн, з терміном завершення робіт у березні 2023 року. Однак, не зважаючи, що цей термін минув, Bechtel ледве розпочала виробництво металоконструкцій. За оцінкою самого NASA, вартість проєкту вежі дорівнювала $1,8 млрд, а роботи мали завершитися у вересні 2027 року[90].

Критика

[ред. | ред. код]

Такі організації як Space Access Society(інші мови), Space Frontier Foundation(інші мови) і Планетарне товариство вимагали закриття проекту, стверджуючи, що SLS поглине кошти інших проектів з бюджету НАСА і не зменшить витрати на запуск[91][92][93]. Палата представників США, Дана Рорабахер та інші наголосили на спрямуванні коштів та прискорення розробки таких проектів, як Propellant depot і Commercial Crew Development[91][94][95][96][97]. Дослідження, проведені НАСА[98][99] і Технологічним інститутом Джорджії, показують, що це може виявитись дешевшою альтернативою[100][101]

Інші пропонують використовувати ракети меншої потужності (Atlas V, Дельта IV, Falcon 9 або Falcon Heavy) з необхідними дозаправками за необхідністю, замість того, щоб повністю розробляти нову ракету-носій для космічних досліджень без конкурсу[102][103][104][105][106]. Комісія Огустіна пропонує комерційну ракету, здатну виводити 75 метричних тонн за менші кошти, також зазначаючи, що ракета з вантажною підйомністю від 40 до 60 тонн може здійснювати дослідження Місяця[107].

Роберт Зубрін, засновник Марсіанського товариства, який є одним з авторів концепту Mars Direct, передбачає, SLS потребує для розробки $5 млрд. Проте він же не згоден, що США не потрібен носій надважкого класу[108]. Ґрунтуючись на минулому досвіді ракет Falcon, Ілон Маск, зауважив у 2010 році, що він «персонально гарантує», що його компанія зможе побудувати концепт ракети-носія Falcon XX з можливістю виведення корисного навантаження в 140—150 тонн за $2,5 млрд і $300 млн буде коштувати кожен запуск, проте ця сума без витрат на вдосконалення верхнього ступеня[109][110]. Mars Colonial Transporter(інші мови), який розробляється компанією SpaceX, і матиме двигуни Raptor, також пропонують для виведення великих вантажів у 2020-х[111].

Член палати представників Том Макклінток і інші групи стверджують, що конгрес примусив НАСА використовувати компоненти шаттлів для SLS, це, за їхніми словами значить, що SLS неконкурентний[92][112][113]. Супротивники важкої ракети-носія критично назвали її «Система запусків Сенату»[52].

Філ Плейт висловив свою критику SLS в світлі пошуку компромісу між бюджетами Commercial Crew Development і SLS, він також посилався на попередню критику Лорі Гарвер[114]. Гарвер, колишній заступник керівника НАСА, наголошувала на тому, що програму потрібно закрити[115]. Крістофер К. Крафт молодший, легендарний керівник польотами програми Аполлон, також виказав критику SLS[116].

План запусків

[ред. | ред. код]
Підтверджені місії SLS (Історія запусків)
# Місія Позначення Ракета-носій Екіпаж Дата Запуску Результат Тривалість польоту Примітки Посилання
1 Space Launch System 1 /
Exploration Mission 1 		SLS-1 / EM-1 SLS Block I Ні Листопад 2021 року Заплановано Відправлення непілотованого корабля «Оріон» навколо Місяця. Доставка апаратів Near-Earth Asteroid Scout(інші мови), Lunar Flashlight(інші мови), BioSentinel(інші мови), Skyfire(інші мови), Lunar IceCube(інші мови) і шістьох інших CubeSatів[117][118] [21][51]
2 Space Launch System 2 /
Exploration Mission 2 		SLS-2 / EM-2 SLS Block IB Так 2021—2023 Заплановано Відправлення пілотованого корабля «Оріон» з 4 астронавтами на місячну орбіту [54][119][120][121]

Запропоновані місії

[ред. | ред. код]

Деякі з запропонованих місій НАСА включають[21][66][122][123][124]:

