Viktor Kiktenko

У книзі на основі дослідження широкого кола джерел зроблено спробу
реконструкції й аналізу історії розвитку українського китаєзнавства від
зародження дотепер як частини загального процесу розвитку китаєзнавства у Східній Європі. У праці визначено походження, закономірності та напрямки розвитку українського китаєзнавства шляхом створення відповідної біобібліографії та визначення інституційних процесів. Детально проаналізовано основні напрямки розвитку цієї галузі знань, що пов’язано із вивченням внеску українських вчених у дослідження історії, філософії, культури, мови, літератури, соціально-економічного та політичного розвитку Китаю. Особливу увагу приділено встановленню відповідних ліній наступності в українському китаєзнавстві. Для реконструкції історії українського китаєзнавства були використані невідомі та маловідомі архівні матеріали та наукові публікації українських вчених, присвячені Китаю. Для китаєзнавців, істориків, дипломатів, студентів та широкого кола читачів.

У монографії досліджено особливості техніки філософського аналізу, способи постановки проблеми, формування основних понять, принципи методології та теоретичні висновки «школи Джозефа Нідема». Показано специфіку раціоналістичного гуманізму, пов’язаного з підходом «школи Джозефа Нідема» до дослідження соціальних процесів, який виник у результаті синтезу методів біології та гуманітарних наукових пошуків. Вивчено гіпотези й теоретичні
положення історичної динаміки та соціокультурних чинників розвитку
китайської науки в соціальній епістемології «школи Джозефа Нідема» як боротьби проти європоцентристського підходу. Встановлено ключові положення соціології знання в історико-культурній реконструкції «школи Джозефа Нідема» щодо визначення теоретичних положень традиційної китайської науки. Проаналізовано теоретичні основи та результати реконструкції природознавства і його соціальних основ у роботах «школи Джозефа Нідема». Показано подолання
методології наукового пізнання Дж. Нідема в нових моделях реконструкції китайської науки й цивілізації (Д. Бодде, Н. Сівін, Дж. Ллойд, Б. Ельман, Т. Хафф, Дж. Хобсон і Цянь Веньюань). Дослідження китайської науки й цивілізації, здійснені «школою Джозефа Нідема» та її опонентами, представлені не тільки як факт історії філософії, а й як теоретичне знання, єдина система, потужний напрям інтелектуального життя другої половини XX ст. Для китаєзнавців, філософів, істориків науки, студентів та широкого кола читачів.

У II розділі В. О. Кіктенко розглядає офіційну ідеологію КПК періоду Політики реформ і відкритості. Проаналізовано концепт «офіційна ідеологія» КПК та його різні вирази в політичних теоріях китайських лідерів, які загалом підпорядковані єдиному завданню побудови «соціалізму з китайською специфікою». Системно вивчені генетично пов’язані ідеї Мао Цзедуна, теорія Ден Сяопіна, концепція «трьох представництв» Цзян Цземіня, «наукова концепція розвитку» Ху Цзіньтао та ідеї Сі Цзіньпіна про «соціалізм із китайською специфікою в нову епоху». Окреслено, що нові концепти в ідеології КПК не тільки визначатимуть політичне майбутнє Китаю, але й матимуть великий міжнародний вплив, що, відповідно, визначає актуальність досліджень у цій сфері. Показано, що ідеологія, як і раніше, відіграє визначальну роль у КНР, і це досягається завдяки високому ступеню адаптованості теорій та мови партії. Загалом показано процес трансформації марксизму-ленінізму та ідей Мао Цзедуна в ідеологію національного розвитку з метою побудови початкової стадії соціалізму. Зазначено, що хоча маоїстська редакція марксизму-ленінізму була істотно змінена Ден Сяопіном, але ці зміни не вплинули на політичну систему КНР, яка залишилася «ідеократією» зі строго визначеною моністичною ідеологією, що претендує на абсолютне і всеосяжне пояснення всіх аспектів реальності. Теорія Ден Сяопіна стала ідеологічною основою для подальшого осмислення/переосмислення «соціалізму з китайською специфікою» та проведення соціально-економічних реформ як основи розвитку Китаю («китайська модель»). Проаналізовано процес інкорпорування неоконсерватизму до марксизму-ленінізму в теорії «потрійного представництва», що проявилося в прагматичній орієнтації на економічне зростання, китайську культуру, просування інтересів більшості громадян КНР та перетворенні КПК на засіб соціально-економічного й культурного прогресу. Підкреслено, що офіційна ідеологія КПК у період правління Ху Цзіньтао загалом ґрунтувалася на традиційних марксистських підходах і на концепті «соціалізм із китайською специфікою», проте відбулася й певна модернізація партійних ідей шляхом залучення історико-культурної спадщини Китаю, а також адаптації до нових соціально-економічних умов. Особлива увага приділена дослідженню оновленої офіційної ідеології КПК у формі «Ідеї Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайською специфікою в нову епоху». Зазначено, що поява ідей Сі Цзіньпіна була викликана необхідністю нового ідеологічного консенсусу для подолання кризових явищ в КПК та соціально-економічному розвитку КНР. Детально проаналізована концепція «китайська мрія», такі її складові як відродження китайської нації, соціалістична духовна цивілізація, спільнота єдиної долі людства та геоекономічна ініціатива «Один пояс, один шлях». Показано, що ідеї Сі Цзіньпіна відродили в Китаї маоїзм на теоретичному та практичному рівні шляхом посилення ролі ідеології в партійному керівництві та управлінні державою. Розкриті основні положення «чотирьох всебічних підходів» як нового ідеологічного консенсусу КПК — всебічне будівництво сучасної соціалістичної держави, всебічне поглиблення реформ, всебічне управління країною відповідно до закону, всебічне дотримання суворої партійної дисципліни.

У книзі на основі дослідження широкого кола джерел зроблено спробу реконструкції й аналізу історії розвитку українського китаєзнавства від зародження дотепер як частини загального процесу розвитку китаєзнавства у Східній Європі. У праці визначено походження, закономірності та напрямки розвитку українського китаєзнавства шляхом створення відповідної біобібліографії та визначення інституційних процесів. Детально проаналізовано основні напрямки розвитку цієї галузі знань, що пов’язані із вивченням внеску українських науковців у дослідження історії, філософії, культури, мови, літератури, соціально-економічного та політичного розвитку Китаю. Особливу увагу приділено встановленню відповідних ліній наступності в українському китаєзнавстві. Для реконструкції історії українського китаєзнавства були використані невідомі та маловідомі архівні матеріали й наукові публікації українських вчених, присвячені Китаю. Для китаєзнавців, істориків, дипломатів, студентів та широкого кола читачів.

У І розділі «Китай у сучасному світі: мирне піднесення, відродження нації та “м’яка сила”» В. О. Кіктенко доводить, що китайська модель розвитку, теорія мирного розвитку і прагнення до азіатської ідентичності, заснованої на історичних здобутках китайської цивілізації, є найважливішими компонентами сучасних цінностей і світогляду в політичному й науковому дискурсі КНР. На основі аналізу теорії “мирного піднесення / розвитку Китаю” автор показує реакцію на цю теорію в США, Японії, Південній Кореї. У ході розгляду “китайської мрії” як теорії нового етапу модернізації КНР автор, зокрема, наголошує, що включення в цей концепт поняття “національне відродження” є офіційною реабілітацією традиційної китайської думки, ренесансом конфуціанства, хоча й поки що дуже обережним. Особливу увагу привертає аналіз теорії “м’якої сили”, що розглядається в Китаї як частина стратегії національного розвитку або як складова зовнішньої політики і відіграє велику роль у створенні нового образу Китаю, зокрема в очах країн-сусідів.

В книге представлен критический анализ историко-философской концепции науки и цивилизации в Китае Джозефа Нидэма (1900–1995). В работе иссле- дованы особенности техники философского анализа, способы постановки проблемы, формирование основных понятий, принципы методологии и теоре- тические выводы Дж. Нидэма. Автор показывает исследование китайской науки и цивилизации Дж. Нидэма и представителей его школы не только как факт истории философии, но и как теоретическое знание, как единую систему, как мощное направление интеллектуальной жизни второй половины XX века.
Издание рассчитано как на специалистов (философов, востоковедов, исто- риков науки), так и на широкий круг читателей, интересующихся проблемами
философии, науки и культуры.

В статті досліджена рецепція та інтерпретація китайськими вченими філософії Луї Альтюссера. Насамперед, показані особливості історичного і філософського контексту знайомства з ідеями Альтюссера в Китаї (кінець 1970-х – 2000-ті роки) та формування відповідних альтюссеріанських досліджень. Детально проаналізовано наукові праці китайських філософів-марксистів, в яких було здійснено введення і коментування основних положень теорії Альтюссера; визначення стосунків між альтюссеріанською теорією і структуралізмом, філософією та наукою; вивчення поглядів Альтюссера на історію, діалектику, гуманізм. Підкреслено, що введення до китайського наукового дискурсу таких ідей Альтюссера як «епістемологічний розрив», «симптомне читання», «наддетермінізм», «алеаторний матеріалізм», «теоретичний антигуманізм», антиекономізм, антиісторизм, співвідношення теорії та практики було здійснено в працях Лі Цін’ї, Сюй Чунвеня, Сюй Беня, Ван Цзе, Чжана Їбіна, Ху Дапіна, Пан Сяоміна, Цзіня Яомея, Чжана Юйцзя, Лі Шилі, Паня Чжисіня, Чжена Їши, Вана Юйченя, Лю Юйланя. Вивчено неоднозначне ставлення до методології  структуралістського марксизму Альтюссера з боку Ду Женьчжи, Вана Фенцая, Чжоу Ї, Чжана Цзіньпена, Чжана Веньсі, Лі Шуле. Значну увагу приділено критиці теорії ідеології Альтюссера, яка викликала неабиякий інтерес у китайських вчених (Юй Уцзінь, Мен Денʼїн, Чжу Сяохуей, Ван Сінфу, Їн Веньцзо, Лю Юйлань, Лінь Цін, Ван Чуньмін).  На прикладах методу «симптомного читання» та концепції «епістемологічного розриву» проаналізовано критичне сприйняття головних теоретичних положень філософії Альтюссера у роботах Хуана Цзіфена, Чжана Їбіна, Сюй Чунвеня, У Мена, Вана Шичжуна, Лю Баоміня. Різнобічні підходи щодо суперечливого розуміння Альтюссером «множинності» представлені у дослідженнях Чжена Їші, Дуаня Чжунцяо, Яна Хайфена, Лю Хуайюя. Дослідження пізньої філософської думки Альтюссера, що, насамперед, стосується поняття «алеаторний матеріалізм», представлена на прикладах праць Ліна Сіня, Лі Цзіньхуея, Ґо Хуа. У висновках відзначено, що китайські філософи-марксисти більше зосереджені на вивченні філософських ідей Альтюссера, ніж на його політичних та економічних концептах. Також зазначено, що одні китайські філософи-марксисти творчо сприймають марксистський структуралізм Альтюссера, а інші критично ставляться до нього та одтають перевагу класичному марксизму.

