Леся Українка

Розглянуто формальні віршознавчі особливості сонета Лесі Українки «Дихання пустині». Проаналізовано наголошеність стоп поезії (написаної п’яти-стоповим ямбом) та частотність словоподілів та рими.

The paper deals with formal features of the Lesya Ukrainka’s sonnet «Breath of the Desert». Rhythm analysis performed in comparison with the rhythm of the previous Lesya Ukrainka’s poem of the same cycle, as well as individual works of Ivan Franko and Mykhailo Starytsky. There is a tendency to fully stressed verse amplified by the use of additional accents at the beginning of verse. Rythm of the beginning of the verse is rising. In place of the alleged caesura frequency of word boundary amplified (compared with the previous poem by Lesya Ukrainka), but not to a level sufficient for the caesura. The sonnet rhymes are perfect and identical. The ranks of the rhymes are connected together by means of vowels, the same type of articulation. Poetess avoids exotic rhymes (despite the theme of the work) and fills sonnet alliteration, including anagram puzzles. Thanks to formal features verse impression true monotonous structure that is consistent with the content and imagery of the sonnet.

Одеса була якісно представлена в одній із складових політичної фази націєтворення – літературному рухові. Це стало однією з причин кількаразового відвідання видатною поетесою південного міста. Дослідженням візитів Лесі Українки та популяризацію інформації про її перебування в Одесі займався співробітник місцевої національної наукової бібліотеки та заслужений діяч мистецтв Зленко Григорій Дем’янович (1934-2015). Завданням даної розвідки є з’ясування його внеску в дослідження взаємозв’язків Лесі Українки та родини Косачів з українською громадою Одеси та популяризацію даного питання.

Велика біографія складається з малих життєвих подробиць, які видаються особливо цінними з огляду на їх пов’язаність із творчою біографією митця. Саме таким життєвим фактом, який стоїть дещо осібно від інших, було перебування Лесі Українки весною 1889 року на Сумщині, де вона лікувалась у народної цілительки Параски Богуш. Наслідком цих відвідин стало не тільки поліпшення здоров’я, а й написання прозового етюду “Весняні співи”, сповненого фольклорно-етнографічних спостережень. До того ж завдяки Лесі Українці ми маємо цінні свідчення про особливості народної традиційної медицини на Слобожанщині у ХІХ ст.

У статті у порівняльному аспекті аналізується образ Дон Жуана у драмі Лесі Українки «Камінний господар» та одноактній п’єсі Н. Гумільова «Дон Жуан в Єгипті». Створені в один час, драматичні твори, проте, мають більше відмінного на генологічному, сюжетно-композиційному, наративному, образному, хронотопічному та інших рівнях літературознавчого аналізу. Спільним для обох інтерпретацій образу Дон Жуана є пафос індивідуалізму, за яким зрада своїй особистості веде до поразки.
В статье в сравнительном аспекте анализируется образ Дон Жуана в драме Леси Украинки «Каменный хозяин» и одноактной пьесе Н. Гумилёва «Дон Жуан в Египте». Созданные в одно время, драматические произведения, однако, имеют больше отличного на генологическомом, сюжетно-композиционном, нарративном, образном, хронотопическом и других уровнях литературоведческого анализа. Общим для обеих интерпретаций образа Дон Жуана есть пафос индивидуализма, согласно которому предательство своей личности ведет к поражению.
In this article is analyzed the type of Don Juan in comparative aspect in Lesya  Ukrainka’s drama «Stone Lord» and Nikolay Gumiljov’s curtain-raiser play «Don Juan in Egypt». This dramatic creations were created in the same time, but they have more differences in genological, meaningful-compositional, narrative, figurative, chronotopic and other levels of literary analysis. Both interpretations of type of  Don Juan have joint pervour of individualism. It means that treason leards up to the defeat.