  • Запасний варіант доставки астронавтів до МКС — одноразова місія з доставки до МКС чотирьох астронавтів у конфігурації Block 1 SLS з «Оріоном», без використання ступеня Interim Cryogenic Propulsion Stage якщо комерційні кораблі не зможуть виконати доставку. Ця потенційна місія була запропонована НАСА в 2010 році. Проте конфігурація Block 1 SLS з «Оріоном» буде коштувати дорожче і не є раціональним використанням цієї конфігурації. Тривалість місії 216 днів. 6 пілотованих днів. До 210 днів на МКС.
  • Uranus orbiter and probe — запропонована місія компанією Боїнг, передбачається запуск космічного апарата до Урана. Ракета доставить невеличке корисне обладнання на орбіту Урана і спустить невеликий зонд в атмосферу планети. Місія дослідить атмосферу Урана, зробить магнітні та температурні та гравітаційні вимірювання під час прольоту супутників Урана[125][126].
  • Titan Saturn System Mission — SLS був запропонований для запуску зонда на Сатурн і його супутники[127].
  • Рекомендовані стратегічні місії:
    • Місії на ГПО — подвійний запуск поділений на 180 днів на ГПО. Перший запуск SLS доставить на орбіту вантажний транспортний засіб і Cryogenic Propulsion Stage, другий SLS доставить з Cryogenic Propulsion Stage корабель «Оріон». Обидва запуски матимуть сумарну масу близько 110 тонн.
    • Місії на Місяць. Можливі місії на Місяць відбудуться не раніше 2020-х з відправкою з точки Лагранжа і низької місячної орбіти на поверхню Місяця. Ці місії поєднали б комерційні і багатонаціональні аспекти на Місячній базі.
      • Місії на Місяць відбудуться не раніш ніж у 2020-х роках і будуть поділені на 2 запуски і 120 днів. Це будуть 19 денні місії з 7 днями на поверхні Місяця. Перший запуск SLS матиме Cryogenic Propulsion Stage і місячний спускний апарат, другий SLS з CPS і пілотованим кораблем «Оріон». Обидва вийдуть на низьку місячну орбіту до того, як буде приземлений спускний апарат. Запуски матимуть вагу близько 130 тонн і 108 тонн. Поточний опис місії: приземлення чотирьох астронавтів на поверхню Місяця в екваторіальній або полярній зоні і повернення їх на Землю. Очікується, що пілотування включатиме: маневри «Оріона» на НМО, безпілотна фаза «Оріона», маневри з наближення і стикування.
    • 5 місій до навколоземних астероїдів класифікуються варіанти від «мінімум» до «максимум». Серед них, дві місії НАСА планує здійснити біля навколоземних об'єктів у 2026 році. 155-ти денна місія до об'єкта 1999 AO10(інші мови), 304-денна місія до об'єкта 2001 GP2, 490-денна місія до потенційно небезпечного астероїда, як-от 2000 SG344, використовуючи два варіанти Block 1B SLS,[128] і місія, яка пропонується компанією Боїнг до NEA 2008 EV5 в 2024 році. Пізніше може відбутись місія Земля-Місяць використовуючи Exploration Gateway Platform(інші мови). Використовуючи третій ступінь SLS, політ триватиме близько 100 днів до астероїда, близько 30 днів для його дослідження, і 235 днів для повернення на Землю[129].
    • Місія на марсіанські супутники Фобос/Деймос, пілотована місія на один із супутників Марса. Місія триватиме 40 днів біля Марса, а повернення відбуватиметься з обльотом Венери.
    • Місія на Марс, пілотована місія з 4 або 6 астронавтами[130], тривалістю 540 днів на поверхні червоної планети в період з 2033—2045 рр. Місія складається зі збірки семи ракет SLS Block 2. Сім важких ракет-носіїв, три з яких матимуть ЯРД модулі, зістикуються на НОО в три окремі транспортні засоби для подорожі до Марса. Один з них матиме використання ресурсів in situ, створений з двох ракет-носіїв, один житловий транспортний засіб створений з корисного навантаження двох SLS і пілотований марсіанський транспортний засіб, відомий як «Коперник», складатиметься з корисного навантаження з трьох ракет SLS, запущених через місяць. Ядерні ракетні двигуни, як-от у проекті Project Rover(інші мови) були обрані на обговоренні варіантів польоту на Марс, такий тип двигуна задовольняє необхідним умовам — використовує відому технологію, має вищу ефективність роботи, невелику масу, має зручну конструкцію, простота збірки і великий потенціал[66][131].
  • Інші запропоновані місії:
    • 2024+ Одиночна місія з повернення зразків з Марса на Землю за допомогою SLS. Пілотована місія з роботизованим апаратом у складі Mars Sample Return Mission запропонована групою з планування місій на Марс місія НАСА. Місія складається з: SLS-5, 105 тонна ракета з капсулою «Оріон», автоматичний апарат на сонячному живленні, марсіанський підйомний транспортний засіб. «Контейнер зі зразками може бути захоплений, оглянутий, поміщений у відправний модуль в автоматичному режимі. Зразки відправляться на Землю разом з пілотованим кораблем». Місія може також включати марсіанський зонд на сонячному живленні[132].
    • Місія з повернення зразків з Європи і Енцелада була також запропонована[133].
    • Deep Space Habitat НАСА планує використати частину обладнання МКС, досвід його використання і модулі для майбутніх місій до астероїдів, подорожі до точки Лагранжа і Марса[134].
    • Skylab II(інші мови). Місія запропонована Брендом Гріффіном, інженером компанії Gray Research Inc, який працює з НАСА. Він пропонує використати верхній ступінь SLS (паливний бак, у якому знаходився водень) для будівництва версії 21 соліття Скайлеб для майбутніх місій на астероїди, точки Лагранжа L2 і Марса[135][136][137].
    • HAVOC пілотована місія на Венеру, яка може використовувати два запуски SLS Block 1B для відправки двох астронавтів для дослідження атмосфери Венери на один місяць, з поверненням на орбіту Землі за допомогою комерційного транспортного засобу або КК «Оріон»[138][139][140][141].
    • Місії SLS в оборонній галузі США. Ракета може використовуватись департаментом захисту США для запуску воєнних та секретних місій.
    • Комерційні запуски, як-от BA 330 також можуть бути запущені за допомогою SLS[126].
    • ATLAST. Компанія Боїнг запропонувала за допомогою SLS запустити телескоп ATLAST. Це має бути 8-метровий цільний телескоп або 16-метровий розкладний телескоп, для виведення в точку Лагранжа-2[125].
    • Місія з відхилення астероїда. SLS також може бути використана для захисту від астероїдів[126].

