Petro Poroshenko

Hai-Nyzhnyk Pavlo. Russian-Ukrainian War — War for Life (2014—2022): Periodization // Ukrainian Studies. – 2022. – №1. – C.51–76.

Гай-Нижник П. Російсько-українська війна – Війна за Життя (2014–2022 рр.): періодизація // Українознавство. – 2022. – №1. – C.51–76.

Російська агресія проти України: правда і вигадки, причини і наслідки / П.П.Гай-Нижник (керівник проекту, упоряд. і наук. ред.); авт. кол.: П.П.Гай-Нижник, І.Й.Краснодемська, Ю.С.Фігурний, О.А.Чирков, Л.В.Чупрій. – К.: «МП Леся», 2018. – 435 c.

In 2018 religious conflict in Ukraine reached a new level of intensity. On the eve of national elections in 2019, the President and parliament of Ukraine set themselves the ambitious goal of creating a single national church out of the many Christian denominations. This controversial initiative has re-opened old confessional wounds, and risks creating a split among Christians worldwide.

In einem Worst-Case-Sze­­na­­rio könnten nach der ersten Wahl­runde der Prä­si­dent­schafts­wah­len polit­tech­no­lo­gi­sche Trick­se­reien die innen­po­li­ti­sche Sta­bi­li­tät in der Ukraine erschüt­tern. Zyni­sche Polit­tech­no­lo­gen schei­nen einen Kon­flikt zu ris­kie­ren, um die Wie­der­wahl des amtie­ren­den Prä­si­den­ten sicher­zu­stel­len.

The ongoing (in Russia) and forthcoming (in Ukraine) changes in leadership and direction of both countries may result in, among others, new chances for an end to, or for an escalation of, the war between Russia-led irregular separatists and Russian covert regular troops, on the one side, and Ukrainian governmental forces as well as some paramilitary units, in the Eastern parts of the Ukrainian Donets Basin, on the other.

Die Auswirkungen einer erfolgreichen wirtschaftlichen und politischen Entwicklung in der Ukraine würden die Voraussetzungen für eine Wiederherstellung der ukrainischen territorialen Integrität schaffen und helfen, eine russisch-ukrainische Versöhnung auf den Weg zu bringen.

Самое главное упущение состоит в том, что глубокая трансформация партийной и избирательной систем Украины не произошла и таким образом функционирование Рады, правительства, госорганов и госпредприятий следует старым «олигархическим» правилам. Возможно, эта реформа была умышленно не предпринята, чтобы не подорвать влияние магнатов.

К настоящему времени важные перемены начаты во многих государственных сферах, были созданы новые правительственные институты и частично изменены некоторые правила игры. Однако, патронажная логика или т.н. «неопатримониализм» (тип организации власти и властных отношений, в котором объединены элементы традиционных патримониальных государств с современными практиками) и, связаны с этим, выраженно театральный характер большей части официальной постсоветской украинской политики, законодательства и административной практики до начала 2018 года принципиально не изменились. В этом решающем отношении постмайданная Украина осталась, по сути, домайданной. Революция достоинства всё ещё ждёт своего совершения.

Keskin: What is Euromaidan for you?
Maxim Efimov: Euromaidan is a desperate attempt by the citizens of Ukraine to make a breakthrough to catch up for the time lost during the worthless ruling of the mentally deficient president Yanukovych, to speed up social and political changes and overcome the lag literally in everything.
Euromaidan is an updated version of Ukraine. The progressive part of society has decided that Ukraine deserves a better scenario than the one written by the chief of garage Yanukovych under the dictation of the Kremlin’s puppet master, containing grammatical and semantic errors. Moreover, Euromaidan is an awareness of the unlearned lessons of history not only in Ukraine but in Europe, whose leaders are ignorant in history. Despite the Soviet Union lost the Cold War and collapsed, it has not ceased to exist. It mutated. Due to this trauma, the people in power have a inferiority complex and want to take revenge at any cost. For example, Germany also wanted to take revenge after the First World War.
Despite the fact that books about GULAG written by Solzhenitsyn and Shalamov were translated into many languages, European politicians apparently have not read them. Otherwise, they would have realized what a hydra the Soviet system is. It’s impossible to be won just due to the collapse of the Soviet Union. Unfortunately, the civilized world has made it possible for Cheka to survive and mutate. And now the world is confronted with “neo-Andropovschina” and Putinism! Russia is rapidly turning into a Stalinist concentration camp.
Some part of Ukrainians realized that a puppet of the Kremlin, a godfather and a thief Yanukovych was a dead end and an end of history. Euromaidan was intended to restore the course of Ukrainian history and set a unique vector of development - Western European. A conception of the new Ukrainian civilization took place in blood, pain and mud at Maidan.
Euromaidan became a real referendum and court. The aspirations of people for the modern state free of corruption, arbitrariness and debility and enjoying high living standards and freedoms, were realized at Euromaidan.

