mediavel History

The Sword and Buckler were an ubiquitous duo in the middle ages and the Renaissance, although it can be traced back to antiquity.

In spite of being often neglected, the buckler has an interesting story to tell.

This book offers a new and deep insight into this fascinating small shield.

The list of contents:

Defnition of a buckler
History of the buckler
Typology of the buckler
Bucklers and their usage
Construction of bucklers
Carrying the buckler
Catalogue of original bucklers – complete with measurements
Buckler comparison chart
Excursus / Exkurs Benennung des Bucklers im europäischen Sprachraum


Format: Paperback, 264 pages, 24.6 x 18.9cm, Full Colour
ISBN: 978-0-9929918-3-8
Published by Wyvern Media

In the dictionaries there is a common definition of art as ‘‘the expression or application of human creative skill and imagination, typically in a visual form such as painting or sculpture, producing works to be appreciated primarily for their beauty or emotional power.’’ Even in this very simple definition, it can be seen a necessity for the existence of an artist who is creating the art. When it is again looked at the definition of the artist, it says that the artist is ‘‘a person who practices or performs any of the creative arts.’’ As you can see while the very definition art was signifying the artist, the definition of the artist signifies the art. However, in this paper what it is wanted to do is to show the role and importance of another figure -of course without regretting the role, importance, environment and atmosphere of the art and artist- it is the role of the patrons in the artistic expression. It will be seen how important the impacts of the patrons and their positions in the rest of the paper. While demonstrating their impacts on the artist and naturally on the art, it will also be discussed the political, social, economic and philosophical atmosphere of the artists and patrons. In his book, Şair ve Patron, Halil İnalcık claims that together with the rising merchant class and decentralization in the west, it could be seen different power centers and different artistic expressions growing around those centers but in the east, such a kind of economic and political decentralization did not happen therefore the artistic expression had grown around one center which was depending on the land and agricultural production. His claim helped me to chose a specific period while investigating the role and impact of the patrons; it is apparently the Renaissance period which is witnessing the rise of mercantilism, decline of the church authority and increase of the city states and small principles all around Europe. And lastly, when it is chosen the Renaissance as the period to investigate the role and impacts of the patrons in the artistic expression under, it is appeared as a natural outcome of the period; the Medici Family that is the most effective and powerful patron of the period. While investigating their patronage, I have chosen a chronological methodology which will help us to see the reasons and background of the Renaissance art and Medici patronage.

15. yüzyılın birinci yarısında bölgedeki jepolitik durumun gerginleşmesi
Akkoyunlu-Memluk ilişkilerini, bazen iyi yönde etkilemiş, bazen de keskinleştirerek kötüleştirmiştir. Akkoyunlu Kara Osman ve onun evlatları devrinde iki devlet arasındaki ilişkiler her zaman iyi gitmemiş, ortaya çıkan siyasi olayların durumuna göre sık sık değişmiştir.
Akkoyunlu ve Memluk devletleri arasında siyasi üstünlük mücadelesinin esas yeri Güney-Doğu Anadolu toprakları olmuştur. Uzun Hasan (1453–1478) devrinde güçlü hale gelen Akkoyunlu Devleti ile Memluklar arasındaki bu üstünlük mücadelesi daha da derinleşmiştir. Burada iki devletin çıkarları doğrultusunda giden mücadeleleri, iyi yönde olan ilişkilerin bozulmasına getirip çıkarmıştır.
Akkoyunlu-Memluk Devleti ilişkileri dönemin olaylarına bağlı olarak inişli çıkışlı bir şekilde devam etmiştir. Yine siyasi beklentilere dayalı olan bu ilişkileri Osmanlı Devleti’nin de bölgede yürüttüğü dengeli politikası etkilemiştir. Güney-Doğu Anadolu’da siyasi güce sahip olmak uğrunda yaşanan bu üçlü mücadelede bazen Osmanlı Devleti’ne karşı Akkoyunlu-Memluk devletleri ittifak etse de, bazen de bu iki devletin siyasi
beklentilerinin çatışması söz konusu olmuştur.