Випробування

[ред. | ред. код]

На початку 2021 р. повідомлено, що вогневі випробування двигунів основного ступеня надважкої ракети Space Launch System (SLS) перервано. Проблема виникла, коли двигуни знижували тягу зі 109 % до 95 %. У цей момент інженери відзначили «спалах» у тепловому захисті навколо четвертого двигуна[142]

Див. також

[ред. | ред. код]

Концепти

[ред. | ред. код]
  • Робота астронавта під час Exploration Mission 2, який готує захоплення астероїда під час маневру на одному з навколоземних об'єктів. Space Exploration Vehicle біля нього з «Оріоном», який зістикований з Deep Space Habitat.
    Робота астронавта під час Exploration Mission 2, який готує захоплення астероїда під час маневру на одному з навколоземних об'єктів. Space Exploration Vehicle біля нього з «Оріоном», який зістикований з Deep Space Habitat.
  • Одна з секцій житлового модуля Skylab II(інші мови) може бути зроблена з водневого баку від підйомного ступеня SLS Block 2, який схожий, проте більший за Скайлеб
    Одна з секцій житлового модуля Skylab II(інші мови) може бути зроблена з водневого баку від підйомного ступеня SLS Block 2, який схожий, проте більший за Скайлеб
  • Запропонована місія з запуску телескопа ATLAST, його конструкція базується на 8-метровому монолітному дзеркалі. Для порівняння телескоп Ґаббл має 2,5 м головне дзеркало. Цей телескоп може бути доставлений лише ракетою-носієм з більшим, ніж 8-м обтічником
    Запропонована місія з запуску телескопа ATLAST, його конструкція базується на 8-метровому монолітному дзеркалі. Для порівняння телескоп Ґаббл має 2,5 м головне дзеркало. Цей телескоп може бути доставлений лише ракетою-носієм з більшим, ніж 8-м обтічником
  • Deep Space Habitat в уяві художника
    Deep Space Habitat в уяві художника
  • Бімодальна термоядерна ракета на Марсі. Може буди доправлена за допомогою SLS Block 2. Капсула «Оріона» зістикована праворуч
    Бімодальна термоядерна ракета на Марсі. Може буди доправлена за допомогою SLS Block 2. Капсула «Оріона» зістикована праворуч
  • Концепт Earth Departure Stage
    Концепт Earth Departure Stage
  • Конструкція SLS Block 1
    Конструкція SLS Block 1
  • Конструкція SLS Block 2
    Конструкція SLS Block 2

Відео

[ред. | ред. код]
  • Тестування твердопаливних прискорювачів Space Launch System
  • Запалювання прискорювача Space Launch System

