Halych

After endeavouring to examine the grammatical descriptions published in the literature to date and to reconstruct the sound system of the south-western dialect of Karaim as it was presented in the literature, it can certainly be concluded that the matter is far from clear. This is for the simple reason that these works contradict each other at various points. The reason for such discrepancies should be sought in the historical and linguistic backgrounds of the two main centres of the south-western Karaim population, i.e. Lutsk and Halich. Even though these two centres were always in close communication with one another, and the language that was spoken in them originates beyond any doubt from one common root, they remained for centuries under slightly different linguistic influences as a result of the Slavonic languages surrounding them. The present paper aims to present and, where possible, clarify the differences which follow from the studies on the Karaim sound system we have at our disposal. An attempt is also made to identify some differences between the Lutsk and Halich subdialects of south-western Karaim, and explain their origin. Since the grammatical descriptions we are dealing with here and the written sources we are able to work with concern the end of the first half of the 19th century at the earliest, the time scale of our interest is limited to the second half of the 19th and the first four decades of the 20th century.

The paper is an attempt to answer the question: when could prince Švitrigaila, son of Algirdas (Świdrygiełło Olgierdowicz, Svidrigailo Olgerdovich), possess Halych, situated in the territory of the Kingdom of Poland, along with the adjacent territory? Until recently this fact was known only from a short mention in a document from the beginning of the 15th century, and it remained unclear, how to date this page in his riotous biography. Documents found in the archives of Warsaw and Lviv and published in the appendix allow us to date his Halych tenure to the period between October, 1405 and June, 1408, when Švitrigaila deserted to Moscow for Vasily I’s service, where he was granted the town of Vladimir and other possessions. It is shown that his short tenure in Halych allowed Švitrigaila to establish and strengthen his ties with the Ruthenian nobility under the rule of the Polish king. Even in May, 1408 (if the date of the document surviving in a 16th-century copy is correct), i. e., on the eve of his departure for Moscow, Švitrigaila was granting land near Halych to local nobles. Later he would use these ties to reconcile with his brother, king Władysław II Jagiełło of Poland, and to return to the dominions of the Gediminids, as he certainly did later.

Стаття присвячена участі угорських військ у поході до Галичини в 1340 р. на фоні більш відомої в історіографії виправи Казимира ІІІ. Автори переконані в тому, що королівські контингенти, очолювані палатином Віллермо Другетом, були численні за своїм складом, їхня участь у кампанії визначалася кількома попередніми угорсько-польсько-руськими угодами 1335–1339 рр., будучи теж превентивним антитатарським заходом. Завдання короля Карла Роберта полягало в збереженні впливів у Галицькій землі через потенційне обіймання представником династії Анжу польського престолу.

An interesting monument of medieval masonry is a bas-relief showing a fire-breathing dragon, which is curerntly located in the Uspensky church in Krylos. The style of the creature's presentation is convergent, among others, with several Romanesque monuments in sculptural art from Poland. The motif of this mythical creature has been used in artistic composition since the dawn of time. The symbolism of the dragon contained both positive and pejorative potential, depending on the time and cultural circle in which it appeared.
The authors, based on a comparative analysis of the style of the object, historical sources, epigraphic monuments and preserved forms and decorations of architectural details from the non-existent Cathedral of the Mother of God in Halych, propose to date the image of the dragon to the third quarter of the 12th century. This is also an example of one of the few monuments that show the Western European, Romanesque sculptural tradition in Eastern Europe.