В статті здійснено історико-філософський та історіографічний  огляд розвитку гайдеггеріанознавства у Китайській Народній Республіці як приклад рецепції західних ідей в період від початку здійснення Політики реформ і відкритості й аж до теперішнього часу. Відзначено, що у період правління Мао Цзедуна китайські філософи-марксисти розглядали філософію М. Гайдеггера як форму буржуазного ідеалізму в загальному контексті критики феноменології та екзистенціалізму. У своїх працях китайські філософи-марксисти прагнули продемонструвати обмеженість філософії Гайдеггера з погляду марксизму і пропагувати ідеї історичного матеріалізму як більш всеосяжне підґрунтя для розуміння людського існування і соціальних змін. Проте у результаті суттєвих змін в інтелектуальному дискурсі континентального Китаю на початку 1980-х років відбувся відхід від ідеологічного підходу до західної філософії в цілому, що призвело й до введення ідей Гайдеггера в працях китайських філософів-марксистів (Є Сюшань, Юй Сюаньмен, Сун Цзулян, Ту Ченлінь, Сунь Чжоусін, Чень Цзяїн, Чжан Жулунь, Цзінь Сіпін, Лю Юнфу). В результаті сформувались кілька напрямків розвитку вивчення філософії Гайдеггера в континентальному Китаї – це джерела формування та фундаментальні положення його онтології, проблема відчуження, питання про істину, підходи до східної філософії, міркування про мову, поезію, техніку. Далі в статті проаналізована інтерпретація китайськими філософами-марксистами основних ідей Гайдеггера в їхніх комплексних і систематичних дослідженнях (Юй Хун, Лі Цзюнь, Лю Сюґуан, Чжан Сяньґень, Чжан Хун, Фань Юйґан, Хуан Ціхун, Ван Чаншу, Хуан Юйшен, Ху Цзисінь, Ке Сяоґан, Чжао Вейґо, Лю Чао, Пен Фучунь, Лю Цзінлу, Лі Веньтан, Чжоу Міньфен, Хань Чао, Сунь Ґуаньчень, Лі Чжанїн). Наголошено на тому, що деякі китайські філософи-марксисти порівнюють гайдеггеріанську та марксистську думки в пошуках спільних рис і відмінностей між двома філософськими традиціями (Чжан Веньсі). Визначено внесок китайських філософів-марксистів у порівняльний аналіз китайської домодерної філософії (передусім, даосизму) та ідей М. Гайдеггера (Чжан Сянлун, На Вей, Чжун Хуа, Хань Чао, Хао Веньцзє, Фу Сунсюе). Автор визначає, що методологія досліджень фундаментальної онтології Гайдеггера у працях китайських філософів-марксистів формується переважно у парадигмі західних підходів або навіть ідей самого Гайдеггера та з використанням концептів домодерної китайської філософії.

В статті досліджено основні аспекти китаїзованого феноменологічного марксизму, що сформувався в результаті рецепції китайськими вченими ідей одного з найважливіших напрямів західної філософії ХХ ст. Проаналізовано феноменологічний метод виходу за межі бінарної опозиції традиційній філософії в контексті визначення сучасного смислу китаїзованого марксизму (Чжан Сянлун, Ду Сяочжень, Хуан Їнцюань, Лі Хуйбінь, Ні Лянкан, Ло Кетін, Ден Сяоман, Чжан Їбін, Хань Цінсян, Цзоу Шипен, У Мен, Ма Їнхуей). Особлива увага автором приділена використанню феноменологічної критики задля подолання наївності натуралізму в китаїзованому марксизмі (Лі Пен). Показано порівняльний аналіз історичного матеріалізму К. Маркса і генетичної феноменології Е. Гуссерля у працях китайських філософів-марксистів (Чжан Їбін, Ден Сяоман, Пань Цзяньтунь, Ян Ґен). Визначено важливий напрямок у пошуках теоретичного синтезу китаїзованого марксизму з окремими західними філософськими концептами – це поєднання    розумного перетворення світу К. Маркса і «життєвого світу» Е. Гуссерля (Ден Сяоман, Ван Дефен, Юй Уцзінь, Янь Менвей, Ден Боцзюнь, Тань Пейвень). Також вказано на трансформацію естетичної проблематики в китаїзованому феноменологічному марксизмі (Ден Сяоман). У статті визначені  деякі результати та тенденції розвитку китаїзованого феноменологічного марксизму, в якому виділено п’ять аспектів: 1) сучасний діалог між феноменологією і марксизмом; 2) порівняльне вивчення ідей К. Маркса і М. Гайдеггера; 3) внутрішній зв’язок ідей К. Маркса та Е. Гуссерля, а також можливість їхньої інтеграції; 4) Франкфуртська школа і феноменологія; 5) новітні тенденції у вивченні марксизму і феноменології. Відзначено, що ідеї феноменологічного марксизму були не тільки досить повно осмислені китайськими філософами-марксистами, а й інкорпоровані в китаїзований марксизм. Серед багатьох китайських філософів-маркистів домінує думка, що феноменологічний підхід може бути переорієнтований таким чином, щоб він відійшов від філософських рамок апріорного ідеалізму Е. Гуссерля та розвивався в матеріалістичному напрямку, доповнюючи певним чином матеріалістичну діалектику.

Поява праць С. Жижека китайською мовою збагатила наукову спільноту Китаю новим розумінням вивчення західного марксизму, хоча не всі китайські вчені вважають його «справжнім» марксистом. При цьому дослідження філософії С. Жижека в Китаї, як і раніше, перебувають у зародковому стані й здебільшого зосереджені на концепції ідеології. Таке становище багато в чому пояснюється складністю для сприйняття китайськими вченими лаканівського психоаналізу, що призводить і до деякої двозначності в аналізі внутрішніх логічних зв’язків між концепціями Ж. Лакана і С. Жижека, а також ключових понять теорії С. Жижека. Проте ці дослідження стають дедалі більш системними й здебільшого зосереджені на питаннях ідеології, психоаналізу, політології та філософії. Можна виокремити кілька підходів китайських науковців до вивчення філософії С. Жижека: 1) текстуальне прочитання, що передбачає перекладацьку та коментаторську роботу з акцентом на визначенні понять і поясненні інтерпретацій; 2) герменевтичний підхід, що фокусується на конкретному змісті теорії С. Жижека (поняття, характеристики, визначення, порівняльний аналіз із працями інших філософів); 3) теоретична характеристика, що зосереджена на визначенні джерел і взаємовідносин філософії С. Жижека з ідеями Г. Гегеля, К. Маркса, Ж. Лакана. Загалом праці С. Жижека в Китаї сприймаються двоїсто – від захоплення («блискучий інтерпретатор лаканівської психоаналітичної теорії», «постмарксистський теоретик») до глибокого скептицизму та навіть ворожості, що насамперед спричинено вкрай своєрідним трактуванням марксизму словенським філософом, а також його дискусійними висловлюваннями щодо китайської історії та традицій.

В статті розглянута історія та сучасний стан вивчення китайськими вченими ідей Франкфуртської школи на прикладах найхарактерніших наукових статей і монографій. Показано формування досліджень Франкфуртської школи в Китаї (1970-ті рр. – початок XXI ст.), теоретичні положення якої китайські вчені використовували не тільки як критичну теорію сучасного суспільства, а й для подальшого розвитку теорії китаїзованого марксизму. Відзначено, що на початку XXI ст. зріс інтерес китайських філософів до Франкфуртської школи, що можна побачити у відповідних історіях та оглядах західного марксизму (Юй Уцзінь, Чень, Сюемін, Ї Цзюньцін, Чжан Їбін, Чжоу Суймін, та ін.). До того ж проаналізовані більш вузько спрямовані праці, в яких досліджуються ті чи інші концепції цього напряму марксистської думки (Ван Фенцай, Фу Юнцзюнь, Ван Сяошен, Є Сяолу, Чень Шибу). Значну увагу приділено визначенню інтерпретацій китайських вчених концепцій провідних представників Франкфуртської школи – «Діалектика Просвітництва» та «Критична теорія» М. Горкгаймера (Чень Бейцзє, Бао Ґуйцінь, Бао Ґосян, Ху Сюймін, Чень Сюемін, Ян Хайфен, У Юцзюнь, Ван Фенцай, Фан Цзінган, Хуан Сяохань);  «індустрія культури» та ідея про нетотожність Т. Адорно (Сє Юнкан, Чжао Юн, Коу Яо, Чжан Веньсі, Ван Фушен); соціально-критична теорія та теорія відчуження Г. Маркузе (Ши Веньсюе, Цзян Чжунму, Чжу Чуньянь, Ван Шоучан, Оу Літун, Чень Сюемін, Вей Хунцзюань); теорія соціальної критики, теорія відчуження і теорія особистості Е. Фромма (Тянь Сіньюань, Чень Айхуа, Сунь Чже, Лі Сінь, Хань Веньянь, Лю Лідань, Сє Хуей); теорія взаємодії Ю. Габермаса (Чень Сюемін, Хуан Чжифан, Бай Юнсюе, Сюй Ліцзюань, Хань Мяо). Доведено, що найбільша увага в працях китайських філософів приділяється критиці Франкфуртською школою поп-культури, ідеології, інструментальної раціональності, а також проблемам науки й технологій, відчуження, естетики, психоаналізу тощо. Здійснено огляд напрямів досліджень Франкфуртської школи в Китаї – гуманітарні питання (Чень Чженьмін, Цзінь Юй, Жун Цзянь, Лі Чжуншан, Чжан Фен’ян, Чень Чженьмін), соціально-критична теорія (Сюй Чунвень, Чень Чженьмін, Лі Чаоцзун, Чжан Їбін, Ху Дапін, Чжао Мінь, Юе Хайюнь, Чень Їсінь, Цао Вейдун, Ян Хайфен, Фен Цзиї, Сі Ґе), критика культури (Чень Чженьмін, Ду Цзюнь, Цзі Цзін’янь), розуміння сучасності (Фен Цзиї, Сі Ґе).