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Система космічних запусків

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Eric Berger (15 грудня 2017). NASA намагається зробити ракету SLS більш доступною. arstechnica.com.(англ.)
  2. ↑ NASA виділяє $7 млрд. на нову мегаракету. cbsnews.com. 27 серпня 2014. Процитовано 28 грудня 2017.(англ.)
  3. ↑ https://fieldofspartas.com/
  4. ↑ НАСА представляет проект новой мощной ракеты-носителя. BBC Russian. 2011/09/14. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.(Перевірено 15 вересня 2011)
  5. ↑ NASA выбрало дизайн новой тяжелой ракеты-носителя (рос.). Lenta.ru. 14 вересня 2011.п
  6. ↑ Space Launch System. aerospaceguide.net.
  7. ↑ а б The NASA Authorization Act of 2010. Featured Legislation. Washington DC, USA: United States Senate. 15 липня 2010. Процитовано 26 травня 2011.
  8. ↑ а б Marcia Smith (14 September 2011). New NASA Crew Transportation System to Cost $18 Billion Through 2017. Space Policy Online. Процитовано 15 September 2011.
  9. ↑ Bill Nelson, Kay Bailey Hutchison, Charles F. Bolden (14 вересня 2011). Future of NASA Space Program. Washington, D.C.: Cspan.org.
  10. ↑ Andy Pasztor. NASA's Aim for Rocket: Deep Space. The Wall Street journal. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.(Перевірено 15 вересня 2011)
  11. ↑ NASA Announces Key Decision For Next Deep Space Transportation System. NASA. 24 травня 2011. Процитовано 26 січня 2012.
  12. ↑ NASA Announces Design For New Deep Space Exploration System. NASA. 14 вересня 2011. Процитовано 14 вересня 2011.
  13. ↑ Press Conference on the Future of NASA Space Program. C-Span. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 14 вересня 2011. [Архівовано 2012-02-08 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Kenneth Chang (14 вересня 2011). NASA Unveils New Rocket Design. New York Times. Процитовано 14 вересня 2011.
  15. ↑ Karl Tate (16 вересня 2011). Space Launch System: NASA's Giant Rocket Explained. Space.com. Процитовано 26 січня 2012.
  16. ↑ а б Stephen Clark (31 березня 2011). NASA to set exploration architecture this summer. Spaceflight Now. Процитовано 26 травня 2011.
  17. ↑ Dwayne Day (25 листопада 2013). Burning thunder.
  18. ↑ The Congress of the United States. Congressional Budget Office, October 2006, pp. X,1,4,9. «The Apollo Saturn V launch vehicle had a lift capability of 140 metric tons to low Earth orbit.»
  19. ↑ Thomas P. Stafford (1991). America at the Threshold - Report of the Synthesis Group on America's Space Exploration Initiative. с. 31.
  20. ↑ а б в г Chris Bergin (4 жовтня 2011). SLS trades lean towards opening with four RS-25s on the core stage. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  21. ↑ а б в г Acronyms to Ascent – SLS managers create development milestone roadmap. NASASpaceFlight.com. 23 лютого 2012. Процитовано 9 квітня 2012.
  22. ↑ а б в г д Bergin, Chris. Advanced Boosters progress towards a solid future for SLS. NasaSpaceFlight.com. Процитовано February 2015.
  23. ↑ NASA's Space Launch System Program PDR: Answers to the Acronym. NASA. 1 серпня 2013. Процитовано 3 серпня 2013.
  24. ↑ а б Foust, Jeff (27 серпня 2014). SLS Debut Likely To Slip to 2018. SpaceNews.com. Процитовано 12 березня 2015.
  25. ↑ а б NASA space launch system (PDF). c. 2012. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2013. Процитовано 18 січня 2016. [Архівовано 2012-08-13 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Sloss, Philip. NASA ready to power up the RS-25 engines for SLS. NASASpaceFlight.com. Процитовано 10 березня 2015.
  27. ↑ а б Bergin, Chris. Stennis conducts SLS engine firing marking RS-25 return. NASASpaceflight.com. Процитовано January 2015.
  28. ↑ Chris Bergin (14 вересня 2011). SLS finally announced by NASA – Forward path taking shape. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  29. ↑ NASA's Space Launch System Core Stage Passes Major Milestone, Ready to Start Construction. Space Travel. 27 грудня 2012.