Az ukrán elnökválasztások második fordulóját nagy fölénnyel nyerte a humorista–producerből lett elnökjelölt, Volodimir Zelenszkij. A nagyarányú győzelem azt is megmutatta, hogy a választók nagy többségben elutasítják az elmúlt évek politikáját, és mindenáron változást szeretnének. Jelen elemzés célja rövid áttekintést adni és értékelni a második forduló eredményeit, bemutatni a győztes Zelenszkij eddig megismert személyét és csapatát, illetve ezek ismeretében felvázolni, milyen politikai változások következhetnek az elkövetkező években Ukrajnában.

Можно и нужно развивать отдельный и, возможно, более подробный нарратив о причинах сенсационного исхода этих выборов, где говорится не столько о падении Порошенко, сколько о восходе Зеленского. В будущих анализах нужно будет подойти к выборам 2019 года не только со стороны попытки бывшего президента быть переизбранным, но и со стороны неожиданной кандидатуры нового президента. Однако осенью 2019 года этот второй вопрос ещё кажется преждевременным. Ошеломительный взлёт Зеленского, конечно, не только объясняется ошибками Порошенко в частности и промахами старой украинской политической элиты в целом.

The forecast for 2019 is that the leadership in the Ukrainian executive and legislature could provide an international pretext for – and domestic impulse to – the solution of the Donbass conflict. The hope is that a change in Ukraine’s leadership will, with the accumulating effects of western sanctions against Moscow, lead to a reset in Russian-Ukrainian relations, and motivate Putin at last to decide to pull out from the Donets Basin.

Two seasoned liars offer people a crusade to a false, external support in order to clean out their pockets under the guise of movement to it. But the strength of the country is in itself. // Два матерых лжеца предлагают народу поход к ложной, внешней опоре, чтобы под шумок движения к ней чистить его карманы. Оплот же страны — в ней самой.

Многие патриотически настроенные украинские интеллектуалы считают голос своих соотечественников за «клоуна» Зеленского крайне глупым, безответственным и опасным. Тем не менее, учитывая исторический опыт общения украинских избирателей с политической элитой Украины и учитывая имеющиеся альтернативы в 2019 году, народное решение в пользу такого политически неопытного кандидата, как Зеленский, представляется не таким уж и произвольным. Украинцы пять раз избирали в качестве президентов таких политиков, которые сделали свою карьеру в рамках «старой системы». Все эти выборы оказались, так или иначе, в корне неверными. Ни один из этих глав государства, вопреки их более или менее страстным обещаниям, не прославился большой активностью в упразднении украинского так называемого «олигархического строя». Недавние относительные успехи в этом направлении при Порошенко были скорее результатом постоянного давления со стороны таких международных организаций, как МВФ и ЕС, как и деятельности гражданского общества, чем последствием инициатив президента, правительства и парламента Украины. В некотором смысле к 2019 году уже давно было пора попробовать что-то новое в украинской высокой политике.