Recenzija:

    Prof. dr. Dubravko Lovrenović
    Filozofski fakultet
    Odsjek za historiju
    Franje Račkog 1.
    71000 Sarajevo

    Recenzija knjige mr. Adisa Zilića:
    “Stećci Podveležja”

    Knjiga autora mr. Adisa Zilića “Stećci Podveležja” monografskog je karaktera, sadržajno tako strukturirana da donosi detaljan pregled trenutnog stanja ovih nadgrobnih spomenika u okviru jedne mikroregije koja je u prošlosti nekako izmakla pažnji istraživača. Monografija je nastala iz jednog standardnog rada pripremljenog za znanstveni skup posvećen Šefiku Bešlagiću, a svoju konačnu formu dobila je tokom tri godine (2013-2015) popraćene terenskim istraživanjem. Tako je nastala “lična karta” stećaka Podveležja kao podloga za sva buduća istraživanja i konzervatorsko-restauratorske radove čija potreba je i više nego vidljiva. Da nudi samo to knjiga bi zaslužila visoku prolaznu ocjenu. 
    Knjiga sadrži sve neophodne elemente ovog istraživačkog žanra: od uvodnih razmatranja i osvrta na prethodna istraživanja do iscrpnog stanja na 18 registriranih lokaliteta sa ukupno 347 stećaka svih oblika i veličina. Još preciznije: osim opisa nekropola autor daje podatke o orijentaciji stećaka, njihovim oblicima, dimenzijama, zastupljenosti reljefa, očuvanosti stećaka i stepenu devastacije pojedinih nekropola. Osnovni tekst popraćen je bogatim foto materijalom, kartama nekropola i tabelarnim pregledom stećaka na svim istraženim lokalitetima.
    Istraživački projekti ovog tipa ne spadaju u tzv. “atraktivne” teme historiografije koje donose nove teze i hipoteze, nova čitanja i nove parametre. Knjiga tipološki pripada historiografiji “pod mikroskopom” jer je orijentirana na primarnu materiju i osnovna obilježja stećaka jedne nedovoljno istražene mikroregije. Tim je veća zasluga autora koji je svoje uvide svakodnevno sticao izravno na terenu i čija knjiga predstavlja rezultat znanstvene akribije vidljive iz svake njezine stranice.
    Knjiga mr. Adisa Zilića vrijedan je naučni doprinos historiografiji o stećcima – jedna u nizu monografija posvećenih užoj regiji Bosne i Hercegovine kao središnje južnoslavenske zemlje ovih nadgrobnih spomenika čije objavljivanje je započelo još 50-ih godina XX. stoljeća. Njezino bilingvalno izdanje na bosanskom i engleskom jeziku čini je pristupačnom najširem čitalačkom krugu u čemu se ogleda još jedna njezina nesumnjiva kvaliteta.   

    Sarajevo, 4. XII. 2015.

                                                                                  Prof. dr. Dubravko Lovrenović

Cathedral and Metropolitical Church of Christ at Canterbury is the Mother Church of the worldwide
Anglican Communion and seat of the Archbishop of Canterbury. In the Trinity chapel of cathedral is
located a marble pavement with complex symbolism. Experts often argue when was created this
pavement and circumstances. Researchers agree only that the Italian or French craftsmen were
authors of this pavement. The author of this article proves that the Italian marble craftsmen Cosmati
were creators of a mosaic pavement. Craftsmen are known for creation of pavement in a presbytery
of the Westminster Abbey in London. The author of this article deciphers symbolism of marble
pavement. The author of this article assumes this Cosmati floor mosaics symbolize the opening way
of man to Heavenly Jerusalem.

Собор и Митрополитская Церковь Христа в Кентербери известен как главный англиканский
храм и место кафедры архиепископа Кентерберийского. Один из центров распространения
христианства и свидетель драматичных событий английской истории. В Троицкой капелле
собора расположены мраморные полы, состоящие из геометрической мозаичной фигуры и
группы камней с символами – предмет спора историков и искусствоведов. Не известно
точное время и обстоятельства их создания. Исследователи согласны только с тем, что
авторами их были итальянские либо французские мастера. Автор статьи, опираясь на
исторические сведения и исследования кентерберийских полов, доказывает, что творцами
мозаичной фигуры были итальянские мастера Космати, ранее построившие знаменитые
полы в пресвитерии и усыпальнице Вестминстерского аббатства в Лондоне. Он приходит к
выводу, что камни с символами и мозаика созданы разными мастерами и в разное время, но
представляют собой единый комплекс, символизирующий путь человека к Небесному
Иерусалиму.