У статті розглянуті історія та сучасний стан вивчення китайськими вченими ідей угорського філософа-марксиста Дьйордя Лукача на прикладах найхарактерніших наукових статей і монографій. Відзначено, що китайські дослідники філософії Д. Лукача пройшли складний шлях – від перекладу окремих есе до масштабного перекладу і вивчення його фундаментальних праць, від політичної критики партійності до практичної і теоретичної інтерпретації його ідей. Насамперед показано, що в 1950-ті– 1990-ті рр. філософія Д. Лукача була втягнута в політичні дискусії в КНР, а китайські дослідження угорського марксиста по суті повторювали радянську критику. Наприкінці 1970-х–1980-х рр. активізувались дискусії серед китайських філософів щодо ідейної приналежності Д. Лукача (Сюй Чунвень, Ду Чжанчжи, Чжан Їсін, Сунь Бокуй). Головна увага в роботі зосереджена на основних напрямах вивчення філософії Д. Лукача в роботах китайських філософів у 1990-ті–2000-ті рр., які стосуються теорії уречевлення (Сюй Чунвень, Чжан Сіпін, Сунь Цюаньшеном, Ню Хунмей, Є Яньцзюня, Лян Хуея, Лі Цинцзюнь, Лян Хуей, Ху Сюймін, Хань Цюхун, Ду Чжанчжи), ідеї тотальності (Сюй Чунвень, Ян Ушуань, Чжан Канчжи, Ду Чжанчжи, Цзян Бінь), класової свідомості (Чжан Їбін, Ло Силян), ортодоксального марксизму (Ю Хао, Лі Жун), праці «Історія та класова свідомість» (Ду Чжанчжи, Сунь Бокуй, Гу Їси, Чжан Лян, Чжан Качжи, Гао Мінь), порівняльного аналізу (Пан Їпін, Хань Лісінь, Ло Силян). Насамкінець у статті дається характеристика та оцінка вивчення філософії Д. Лукача в Китаї. Показано, що китайські наукові дослідження Д. Лукача стали більш спеціалізованими та сконцентрованими на конкретних проблемах, поступово відбувся відхід від традиційного уявлення про Д. Лукача як про суто марксистського філософа. При цьому відзначено, що до сьогодні китайські філософи суттєво відстають від своїх західних колег у питанні вивчення ідей Д. Лукача й це насамперед стосується необхідного розмаїття теоретичних і методологічних підходів.

В роботі розглянута рецепція політичної філософії італійського марксиста Антоніо Ґрамші китайськими вченими. Показано, що протягом 1950-і – 1990-і рр. відбувалося формування сприйняття філософії А. Ґрамші в Китаї в контексті вивчення західного марксизму. Відзначено, що в другій половині 1980-х та в 1990-х рр. китайські філософи розпочали більш глибоке вивчення західного марксизму загалом і до теоретичної спадщини А. Ґрамші зокрема, й почалося формування ґрамшіанських досліджень у Китаї. В центрі уваги яких опинилася практична філософія італійського марксиста, а його концепції громадянського суспільства, культурної гегемонії та інші ідеї стали предметом обговорення в галузі філософії, політології, літературознавства, партійного будівництва та ін. Показано, що перший серйозний внесок у критичне вивчення спадщини італійського філософа було зроблено Сюй Чунвенєм, а завдяки роботам Юй Уцзіня в широкий оборот серед китайських марксистських філософів були введені такі ґрамшіанські терміни, як «культурна гегемонія», «громадянське суспільство» та «органічний інтелектуал». Визначені суттєві зміни у вивченні філософії А. Ґрамші у Китаї, які відбулися на початку XXI ст., що було, насамперед, обумовлено появою нових перекладів китайською мовою праць італійського філософа. Також в цей час сформувалися й головні напрямки ґрамшіанських досліджень в Китаї – проблема ідейної приналежності А. Ґрамші (Пань Сіхуа, Бао Ї, Хе Пін, Ван Фенцай), теорія гегемонії (Тянь Шиган, Чжань Цзян, Пен Гуйбін, Сунь Цзін, Лян Шуфа, Чжоу Фань, Ху Айлін, Ян Хайфен, Кан Сяогуан, Лю Шилінь, Ван Цзінь, Хе Лей, Чжоу Сінцзе, Пань Сіхуа, Сунь Мінь, Є Хуейчжень), теорія громадянського суспільства (Лі Дяньлай, Ян Пін, Ян Женьчжун, Шань Тіпін), теорія інтелектуалів (Ян Хайфен, Ґо Мейні, Ху Айлін, Пань Сіхуа, Юй Їфань). Підкреслено, що теорія гегемонії А. Ґрамші у поєднанні з ідеями структуралізму, постструктуралізму, орієнталізму, фемінізму та інших напрямів думки вплинула на формування теорії літератури в Китаї. Вивчені різнобічні роботи у різних наукових дисциплінах, які представляють сучасні ґрамшіанські дослідження в Китаї.

У статті досліджена оновлена офіційна ідеологія КПК у формі «Ідеї Сі Цзіньпіна про соціалізм з китайською специфікою в нову епоху». На основі аналізу офіційних документів КПК проаналізовано формування ідей Сі Цзіньпіна, а також їх теоретичний зміст та практичне значення. Відзначено, що поява ідей Сі Цзіньпіна була викликана необхідністю нового ідеологічного консенсусу для подолання кризових явищ у КПК та соціально-економічному розвитку КНР. Детально проаналізована центральна концепція оновленої ідеології «китайська мрія», такі її складники, як відродження китайської нації, соціалістична духовна цивілізація, спільнота єдиної долі людства та геоекономічна ініціатива «Один пояс, один шлях». Відзначено, що «китайська мрія» спрямована на консолідацію китайського суспільства, на вираження ідеалів та цінностей усередині Китаю, на відновлення статусу Китаю як світового лідера. Показано, що ідеї Сі Цзіньпіна відродили у Китаї маоїзм на теоретичному та практичному рівнях шляхом посилення ролі ідеології у партійному керівництві та управлінні державою. Це було викликано необхідністю подальшої адаптації соціалізму з китайською специфікою до нових соціально-економічних та міжнародних умов, що в результаті призвело до повернення пріоритету політики над економікою та відновлення втрачених раніше позицій офіційної ідеології КПК у стилі Мао Цзедуна, але у разі збереження використання ідей домодерного Китаю, відроджених та трансформованих у новому політичному контексті. Розкриті основні положення «чотирьох усебічних підходів» як нового ідеологічного консенсусу КПК – усебічне будівництво сучасної соціалістичної держави, всебічне поглиблення реформ, всебічне управління країною відповідно до закону, всебічне дотримання суворої партійної дисципліни. Загалом «китайська мрія» та «чотири всебічні підходи», подібно до «потрійного представництва», «концепції наукового розвитку», «соціалістичного гармонійного суспільства», висловлюють поглиблення економічних реформ у поєднанні з консервативним політичним авторитаризмом. Отже, нова редакція офіційної ідеології у вигляді «ідеї Сі Цзіньпіна» спрямована на досягнення вищої якості та більш ефективного, справедливого та сталого розвитку; на поліпшення та розвиток соціалізму з китайською специфікою; на модернізацію системи державного управління; на більш систематичне, цілісне та узгоджене проведення реформ.

У роботі проаналізовано історію та сучасний стан вивчення філософії Славоя Жижека в Китаї, що здебільшого стосується його концепції ідеології, критики популярної культури та сучасного глобалізованого капіталізму. Показано, що початок наукових досліджень філософії С. Жижека в Китаї наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. був пов’язаний із науковими семінарами й першими перекладами китайською мовою праць словенського мислителя (Ван Фенчжень, Цзі Ґуанмао). Зазначено, що на сучасному етапі китайські вчені зосереджені на таких питаннях у вивченні праць С. Жижека: концепція ідеології; вплив ідей Г. Гегеля, К. Маркса, Ж. Лакана; літературно-мистецька теорія та естетична думка; критика сучасно- го капіталізму, науки та суспільства. Проаналізовано порівняльні дослідження задля визна- чення ідейних витоків концепції ідеології С. Жижека (Чжан Їбін, Чжан Сюцінь, Лю Шихен, Тан Чжендун, Ся Їн, Хань Чженьцзян, Мо Лей, Ван Юе, Кун Мін’ань, Тань Юн). Вивчення впливу пізньої лаканівської психоаналітичної теорії на формування філософії С. Жижека є важливим напрямом у працях Ваня Шухуея, Мена Сяньлі, Цуя Цзаньмея, Юаня Сяоюня. Показано аналіз формування жижеківської концепції суб’єкта з позицій психоаналізу в роботах Мо Лея, Ханя Чженьцзяна, Лю Сіньтіна, Куна Мін’аня, Ши Ліюаня. Окрему увагу приділено вивченню психоаналітичної літературно-мистецької теорії та естетичної думки С. Жижека у працях Юй Ці, Ченя Ціцзі, Ченя Сіхе, Ваня Чуаньфи, Лю Сіньтіна, Ху Цзіхуа, Ханя Чженьцзяна, Суня Бая, Яна Ханьсюя, Цена Шена, Наня Є. Визначено підходи до критики С. Жижеком сучасного капіталізму, науки та суспільства в роботах Чжана Ліцзюня, Чжана Цзяня, Юй Ці, Суня Лянцзє, Лю Мінміна, Ся Їньпіна, Сіня Хайфена, Лу Юйфена, Лю Юньшаня. Підкреслено, що, на думку багатьох китайських учених, філософія С. Жижека має велике теоретичне і практичне значення для розуміння сучасної соціальної реальності та переосмислення ідеологічної теорії.