Eine offen­sicht­li­che Erklä­rung für den Auf­stieg Selen­skyjs ist, dass die Ukrai­ner zutiefst von der regie­ren­den Klasse ihres Landes ent­täuscht sind. Nach fast dreißig Jahren, in denen ent­we­der relativ pro­rus­si­sche oder offi­zi­ell pro­west­li­che Männer aus der ver­meint­li­chen poli­ti­schen Elite der Ukraine ins Prä­si­den­ten­amt gewählt wurden, ist sie wei­ter­hin eines der ärmsten Länder Europas. Zwar sind viele der jüngs­ten wirt­schaft­li­chen Pro­bleme Folgen der gna­den­lo­sen hybri­den Kriegs­füh­rung Russ­lands gegen die Ukraine, Anne­xion der Krim und Beset­zung eines Groß­teils des Donez­be­ckens durch Moskau. Aller­dings werden die nur lang­same Erho­lung vom Schock von 2014 und viele bestehende Pro­bleme des Landes von den meisten Ukrai­nern eher als Folgen des Schei­terns von Poro­schenko & Co. als Refor­mer und Staats­män­ner – auf wich­ti­gen Posten sind nur wenige Frauen zu finden – wahr­ge­nom­men, und nicht nur als Ergeb­nisse der Machen­schaf­ten des Kremls.

This analysis does not represent neither Western, nor Ukrainian or Russian official views concerning the Kerch Straight incident, its legal background, or future conflict scenarios. It is an expert analysis that concentrates on realities. It is not the aim of the analysis to come up with “politically correct” views.

Zelensky’s relative popularity is somewhat dissimilar to that of controversial Western leaders such as US President Donald Trump or Beppe Grillo, co-founder of Italy’s Five Star Movement. Given Ukrainians’ negative experiences with Poroshenko and comparable presidents in the last 30 years, they would be reaffirming a dysfunctional status quo if they re-elected the incumbent. A vote for Zelensky would hardly be an abandonment of leaders with high standards of self-organisation, industriousness, professionalism, or even common decency. Many patriotic Ukrainian intellectuals deride their compatriots’ support for Zelensky as stupid and even dangerous. But their country’s last five presidents, all of whom made their careers within the old system, have turned out to be – for various reasons – fundamentally wrong for the job. Against this background, it is not entirely irrational for Ukrainians to try something else.

A harcok kiújulása és szénblokád Kelet-Ukrajnában The renewal of fighting and the coal-blockade in Eastern-Ukraine Absztrakt: A cikk három, látszólag teljes mértékben különböző, valójában összefüggéseiben kezelendő témával foglalkozik. Az első rész az ukrán keleti fronton kiéleződött katonai összecsapások elemzését tartalmazza. A második rész a donyecki és luganszki szakadár területek elleni ukrán feketeszén (antracit) blokád történetével és elemzésével foglalkozik. Végül az Ukrajnában valószínűsíthető gazdasági csőd, anarchia és szélsőséges nacionalisták hatalomra jutása várható következményeinek feltárása következik.

Abstract: The article deals with three, seemingly entirely different issues that are in fact interconnected. The first part is an analysis of the renewal of fighting on the Eastern front of Ukraine. A second part comprises the history and the analysis of the Ukrainian coal (anthracite) blockade against the separatist regions of Donetsk and Lugansk. Finally there is an analysis of the expected consequences of a probable economic bankruptcy, anarchy, and extreme nationalist takeover of power. Bevezetés Az Oroszországgal kiegyezést szorgalmazó Trump választási győzelmével a harcok a kelet-ukrajnai fronton felerősödtek. A tűzszünetsértések számának és súlyosságának növekedése az amerikai elnök beiktatását követően is folytatódott és 2017. márciusában sem következett be enyhülés. A harcok felerősödése kiegészült a két szakadár régió általános

Ukraine’s reform process is delayed by both, domestic enemies and hindrances, as well as various effects of Moscow’s “hybrid war” against Kyiv on the Ukrainian economy, state and society. In view of the enormous dimensions, complications and challenges of the transition agenda, the results that have been achieved until mid-2016 are not trivial. However, they are still far from achieving a sustainable transformation and have partly happened only on paper so far. A successful “Europeanization” of Ukraine could have positive repercussions and further liberal-democratic values throughout the entire post-Soviet region. To make Ukraine’s reforms successful, close cooperation of Ukrainian reform-oriented politicians, civic activists and civil servants with international donor organizations (EU, IMF, EBRD, World Bank etc.) is necessary.

The article focuses on the Ukrainian geopolitical presence in the Black Sea littoral tracing its development since the beginning of the twentieth century. An attempt is made to predict the future regional policies of Ukraine taking into account ongoing irreversible processes: the recent Ukrainian democratic revolution, early presidential elections of 2014, growing Russian confrontation with the Western states, ongoing insurgency in the Eastern Ukraine, promising cooperation with Turkey and others. Apart from this, the outlines are drafted for Ukraine to fully benefit from the available political and economic options in the current discourse. Finally, the article includes arguments for the EU, U.S. and NATO to revise their modus operandi in the Black Sea littoral and make a stake on Ukraine as on the champion of the liberal values and democracy.