The single-naved rock-cut church located near the village of Avdancık in Bucak District of the province of Burdur has dimensions measuring 10.50 x 10.50 m. What makes Altıkapılı special for the Pisidia region are the mural paintings found on its apse that portray scenes of salvation/liberation from the Bible. The surviving mural paintings include icons of Orthodox Christianity such as scenes of the Annunciation to Virgin Mary, the Nativity of Jesus, and the Baptism of Jesus. The painting program and the stylistic features of these murals provide important information that indicates that the structure belongs to the 11th-12th century. The Angel painting on the ground in an open area in the Annunciation scene is a feature that belongs to the 11th century. The linear shadings and the depth created on the dress with helical curves are also seen in the monumental drawings of the 11th century. Thin and long arms and legs, compressed bodies of the figures, and the energetic general structure of their bodies are also features that appear in church mural paintings from this period.

Keywords: Byzantine architecture, Church architecture, Cave Church, Pisidia, Cremna.

Heraldic signs as sour ces for researching 16 and 17 century
books from the Museum of Slavonia library

The author has emphasized the value of old and rare books as museum items in his research conducted on the history of the books printed in the 16th century and their owners through coats of arms used to make ex libris and super ex libris (published in Osijek Journal No. 30) as part of the collection in the Department of Museal Printed Materials (Library) of the Museum of Slavonia in Osijek. In this article the author proceeds with the
above mentioned research and deals in addition to new 16th century items and new insight with the research in the 17th century books emphasizing the interpretation of other signs and elements (such as book contents, history of the owner) with an aim to establish
the basis for further research and additional library records. Old and rare books deserve to be paid special attention to and additional assessment not only for being a fundamental museum reference in numerous fields (numismatics, archaeology, history, philosophy, medicine, law, economy, science, technical sciences etc.) but also as museum items comprising
additional data on history of the book itself and its owners. The bulk of the books derives from the Valpovo manorial family Normann and their family library founded and gathered mainly by Rudolf Normann; thus the research in books deriving from this extremely valuable and extensive library is a source of not only the family but also national and European history.

Key words: Ex Libris, Super Ex Libris, heraldic signs, museal printed matter, the Normann
library

The article surveys is author's exploration of Latin epigraphic records (14th - 15th centuries) on fortress walls and towers, churches and well stones in the former Gernoese colonies of the Crimea. Along with traditional epigraphic research, methods of modern information technology have been used, including digital photography of objects with allows to decode and identify the text. Some items are publiched for the first time.

Вводиться в науковий обіг неопублікована стаття черкаського краєзнавця, історика та археолога Михайла Федоровича Пономаренка (1920-2010). Він мабуть, єдиний із черкаських істориків, хто на початку 1980-х років, коли велася підготовка до святкування 700-річчя Черкас, здійснив критичний аналіз літописних і історичних «доказів» про заснування міста наприкінці ХІІІ сторіччя. На основі розбору літописних джерел та власних результатів археологічних досліджень він робить висновок про те, що Черкаси були засновані в литовський час, не раніше 2-ї половини XIV сторіччя і пов’язує цю подію зі звільненням Поділля та Київщини від золотоординців після перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах (1362).

A fiatalabb kutatók számára vélhetőleg hihetetlen, de a magyar neveléstudomány késő 1980­as években uralkodó légkörében az oktatáspolitika szó használata sok neveléstörténészben erős ellenérzéseket keltett. Mi, az akkori fiatalok sokáig úgy gon­ doltuk, hogy Mészáros István tanár úr ezek közé az általunk is nagyra becsült, de a tudományos nyelv változásaival szembenálló "konzervatív" tudósok közé tartozik. Azután-eme előítélet világos cáfolataként-1990­ben megjelent Mészáros István Pázmány Péter oktatáspolitikája című tanulmánya. Nem is akárhol, hanem a ma-gyar tudományban, az MTA folyóiratában. Nincsenek persze kutatások arról, hogy mind ez hogyan hatott a neveléstudomány közegében, de az tény, hogy 1991­ben több magát kifejezetten "oktatáspolitikai szemléletűnek" nevező neveléstörténeti kan ­ didátusi védésre kerülhetett sor. Mészáros Istvánnak tehát nemcsak azért tartozunk sokan köszönettel, amit szűkebben vett szakterületén, azaz a középkori-kora újkori oktatás történetében nyújtott, hanem a fenti gesztusért is. E születésnapi kötetben-egykori tanárom szíves jóindulatát kérve-átlépem saját kronologikus határaimat, s megpróbálom Mészáros klasszikus korszakára, a középkortörténetre alkalmazni az oktatáspolitikai szemléletmódot. A szöveg nem saját kutatásokra támaszkodó szak­ tanulmány, inkább afféle neveléstörténeti előadás. állam és eGyHáz euróPáBan az állam oktatáspolitikai szerepvállalásáról már az ókortörténetben is beszélhe-tünk. általánosságban azt mondhatjuk, hogy ha több magasan szervezett társa-dalmat egy birodalomba szerveznek, s e birodalom legalább egyik integráló ere-jévé az oktatási rendszert vagy az eredetileg igencsak sokszínű elit közös művelt-ségét teszik, akkor a hagyományosan helyi kereslet és kínálat által szabályozott, illetve helyi hatalmi viszonyoknak alávetett, esetleg lokális vallási személyek által felügyelt oktatásügy szükségképpen állami üggyé válik. és az állami ügy termé-szete szerint: politikum. Gyanúm szerint ilyesmi történt az asszír birodalomban, amikor a ninivei könyvtár központi gyűjteménye felől szabályozták a tananyagot a távoli iskolák-ban is, de ne menjünk ilyen messze, csak a "már a régi görögök is" szokásos szó