  30. ↑ Chris Bergin (25 квітня 2011). SLS planning focuses on dual phase approach opening with SD HLV. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  31. ↑ Bergin, Chris (16 червня 2011). Managers SLS announcement after SD HLV victory. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  32. ↑ Priskos, Alex. Five-segment Solid Rocket Motor Development Status (PDF). ntrs.nasa.gov. NASA. Процитовано 11 березня 2015.
  33. ↑ Space Launch System: How to launch NASA’s new monster rocket. NASASpaceFlight.com. 20 лютого 2012. Процитовано 9 квітня 2012.
  34. ↑ NASA and ATK Successfully Test Ares First Stage Motor. NASA. 10 вересня 2009. Процитовано 30 січня 2012.
  35. ↑ NASA and ATK Successfully Test Five-Segment Solid Rocket Motor. NASA. 31 серпня 2010. Процитовано 30 січня 2012.
  36. ↑ NASA Successfully Tests Five-Segment Solid Rocket Motor, NASA, 31 серпня 2010, процитовано 8 вересня 2011
  37. ↑ Bergin, Chris (10 березня 2015). QM-1 shakes Utah with two minutes of thunder. NASASpaceFlight.com. Процитовано 10 березня 2015.
  38. ↑ Keith Cowing (14 вересня 2011). NASA's New Space Launch System Announced – Destination TBD. SpaceRef. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 26 січня 2012.
  39. ↑ Frank Morring (17 червня 2011). NASA Will Compete Space Launch System Boosters. Aviation Week. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 20 червня 2011. [Архівовано 2011-10-11 у Wayback Machine.]
  40. ↑ NASA’s Space Launch System: Partnering For Tomorrow (PDF). NASA. Процитовано 12 березня 2013.
  41. ↑ Rachel Kraft (14 лютого 2013). NASA Awards Final Space Launch System Advanced Booster Contract. NASA. Процитовано 19 лютого 2013.
  42. ↑ The Dark Knights – ATK’s Advanced Boosters for SLS revealed. 14 січня 2013.
  43. ↑ Table 2. ATK Advanced Booster Satisfies NASA Exploration Lift Requirements.
  44. ↑ Lee Hutchinson (15 квітня 2013). New F-1B rocket engine upgrades Apollo-era design with 1.8M lbs of thrust. Ars Technica. Процитовано 15 квітня 2013.
  45. ↑ Dynetics reporting "outstanding" progress on F-1B rocket engine. Ars Technica. 13 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013.
  46. ↑ Lee Hutchinson (15 квітня 2013). New F-1B rocket engine upgrades Apollo-era design with 1.8M lbs of thrust. Ars Technica. Процитовано 15 квітня 2013.
  47. ↑ Dynetics PWR liquidize SLS booster competition. November 2012.
  48. ↑ SLS Block II drives hydrocarbon engine research. thespacereview.com. 14 січня 2013.
  49. ↑ http://www.nasaspaceflight.com/2012/07/wind-tunnel-testing-sls-configurations-block-1b/
  50. ↑ News from the 30th Space Symposium | Second SLS Mission Might Not Carry Crew. spacenews.com. 21 травня 2014. Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано July 2014. [Архівовано 27 липня 2014 у Archive.is]
  51. ↑ а б NASA Completes Key Review of World’s Most Powerful Rocket in Support. NASA. Процитовано 26 жовтня 2015.
  52. ↑ а б Rosenberg, Zach. «Delta second stage chosen as SLS interim». Flight International, May 8, 2012.
  53. ↑ Space Launch System Data Sheet. SpaceLaunchReport.com. Процитовано 25 липня 2014.
  54. ↑ а б NASA confirms EUS for SLS Block 1B design and EM-2 flight. NASASpaceflight.com. Процитовано 24 липня 2014.
  55. ↑ а б SLS prepares for PDR – Evolution eyes Dual-Use Upper Stage. NASASpaceFlight.com. Процитовано 12 березня 2015.
  56. ↑ Chris Bergin (9 листопада 2011). SLS J-2X Upper Stage engine enjoys successful 500 second test fire. nasaspaceflight.com.
  57. ↑ Chris Bergin (12 лютого 2013). Second J-2X engine prepares for SLS testing. nasaspaceflight.com.
  58. ↑ http://www.space-travel.com/reports/NASA_Researchers_Studying_Advanced_Nuclear_Rocket_Technologies_999.html
  59. ↑ NUCLEAR ROCKETS: To Mars and Beyond Nuclear Rockets: Then and Now. LANL. Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 21 січня 2016.
  60. ↑ How long would a trip to Mars take?. Архів оригіналу за 20 січня 2016. Процитовано 21 січня 2016. [Архівовано 2016-01-20 у Wayback Machine.]
  61. ↑ How Fast Could (Should) We Go to Mars? Comparing Nuclear Electric Propulsion (NEP) with the Nuclear Thermal Rocket (NTR) and Chemical Rocket for Sustainable 1-year human Mars round-trip mission. Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 21 січня 2016. [Архівовано 2014-04-08 у Wayback Machine.]