In an unlikely, but catastrophic scenario for Ukraine, the margin between Poroshenko’s possible second place and Yulia Tymoshenko’s possible third place could be as small as, or even smaller than, the sum of votes received by Yuriy Tymoshenko or/and Yuliya Lytvynenko.

Der tiefe Schnitt in der Komposition der ukrainischen politischen Elite im Ergebnis der Präsidentschafts- und Parlamentswahlen 2019 war nicht nur Resultat der gewieften Wahlkampagnen Wolodymyr Selenskyjs und seines Teams. Vielmehr legten eine Reihe von Unterlassungen und Fehlentscheidungen des vorhergehenden Staatsoberhaupts sowie seines Teams im Laufe von Petro Poroschenkos Präsidentschaft und seiner erfolglosen Wahlkampagne die Grundlage für den spektakulären Aufstieg eines vollkommenen Newcomers an die Spitze der ukrainischen Politik.

Безумовно, багато хто з недавніх економічних та інших проблем є результатом безжальної гібридної війни Росії проти України, анексії Криму та прихованої окупації Кремлем значної частини Донбасу. Але на думку значної частини українського населення, занадто повільне відродження після шоку 2014 року і багато невирішених проблем у державі – підсумок правління саме Порошенка і Ко, а не тільки наслідок агресії РФ.

Гай-Нижник П. Війна на сході України: початок (Чи відбулося вторгнення російських Збройних сил і військ спеціального призначення у Донбасі?) // Війна на Донбасі. 2014–2016 рр.: зб. наук. праць за матеріалами ІІ Всеукр. наук. військ.-істор. конф., 20 квітня 2017 р. / Нац. військово-історичний муз. України. – К., 2017. – С.73–78.

Erfolgreiche Reformen seit 2014, Wirtschaftswachstum seit 2016 und einige bemerkenswerte außenpolitische Erfolge während Petro Poroschenkos ukrainischer Präsidentschaft 2014-2019 sowie die vollkommene Unerfahrenheit seines Hauptkonkurrenten Wolodymyr Selenskyj stellten wichtige Umstände dar, die dem Amtsinhaber zu einer zweiten Amtszeit als Staatsoberhaupt der Ukraine hätten verhelfen können. Poroschenko jedoch verlor die Wahlen vom Frühjahr 2019 nicht nur. Er schnitt mit einem - zumindest im ukrainischen Kontext - beschämenden Ergebnis in der Stichwahl ab. Vier Faktoren erklären das niederschmetternde Resultat Poroschenkos bei den Präsidentschaftswahlen 2019. Seine Nichterfüllung des Wählermandats, missglückte Kulturpolitik und Anwendung veralteter »politische Technologien« im Wahlkampf stellten Hindernisse für seine Wiederwahl dar. Hinzu kam der veränderte allgemeine gesellschaftliche Kontext des politischen Wettbewerbs in der Ukraine nach dem Sieg des Euromaidans und Beginn des Krieges mit Russland im Jahr 2014. Diese Kombination aus unproduktiven Strategien, schicksalhaften Fehlern und schwierigen Bedingungen war für die Wiederwahlkampagne Poroschenkos 2019 verhängnisvoll.

Poroschenko, seine Partei „Europäische Solidarität“ und viele seiner Unterstützer präsentieren sich auch Monate nach ihren spektakulären Wahlniederlagen vom Frühjahr und Sommer 2019 als existentielle Antipoden und patriotische Fundamentalopposition zu Selenskyjs Präsidentschaft, Parlamentsfraktion und Regierung. Jedoch legten die myopischen Innen- und Kulturpolitiken Poroschenkos und seiner beiden Regierungen von 2014-2016/2016-2019 sowie die teils bizarren Wahlkampfstrategien des Amtsinhabers Anfang 2019 in vieler Hinsicht die Grundlagen für den radikalen Wechsel in der ukrainischen politischen Elite 2019. Die bis heute anhaltende Radikalität der Verurteilung und Unmäßigkeit der Ablehnung der neuen ukrainischen Staatsführung durch viele Poroschenko-Anhänger lange nach Ende der Wahlkampfsaison dokumentiert einmal mehr jene kognitive Dissonanz in Teilen der ukrainischen intellektuellen Elite, die 2019 zum meteoritenhaften Aufstieg des Showmans Selenskyj in der ukrainischen Politik führte.