Михайло Федорович Пономаренко (1920–2010) – відомий черкаський історик, краєзнавець, археолог, з ім’ям якого пов’язана ціла епоха історико-краєзнавчих досліджень на Черкащині. Впродовж довгого часу він був головою секції археології при обласній організації Українського това¬риства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК). В 1950–1980-х роках займався археологічними дослідженнями на території Черкас. Саме йому на початку 1980-х років було доручено здійснити археологічні розкопки та розвідки з метою встановлення часу заснування обласного центру.

У науковому архіві Інституту археології НАН України, як додаток до наукового звіту М. Пономаренка про археологічні дослідження у Черкасах 1981 року, зберігається рукопис його статті «Скільки років Черкасам?» – п’ять аркушів машинописного тексту. Ця стаття так і не була опублікована. Причина зрозуміла: висновки Михайла Федоровича щодо віку Черкас не співпадали з офіційною (компартійною) версією, «заточеною» на відзначення 700-річчя в 1986 році. А після помпезного святкування ювілею міста ця версія стає незаперечною істиною і донедавна не робилося жодних спроб її відкоригувати. Нашу з В. Ластовським нещодавню пропозицію переглянути дату заснування Черкас у бік омолодження «стара гвардія» черкаських істориків зустріла прохолодно: від повного ігнорування до образливих закидів у соцмережах із звинуваченнями у ревізіонізмі та непрофесійності. Але, як свідчить віднайдений рукопис статті, М. Пономаренко також не погоджувався з призначеним «зверху» віком Черкас і вважав місто дещо молодшим.

У ході робіт з «підгонки» офіційної дати заснування Черкас зробили основну ставку на згадку міста в литовсько-руських літописах XVI–XVIII століть в контексті т. зв. «київського походу» великого литовського князя Гедиміна (дати різняться від 1304 до 1322 рр.), а також фантастичні оповіді російських істориків XVIII століття В. Татіщева та І. Болтіна, де переказ про заснування міста черкесами відноситься до 1282 року. Щодо літописних згадок про Черкаси, то чомусь не було враховано те, що похід Гедиміна на Київ взагалі є фантазією літописців, які мали на увазі похід великого литовського князя Вітовта на київські землі, що стався принаймні на 70–80 років пізніше, у 1393 році. Це ще наприкінці ХІХ сторіччя довів авторитетний історик В. Антонович, а його висновки підтвердив інший відомий історик М. Грушевський. Крапку в цій полеміці на початку ХХ ст. поставив фахівець з історії України литовської доби П. Клепатський. Черкаські ж історики-краєзнавці про це не згадали (або не воліли згадувати). Такою ж містифікацією є історія Татіщева–Болтіна, не підкріплена жодними документальними свідченнями. Факти говорять про інше: перші письмові згадки про Черкаси відносяться до рубежу 1370–1390 років, а це років на 80–100 омолоджує місто порівняно з офіційною датою заснування – 1286 роком.