  62. ↑ а б A One-year Round Trip Crewed Mission to Mars using Bimodal Nuclear Thermal and Electric Propulsion (BNTEP) (doi: 10.2514/6.2013-4076).
  63. ↑ Borowski, Stanley K.; McCurdy, David R.; Packard, Thomas W. (9 квітня 2012). Nuclear Thermal Propulsion (NTP): A Proven Growth Technology for Human NEO / Mars Exploration Missions (PDF). NASA.
  64. ↑ Borowski, Stanley K.; McCurdy, David R.; Packard, Thomas W. (16 серпня 2012). Nuclear Thermal Rocket/Vehicle Characteristics And Sensitivity Trades For NASA's Mars Design Reference Architecture (DRA) 5.0 Study (PDF). NASA.
  65. ↑ Nuclear Thermal Propulsion (NTP): A Proven Growth Technology for Human NEO / Mars Exploration Missions (PDF). 2012.
  66. ↑ а б в Chris Bergin (24 січня 2012). SLS Exploration Roadmap evaluations provide clues for human Mars missions. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  67. ↑ NASA Researchers Studying Advanced Nuclear Rocket Technologies by Rick Smith for Marshall Space Flight Center, Huntsville AL (SPX) Jan 10, 2013.
  68. ↑ Chris Gebhardt (13 листопада 2013). SLS upper stage proposals reveal increasing payload-to-destination options. nasaspaceflight.com.
  69. ↑ David Todd (3 червня 2013). SLS design may ditch J-2X upper stage engine for four RL-10 engines. seradata.com (англ.). Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 22 січня 2016. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  70. ↑ David Todd (7 листопада 2014). Next Steps for SLS: Europe’s Vinci is a contender for Exploration Upper-Stage Engine. seradata.com (англ.). Архів оригіналу за 27 грудня 2016. Процитовано 22 січня 2016.
  71. ↑ Casey Dreier (21 липня 2014). A generational opportunity for Europa.
  72. ↑ SLS Engine Section Barrel Hot off the Vertical Weld Center at Michoud. NASA
  73. ↑ SLS to be robust in the face of scrubs, launch delays and pad stays. NASASpaceFlight.com. 4 квітня 2012. Процитовано 9 квітня 2012.
  74. ↑ Davis, Jason. NASA Budget Lists Timelines, Costs and Risks for First SLS Flight. The Planetary Society. Процитовано 11 березня 2015.
  75. ↑ Independent Cost Assessment of the Space Launch System, Multi-purpose Crew Vehicle and 21st Century Ground Systems Programs: Executive Summary of Final Report (PDF). Booz Allen Hamilton. NASA.gov. 19 серпня 2011.
  76. ↑ ANDY PASZTOR (7 вересня 2011). White House Experiences Sticker Shock Over NASA's Plans. The Wall Street Journal. Процитовано 22 February 2015.
  77. ↑ ESD Integration, Budget Availability Scenarios (PDF). Space Policy Online. 19 серпня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 9 грудня 2011. Процитовано 15 вересня 2011. [Архівовано 2011-12-09 у Wayback Machine.]
  78. ↑ Marcia Smith (9 вересня 2011). The NASA Numbers Behind That WSJ Article. Space Policy Online. Процитовано 15 вересня 2011.
  79. ↑ HEFT Phase I Closeout (PDF). nasawatch.com. September 2010. с. 69.
  80. ↑ Chris Bergin (4 жовтня 2011). SLS trades lean towards opening with four RS-25s on the core stage. NASA Spaceflight.com. Процитовано 16 вересня 2013.
  81. ↑ Lee Roop (29 липня 2013). NASA defends Space Launch System against charge it 'is draining the lifeblood' of space program. Alabama local news. Процитовано 18 February 2015.
  82. ↑ John Strickland (15 липня 2013). Revisiting SLS/Orion launch costs. The Space Review. Процитовано 18 February 2015.
  83. ↑ NASA Signs Agreement for a European-Provided Orion Service Module
  84. ↑ NASA's huge new rocket may cost $500 million per launch. NBC News. 12 вересня 2012.(англ.) Наведено за англійською вікіпедією.
  85. ↑ SP-4221 The Space Shuttle Decision- Chapter 6: ECONOMICS AND THE SHUTTLE. NASA. Процитовано 15 січня 2011.
  86. ↑ The Apollo Spacecraft: A Chronology, volumes I through IV.
  87. ↑ Consumer Price Index (Estimate) 1800- Source: Handbook of Labor Statistics U.S. Department of Labor Bureau of Labor Statistics Indexes from 1800 to 1912 and 2015 estimated. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 23 січня 2016. [Архівовано 2016-02-01 у Wayback Machine.]
