Location via proxy:   [ UP ]  
[Report a bug]   [Manage cookies]                
Перейти до вмісту

Ґрем Ґрін

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ґрін.
Ґрем Ґрін
Graham Greene
Ім'я при народженніГенрі Ґрем Ґрін (англ. Henry Graham Greene)
Народився2 жовтня 1904(1904-10-02)
Беркемстед, Англія
Помер3 квітня 1991(1991-04-03) (86 років)
Веве, Швейцарія
·лейкоз
ПохованняКорсо[1]
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Національністьанглієць
Місце проживанняБеркхемстед
Діяльністьписьменник, драматург
Сфера роботироман[2], кінокритик[3] і літературний критик[3]
Alma materКоледж Бейлліол[1] і Berkhamsted Schoold[1]
ЗакладТаємна розвідувальна служба[1]
Мова творіванглійська
Роки активностіз 1925
Жанркатолицький роман, шпигунські оповідання
Magnum opus«Тихий американець» (1955)
«Наш резидент у Гавані» (1958)
ЧленствоКоролівське літературне товариство
Конфесіякатолицтво
БатькоCharles Henry Greened[4]
МатиMarion Raymond Greened[4]
Брати, сестриHugh Greened[4], Elisabeth Katherine Greened[4], [William] Herbert Greene[d][4], Alice Marion Greened[4] і Raymond Greened[4]
У шлюбі зVivien Greened[1][4]
Діти[Lucy] Caroline Greene[d][4] і Francis Greened[4]
Нагороди
Сайт: grahamgreenebt.org
CMNS: Ґрем Ґрін у Вікісховищі

Ґрем Ґрін (англ. Graham Greene, повне ім'я: Генрі Ґрем Ґрін (англ. Henry Graham Greene), 2 жовтня 1904, Беркемстед, Англія — 3 квітня, 1991, Веве, Швейцарія) — англійський письменник і драматург.

Життя і творчість

[ред. | ред. код]

Народився у містечку Беркемстед, Гартфордшир (у Східній Англії) і став четвертим з 6 дітей. Згодом його молодший брат Г'ю Ґрін став генеральним директором Бі-Бі-Сі, а околиці рідного містечка письменник зобразив у своїй шпигунській драмі «Людський фактор» (англ. The Human Factor, 1978).

Батько був директором школи, і Ґрін у дитинстві не сприймав його методів. Зокрема це стосувалося наклепництва серед учнів. З цієї причини страждав на депресію. Через постійне глузування інших дітей у школі, вчинив декілька спроб самогубства, зрештою був змушений покинути школу.

У дитинстві дуже захоплювався пригодницькими романами, зокрема Хаггарда та Конрада. Пізніше Ґрін зізнавався, що йому було дуже складно позбутися їхнього впливу на свою твою творчість.

Студіював у оксфордському «Бейліел-коледжі», під час навчання у якому в 1926 році вийшла перша збірка його віршів — «Гомінкий квітень» (англ. Babbling April).

У 1925 познайомився з католичкою Вів'єн Дейрелл-Браунінґ, а наступного року прийняв католицизм. Пара одружилася у 1927 році і релігійною тематикою насичені чимало ранніх творів Ґрема Ґріна. І хоча такі його твори, як «Сила і слава», «Брайтонська гора», «Суть справи» та «Кінець роману» іменують «золотим стандартом» католицького роману, сам Ґрін заперечував, що є «католицьким письменником». Він вважав себе романістом, «який випадково був католиком», і навіть якось назвав себе «католицьким агностиком». Проте близькі до письменника люди розповідали, що у свій час Ґрін був на Месі, яку служив відомий католицький святий італійський стигматик отець Піо. Святий справив на Ґріна велике враження і до кінця життя письменник носив у своєму гаманці його фото. Також на схилі років Ґрем Ґрін знову став сповідатися та причащатися. Його сповідником, а згодом другом став іспанський священник Леопольдо Дюран, який після смерті Ґріна написав книгу «Ґрем Ґрін: друг і брат» (англ. Graham Greene: Friend and Brother).[5]

Могила Ґрема Ґріна у Швейцарії, фото 2009 року

Відомим автор став завдяки своєму першому роману — «Людина зсередини» (англ. The Man Within, 1929). До того він зумів влаштуватися на роботу у лондонській газеті «Таймс», але успіх роману дозволив йому зосередитись лише на письменницькій діяльності.