Стаття присвячена драмі Лесі Українки "Вавилонський полон" (1903), написаній у формі діалогу співця Елеазара з громадою бранців після поруйнування Єрусалима, що закінчується прощенням Елеазарової провини і спільним єднанням через слово/пісню, плач і мовчання. Зокрема, йдеться про особливу роль ремарок у драматичному творі, позбавленому буквального розвитку дії і перипетій. Опис місця дії потрактовано як символічно наснажені вказівки не так на розв'язок, як на зміну основного конфлікту, на внутрішню переміну, яка відбувається зі самою громадою. Особливу роль при цьому відіграє образ "вогнів", що виступає як наскрізний символ у творчості Лесі Українки. З погляду культурної антропології й теорії жертвопринесення Рене Жирара неоромантичний конфлікт, покладений в основу твору, розглядається як проблема колективної провини, з оскарженням обраної жертви і наступним визнанням спільної відповідальності.

Мета роботи полягає в з'ясуванні поглядів поетеси на книжкову галузь. Завданнями є аналіз рефлексій авторки на тему бібліофільства, книгознавства та бібліотечної справи; з'ясування, як саме їй вдалося долучитися до розвитку книжкової та бібліотечної справи. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, а також на загальноісторичних методах-хронологічному, ретроспективному, проблемно-тематичному та статистично-аналітичному. Наукова новизна роботи полягає в здійсненні огляду книгознавчих і бібліотекознавчих сюжетів, що виявлені в опублікованих працях, епістолярії поетеси, а також у спогадах про неї. Визначено основні погляди Лесі Українки на цінність різних жанрів книг, друкарські та редакторські аспекти книговидання, а також з'ясовано ставлення літераторки до бібліотек. На основі епістолярію та архівних документів висвітлено сюжет, пов'язаний із її активною організаційною роботою зі створення першої української бібліотеки в Києві, яка мала стати, на думку поетеси, національною книгозбірнею. Висновки. Погляди Лесі Українки на книгу відображають значення цього носія інформації українською для інтелігенції другої половини ХІХ-початку ХХ ст. Водночас поетеса демонструвала власний, оригінальний погляд на книжкову культуру. Вона прагнула видавати гарні книги, з тонкими аркушами та широким міжрядковим інтервалом, які б краще сприймалися читачами. Для досягнення цих цілей вона ладна була жертвувати гонорарами. Книга була для поетеси основним засобом та мірою освіченості. Леся Українка була однією з найбільш інтернаціональних читачок-українок свого часу, адже була записана до бібліотек, як мінімум, п'яти країн.

У статті запропоновано нове прочитання драми Лесі Українки «На полі крові» на основі двох відмінних редакцій твору. Методологічною основою для такого прочитання слугує літературна антропологія, зокрема концепції жертви і смерті як культурних феноменів. Основним художнім прийомом при цьому стає умовчання – винесення відомої розв’язки поза рамки тексту, що не усуває її зі смислової структури твору, однак активізує роль читача у процесі розуміння основної колізії.

Haleta Olena. “On the Field of Blood”: Drama as Reticence.
The article proposes a new interpretation of Lesia Ukrainka’s drama “On the field of blood” (1910) based on its two different editions. After the work has been sent to the editor the author demanded to remove a part of the text from the middle of the drama, and the final scene, in which the suicide of Judas was depicted. In this way, she focused only on the central dialogue between Judas and bystander. The final structure of the analyzed drama (Greek agon) is typical for many works by Lesia Ukrainka, however, analyzed work is not only limited to the text. An avtion takes place between two important scenes of biblical history: resurrection of Christ and Judas suicide. But a rejection of the final scene of the original manuscript changes a very type of conflict, shifting it from the outside world to the inner one. As a result, making known solutions beyond the text does not eliminate it from the semantic structure of the work, but activates the role of the reader in the understanding of the main conflict.
Key words: Lesia Ukrainka, Judas, edition, narration, reticence, sacrifice, death.