  88. ↑ Morrison, Lauren; Bale, Lauren (24 липня 2014). Federal audit reveals not enough money for NASA to get SLS off the ground. 48 WAFF.
  89. ↑ Clark, Stephen (14 грудня 2014). NASA gets budget hike in spending bill passed by Congress. Spaceflight Now. Процитовано 15 грудня 2014.
  90. ↑ NASA побудує для ракети SLS найдорожчу вежу в історії. 29.08.2024
  91. ↑ а б Henry Vanderbilt (15 вересня 2011). Impossibly High NASA Development Costs Are Heart of the Matter. moonandback.com. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 26 січня 2012.
  92. ↑ а б Ferris Valyn (15 вересня 2011). Monster Rocket Will Eat America’s Space Program. Space Frontier Foundation. Архів оригіналу за 6 жовтня 2011. Процитовано 16 вересня 2011. [Архівовано 2011-10-06 у Wayback Machine.]
  93. ↑ Statement before the Committee on Science, Space, and Technology US House of Representatives Hearing: A Review of the NASA's Space Launch System (PDF). The Planetary Society. 12 липня 2011. Архів оригіналу (PDF) за 29 березня 2012. Процитовано 26 січня 2012. [Архівовано 2012-03-29 у Wayback Machine.]
  94. ↑ Rohrabacher, Dana (14 вересня 2011). Nothing New or Innovative, Including It's Astronomical Price Tag. Архів оригіналу за 24 вересня 2011. Процитовано 14 вересня 2011.
  95. ↑ Rohrabacher calls for "emergency" funding for CCDev. parabolicarc.com. 24 серпня 2011. Процитовано 15 вересня 2011.
  96. ↑ Jeff Foust (15 вересня 2011). A monster rocket, or just a monster?. The Space Review.
  97. ↑ Jeff Foust (1 листопада 2011). Can NASA develop a heavy-lift rocket?. The Space Review.
  98. ↑ Mohney, Doug (21 жовтня 2011). Did NASA Hide In-space Fuel Depots To Get a Heavy Lift Rocket?. Satellite Spotlight. Процитовано 10 листопада 2011.
  99. ↑ Propellant Depot Requirements Study (PDF). HAT Technical Interchange Meeting. 21 липня 2011.
  100. ↑ Cowing, Keith (12 жовтня 2011). Internal NASA Studies Show Cheaper and Faster Alternatives to the Space Launch System. SpaceRef.com. Архів оригіналу за 3 жовтня 2021. Процитовано 10 листопада 2011.
  101. ↑ Near Term Space Exploration with Commercial Launch Vehicles Plus Propellant Depot (PDF). Georgia Institute of Technology / National Institute of Aerospace. 2011.
  102. ↑ Affordable Exploration Architecture (PDF). United Launch Alliance. 2009. Архів оригіналу (PDF) за 21 жовтня 2012. Процитовано 24 січня 2016. [Архівовано 2012-10-21 у Wayback Machine.]
  103. ↑ Grant Bonin (6 червня 2011). Human spaceflight for less: the case for smaller launch vehicles, revisited. The Space Review.
  104. ↑ Robert Zubrin (14 травня 2011). How We Can Fly to Mars in This Decade—And on the Cheap. Mars Society. Архів оригіналу за 19 березня 2012. [Архівовано 2012-03-19 у Wayback Machine.]
  105. ↑ Rick Tumlinson (15 вересня 2011). The Senate Launch System – Destiny, Decision, and Disaster. Huffington Post.
  106. ↑ Andrew Gasser (24 жовтня 2011). Propellant depots: the fiscally responsible and feasible alternative to SLS. The Space Review.
  107. ↑ Review of U.S. Human Space Flight Plans Committee; Augustine, Austin; Chyba, Kennel; Bejmuk, Crawley; Lyles, Chiao; Greason, Ride (October 2009). Seeking A Human Spaceflight Program Worthy of A Great Nation (PDF). NASA. Архів оригіналу (PDF) за 16 лютого 2019. Процитовано 15 квітня 2010. [Архівовано 2019-02-16 у Wayback Machine.]
  108. ↑ Alan Boyle (7 грудня 2011). Is the case for Mars facing a crisis?. MSNBC. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 24 січня 2016. [Архівовано 2012-01-07 у Wayback Machine.]
  109. ↑ John K. Strickland, Jr. The SpaceX Falcon Heavy Booster: Why Is It Important?. National Space Society. Архів оригіналу за 8 липня 2015. Процитовано 4 січня 2012. [Архівовано 2015-07-08 у Wayback Machine.]
  110. ↑ NASA Studies Scaled-Up Falcon, Merlin. Aviation Week. 2 грудня 2010. Архів оригіналу за 27 липня 2012. Процитовано 4 травня 2019. [Архівовано 2012-07-27 у Archive.is]
  111. ↑ Bergin, Chris (29 серпня 2014). Battle of the Heavyweight Rockets -- SLS could face Exploration Class rival. NASAspaceflight.com. Процитовано 30 серпня 2014.