Патронажні та інші корупційні практики в розвинених суспільствах, можливо, функціонують тільки за певної зовнішньої та внутрішньої стабільності, за народного відчуття якоїсь базової безпеки, за умови задоволення найелементарніших потреб людей. Коли, як це було протягом останніх п’яти років в Україні, у правлячих кіл на найбільш екзистенційні питання немає ясних відповідей і переконливих рішень, а народу пропонуються швидше обіцянки і половинчасті кроки, ніж реальні дії і суттєві зміни, тоді й уся стара державна система і традиційна політична еліта знаходяться під загрозою.

Может случиться так, что действующий президент Петр Порошенко выйдет 31 марта во второй тур в результате очевидной для всех  манипуляции. Два явно «технических» кандидата в президенты были зарегистрированы и затем внесены в длинный список первого тура выборов - Юрий Тимошенко и Юлия Литвиненко. Эти два политических деятеля не имеют четких публичных профилей, предвыборных кампаний или политических партий. Очевидная функция их выдвижения состоит в том, чтобы запутать своими именами избирателей и забрать как можно больше голосов у главного конкурента Порошенко – Юлии Тимошенко.

За останні місяці помітно посилилася українська і західна критика явного уповільнення і спроб часткової нейтралізації вже реалізованих реформ різними антиреформаторськими силами у всіх трьох гілках влади – виконавчій, законодавчій та судовій. Все ще є якась надія на президента як фігуру, здатну відновити реформаторську динаміку перших двох постмайданних років і, зокрема, ініціювати просування ефективних (а не тільки показових) законів, інститутів і заходів проти хабарництва, кумівства та олігархії – тих основних проблем української держави, що залишилися невирішеними. Незважаючи на те, що президент в деяких інших областях (наприклад, зовнішня, торговельна або військова політика) виявився ефективним державним діячем, малоймовірно, однак, що Порошенко очолить антикорупційну боротьбу. Цей вибір він міг зробити ще три роки тому. Багато хто (в тому числі і я) в 2014 році сподівалися, що новий український президент піде цим шляхом, а не повторить шлях свого попередника і покровителя Віктора Ющенка. Однак, з огляду на амбівалентне минуле Порошенка до Революції гідності і особливості висунення його кандидатури в президенти навесні 2014 року, шанси на подібний результат, завжди були незначними. Швидше, Порошенко був і мабуть залишається членом олігархічного класу України з його специфічними політичними прерогативами, прихованими міжфракційними угодами і шкідливими управлінськими навичками. Хоча він був менш скандальною фігурою, ніж, наприклад, Рінат Ахметов і Дмитро Фірташ, його ще багатші і безцеремонніші співолігархи, Порошенко – плоть від плоті старої системи і її патрональної політики. Він був одним із співзасновників горезвісної Партії регіонів, розформованої після Революції гідності. Під час запеклої боротьби між офіційними прозахідними політичними силами України після «помаранчевої революції" 2004 року Порошенко деякий час виступав в якості ключового соратника президента Віктора Ющенка в його спробах прибрати Юлію Тимошенко з посади прем'єр-міністра. Він був міністром і при Ющенку, і при Януковичі, в той же час, продовжував піклуватися про власні бізнес-інтереси. Оскільки революційний ентузіазм Євромайдану останнім часом згасає, патронально український режим все активніше відвойовує свої старі позиції Кандидатура Порошенка на пост президента України, мабуть, стала результатом темної післямайданної угоди з Віталієм Кличком. Останній, принаймі, тоді ще був позасистемним політиком, не частиною неформальних обмінів, що характеризують український патроналізм. Згідно з опитуваннями громадської думки, колишній чемпіон з боксу на початку 2014 року був головним претендентом на пост президента. Проте, з незрозумілих поки причин, під час сумнівної зустрічі з Порошенком і Дмитром Фірташем у Відні в березні 2014 року Кличко погодився висунути свою кандидатуру тільки на пост мера Києва, тим самим відкривши дорогу Порошенку на роль основного кандидата прозахідних сил України в президенти. Всього за два місяці кампанія Порошенка змогла забезпечити йому перемогу в один тур на президентських виборах у травні 2014 року.