У своїй статті М. Пономаренко, мабуть, єдиний на той час із черкаських істориків здійснив критичний аналіз літописних і історичних «доказів» про заснування Черкас наприкінці ХІІІ сторіччя. На основі розбору літописних джерел та власних результатів археологічних досліджень він робить висновок про те, що Черкаси були засновані в литовський час, не раніше 2-ї половини XIV сторіччя і пов’язує цю подію зі звільненням Південної Київщини від золотоординців після перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах (1362). Хоча, судячи з тексту, дослідник перебував під впливом таких хибних теорій як «черкеська версія» походження міста, розташування первинного Черкаського замку на місці сучасного Пагорба Слави, а не на Дзеленьгорі.

Появу Черкас Михайло Федорович пов’язав із діяльністю київського князя Володимира Ольгердовича, якому уділ був наданий батьком – великим литовським князем Ольгердом. Така точка зору має право на існування, але, вочевидь, є помилковою. Адже після перемоги в Синьоводській битві великий князь Ольгерд передав відвойовані у Золотої Орди землі (Поділля та Південну Київщину) своїм племінникам братам Коріатовичам. Очолюване ними удільне Подільське князівство мало стати буфером між землями татар та Великим князівством Литовським. Задля укріплення південних кордонів князівства Коріатовичі взялися будувати низку прикордонних замків від Дністра до Дніпра: Кам’янець, Бакота, Скала, Вінниця, Брацлав, Сокілець, Звенигород і, ймовірно, Черкаси, як крайній східний форпост у цьому «ланцюжку». Як сказано в Супрасльському літописі (рубіж XV–XVI століть): «Ино тыи княжятя Коръятевечи три браты: князь Юръи a князь Александр, князь Костентин и князь Федор со князя великого Олгирдивым презволениемь и c помочию Литовския земли пошли в Подолскую землю. И тогды в Подолскои земли не быль ни один город ни деревомь рубленого, a ни ка¬менем будованого. ...А ис того вси Подолски городы умуровали и всю землю Подолскую осели». Про те, що початкова історія Черкас пов’язана із Подільською землею, свідчить згадка про них саме в переліку подільських міст у «Списку руських міст дальніх і ближніх» – письмовій пам’ятці рубежу 1380–1390-х років, а також той факт, що перший із відомих нам на сьогодні керманичів міста – черкаський воєвода Бедрих (згаданий 1392 року) – був слугою подільського князя Федора Коріатовича. У складі Подільського князівства місто перебувало до 1393 року, коли за наказом великого литовського князя Вітовта його захопив новопризначений київський князь Скиргайло Ольгердович і долучив до свого уділу.

Вагоме слово з приводу віку міста мали сказати результати археологічних досліджень – це і було основним завданням експедиції «Черкаси–1981», очолюваної М. Пономаренком. Консультантом робіт виступав старший науковий співробітник ІА АН УРСР М. Кучера – провідний фахівець із давньоруської та середньовічної археології. Найдавніші здобуті матеріали (головним чином кераміка), які можна пов’язати із початковою історією міста, відносилися до 2-ї половини XIV сторіччя. Було доведено відсутність на території Черкас пам’яток давньоруського часу (ряд опонентів Пономаренка намагалися довести, що місто виникло ще за часів Київської Русі). Ці висновки підтвердив і спеціальний «археологічний десант» із столиці, який відбувся наступного 1982 року – Черкаський загін Дніпровської давньоруської експедиції під керівництвом спеціаліста у галузі середньовічної археології, співробітниці Інституту археології АН УРСР В. Петрашенко.

Зрозуміло, що отримані результати не задовольняли місцевих компартійців, які з самого початку розраховували на «круглий» вік – 700-річчя. Тож датою заснування міста було призначено 1286 рік, а Черкаський замок у їх уяві вже наприкінці ХІІІ сторіччя являв собою «густой бревенчатый частокол первопоселенцев казаков-черкассов». Втім, М. Пономаренко не міг не підкоритися «лінії» партії: у тексті самого звіту Михайло Федорович таки змушений був пристати до офіційної версії про заснування Черкас і написати, що «первісні Черкаси виникли на зламі ХІІІ–ХIV сторіч». Тож можемо розглядати цей рукопис, свідомо доданий до офіційного наукового звіту, як бажання краєзнавця через десятиліття донести свою особисту незаангажовану версію походження міста. Незважаючи на те, що з часу написання роботи минуло 37 років, вона досі не втратила актуальності та є важливою не лише для історіографії, але й для практичного застосування при вивченні початкової історії Черкас.
 
Стаття дається зі збереженням авторської стилістики, орфографії та пунктуації.