  112. ↑ Congressman, Space Frontier Foundation, And Tea Party In Space Call For NASA SLS Investigation. moonandback.com. 4 жовтня 2011. Архів оригіналу за 3 жовтня 2011. Процитовано 20 жовтня 2011.
  113. ↑ The Senate Launch System. Competitive Space. 4 жовтня 2011. Процитовано 20 жовтня 2011.
  114. ↑ Why NASA Still Can’t Put Humans in Space: Congress Is Starving It of Needed Funds.
  115. ↑ Garver: NASA Should Cancel SLS and Mars 2020 Rover. Space News.
  116. ↑ NASA veteran Chris Kraft upfront with criticism.
  117. ↑ NASA's Space Launch System to Boost Science with Secondary Payloads. YouTube. NASA's Marshall Space Flight Center. 2 квітня 2015. Процитовано 8 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  118. ↑ Near Earth Asteroid Scout (NEAScout) Mission Information. jpl.nasa.gov (англ.). Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 20 січня 2016. [Архівовано 2016-01-21 у Wayback Machine.]
  119. ↑ First Crewed Orion Mission May Slip to 2023. SpaceNews.com. Процитовано 26 жовтня 2015.
  120. ↑ NASA's 1st Manned Flight of Orion Space Capsule May Slip to 2023. Space.com. Процитовано 26 жовтня 2015.
  121. ↑ NASA’s Human Spaceflight Program Moves Forward - APPEL – Academy of Program/Project & Engineering Leadership. Процитовано 26 жовтня 2015.
  122. ↑ Chris Bergin (15 грудня 2011). Building the Roadmap for SLS – Con Ops lays out the LEO/Lunar Options. NASASpaceflight.com. Процитовано 26 січня 2012.
  123. ↑ SLS interest in DoD launch market and Secondary Payloads potential. NASASpaceFlight.com. 4 лютого 2012. Процитовано 9 квітня 2012.
  124. ↑ NASA Exploration Roadmap: A return to the Moon’s surface documented. NASASpaceFlight.com. 19 березня 2012. Процитовано 9 квітня 2012.
  125. ↑ а б Chris Gebhardt (20 листопада 2013). New SLS mission options explored via new Large Upper Stage. NASASpaceFlight.
  126. ↑ а б в Space Launch System: Exploration, Science, Security (PDF). boeing.com (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 29 січня 2016.
  127. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2016. Процитовано 29 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.]
  128. ↑ NASA managers evaluate yearlong deep space asteroid mission September 9, 2013 by Marshall Murphy.
  129. ↑ http://www.nasaspaceflight.com/2012/11/long-duration-iss-crew-foundations-beo-missions/
  130. ↑ Chris Bergin (6 жовтня 2013). NASA Con Ops Assess Baseline Features for SLS/Orion Mission to Mars.
  131. ↑ Nuclear Thermal Propulsion (NTP): A Proven Growth Technology for Human NEO / Mars Exploration Missions (PDF).
  132. ↑ Chris Bergin (30 листопада 2012). NASA interest in 2024 Mars Sample Return Mission using SLS and Orion. NASASpaceFlight.com.
  133. ↑ http://www.nasaspaceflight.com/2012/11/nasa-payload-fairings-options-multi-mission-sls-capability/
  134. ↑ NASA's Deep Space Habitat. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 31 січня 2016. [Архівовано 2016-02-01 у Wayback Machine.]
  135. ↑ Markus Hammonds (14 квітня 2013). Skylab II:Living Beyong the Dark Side of the Moon. Discovery. Архів оригіналу за 8 травня 2015. Процитовано 31 січня 2016.
  136. ↑ http://www.nasaspaceflight.com/2012/03/dsh-module-concepts-outlined-beo-exploration/
  137. ↑ Frank Morring, Jr. (22 жовтня 2012). NASA Deep-Space Program Gaining Focus. Aviation Week & Space Technology. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 31 січня 2016. [Архівовано 2013-12-02 у Wayback Machine.]
  138. ↑ A way to explore Venus. YouTube. NASA Langley Research Center. 10 жовтня 2014. Процитовано 8 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  139. ↑ http://sacd.larc.nasa.gov/branches/space-mission-analysis-branch-smab/smab-projects/havoc/
  140. ↑ http://www.space.com/29141-venus-airship-havoc-nasa-concept-gallery.html
  141. ↑ http://www.gizmag.com/nasa-havoc-concept-manned-mission-to-venus/35311/
  142. ↑ «Артеміда 1» під загрозою: вогневі випробування найпотужнішої ракети NASA закінчилися невдачею
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Система_космічних_запусків&oldid=43839515