У статті розглянуто історію та сучасний стан вивчення китайськими вченими ідей Франкфуртської школи на прикладах найхарактерніших наукових статей і монографій. Показано формування досліджень Франкфуртської школи в Китаї (1970-ті рр. – початок XXI ст.), теоретичні положення якої китайські вчені використовували не тільки як критичну теорію сучасного суспільства, а й для подальшого розвитку теорії китаїзованого марксизму. Зазначено, що на початку XXI ст. зріс інтерес китайських філософів до Франкфуртської школи, що можна побачити у відповідних історіях та оглядах західного марксизму (Юй Уцзінь, Чень, Сюемін, Ї Цзюньцін, Чжан Їбін, Чжоу Суймін та інші автори). До того ж проаналізовано більш вузькоспрямовані праці, у яких досліджуються ті чи інші концепції цього напряму марксистської думки (Ван Фенцай, Фу Юнцзюнь, Ван Сяошен, Є Сяолу, Чень Шибу). Значну увагу приділено визначенню інтерпретацій китайськими вченими концепцій провідних представників  Франкфуртської  школи: «Діалектики Просвітництва» та «Критичної теорії» М. Горкгаймера (Чень Бейцзє, Бао Ґуйцінь, Бао Ґосян, Ху Сюймін, Чень Сюемін, Ян Хайфен, У Юцзюнь, Ван Фенцай, Фан Цзінган, Хуан Сяохань); «індустрії культури» та ідеї про нетотожність Т. Адорно (Сє Юнкан, Чжао Юн, Коу Яо, Чжан Веньсі, Ван Фушен); соціально-критичної теорії та теорії відчуженняГ. Маркузе (Ши Веньсюе, Цзян Чжунму, Чжу Чуньянь, Ван Шоучан, Оу Літун, Чень Сюемін, Вей Хунцзюань); теорії соціальної критики, теорії відчуження та теорії особистості Е. Фромма(Тянь Сіньюань, Чень Айхуа, Сунь Чже, Лі Сінь, Хань Веньянь, Лю Лідань, Сє Хуей); теорії взаємодії Ю. Габермаса (Чень Сюемін, Хуан Чжифан, Бай Юнсюе, Сюй Ліцзюань, Хань Мяо). Доведено, що найбільша увага у працях китайських філософів при-діляється критиці Франкфуртською школою попкультури, ідеології, інструментальної раціональності, а також проблемам науки й технологій, відчуження, естетики, психоаналізу тощо. Здійснено огляд напрямів досліджень Франкфуртської школи в Китаї, зокрема: гуманітарних питань (Чень Чженьмін, Цзінь Юй, Жун Цзянь, Лі Чжун-шан, Чжан Фен’ян, Чень Чженьмін), соціально-критичної теорії (Сюй Чунвень, Чень Чженьмін, Лі Чаоцзун, Чжан Їбін, Ху Дапін, Чжао Мінь, Юе Хайюнь, Чень Їсінь, Цао Вейдун, Ян Хайфен, Фен Цзиї, Сі Ґе), критики культури (Чень Чженьмін, Ду Цзюнь, Цзі Цзін’янь), розуміння сучасності (Фен Цзиї, Сі Ґе).

У статті розглянуті історія та сучасний стан вивчення китайськими вченими ідей угорського філософа-марксиста Дьйордя Лукача на прикладах найхарактерніших наукових статей і монографій. Відзначено, що китайські дослідники філософії Д. Лукача пройшли складний шлях – від перекладу окремих есе до масштабного перекладу і вивчення його фундаментальних праць, від політичної критики партійності до практичної і теоретичної інтерпретації його ідей. Насамперед показано, що в 1950-ті– 1990-ті рр. філософія Д. Лукача була втягнута в політичні дискусії в КНР, а китайські дослідження угорського марксиста по суті повторювали радянську критику. Наприкінці 1970-х–1980-х рр. активізувались дискусії серед китайських філософів щодо ідейної приналежності Д. Лукача (Сюй Чунвень, Ду Чжанчжи, Чжан Їсін, Сунь Бокуй). Головна увага в роботі зосереджена на основних напрямах вивчення філософії Д. Лукача в роботах китайських філософів у 1990-ті–2000-ті рр., які стосуються теорії уречевлення (Сюй Чунвень, Чжан Сіпін, Сунь Цюаньшеном, Ню Хунмей, Є Яньцзюня, Лян Хуея, Лі Цинцзюнь, Лян Хуей, Ху Сюймін, Хань Цюхун, Ду Чжанчжи), ідеї тотальності (Сюй Чунвень, Ян Ушуань, Чжан Канчжи, Ду Чжанчжи, Цзян Бінь), класової свідомості (Чжан Їбін, Ло Силян), ортодоксального марксизму (Ю Хао, Лі Жун), праці «Історія та класова свідомість» (Ду Чжанчжи, Сунь Бокуй, Гу Їси, Чжан Лян, Чжан Качжи, Гао Мінь), порівняльного аналізу (Пан Їпін, Хань Лісінь, Ло Силян). Насамкінець у статті дається характеристика та оцінка вивчення філософії Д. Лукача в Китаї. Показано, що китайські наукові дослідження Д. Лукача стали більш спеціалізованими та сконцентрованими на конкретних проблемах, поступово відбувся відхід від традиційного уявлення про Д. Лукача як про суто марксистського філософа. При цьому відзначено, що до сьогодні китайські філософи суттєво відстають від своїх західних колег у питанні вивчення ідей Д. Лукача й це насамперед стосується необхідного розмаїття теоретичних і методологічних підходів.

У  роботі  розглянута  рецепція  політичної  філософії  італійського  марксиста  Антоніо Ґрамші китайськими вченими. Показано, що протягом 1950-х – 1990-х рр. відбувалося формування сприйняття філософії А. Ґрамші в Китаї в контексті вивчення західного марксизму. Зазначено,  що  в  другій  половині  1980-х  та  в  1990-х рр.  китайські  філософи  розпочали більш глибоке вивчення західного марксизму загалом і теоретичної спадщини А. Ґрамші зокрема й почалося формування ґрамшіанських досліджень у Китаї, у центрі уваги яких опинилася практична філософія італійського марксиста, а його концепції громадянського суспільства, культурної гегемонії та інші ідеї стали предметом обговорення в галузі філософії, політології, літературознавства, партійного будівництва тощо. Показано, що перший серйозний внесок у критичне вивчення спадщини італійського філософа було зроблено Сюй Чунвенем, а завдяки роботам Юй Уцзіня в широкий обіг серед китайських марксистських філософів були введені такі ґрамшіанські терміни, як “культурна гегемонія”, “громадянське суспільство” та “органічний інтелектуал”. Визначено суттєві зміни у вивченні філософії А. Ґрамші в Китаї, які відбулися на початку XXI ст., що було насамперед обумовлено появою нових перекладів китайською мовою праць італійського філософа. Також у цей час сформувалися й головні напрямки ґрамшіанських досліджень у Китаї: проблема ідейної належності А. Ґрамші (Пань Сіхуа, Бао Ї, Хе Пін, Ван Фенцай), теорія гегемонії (Тянь Ши-ган,  Чжань Цзян,  Пен Гуйбін,  Сунь Цзін,  Лян Шуфа,  Чжоу Фань,  Ху Айлін,  Ян Хайфен, Кан Сяогуан, Лю Шилінь, Ван Цзінь, Хе Лей, Чжоу Сінцзе, Пань Сіхуа, Сунь Мінь, Є Хуей-чжень), теорія  громадянського  суспільства (Лі Дяньлай, Ян Пін, Ян Женьчжун, Шань Ті-пін), теорія  інтелектуалів (Ян Хайфен, Ґо Мейні, Ху Айлін, Пань Сіхуа, Юй Їфань). Під-креслено, що теорія гегемонії А. Ґрамші в поєднанні з ідеями структуралізму, постструктуралізму, орієнталізму, фемінізму та інших напрямів думки вплинула на формування теорії літератури в Китаї. Вивчено різнобічні роботи в різних наукових дисциплінах, які представляють сучасні ґрамшіанські дослідження в Китаї.

У статті розглянуто розширення діалектичного матеріалізму у філософії видатного китайського мислителя ХХ століття Фен Ці (1915–1995), що знайшло відображення у його епістемологічній та метафізичній теорії мудрості, методологічному трактуванні діалектичної логіки, моральній теорії свободи людини. Показано, що в теорії мудрості Фен Ці намагається узгодити епістемологію, онтологію, логіку, етику та естетику, але при цьому він не спирається на ідеї, сформовані в філософських дискусіях ХХ ст. щодо різних питань епістемології. “Мудрість” Фен Ці ідентифікує з “метафізикою”, під якою він розуміє осягнення dao і передачу його як абсолютного та аподиктичного принципу, що керує реальністю і людським існуванням в цілому. Відзначено, що для Фен Ці перехід від знання до мудрості стає можливим не шляхом поетапного логічного аналізу знання, а завдяки раптовому просвітленню (“інтелектуальна інтуїція”). Концепція свободи перебуває в центрі ідеалу сучасної людини в філософії Фен Ці, а для того щоб стати вільним потрібно діяти усвідомлено, добровільно, природно, по-своєму. Фен Ці в своїй філософській системі поєднав ідеї конфуціанства, даосизму, кантіанства і гегельянства. Найбільш важливою рисою філософії Фен Ці є пошук шляху між релятивізмом і догматизмом, що найбільш повно відбилося в його діалектичній логіці, теорії мудрості та моральній теорії свободи людини.

У статті описується інституційний аспект створення національної школи китаєзнавства в Україні, який визначається як науково-освітній і триває дотепер. У цей період були закладені основи викладання і вивчення китайської мови в низці українських університетів. Основними аспектами досліджень є текстова лінгвістика, теоретичні проблеми лінгвістики, лексична семантика, жанрові і стилістичні аспекти перекладу, порівняльна і контрастивна лінгвістика, історія літератури, польова та корпусна лінгвістика (укладання словників). У деяких освітніх установах були створені Інститути та Класи Конфуція. Прогрес у розвитку китаєзнавства став можливий завдяки таким науковим центрам, як Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Національний університет “Києво-Могилянська академія”. Також важливу роль у цьому процесі відіграє Українська асоціація китаєзнавців, спадкоємиця Українського відділення Всесоюзної асоціації китаєзнавців. У роботі проаналізовано значні наукові досягнення українських китаєзнавців у таких напрямках, як історія (Л. Лещенко, В. Седнєв, C. Нікішенко, В. Кіктенко, В. Гамянін, В. Урусов, І. Кіпцар, М. Карпенко, М. Таран, В. Смоліна, С. Кошовий), мовознавство (І. Чирко, Г. Карпенко, С. Колодко, Т. Демчук, В. Малицька, О. Шевченко, Є. Гобова, О. Тихонова, І. Костанда, Н. Коломієць, О. Козоріз, Б. Нечипоренко, А. Остапчук, Л. Пойнар, М. Андрієць, О. Трубіцина, Ю. Любимова, О. Нестеренко, Н. Руда, С. Цимбал, К. Геворгян, А. Смирнова, С. Бочарова, М. Панасенко, О. Донцова, В. Сорочан, О. Рудік, О. Мельникова, Д. Мерзлюк), літературознавство (Н. Ісаєва, Н. Кірносова, Н. Черниш, Я. Шекера, Є. Мурашевич, О. Воробей, А. Акімова, Д. Підмогильна, Н. Нікоряк, В. Гамянін, В. Урусов, Є. Гобова, І. Костанда, А. Кучинська, Д. Мерзлюк, Ю. Панасюк, М. Савченко, О. Самара та ін.), філософія (А. Усик, О. Бойченко, В. Михайлов, В. Кіктенко, В. Беля, Ю. Бутко, Г. Гіоргадзе, І. Родичева, А. Стрелкова), політичні науки (С. Федоренко, О. Шевчук, М. Гримська, П. Ленський, П. Білак, І. Вишневська-Черкас, С. Бут, М. Кононенко), економіка (В. Величко, О. Олійник, М. Алексієнко, В. Голод, З. Макогін, О. Хоменко, Л. Шевчук), педагогіка (О. Шпарик, О. Малишева, О. Попова), музейна справа (Г. Біленко, В. Гамянін, М. Логвин, О. Новікова, В. Юнда, О. Вазілов, Т. Литовко, Т. Олейнікова).

