Політика

У статті розглянуто децентралізацію в Україні за часів президентства П. Порошенка у 2014−2019 рр., її основні підсумки та виклики у контексті територіальної консолідації та демократизації. Висвітлено причини та наслідки пріоритетної черговості підвищення інституційної та фінансової спроможності органів місцевого самоврядування надавати публічні послуги на місцях, зокрема, у контексті підвищення згуртованості та стійкості України стосовно зовнішніх загроз територіальній цілісності та суверенітету. У статті відзначено, що обраний в Україні спосіб децентралізації влади у 2014−2019 рр. наближає Україну до ЄС шляхом упровадження принципів субсидіарності та стимулювання місцевої демократії у рамках багаторівневого врядування в унітарній децентралізованій державі. Водночас у статті виокремлено низку викликів, що постали перед реформою децентралізації у 2014−2019 рр. та мають потенціал до продовження у подальшому, зокрема, рівень інституційної координації реалізації реформи у рамках багаторівневого врядування, а також обмежену ефективність обраних стимулів для збільшення темпів місцевого розвитку.

За яких обставин реґрес авторитаризму перетворюється на фашистський переворот? Ваймарська Німеччина і постсовєтська Росія є «вирішальними випадками» (Гарі Екстейн) занепаду демократії. Проте це лише два приклади реґресу від демократичного устрою до недемократичного з десятків подібних. На противагу іншим, зважаючи на повний фашистський переворот, Ваймарська республіка залишається цілком унікальним випадком. Фашисти також були присутні в інших урядах міжвоєнного часу: Австрії, Румунії та Іспанії. Однак єдиним іншим випадком, коли місцева фашистська партія прийшла до влади і досягла значного контролю над законодавчою та виконавчою гілками, незалежно від іноземних впливів, була Італія.

Проте навіть італійський випадок – це неповний фашистський режим. Його ідеологія була вочевидь фашистською, та соціяльна система і дійсність все-таки залишалися дофашистськими, бо зберігали важливі залишки від доби прем’єрства Джовані Джоліті. Зокрема, значні нефашистські соціяльно-політичні сили, як- от монархія, великий бізнес та католицька церква, зберігали вплив на італійське суспільство. На відміну від Гітлера, Мусоліні недвозначно взяв на озброєння ідею тоталітаризму і значний час утримував владу. Проте він не так успішно впроваджував фашистські ідеї та інституції в соціяльне життя і культуру, як Гітлер (який, зрештою, теж не досягнув цілковито тоталітарної держави в повному розумінні цього слова).

Це одна із причин, чому занепад Ваймара і піднесення нацизму – радше ніж кінець Італії Джоліті й частковий тріюмф фашизму Мусоліні – стали прикладом парадигми для порівняльного аналізу зростання фашизму, з одного боку, а з другого – для кроскультурного дослідження провалу демократій. Тож не дивно, що від першого академічного порівняння Ваймарської Німеччини з пізньосовєтською Росією у статті Леоніда Люкса (див.: «Abschied vom Leninismus: Zur ideologischen Dynamik der Perestrojka», Zeitschrift für Politik, 1990, № 4) пізніша наукова література в той чи той спосіб протиставляла Ваймарську республіку і російську постсовєтську політику та суспільство. Ми також зупинилися на порівнянні Росії з міжвоєнною Німеччиною, а не дофашистською Італією не останньою чергою тому, що перехід від гібридного устрою до майже тоталітарного режиму відбувався глибше та швидше саме в Німеччині.

Зокрема, ми торкаємося питання, коли електоральна автократія зіштовхується з небезпекою, яку витіснить фашистська ідеократія. Обидві країни – і Ваймарська Німеччина, і постсовєтська Росія – мали певні передумови для росту фашистських партій, однак лише у випадку Німеччини відбувся зсув до фашизму. Як і у Ваймарській республіці, так і в сучасній Росії є фашистські діячі, а імперський націоналізм вельми поширений серед населення та еліт. Останнім часом він щораз аґресивніше втручається у російську офіційну внутрішню і зовнішню політику. Проте розмаїті відмінності між Німеччиною та Росією, що буде проілюстровано далі, більші, ніж зазначено в деяких нещодавніх панічних зіставленнях цих невдалих демократій.