Ґрін багато подорожував (Ліберія, Сьєрра-Леоне, Мексика, В'єтнам, Гаїті, СРСР тощо) та співпрацював із британською розвідкою під час Другої світової війни — його пізні твори (серед яких шпигунські історії та дорожні щоденники) описують життя у країнах, які на власні очі бачив автор. Найвідомішими романами англійця стали «Тихий американець» (1955, події розгортаються у В'єтнамі) і «Наш резидент у Гавані» (1958).

Помер у швейцарському місті Веве 3 квітня 1991.

Особливості творчості

[ред. | ред. код]

Багато критиків сходяться на думці: Ґрем Ґрін саме той письменник, «хто однаково подобається як звичайним читачам, так і інтелектуалам». Відомо, що сам він ділив свої твори на «серйозні» і «розважальні», але відмінності між ними навряд чи істотні. Адже в більшості романів Ґріна є динамічний сюжет, заплутана інтрига в поєднанні з політичними концепціями, що виростають із роздумів про життя.

За своє довге життя Ґрін не раз міняв суспільно-політичні погляди, то виступаючи з різкою критикою західної цивілізації, то висуваючи ідею «третього світу», зміцнити який може лише якийсь синтез комунізму і католицизму. Але непримиренність художника до всіх видів насильства і сваволі — чи це диктаторські, колоніальні режими, прояви фашизму, расизму або релігійної нетерпимості — залишалася непохитною. Письменник зажив слави своєрідного «політичного сейсмографа», що реагує на поштовхи і вибухи історії, близько до серця бере всі «больові місця» планети.

Ґрем Ґрін і СРСР

[ред. | ред. код]

Письменник з таким контроверсійним світоглядом, але послідовним відстоюванням ідеалів гуманізму і справедливості в цілому позитивно сприймався радянською критикою, був популярним у цій країні.

Ґрем Ґрін тричі відвідував СРСР — у 1957, 1960 і 1987 роках[6]. Письменника достатньо часто перекладали і видавали в Радянському Союзі, в першу чергу російською. Окремі твори автора українською переклали І. Коваленко, П. Шарандак, Т. Шевеля та інші.

Головні твори

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]

Дорожні щоденники

[ред. | ред. код]
  • 1936 — Подорож без карт (Journey Without Maps)
  • 1939 — Дороги беззаконня (The Lawless Roads)

Автобіографії

[ред. | ред. код]
  • 1971 — Таке життя (A Sort of Life)

Вибрана бібліографія видань Гріна українською мовою

[ред. | ред. код]
  • Хто третій? / Пер. з англ. — К., 1960
  • Комедіанти / Пер. з англ. — К., 1969
  • Грехем Грін "Тихий американець" / на обкладинці/, в книзі є ще "Наш резидент у Гавані" (173-350 с.), післямова Шахової Кіри "Грехем Грін" (351-364 с.), реклама вид-ва "Дніпро" (367-368 с.): — Київ, "Дніпро", 1971, 368 с., тираж 100000 екз., тверд. палітур., форм. А5.
  • Тихий американець. Наш резидент у Гавані: Романи / Пер. з англ. — Харків: Вища школа. Видавництво при ХДУ, 1984. — 352 с.
  • Десятий // «Всесвіт» ч. 8 за 1986 рік
  • Капітан і ворог : Роман / пер. з англ. Володимир Митрофанов // Всесвіт. — 1990. — № 4. — С. 2–77.
  • Монсеньйор Кіхот : Роман / пер. з англ. Володимир Митрофанов // Всесвіт. — 1993. — № 9/10. — С. 3–101.
  • Втратити — і все забути : Повість / пер. з англ. Павло Насада // Всесвіт. — 1995. — № 5-6. — С. 95–140.
  • Останнє слово: Оповідання // «Всесвіт» ч. 8-9 за 1997 рік, с. 58-66
  • Кінець роману. — Харків: КСД, 2017, 224 стор. ISBN 978-617-12-3920-3. Переклав Олег Король
  • Третій чоловік: Повість // пер. з англ. Ігор Павленко // Всесвіт, ч. 3-4 за 2017, с. 73 - 124
  • Сила і слава: Роман / пер. Марини Білоноги. — Свічадо, 2023. — 318 с.

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  2. ↑ Бібліотека Конгресу — Library of Congress.
  3. ↑ а б The New Yorker / за ред. (not translated to en-us) — New York City: (untranslated), 2021. — С. 64. — ISSN 0028-792X; 2163-3827
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Kindred Britain
  5. ↑ Бабинська, Світлана (8 лютого 2024). Людська крихкість і Божа сила. Збруч.
  6. ↑ УЛЕ т. 1 — С. 496

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґрем_Ґрін&oldid=41933874