The article discusses the main provisions of Zhao Tingyang's political philosophy, which developed the "All-Under-Heaven" as a Chinese alternative to the modern world order. It is shown Zhao Tingyang's criticism of Western theories of international relations based on the concept of "national state". A particular attention is paid to the traditional Chinese understanding of the world order, which makes it possible to understand the origins of the formation of the modern theoretical model of international relations ("All-Under -Heaven"). It is determined that the main theoretical points of Zhao Tingyang's concept are aimed at solving global problems by combining modern conflicting ideological discourses. The proposed "All-Under-Heaven" is a model of world order in which the world will be presented as a whole, regardless of its constituent elements, aimed at developing global public interests and without the priorities of individual national states. The main components of the "All-Under-Heaven" concept are reflected in Zhao Tingyang's political philosophy (geographical concept, the mentality of all people, the ethical and political utopia) and the special place of the concept of "harmony" for a hypothetical transition in international relations from the Westphalian sovereignty to the "All-Under-Heaven system". This theoretical model is a deeply conservative, anti-Western political program that approves the ontology of coexistence, the need for cooperation and harmony, as well as the interconnection of all participants in the international order.

У статті розглядається історія розвитку феноменологічного руху в Китаї з 1920-х ро-ків й до сьогодення. Відзначено, що ідеї феноменології поступово проникли в Китай протягом 1920–1960-х років, проте до кінця 1970-х років переклади і дослідження класиків західної феноменології в Китаї були нечисленними і безсистемними. З кінця 1970-х й до середини 1980-х років відбулося повноцінне поширення феноменології в Китаї. Далі з кінця 1980-х й до середині 1990-х років був розпочатий переклад китайською мовою фундаментальних феноменологічних праць Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, М. Шелера. Згодом, із середини 1990-х років й по теперішній час, ця перекладацька робота вийшла на системний рівень, що позитивно вплинуло на розвиток феноменології в Китаї. На сьогодні феноменологія в Китаї перебуває в основному на стадії сприйняття цього напрямку західної думки і формування власних феноменологічних досліджень, у яких виділяють три течії 1) актуальність феноменології для конфуціанства і буддизму, 2) феноменологія в історичному контексті, 3) діалог між феноменологією та аналітичною філософією. Все це демонструє успішну інтеграцію до світової науки китайських філософів, які до того ж формують власний погляд на розуміння структури свідомості людини.

У статті на основі лінгвістичних даних (етимологія слів та ієрогліфів, слововживання та тлумачення слів) досліджується ІНІЦІАТИВА “ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ” (“一带一路 (国家级 顶层合作倡议)”) як абстрактна та метафорична концепція. Визначено, що сьогоднішня ініціатива Китаю перетворює давній Шовковий шлях на міф, бо визначається його виключна належність саме до китайської цивілізації, що суперечить історичним фактам. ІНІЦІАТИВА “ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ” семантично поглинає в собі старий і новий Шовкові шляхи, що фактично є боротьбою із західним осмисленням минулого і поверненням до синоцентричної моделі сприйняття світу. У результаті проведеного дослідження стверджується, що ІНІЦІАТИВА “ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ” – це китайський спосіб мислення зі створення єдиного, оперізувального шляху, що одночасно міфологізує і глобалізує історичний Шовковий шлях для вирішення сучасних завдань модернізації та глобалізації Китаю.

У статті досліджується виявлений у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського не описаний раніше документ – свідоцтво про нагородження імператорським “Орденом Подвійного дракона”. В результаті проведеного аналізу вдалося встановити, що імператорський “Орден Подвійного дракона” третього ступеня другого класу (порядковий номер 970) було присвоєно 13 квітня 1898 року, а 14 червня 1898 року вручено капітану другого рангу Російського добровільного флоту В. Л. Громашевському (格羅瑪捨費斯齊, Géluómǎshěfèisīqí). Також у документі зазначено, що прохання до імператора про нагородження було подане великим князем Гуном, главою Яменя з управління справами країн Дайцінської імперії. Зазначено, що офіцер В. Л. Громашевський нагороджується за надану допомогу або благодійність. Скоріш за все, В. Л. Громашевський був одним із перших підданих Російської імперії, нагороджених “Орденом Подвійного дракона”. Василь Львович Громашевський (1856–?) – представник старого українського козацького роду, морський офіцер та помітний учасник українського національно-культурницького руху в Одесі початку XX ст.

TRUMAN Index is a quantitative and qualitative assessment of Ukraine's progress in bilateral relations with key foreign policy directions: the EU, the US, China and Russia. This quarterly journal tracks the changing dynamics of these four relationships. Every 6 month we also monitor the progress of Ukraine-NATO relations. Our analytical articles are written by specialists based on their own observations and on many discussions with domestic and foreign diplomats, opinion leaders and officials. TRUMAN Index monitors events in Ukraine's foreign relations with each of these countries and offers an analysis of the way that each of these partners has been interacting with Ukraine during the reported period. In addition to analyzing the quality of relations, every bilateral event is evaluated on a scale from-10 to +10. The total points for foreign policy in the given area is the sum of the values assigned to these bilaterally significant events during that quarter. The expert group takes BISS 1 methodology as its basis, which offers a clear scale for evaluating foreign policy events. Event evaluation scale: • Economic and political integration, the coming into force of agreements on deeper cooperation: 7-10 points. • The signing or ratification of an agreement – on cooperation, on trade, on tariffs, on integration, and so on – , the opening of credit lines and economic assistance: 4-6 points. • An official visit at the ministerial level or higher, especially related to key ministries: foreign affairs, internal affairs, defense, economy, and trade; negotiations over potential agreements, official visits at the highest level – president, PM – from both sides; high-level official telephone calls (primarily presidential): 1-3 points. • Positive statements from key politicians in these countries, from the MFA regarding foreign policy, in legislative resolutions: 1-2 points. • Official visits at the deputy minister level from non-key ministries, parliamentary delegations, exhibitions, business forums, national culture days, important diplomatic contacts and negotiations: 1 point. • Negative announcements from key politicians, from MFAs regarding foreign policy, in legislative resolutions: minus 1-2 points. • Delays in ratifying agreements, not being invited to events, failure of support to come from the international community: minus 2-4 points. • Violations of agreements or mutual commitments: minus 3 points. • Trade wars, anti-dumping investigations, boycotts of goods, embargoes, expulsions of diplomat, recalls of ambassadors: minus 4-6 points. • Provocations, severed diplomatic relations, military action: minus 7-10 points. The total points in a given foreign policy direction are divided by the number of events recorded during the quarter: this constitutes the TRUMAN Index. This approach minimizes the methodological risk that one partner will accumulate more points simply thanks to a large number of less significant events during a given quarter. A different quarter might result in lower points because of fewer, but more significant than average, events. TRUMAN Index serves to establish a balance between the quantity of events and the quality of the cooperation.

TRUMAN Index є кiлькiсною та якiсною оцiнкою прогресу України у двостороннiх вiдносинах за ключовими зовнiшньополiтичними напрямами – ЄС, США, Китай, Росiя. Щопiвроку вiдслiдковуємо й поступ України у вiдносинах iз НАТО. Журнал видається щоквартально, що дає змогу вiдстежити динамiку розвитку вiдносин. Аналiтичний матерiал пiдготовлено експертами на основi власних спостережень, а також численних бесiд iз вiтчизняними та зарубiжними дипломатами, лiдерами думок, офiцiйними особами. У TRUMAN Index представлено монiторинг подiй у зовнiшнiй полiтицi України за кожним iз напрямiв, а також аналiз пiдходiв країни-партнера (регiону, органiзацiї) щодо України за дослiджуваний перiод. Окрiм якiсного аналiзу, кожну подiю у двостороннiх вiдносинах оцiнено за шкалою вiд-10 до 10 балiв. Загальний бал зовнiшньополiтичного напряму – сума балiв подiй, що визначали взаємодiю впродовж звiтного перiоду. Експертна група бере за основу методологiю BISS 1 , який розробив чiтку шкалу оцiнювання подiй у зовнiшнiй полiтицi. Шкала оцiнки подiй: • Економiчна i полiтична iнтеграцiя, набрання чинностi угодами про поглиблення спiвпрацi – 7-10 балiв • Пiдписання / ратифiкацiя важливого договору (про спiвпрацю, торгiвлю, тарифи тощо, пiдписання договорiв про iнтеграцiю), надання кредиту та економiчної допомоги – 4-6 балiв • Офiцiйний вiзит рiвня мiнiстра (ключовi мiнiстри: закордонних справ, внутрiшнiх справ, оборони, економiки та фiнансiв), переговори про укладання договорiв, офiцiйний вiзит вищого рiвня (президент i прем'єр) з обох сторiн, телефоннi переговори вищого рiвня (передовсiм, мiж главами держав) – 1-3 бали • Позитивнi заяви ключових полiтикiв країни, МЗС щодо зовнiшньої полiтики, парламентськi резолюцiї – 1-2 бали • Офiцiйний вiзит рiвня заступника мiнiстра (i не ключових мiнiстрiв), парламентської делегацiї, виставки, бiзнес-форуми, днi нацiональних культур, важливi дипломатичнi контакти i переговори – 1 бал • Негативнi заяви ключових полiтикiв країни, МЗС щодо зовнiшньої полiтики, парламентськi резолюцiї – мiнус 1-2 бали • Затягування iз ратифiкацiєю договорiв, незапрошення на заходи, ненадання пiдтримки на мiжнародному рiвнi – мiнус 2-4 бали • Порушення договорiв, взаємних зобов'язань – мiнус 3 бали • Торговельнi вiйни, антидемпiнговi розслiдування, бойкот товарiв, ембарго, висилка дипломатiв, вiдкликання послiв – мiнус 4-6 балiв • Провокацiї, розрив дипломатичних вiдносин, вiйськовi дiї – мiнус 7-10 балiв. Загальний бал зовнiшньополiтичного напряму, роздiлений на кiлькiсть подiй у звiтному перiодi, – i становить TRUMAN Index. Такий пiдхiд дає змогу мiнiмiзувати методологiчний ризик, що певний зовнiшньополiтичний напрямок набере вищий бал через бiльшу кiлькiсть незначних подiй протягом одного звiтного перiоду. Водночас, iнший звiтний перiод може виявитися менш прикметним через кiлькiсть подiй, однак бiльш непересiчним, значущим з огляду на вагу подiй. TRUMAN Index слугує для збалансування кiлькостi подiй та якостi спiвпрацi. 1 BISS (Belarusian Institute for Strategic Studies / Бiлоруський iнститут стратегiчних дослiджень). Джерело: http://belinstitute.eu/ru/tags/индекс