Галета Олена. «На поле крови»: драма-умолчание.
Статья предлагает новое прочтение драмы Леси Украинки «На поле крови» (1910) на основе двух различных редакций произведения. После его отправки в редакцию автор потребовала изъятия существенной части промежуточного текста, а также финальной сцены, в которой Иуда совершает самоубийство. Такие изменения привели к фокусировке внимания на центральном диалоге Иуды и прохожего. Окончательная структура анализируемой драмы (греческий агон) довольно типична для произведений Леси Украинки, однако рассматриваемый случай интересен именно тем, что конфликт не ограничен рамками текста. Действие разворачивается между двумя важными эпизодами библейной истории: воскре- сением Христа и самоубийством Иуды. В то же время отказ от заключительной сцены начальной редакции изменяет характер конфликта, перенося его из внешнего мира во внутренний. Таким образом, вследствие авторских измене- ний известные события библейной истории остаются за рамками текста, но не исключаются из его семантической структуры, что в свою очередь усиливает роль читателя в процессе понимания основополагающего конфликта.
Ключевые слова: Леся Украинка, Иуда, редакция, наррация, умолчание, жертва, смерть.

У статті йдеться про часопросторову модель творчого мислення Лесі Українки на прикладі драматичних творів. У цей контекст залучено, зокрема, драматичний етюд “Йоганна, жінка Хусова”, драматичні діалоги “Айша і Мохаммед” та “Три хвилини”. Характеризується модель індивідуального авторського бачення часу, яка підпорядкована ідеї непроминальності людського духу.

Стаття присвячена проблемі психологічної мотивації зради у драматичному діалозі Лесі Українки «На полі крові». В інтерпретації письменниці первинний мотив, який спровокував зраду Юди, – його квазісумнів, викликаний комунікативним розривом, нездатністю учня осмислити вчення пророка.

У статті проаналізовано фемінні архетипи у драмах Лесі Українки «Одержима» та «Йоганна, жінка Хусова» у світлі юнгівського психоаналізу. Зроблено акцент на осмисленні феміністичної проблематики і проявах ґендерної іншості в текстах. Авторка трактує фемінні архетипи драм: жіночої Самості (Йоганна), Хтонічної Матері (Мелхола), Вавилонської Блудниці і Тіні (Сабіна), «благородної матрони» (Марція). Зосереджено увагу на окремих ґендерно детермінованих аспектах драм: асексуальності, підтриманні патріархальних звичаїв самими жінками, часткової реалізації феміністичної концепції Ґейл Рубін про «символічний обмін жінками». Потверджено, що обидві драми Лесі Українки виразно презентують фемінність у конфлікті з маскулінним світом, проблематику жіночої реалізації, взаємин між статями, психічного самоздійснення ґендерів через себе-прийняття і прийняття своєї трансцендентної протилежності.
Ключові слова: архетип, фемінне, маскулінне, ґендер, Інша.

Мета дослідження - на підставі аналізу ліричних творів, листів, теоретичних праць прослідкувати, як аналогічні чи різні явища в естетиці, поетиці, культурі українського й американського народів відображаються у творчості поетес і який вплив на це мають суто індивідуальні особливості внутрішнього світу кожної з них. Для досягнення такої мети постає необхідним розв'язати певні конкретні завдання, що з неї випливають, а саме:
- висвітлити основні напрямки розвитку концепту "ліричного"  у різнонаціональних поетиках та естетиках;
- з'ясувати, які естетико-філософські, літературні течії, сучасні авторкам, справляють найбільший вплив на їх творчість та визначити глобальність або індивідуальність такого впливу;
- виявити біографічно-естетичну типологію в ліриці обох письменниць, акцентуючи при цьому увагу на подібних подіях у житті авторок;
- висвітлити домінанти індивідуальних художніх систем поетес у типологічних зв'язках із близькими явищами в естетиці двох народів;
- виявити основні грані інтертекстуальності лірики Лесі Українки та Емілі Дікінсон, схожості чи розбіжності в їх поезії;
- проаналізувати найважливіші аспекти жанроформи та стилю у ліричних творах авторок, з'ясовуючи генезу та специфіку їх художності.