Гай-Нижник П. Нам готують обскубану модель напівдержави-сателіта з режимом аля-яник навиворіт (з приводу останніх тенденцій в суспільстві та прихованих політичних маніпуляцій воєнно-постреволюційним синдромом у ньому) // Facebook. – 2014. – 30 вересня

Ukraine‘s presidential election in spring 2019 resulted, in the second round, inа record-breaking difference in the share of votes for the two run-off candidates – the victorious Volodymyr Zelensky and the defeated Petro Poroshenko. This text presents an analysis of the election campaign of the unsuccessful presidential candidate Petro Poroshenko and identifies four factors that caused his defeat: the failure to fulfill his original mandate, an unpopular emphasis on cultural and geopolitical issues, Poroshenko‘s use of “political technologists” in his campaign, and the rapidly changing general context of Ukraine’s political competition after the Euromaidan Revolution and under conditions of war with Russia since 2014. The paper outlines the 2019 change in the presidential office against the background of past presidential elections, and establishes some specifics of the last election explaining the paradox that a complete political novice managed to win againstthe, arguably, most successful Ukrainian president to date (Poroshenko) with the biggest difference in electoral support in a run-off voting.

Zelenskiy’s likely success in Ukraine’s upcoming presidential elections will be an enormous aberration. It will create high risks because of the new president’s lack of experience, yet also provide new opportunities of integration between Ukraine’s state and society.

There is a dangerous scenario for the first round of Ukraine’s upcoming presidential elections: political-technological trickery could unsettle social stability in Ukraine. Cynical puppet masters are prepared to risk the outbreak of a major domestic civil conflict for the sake of securing re-election of Ukraine’s incumbent president. http://neweasterneurope.eu/2019/03/27/the-yuri-tymoshenko-risk/

The West still doesn’t understand Ukrainian domestic and foreign affairs well. Ukrainian-language political bickering within Kyiv and English-language commentary about Ukraine’s upcoming elections are therefore two different arenas. Worse, there is a dearth of assessments of Tymoshenko as well as of analyses of her likely electoral victory next year. In the West, some may, as a result of the current mood among many political observers in Kyiv, see Tymoshenko’s possible triumph in the 2019 elections as the beginning of the end of Ukraine. A possible reduction of such uncertainty was the sole purpose of, and—alas—the only gratification for my article “What Would a Tymoshenko Presidency Mean?” for the Atlantic Council, and its extended version “As Good as It Gets” with VoxUkraine.

The year 2019 will be an election year in Ukraine, with a presidential election in the spring and a parliamentary election in the autumn. The short timeframe and the order in which these two elections will be held increase the chances of the winner of the presidential election forming the largest faction in parliament. The first phase of election campaigning has already begun, with Petro Poroshenko and Yulia Tymoshenko as the main contenders, but opinion polls are inconclusive. The atmosphere surrounding the campaign is one of mistrust on the part of voters in the authorities and the political class. Ukraine's Euromaidan Revolution created expectations politicians could not fulfil. The incumbent president is trying to consolidate those closest to him and eliminate any rivals so as to become the only choice for governmental rule before active campaigning begins. Poroshenko is also bringing financial, media, and administrative resources to bear to reduce his rivals' potential and increase his impact on voters. In addition to stressing foreign policy successes and achievements in reforming the country, campaigning will also feature anti-Russian rhetoric and an emphasis on the sense of subjectivity that Ukraine and its people, (re)gained as a result of the Revolution. More assertive rhetoric towards international financial institutions, the EU, and certain Member States can also be expected. Though the electoral mechanism is set to go into full swing in September, whether the campaign will ultimately be successful remains in doubt. Support for Poroshenko is declining and is at its lowest since 2014. Cracks within the ruling camp are increasingly evident, with no apparent vision as to how to compete effectively with Yulia Tymoshenko, tipped by polls as the favourite. Tymoshenko has profited from both errors and inaction, and from reform carried out by the post-Maidan authorities which has had painful consequences for society. The president's chances of re-election will be slight without some new and irrefutable success to show the electorate. Partners and other key political players cannot fail to notice the signs of Poroshenko's vulnerability. Their current support for Poroshenko is not absolute, and they could shift their support to a more promising candidate. This means that in Ukraine the old alliances are going out of fashion, and at the same time no new alliances have yet been established. An intense battle has begun behind the scenes between the oligarchs and politicians, from which the main contenders for power in 2019 will emerge.