У роботі розглянуто розвиток аналітичної філософії в Китаї, специфіку її дослідження та поширення у XX – на початку ХХІ століття. Запропонована уточнена та більш деталізована періодизація драматичної історії поширення, заборони та відновлення аналітичної філософії в Китаї: 1) західний науковий метод проти метафізики традиційної китайської філософії (1920–1940); 2) діалектичний матеріалізм проти аналітичної філософії: конкуренція західних ідей у Китаї (1950–1970); 3) повернення аналітичної філософії в Китай (1980 – по теперішній час). Спочатку китайські прибічники аналітичного напрямку спиралися на роботи Дж. Мура, Б. Рассела, А. Вайтхеда, У. Джеймса і Дж. Дьюї, чиї філософські системи сприймалися як сильна теоретична зброя в боротьбі з метафізикою. Китайські філософи не тільки вивчають західну аналітичну філософію, а й намагаються використовувати її методологію для дослідження і розвитку традиційної китайської філософії. Особливу увагу приділено внеску китайських вчених у вивчення широкого спектра теорій аналітичної фі- лософії, представлених у класичних роботах Ф. Фреге, Б. Рассела, Л. Вітгенштейна, пред- ставників “Віденського гуртка”, а також у більш сучасних дослідженнях представників цього напрямку – П. Стросона, М. Дамміта, У. Куайна, Х. Патнема, Д. Девідсона. Показано складний процес трансформації китайської філософії в зіткненні із західною культурою, що призвело до специфічного сприйняття наукових методів і раціонального духу аналітич- ної філософії. Відзначено, що аналітична філософія, як і раніше, не займає належного місця в сучасній китайській філософії, у якій більшою мірою досліджуються і використо- вуються ідеї німецького ідеалізму, сучасної континентальної філософії (Е.Гуссерль, М. Хайдеггер та ін.), постмодернізму (М. Фуко, Ж. Дерріда та ін.) та американського праг- матизму (Р. Рорті та ін.).

The main development in Ukraine-China relations over November 2017-February 2018 was deepening trade and economic cooperation as political dialog picked up. On December 5, 2017, Ukraine’s First Deputy Premier and Minister for Economic Development and Trade Stepan Kubiv and China’s Vice Premier Ma Kai presided over the third session of the Ukraine-China Intergovernmental Cooperation Commission, an important milestone in Ukraine-China relations. This meeting was to have taken place back in 2015, and so it marked an end to the period of uncertainty in bilateral relations and visibly demonstrated effective dialog at the highest levels. The decision to meet by the end of 2017 was made during a meeting at Davos between Presidents Petro Poroshenko and Xi Jinping back in January 2017.
Vice-Premier Ma’s visit to Ukraine was also important in terms of deeper constructive dialog between the two countries. At a meeting with VPM Ma, President Poroshenko assessed the results of the Commission’s third session as positive, confirming Ukraine’s interest in continuing involvement in China’s “One Belt, One Road” initiative, in relation to which Ukraine’s priority is to include Chinese technological possibilities and capital in the development of the country’s economy. During the meeting, Poroshenko handed over an invitation to President Xi to visit Ukraine. He noted the importance of China’s consistent position with regard to respecting the territorial integrity and sovereignty of Ukraine, and called on the Chinese government to continue to uphold the policy of not recognizing Russia’s temporary occupation of Ukrainian territory in Crimea.
During the reporting period, Ukraine-China international dialog continued, including on aerospace, the legal system, and fiscal policy. Various sub-commissions of the Intergovernmental Commission also met twice, and a series of informational events related to the implementation of bilateral agreements was held.
There has been a steady rise in announcements of successful signings and implementations of agreements in various branches of the economy.
One negative event was the ending of a 2012 general line of credit agreement between the China Development Bank and NAK Naftogaz Ukrainy worth US $3.656 billion. It was not used because of delays in getting approvals from Ukraine’s bureaucracy, which did not look especially good for Kyiv.
Cooperation in the humanitarian sphere was noted for a number of interesting happenings, including a series of events in honor of the Chinese Spring Festival and the opening of a symbolic sculptural composition in Kyiv called “Door to the Soul. Dialog between Taras Shevchenko and Du Fu,” from renowned Chinese sculptor Wu Weishan.

Головним підсумком розвитку українсько-китайських відносин у листопаді 2017 – лютому 2018 року стало подальше поглиблення торговельно-економічної співпраці на тлі активізації міждержавного політичного діалогу. 5 грудня 2017 року в Києві під головуванням Першого віце-прем’єр-міністра України, Міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва та Віце-прем’єра Держради КНР Ма Кая відбулося третє засідання Комісії зі співробітництва між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки. Воно стало важливою віхою сучасних взаємин України та КНР. Засідання, яке мало відбутися ще 2015-го, підбило певну риску під періодом невизначеності у двосторонніх відносинах та наочно продемонструвало ефективність політичного діалогу на найвищому рівні. Адже рішення про його проведення до кінця 2017-го було ухвалене під час зустрічі Президента України Петра Порошенка та Голови КНР Сі Цзіньпіна у січні 2017 року в швейцарському Давосі.
Візит в Україну Віце-прем’єра Держради КНР важливий і з огляду на поглиблення конструктивного міждержавного діалогу. Президент П. Порошенко під час зустрічі з паном Ма Каєм позитивно оцінив результати третього засідання українсько-китайської міжурядової Комісії. Він підтвердив зацікавленість України в реалізації китайської ініціативи «Один пояс, один шлях», у рамках якої пріоритетом є залучення технологічних можливостей та інвестицій Китаю в розвиток української економіки. Під час зустрічі П. Порошенко передав запрошення Голові КНР Сі Цзіньпіну відвідати Україну з візитом. Він звернув увагу на важливість послідовної позиції Китаю щодо поваги до територіальної цілісності та суверенітету України і закликав китайську владу й надалі дотримуватися політики невизнання тимчасової окупації Росією українського Криму.
Протягом зазначеного періоду тривав українсько-китайський міжвідомчий діалог, зокрема в космічній галузі, правовій сфері та в царині фіскальної політики. Відбулися два засідання різних підкомісій Комісії зі співробітництва між урядами України та КНР, низка інформаційних заходів з реалізації двосторонніх домовленостей.
Варто відзначити сталу тенденцію до збільшення повідомлень про успішне підписання та втілення угод у різних галузях економіки.
Негативним моментом стало завершення Банком розвитку КНР генеральної кредитної угоди 2012 року з НАК «Нафтогаз України» на суму $3,656 млрд. Її не реалізовано через затримку з отриманням погоджень від українських державних органів, що не свідчить на користь нашої влади.
Співпраця в гуманітарній галузі позначилася кількома цікавими подіями. Зокрема, низкою заходів з нагоди китайського «Свята весни» та відкриттям у Києві символічної скульптурної композиції «Ворота душі. Діалог Тараса Шевченка і Ду Фу» відомого скульптора У Вейшаня.

Political relations between Ukraine and China did not see much activity over July-October, simply continuing the trend established earlier in the year. After a chilly period in 2014-2015, relations picked up in summer of 2016. The main event at the beginning of 2017 was the meeting between Ukrainian President Petro Poroshenko and Chinese President Xi Jinping at Davos. During QII, a Ukrainian delegation led by Stepan Kubiv participated in a high-level forum under the One Belt, One Road project in Beijing. In QIII, the main event was a meeting between the Chinese and Ukrainian foreign ministers at the 72nd UNGA in New York.
Given Russia’s aggression against Ukraine, an important moment in Sino-Ukrainian relations was the clarification of China’s position regarding a UN peacekeeping mission in Donbas by the Chinese Ambassador in Kyiv Du Wei. The key words in Wei’s statement were “the deliberately incorrect presentation of official China’s position,” which effectively acknowledged that China’s position was being manipulated and distorted in Russia’s foreign ministry and its media.
China also awarded former Presidents Kravchuk, Kuchma and Yushchenko for supporting the implementation of China’s One Belt, One Road project in an attempt to get Kyiv more interested in this Chinese initiative and to engage Ukraine in such a large-scale project. So far, Ukraine’s involvement has remained at the level of declarations of intent.
One of the results of the January meeting between the two presidents was an agreement to hold the third session of the Intergovernment Commission on cooperation, which was supposed to have happened back in 2015. Its successful conclusion will have significant meaning for Sino-Ukrainian cooperation in all areas. The latest meetings of its sub-commission show that preparations for the intergovernment meeting are well underway. Over July-October, the sub-commission met three times, including one session to discuss technical military cooperation.
Over this quarter, there was a noticeable acceleration in interagency contacts at the central level between Ukraine and China, suggesting positive progress in bilateral efforts. Caution and distrust are slowly changing into mutual respect and a determination to make constructive moves. More and more, concrete projects are showing up in interagency communications, as well as specific plans and proposals for further areas of mutual interest.
Ukraine’s strategic partnership with China, which was announced back in President Kuchma’s time and followed up by agreements over 2011-2013, finally began to come to life this quarter, as cooperation in sensitive sectors picked up pace, including space and military technology, and contacts among enforcement agencies.
In the last four months, trade has begun to look like it is on a steady growth trajectory. Multiple business contacts, concrete commercial ventures and signed contracts demonstrate that the “pause” button has been turned back to “play” as both sides show growing interest in working together.
Contacts in the academic and scientific world continue to develop joint projects. More and more regional scientific institutions and research centers in both countries are becoming involved in these developments.
Cooperation in humanitarian areas continues to flourish. Both countries have shown a desire to increase two-way understanding of each other’s cultures and professional exchanges, including in education. China awarded the president of the Ukrainian Society of Sinologists, which is an acknowledgement that Ukraine’s civil society is also strengthening bilateral cooperation.
At the regional level, Sino-Ukrainian cooperation continued to grow at a strong pace during QIII. The main trend was a move from orientation visits to attempts to put together concrete commercial proposals, studying potential investment projects, and engaging specific companies in vetting investment projects

