Стефанчук Руслан Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Стефанчук.
Стефанчук Руслан Олексійович
Стефанчук Руслан Олексійович
Стефанчук Руслан Олексійович
15-й Голова Верховної Ради України
Нині на посаді
На посаді з8 жовтня 2021
ПрезидентВолодимир Зеленський
Прем'єр-міністрДенис Шмигаль
ПопередникДмитро Разумков
Перший заступник Голови Верховної Ради України
29 серпня 2019 — 7 жовтня 2021
ПопередникІрина Геращенко
НаступникОлександр Корнієнко
Представник Президента України у Верховній Раді
21 травня 2019 — 7 жовтня 2021
ПопередникІрина Луценко
НаступникФедір Веніславський
Народився29 жовтня 1975(1975-10-29) (49 років)
Тернопіль, Українська РСР, СРСР
Відомий якадвокат, політик
ГромадянствоУкраїна Україна
ОсвітаХмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова
Alma materХмельницький університет управління та права
Науковий ступіньдоктор юридичних наук
Вчене званняпрофесор, дійсний член (академік) Національної академії правових наук України
Політична партія«Слуга народу»
БатькоОлексій Стефанчук
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України
Стефанчук Руслан Олексійович на сайті Верховної Ради
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

Русла́н Олексі́йович Стефанчу́к (нар. 29 жовтня 1975, Тернопіль, Українська РСР, СРСР) — український правознавець та політик, державний діяч, голова Верховної Ради України IX скл. з 8 жовтня 2021[1][2]. У 2019—2021 роках — радник Президента України, перший заступник Голови Верховної Ради України (29 травня 2019—7 жовтня 2021), представник президента у Верховній Раді (21 травня 2019—7 жовтня 2021)[3]. Доктор юридичних наук. Заслужений діяч науки і техніки України. Син Олексія Стефанчука.

Один із ідеологів владної партії «Слуга народу»[4]. Член РНБО з 14 жовтня 2021 року[5]. Співголова міжпарламентської ради Україна-НАТО. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Сеймом Литви та Сеймом і Сенату Польщі. Співголова міжпарламентської асамблеї ВРУ з Парламентом Грузії, Парламентом Молдови. Голова Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському союзі, член групи з міжпарламентських зв'язків з Австрією.[6]

Життєпис

Народився 29 жовтня 1975 року в Тернополі у сім'ї медиків.[7].

Освіта

Професійна діяльність

До 2019 року займався освітньою, науковою та адвокатською діяльністю. Працював у Хмельницькому університеті управління та права (на сьогодні — Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова), Інституті законодавства Верховної Ради України, Національній академії прокуратури України та Вищій школі адвокатури.

Напрямки професійної діяльності: правотворчість, проблеми цивільного (приватного) права, особисті немайнові права, договірні та деліктні зобов'язання, право інтелектуальної власності, європейське приватне право, діяльність Європейського суду з прав людини, юридична освіта та наука.[8]

Був помічником-консультантом народного депутата шостого скликання (від блоку «Наша Україна — Народна самооборона») Анатолія Матвієнка[9], а також радником віцепрем'єра Степана Кубіва[10].

Політика

18 квітня 2019 року кандидат у Президенти Зеленський в ток-шоу «Право на владу» назвав Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів та законопроєктної роботи.

З 21 травня 2019 року по 7 жовтня 2021 року  — радник президента, представник президента у Верховній Раді[11][12][13][3][14] (19 серпня 2019 року двома виданими в один день указами Зеленський звільнив і знову перепризначив Стефанчука своїм представником у Раді)[15][16].

Народний депутат України

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 2 у списку.[17] Безпартійний.[18]

Обраний народним депутатом України за партійним списком партії «Слуга народу», повноваження набув 29 серпня 2019 року[19].

Перший заступник Голови ВРУ

29 серпня 2019 року був обраний Першим заступником Голови ВРУ.[20] Входить до складу Національної ради реформ[21], Національної ради з питань антикорупційної політики[22]. У Верховній Раді України очолював робочі групи з розробки законопроєктів у сфері народовладдя; з розробки законопроєкту про парламентську опозицію; з рекодифікації цивільного законодавства. Автор низки законопроєктів.

Голова Верховної Ради України

8 жовтня 2021 року обраний головою Верховної Ради України. За Стефанчука проголосував 261 депутат за мінімально необхідних 226[23][24]. 3 депутати виступили «проти», 63 — утрималися, 29 — не голосували. Кандидатами також були двоє представників фракції «Європейська солідарність» — Олексій Гончаренко та Яна Зінкевич, які отримали 44 та 146 голосів відповідно[25].

Сім'я

Діти — син Олесь і донька Злата. Навчаються на юристів, син в Україні, донька — у Відні. Донька знає 6 мов.[26]

Критика

За інформацією руху «Чесно», Стефанчук не має у власності житла у Києві, отримує з бюджету компенсацію орендної плати, за винайм квартири у матері дружини.[27] Стефанчук заявив, що отримані як компенсацію кошти повернув.[28]

Наукові ступені та вчені звання

  • кандидат юридичних наук (2000 р.);
  • доцент (2003—2019 роки);
  • доктор юридичних наук (2008 р.);
  • професор з 2008 р.;
  • член-кореспондент Національної академії правових наук України (з 2009 р.);
  • дійсний член (академік) Національної академії правових наук України (з 2020 р).