Текущие (в России) и предстоящие (в Украине) изменения в политическом руководстве и векторе развития обеих стран могут привести к возникновению новых возможностей для прекращения или эскалации войны между курируемыми из Кремля  нерегулярными сепаратистскими формированиями и тайными подразделениями регулярных российских войск, с одной стороны, и украинскими правительственными силами и некоторыми до сих пор не интегрированными в ВСУ формированиями на востоке украинского Донецкого бассейна – с другой.

Змішана виборча система, яка діє зараз, не така вже й погана. Але в специфічних умовах пострадянської України виявилося, що цю систему легко підірвати через маніпулятивні стратегії. Зокрема, партії продають свої місця в списках. Що стосується виборів у мажоритарних округах, то в силу того, що там не так розвинене громадянське суспільство, засоби масової інформації і взагалі політичне життя, дуже часто відбуваються маніпуляції – особливо через застосування так званих "мереж". Тобто, через купівлю таємних локальних структур, які мають різні інструменти для керування поведінкою виборців на місцях: гроші, тиск, погрози тощо. Тому, власне, і виникла ця вимога – змінити виборчу систему.

Старые украинские кланы предъявили агрессивные претензии на удержание своей власти и возвращение к старым правилам. Удержать результаты реформ 2014-2016 года все сложнее. Очень много в этой борьбе зависит от Президента страны, время выбрать на чьей он стороне.

У 2015 році Генрі Хейл (Henry E. Hale), політолог з Університету ім. Джорджа Вашингтона у Вашингтоні, опублікував в Кембриджському університетському видавництві об'ємну новаторську монографію під інтригуючою назвою Patronal Politics: Eurasian Regime Dynamics in Comparative Perspective (патрональна політика: динаміки [розвитку] євразійських режимів у порівняльній перспективі). У цьому великому дослідженні пострадянського соціально-економічного і політичного життя Хейл переосмислює політичну економіку і взаємодію влади і суспільства в державах-наступниках СРСР. Вашингтонський компаративіст, зокрема, розслідує роль і функціонування президентської вертикалі, олігархічного правління, відносин між центром і периферією, парламентського процесу і медіа-ландшафтів на території колишнього Радянського Союзу (за винятком балтійських республік). Реформи все частіше зачіпають інтереси ключових членів, субпатронів і клієнтів порошенківського клану Хейл розкриває центральну універсальну межу політичного процесу цих країн-а саме те, наскільки глибоко в їх суспільство проникли патронажно-клієнтелістські відносини, кланоподобні мережі і механізми їх утриманського вилучення ренти з економік своїх країн. Це дозволяє Хейлі говорити про існування прихованих політичних режимів в пострадянських державах, де політична конкуренція і прийняття рішень відбуваються через процеси, які, або взагалі не, або ж тільки частково рефлексуються в офіційних діях і заявах державних установ, політичних партій, громадських фігур або громадських організацій. Більше того, ці іноді так звані «неопатримоніальні режими» не вписуються в звичну типологію політичних систем, прийнятих в західній політології, і її відмінностей між тоталітаризмом, авторитаризмом і демократією. (Провідний український експерт з пострадянського неопатримоніалізму і автор кількох наукових статтей на цю тему-завкафедри політології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Олександр Фісун.) Замість цього, в неопатримоніальному або, по Хейлі, «патрональному» (patronalistic) режимах влада акумулюється, зберігається і застосовується за допомогою більш-менш успішної побудови, підтримки та взаємодії неформальних, іноді взаємопов'язаних, іноді конкуруючих патронажних пірамід на чолі з верховними патронами, які керують великими економічними конгломератами, регіональними політичними машинами та/або впливовими державними інститутами.