Полiтичнi вiдносини мiж Україною та КНР у липнi-жовтнi 2017-го не вирiзнялися особливою активнiстю, проте розвивалися в загальному трендi року. Пiсля помiтного охолодження в 2014-2015-му торiк влiтку взаємини пожвавилися. Головною подiєю на початку 2017-го була зустрiч Президента України Петра Порошенка з Головою КНР Сi Цзiньпiном у Давосi. У другому кварталi українська делегацiя на чолi зi Степаном Кубiвим взяла участь у форумi високого рiвня «Один пояс, один шлях» у Пекiнi. Чiльною ж подiєю третього кварталу стала зустрiч мiнiстрiв закордонних справ України та КНР у Нью-Йорку в межах 72-ої ГА ООН.
З огляду на агресiю Росiї проти України, важливою подiєю українсько-китайських вiдносин стало роз’яснення Послом Ду Веєм позицiї КНР щодо миротворчої мiсiї ООН на Донбасi. Особливої уваги вартi слова Посла про «зумисне неправильне розумiння офiцiйної китайської позицiї». Фактично вони є визнанням манiпуляцiй i перекручувань позицiї КНР з боку МЗС та ЗМI Росiї.
Нагородження вiдзнаками Китаю за сприяння в реалiзацiї iнiцiативи «Один пояс, один шлях» колишнiх президентiв України Л. Кравчука, Л. Кучми та В. Ющенка свiдчить про подальшi зусилля Пекiна привернути увагу Києва до китайської iнiцiативи, залучити Україну до масштабного проекту, участь у якому з нашого боку поки зводиться до декларацiй про намiри.
Як вiдомо, одним з результатiв сiчневої зустрiчi лiдерiв України та КНР у Давосi стала домовленiсть про Третє засiдання Мiжурядової Комiсiї зi спiвпрацi, яке мало вiдбутися ще в 2015-му. Його успiшне проведення має неабияке значення для подальшої українсько- китайської спiвпрацi в усiх царинах. А черговi засiдання пiдкомiсiй свiдчать про активну пiдготовку до мiжурядового засiдання. У липнi- жовтнi вiдбулися три засiдання пiдкомiсiй, у тiм числi з питань вiйськово-технiчної спiвпрацi.
Протягом зазначеного перiоду була помiтна тенденцiя до подальшого пожвавлення мiжвiдомчих контактiв центральних органiв виконавчої влади України та Китаю. Активiзацiя такого дiалогу свiдчить про позитивнi зрушення в двостороннiй спiвпрацi. Упередженiсть i недовiру поступово змiнюють взаємна повага й нацiленiсть на конструктивнi рiшення. У повiдомленнях про мiжвiдомчi контакти дедалi бiльше конкретних проектiв, напрямкiв спiвпрацi, планiв.
Вiдносини стратегiчного партнерства мiж Україною та Китаєм, якi було задекларовано пiд час президентства Кучми й закрiплено вiдповiдними угодами 2011-2013 рокiв, у липнi-жовтнi почали вiдновлюватися i змiцнюватись. Про це свiдчить пожвавлення двосторонньої взаємодiї в чутливих галузях, таких як космос, вiйськово-технiчна спiвпраця, контакти мiж силовими структурами.
В останнi чотири мiсяцi торговельно-економiчнi зв’язки набули ознак сталого розвитку. Численнi контакти дiлових кiл, обговорення конкретних проектiв, пiдписання угод – все це свiдчить, що пауза у вiдносинах минула, а взаємний потяг до спiвпрацi посилюється.
Науковi контакти й спiльнi проекти залишаються важливою складовою спiвпрацi. До цiєї дiяльностi долучається дедалi бiльше регiональних наукових установ i дослiдницьких центрiв України та Китаю.
Зберiгає поступ i гуманiтарна спiвпраця. Обидвi країни демонструють прагнення поглиблювати взаємне проникнення культур, обмiн фахiвцями, в тiм числi в галузi освiти. Китайська сторона вiдзначила нагородою президента Української асоцiацiї китаєзнавцiв, що є свiдченням визнання досягнень нашого громадянського суспiльства у змiцненнi двосторонньої спiвпрацi.
Рiвень українсько-китайської взаємодiї на рiвнi регiонiв продовж липня-жовтня теж був досить високий. Головна тенденцiя – перехiд вiд ознайомчих поїздок до спроб опрацювання конкретних економiчних проектiв, вивчення можливостей iнвестицiйної спiвпрацi, залучення конкретних компанiй до обговорення iнвестпроектiв.

SUMMARY In QII of 2017, Ukrainian-Chinese relations continued to expand as mutual trust grew, and political interactions and economic cooperation increased. The situation was best phrased by the Chinese Ambassador to Ukraine, Du Wei, who said at the presentation of a special issue of Ukraine-China magazine on the 25th anniversary since diplomatic relations were established between the two countries: " The cold winter is over and now we welcome the lively spring. On the cover of this special issue is a photograph of the visit of our Heads of State in Davos, which shows the direction for future development of relations between Ukraine and China. " Over April–June 2017, the political sphere was marked by three key events, different in their levels but decisive in their substance. On April 24, Ukraine's First Lady, Maryna Poroshenko, opened the Week of Ukrainian-Chinese Cultural Exchange at Ukraine House, as part of the One Belt, One Road (OBOR) initiative. This event became significant politically and demonstrated the growing cooperation between the two countries. During the week of April Road project would foster increased trade among all the partner countries, enliven bilateral investment, and increase comprehensive and sustainable economic growth. That a top Ukrainian official participated in this event is a real step forward for Sino-Ukrainian relations. However, expert circles had expected the signing of a document joining Ukraine to China's ambitious One Belt, One Road initiative in Beijing, something the Chinese side had also anticipated, according to unofficial sources. But it did not happen. And so, despite declarations about the " irreplaceability " of Ukraine on the New Silk Road, the country remains outside the political One Belt, One Road club and still has no connections with the related Chinese Fund and the Asia Infrastructure Investment Bank (AIIB). On May 30, the current situation and prospects for Ukrainian-Chinese relations were discussed at the One Belt, One Road Strategic Partnership Forum dedicated to the 25th anniversary of diplomatic relations between Ukraine and China, problem areas were analyzed, and a number of propositions were developed for how to strengthen this strategic partnership. The central themes of the Forum included strategic partnership, the Chinese Dream and Ukraine's European choice, the prospects for Ukraine's participation in China's geostrategic initiative, and Sino-Ukrainian relations in a global context. National Security Council Deputy Secretary Oleksandr Lytvynenko and the Chinese Embassy's Chief Political Officer Zhang Yi presented reports on political interactions between the two countries. In the economic arena, QII of 2017 saw a growing number of contacts at various levels to discuss cooperation in the power industry, transportation, farming, processing, and specific infrastructure projects. On April 26, Ukrainian PM Groisman met with the Chairman of the China National Complete Engineering Corporation (CCEC), Sun Bai. The two sides expressed readiness to actively cooperate on projects in the farming, power and infrastructure sectors. During the meeting, the head of the Chinese delegation noted that the agricultural sector was a priority area. The Chinese partners expressed specific interest in developing solar power, housing and infrastructure. Groisman welcomed a plan by the CCEC to invest in Ukraine and proposed setting up a joint working group to develop a step-by-step joint plan for each of these projects. Regional economic and trade ties continued to develop as well. A series of cultural and art events took place, including the Week of Ukrainian-Chinese Cultural Exchange as part of the One Belt, One Road initiative.