Відзнаки

Публікації

Опублікував понад 500 наукових та навчально-методичних праць. Обрані:[32] «Захист честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві: монографія» (2001); «Правознавство: навчальний посібник» (2002, 2008); «Цивільне право України: навчальний посібник» (2004, 2009); «Загальнотеоретичні проблеми поняття та системи особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві України: монографія» (2006); «Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія» (2007, 2008); «Юридичне Поділля. Інформаційно-довідкове видання» (2007); «Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т.» (у співавт., 2009); «Актуальні проблеми цивільного права: особисті немайнові права» (у співавт., 2010); «Право світової організації торгівлі: Основні установчі акти. Англо-російсько-український глосарій» (у співавт., 2011); «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт., 2011); «Охорона і захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб в цивільних правовідносинах» (у співавт., 2011); «Правове письмо: навчально-методичні матеріали» (2011); «Регистрация субъектов предпринимательской деятельности: Россия и СНГ» (у співавт., 2012); «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин» (у співавт., 2012); «Цивільне законодавство України в контексті розвитку європейського приватного права: монографія»; «Науково-практичний класифікатор цивільного законодавства: науково-практичний посібник» (у співавт., 2013); «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 3: Доктрина приватного права України» (у співавт., 2013 (укр.), 2017 (англ.)); «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді: підручник» (у співавт., 2014); «Класифікаційний адвокатський іспит: навчальний посібник» (у співавт., 2017); «Народовладдя в Україні: глобалізаційні виклики» (у співавт., 2020); «Emergency legal regimes and direct exercise of power by Ukrainian society» (у співавт., 2020 (англ.)).

Примітки

  1. ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода. 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  2. ↑ Стефанчука призначили новим спікером Ради. Укрінформ (українською) . 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  3. ↑ а б Указ Президента України від 6 жовтня 2021 року № 522/2021 «Про увільнення Р.Стефанчука від виконання обов’язків Представника Президента України у Верховній Раді України»
  4. ↑ Партія "Слуга народу" іде на парламентські вибори: хто увійшов до списку. 24 канал. Процитовано 15 червня 2019.
  5. ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2021 року № 665/2019 «Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України»
  6. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 18 жовтня 2021.
  7. ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (укр.). Процитовано 10 жовтня 2021.
  8. ↑ Стефанчук Руслан Олексійович. НАПрН України (ua) . Процитовано 5 травня 2021.
  9. ↑ Посіпаки: Стефанчук Руслан Олексійович, помічник народного депутата. Архів оригіналу за 23 січня 2022. [Архівовано 2022-01-23 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Міністр економіки Кубів призначив собі п'ять позаштатних радників. Українські новини. 26 вересня 2016.
  11. ↑ Указ Президента України № 312/2019 «Про призначення Р.Стефанчука Радником Президента України — Представником Президента України у Верховній Раді України»
  12. ↑ Команда Зеленського в ефірі. Зе!блог. 19 квітня 2019. Процитовано 9 травня 2019.
  13. ↑ Зеленський представив команду. РБК-Україна (рос.). Процитовано 4 червня 2019.
  14. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №522/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 9 жовтня 2021.
  15. ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Україна (рос.). Процитовано 19 серпня 2019.
  16. ↑ Зеленський перепризначив Стефанчука своїм представником в Раді. РБК-Украина (рос.). Процитовано 9 жовтня 2021.
  17. ↑ На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  18. ↑ Центральна виборча комісія
  19. ↑ Керівництво Верховної Ради України. Стефанчук Руслан Олексійович. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 18 листопада 2019.
  20. ↑ Першим заступником Голови Верховної Ради України обрано Руслана Стефанчука (відео). www.rada.gov.ua. Процитовано 5 травня 2021.
  21. ↑ Президент увів Стефанчука до складу Нацради реформ. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 6 травня 2021.
  22. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №207/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 6 травня 2021.
  23. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.
  24. ↑ Новим спікером став Стефанчук: шлях від КВН до голови Верховної Ради. BBC News Україна (укр.). Процитовано 9 жовтня 2021.
  25. ↑ Верховна Рада обрала Руслана Стефанчука своїм головою. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 9 жовтня 2021.
  26. ↑ Спікер Стефанчук розповів, де навчаються його діти і скільки платить за їхню освіту, Главком, 10 жовтня 2021
  27. ↑ Цензор.НЕТ. Віцеспікер Верховної Ради Стефанчук винаймає квартиру в тещі й отримує компенсацію з бюджету "за житло іногороднім", - "ЧЕСНО". Цензор.нет (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
  28. ↑ Стефанчук каже, що повернув компенсацію за оренду квартири тещі. Українська правда (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
  29. ↑ Кабінет Міністрів України - Про присудження Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 28 квітня 2019.
  30. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №398/2017. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 3 квітня 2019.
  31. ↑ Руслан Стефанчук став лавреатом Премії імені Ярослава Мудрого. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 5 травня 2021.
  32. ↑ Національна академія правових наук України. www.aprnu.kharkiv.org. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стефанчук_Руслан_Олексійович&oldid=43879320