У другому кварталi 2017 року українсько-китайськi вiдносини набули подальшого розвитку у загальному трендi змiцнення взаємної довiри й посилення полiтичної взаємодiї та економiчного спiвробiтництва. Найкращою харак-теристикою цього процесу є висловлювання Надзвичайного та Повноважного Посла КНР в Українi пана Ду Вея пiд час презентацiї спецiального номеру журналу «Україна–Китай», присвяченого 25-рiччю встановлення дипломатич-них вiдносин мiж Україною та КНР: «Холодна зима вже минула, i зараз ми вiтаємо енергiйну весну. На обкладинцi спецiального випуску цього журналу зафiксована зустрiч глав наших держав у Давосi, що вказує напрям подаль-шому розвитку вiдносин мiж Україною та Китаєм». Квiтень – червень 2017 року у полiтичнiй площинi позначилися трьома важливими подiями, рiзними за рiвнем, про-те визначними за змiстом. 24 квiтня в столичному «Українському домi» перша ледi України Марина Порошенко вiдкрила Тиждень українсько-китайського культурного обмiну в рамках iнiцiативи «Один пояс, один шлях». Цей захiд набув полiтичного значення та став наочною демонстрацiєю активiзацiї українсько-китайської спiвпрацi. 24-30 квiтня у рамках Тижня вiдбулися Українсько-китайський торговельно-економiчний форум, Форум спiвробiт-ництва в сферi традицiйної китайської медицини, Установчi збори Спiлки мiст Шовкового шляху, Перший молодiж-ний форум мiж Україною та Китаєм «Один пояс, один шлях» та iншi культурно-мистецькi заходи. 14 травня Перший вiце-прем'єр-мiнiстр України – Мiнiстр економiчного розвитку i торгiвлi України Степан Кубiв взяв участь у Дiалозi високого рiвня Форуму мiжнародного спiвробiтництва «Один пояс, один шлях», який прохо-див у Пекiнi. У своєму виступi Степан Кубiв пiдкреслив, що участь України у проектi «Один пояс i шлях» сприяти-ме зростанню торгiвлi з усiма країнами-партнерами, активiзацiї двостороннього iнвестування, комплексному та сталому розвитку економiк. Факт участi українського високопосадовця у цьому заходi є важливим кроком вперед для українсько-китайської спiвпрацi. Проте, слiд зазначити, що експертне середовище очiкувало вiд цього вiзиту до Пекiну пiдписання документу про приєднання України до стратегiчної iнiцiативи КНР «Один пояс, один шлях». За неофiцiйною iнформацiєю, такi ж сподiвання мала й китайська сторона. Але цього не вiдбулося. Отже, попри оголошенi декларацiї про «незамiннiсть» нашої держави на Новому Шовковому шляху, Україна поки що залишаєть-ся осторонь полiтичного клубу країн «Одного поясу, одного шляху» та не має стосункiв iз вiдповiдним державним Фондом КНР та Азiйським банком iнфраструктурних iнвестицiй. Обговорення поточного стану та перспектив подальшого розвитку українсько-китайських вiдносин, аналiз про-блемних питань та розробка пропозицiй щодо змiцнення вiдносин стратегiчного партнерства мiж нашими краї-нами вiдбулися 30 травня на Українсько-китайському форумi стратегiчного партнерства «Один пояс, один шлях», присвяченому 25-й рiчницi встановлення дипломатичних вiдносин мiж Україною та КНР. Центральними темами на Форумi стали: стратегiчне партнерство України та Китаю, «китайська мрiя» та європейський вибiр України, пер-спективи участi України в геостратегiчнiй iнiцiативi КНР «Один пояс, один шлях», українсько-китайськi вiдносини в сучасному глобальному контекстi. З доповiдями щодо полiтичної взаємодiї двох держав виступили заступник Се-кретаря Ради нацiональної безпеки i оборони України О.В. Литвиненко та керiвник полiтичного вiддiлу Посольства КНР в Українi Чжан I. В економiчнiй площинi другий квартал 2017 року позначився помiтним зростанням кiлькостi контактiв на рiзному рiвнi щодо обговорення спiвробiтництва в енергетицi, транспортнiй галузi, сiльському господарствi, переробцi, а також конкретних iнфраструктурних проектiв. Зокрема, 26 квiтня Прем'єр-мiнiстр України В. Гройсман зустрiвся iз Головою правлiння Китайської нацiональної iнженерної корпорацiї (CCEC) Сунь Баєм. Учасники зустрiчi заявили про готовнiсть активiзувати спiвпрацю над проектами в сферi сiльського господарства, енергетики та iнфраструк-тури. Пiд час зустрiчi глава китайської делегацiї повiдомив, що агросектор є предметом особливої уваги. Також китайськi партнери висловили зацiкавленiсть у проектах розвитку сонячної енергетики, житлового будiвництва та iнфраструктури. Володимир Гройсман привiтав плани китайської корпорацiї CCEC щодо iнвестування в Україну та запропонував створити спiльну робочу групу для напрацювання покрокового плану взаємодiї щодо кожного iз проектiв.

У статті досліджено зародження філософії науки і техніки в Китаї в 1920– 1949 роки під впливом логічного позитивізму, існування цієї галузі в 1949 – 1987 роки у формі марксистської діалектики природи та подальший розвиток на основі синтезу ідей класичної китайської філософії та західної філософії. Розкрито загальне значення праць Цзінь Юеліня та Хун Цяня для формування філософії науки в Китаї. Відзначено, що в КНР філософія науки, філософія техніки і філософія природи спочатку існували під назвою “діалектика природи”, а сьогодні це “філософія науки і техніки”, яка має предметні відмінності від оригінального напряму в західній науці. Філософія науки і техніки в Китаї вийшла за рамки марксистської філософії, бо поєднала в собі методологію західної філософії науки, соціології науки, історії науки, наукознавства, наукометрії, економіки, політології, гендерних досліджень та інших дисциплін. Показані головні напрямки філософії науки і техніки в Китаї – це 1) аналіз концепцій історизму, постісторизму, реалізму, антиреалізму, наукової раціональності; 2) вивчення розвитку конкретних наукових галузей – філософія соціальних наук, філософія фізики, філософія біології; 3) роботи в галузі когнітивної науки і пов’язаної з нею лінгвістичної філософії, філософії свідомості і когнітивної психології.

У статті розглянуто методологічні та дисциплінарні особливості формування західної науки про Китай у формі синології (Sinology, 漢學 / 汉学, hàn xué), китайських досліджень (Chinese Studies, 中國 學 / 中国 学, Zhōngguó xué), нової синології (New Sinology; 后 汉学 / 後 漢學, Hòu hànxué) та синологізму (Sinologism). Західна синологія від початку була сконцен- трована на розумінні китайського мислення та китайської цивілізації шляхом вивчення мови, літератури, історії та культури. До кінця XIX століття синологія була повністю тотожна китайській філології. У ХХ столітті синологія повноцінно увійшла в програми захід- них університетів і значно розширилась дисциплінарно шляхом використання методів інших суспільних наук. Після закінчення Другої світової війни на основі міждисциплінар- ного підходу регіональних досліджень було відкинуто панування класичної синології та за- початковано китайські дослідження. На початку ХХ століття на основі власних унікальних інтелектуальних традицій і виходячи з актуальних завдань державного будівництва того часу в Китаї була створена [китайська] національна наука, або [китайська] синологія (國學 / 国学, guóxué), головним завданням якої стало вивчення давньокитайської цивілізації. На початку ХХI століття з’явилася “нова синологія” – наукова дисципліна та інтелектуальний рух, спрямовані на формування критичного і цілісного розуміння Китаю та китаємовного світу в минулому і сьогоденні з метою виправлення недоліків класичної західної синології і повернення до її первісних підходів. Концепцією синологізму позначаються неявна ідеоло- гія у виробництві знань про Китай та в синології, система знань і практична теорія виробництва знань. Внутрішня логіка синологізму – це “культурне несвідоме”, яке призвело до повсюдного спотворення і неправильного уявлення у виробництві знань про Китай як на Заході, так і в Китаї. Історичний розвиток та різні форми синологізму розуміються як гло- бальний та багатовимірний інтелектуальний рух, який виник у результаті зусиль Заходу із залучення Китаю в західноорієнтований світ і систему знань. Синологія, китайські дослідження, сучасні китайські дослідження, нова синологія та синологізм не є глобальними і представлені у світі вкрай нерівномірно.

В статті розглянуто основні положення моральної метафізики Моу Цзунсаня як нового етапу розвитку сучасного неоконфуціанства. Показані критика західної логіки та епістемології й введення нових понять, які мають подолати недоліки філософії Канта. Відзначено, що Моу Цзунсань використовував поняття “інтелектуальна інтуїція” (智的直觉, zhì de zhíjué) для пояснення неоконфуціанського морального знання, яке реалізує первісну сутність і первісний розум. Доведено, що філософська система Моу Цзунсаня – це альтернатива західній духовності у вигляді конфуціанської традиції та поєднання конфуціанської моральної метафізики із західними теоретичними положеннями та поняттями.

В статті розглянуто конфуціанське шанування минулого, його прихильність до передачі традиції мудреців в історичному контексті й критику цих уявлень з боку представників руху “Четвертого травня” та сучасних китайських інтелектуалів, які  виступають за модернізацію Китаю в останні десятиліття шляхом ринкових реформ. Відзначено, що реформи в економіці призвели  до суттєвих змін в суспільно-політичному житті, що призвело до відродження конфуціанства в останні роки. Проаналізовано вплив філософії прагматизму Дж. Дьюї на формування світогляду Ху Ши, його розуміння традиції, науки і модернізації. Доводиться, що прагматичний конфуціанській підхід багато в певних підходах співпадає з американським прагматизмом, що не в останню чергу зумовило здійснення прогресивних змін у сучасному Китаї. З іншого ьоку відзначено, що американський прагматизм – це анти-дуалістична та егалітарна теорія, тоді як конфуціанство є універсалістська, елітарна та трансцендентно орієнтована на чесноти. Показано, що китайські філософи, які вважають конфуціанство позитивним аспектом розвитку китайської цивілізації, підходять прагматично до даного суспільно-політичного вчення.

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році стала формуватися в нашій країн власна школа китаєзнавства,
яке на сьогодні вже має важливі успіхи та досягнення. Сьогодні важливу роль у розвитку українського китаєзнавства відіграють Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київський національний лінгвістичний університет, Київський міжнародний університет, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Краматорський економіко-гуманітарний університет, Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Університет “Україна”, Інститути Конфуція та громадське об’єднання “Українська асоціація китаєзнавства”. Українські вчені зосереджені на вивченні, насамперед, китайської мови
та літератури, проте є певна кількість праць з історії, філософії, економіки та зовнішньої політики Китаю.

Доповідь присвячено особливостям геополітичного зростання та сучасно- го економічного розвитку Китаю. Показано, що сучасні геоекономічні дії Китаю (торгівля, інвестиції, санкції, надання допомоги, грошово-кредитна політика та інфраструктурні проекти) спрямовані на те, щоб стати гло- бальним центром широкої економічної та геополітичної системи. На кон- кретних прикладах досліджено особливості застосування Китаєм геоеко- номічних інструментів щодо США, ЄС, Євразії, Південно-Східної та Південної Азії, Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та Кариб- ського басейну. Особливу увагу в доповіді приділено стану та перспекти- вам українсько-китайських відносин.

В статті відображено складний процес формування уявлень про минуле в традиційному та сучасному Китаї. Відзначено, що створення нової китайської історіографії відбулося під потучжним впливом західної науки, в результаті чого виникла школа критики традиційної історіографії Китаю (yígǔpài). Проаналізовано концептуальний вплив марксизму на формування історичної науки в КНР в 1950 – 1970 роки, критичне переосмислення китайськими вченими у 1980 – 2000 роки місця Китаю у всесвітній історії та вивчення ними історії у глобальному вимірі на сучасному етапі.  Методологія сучасного варіанту китайської всесвітньої історії ґрунтується на змішуванні історичного матеріалізму і західних теорій всесвітньої історії, а також широкого використання порівняльного підходу до аналізу довгострокових і транс-регіональних тенденцій історичного розвитку. Показано, що сучасна китайська історична наука в значній мірі є націоналістичною, модерністською і традиціоналістичною.