On the author`s page:
https://www.academia.edu/23230152/Koronatsionniy_krest_relikviariy_polskih_koroley_Studia_Slavica_Petersburg_2_2014
Работа посвящена истории реликвария Святого Креста, который в 1340–1668 гг. хранился в сокровищнице польский королей в Вавельском замке в Кракове и использовался во время коронационных торжеств. Реликвиарий состоит из сдвоенного креста, выполненного из различных кусочков дерева, обрамленных золотой лентой с греческой надписью на реверсе: «Иисус Христос прибитый ко кресту, возвысил человеческую природу. Выгравировать повелел Мануил Комнин Венценосец». В 1669 г., после своего отказа от польского престола король Ян Казимир Ваза незаконно изъял его из коронной сокровищницы и увез во Францию. После смерти короля реликварий стал собственностью Бенедиктинского аббатства Сен-Жермен-де-Пре в Париже, где был помещен в специальном серебрянном алтаре, содержащим «орудия Страстей Господних». Сам реликварий был конфискован и переплавлен во времена Французской революции 1793 г., но саму реликвию, частицы Святого Креста, удалось сохранить. На данный момент она хранится в ризнице собора Парижской богоматери.Автор статьи предполагает, что данный реликварий был захвачен в 1340 г. польским королем Казимиром Великим вместе с казной галицких князей во Львове. Предметом дискуссии остается идентификация Мануила Комнина, которого в историографии отождествляют или с византийским императором Мануилом I Комнином (1143–1180), или с императором Трапезунда Мануилом I Комнином (1238–1263). Эпиграфический анализ надписи и анализ источников указывают на цареградского василевса. ****** The paper describes the history of a Holy Cross reliquary: which in the years 1340–1668 was kept in the treasury of the Polish kings at Wawel in Cracow and used during the coronation ceremonies. The relic has the form of a double cross built of many different wood pieces and set in a sheet of gold with an inscription in Greek «Jesus Christ nailed to the cross, he who elevated the humankind, inscription made by Manuel Komnenos Laurel Bearer». King John II Casimir Vasa, after abdicating in 1669, unlawfully took it out of the royal treasury and carried away to France. After the king’s death, by the way of following legacies, the reliquary found its way into the possessions of the Benedictine Abbey Saint-Germain des Prés in Paris. There it was placed inside of a special silver altar containing «Instruments of the Passion». During French Revolution, in 1793, this reliquary was confiscated and melt down. The relic itself was saved though and kept safe. Presently it is found in the treasury of the Notre Dame Cathedral in Paris. In all probability the reliquary was captured in Lviv, in 1340, together with the treasury of the Dukes of Halych, by the Polish king Casimir. Still under discussion is the identification of Manuel Komnenos ― who is either brought in connection with the Byzantine emperor Manuel I Komnenos (1143–1180) or with the emperor of Trebizond Manuel I Komnenos (1238–1263), while the epigraphic analysis of the inscription as well as the entirety of the historical context speak for the ruler of Constantinople. To the Halych Ruthenia the reliquary of the Holy Cross came probably as a customary gift related to dynastic marriages.

Document of the Halych Land Chancellery of the 15th Century on the property relations of local nobles
The article presents a brief review and pub/ication of a document issued by the Halych Land Chancellery in 1557. The original of the Act is preserved in the National Archives of Krakow, and its contentillustrates thepractice of property relations of Halych gentry at the turn of the late Middle Ages and the early modern time. Among the main characters of the historical source, the following officials come into thepicture — a landjudge and a sub-judge, as well as representatives of the Halych nobility of the 15—16th centuries.

This research concerns the history of medieval Panteleimon’s Church, as the only remaining sacred monuments of the XIII century in Galich. The article deals with the problems of the chronology of the building a temple, its church-canonical status in the structure of Galician (Orthodox) bishop (of the metropolis in 1303) and Galician (Catholic) Archdiocese. Separately analyzed the role of Panteleimon’s complex in the formation of the historical topography of medieval Galich and outlined a number of hypotheses related to the definition of the founder of the temple.
Key words: Galich, Temple of St. Panteleimon, Church of St. Stanislaw, monastery, Franciscans, Roman Mstyslavich, Galician’s Archdiocese.

This research emphasizes the study of one of the most outstanding Latin names of Halych in the XIVth century. In the register of provinces and vicariates of the Order of Friars Minor, where a vicariate of Rus appears for the first time, a missionary center of Franciscans in Halych is mentioned. Author(s) of this source have recorded a quite original Latin transcription of the capital of the Halych land as Galciff/Galaf. In our opinion, such name of Halych reflects one of its eastern variants, perhaps of Karaite or Armenian origin.
Key words: Halych, Franciscans, Armenians, Karaites.

У статті проаналізовано роль та участь францисканців в організації
латинських церковних структур у руських володіннях Казимира ІІІ. Активна діяльність міноритів у поліетнічних містах,
заангажованість у процес поставлення перших римо-католицьких єпископів Галицької митрополії, а також підтримка польського короля та його адміністрації привели до формування на межі 60-х – 70-х рр. XIV ст. місіонерського вікаріату Русі ОFM (Ordo Fratrum Minorum – Орден Братів Менших).

Розвідка присвячена опрацюванню та публікації досі малознаної
міської панорами Галича першої половини ХІХ ст., що походить з
колекції фондів о. А. Петрушевича. Схематична замальовка
суттєво доповнює досі знані види міста. Разом з тим текстова
частина документа відкриває добрі перспективи до вивчення
літературного осмислення історії Галича тогочасними
громадянами краю.
Ключові слова: Галич, о. А. Петрушевич, панорама, міська
забудова.
The exploration is devoted to the elaboration and publication of the
hitherto little)known city panorama of Halych of the first half of the
19th century, which originates from the collection of the funds of
A. Petrushevych. The schematic sketch significantly complements the still
known views of the city. At the same time, the textual part of the document
opens good prospects for the study of the literary understanding of the
history of Halych by the citizens of the region at that time.
Key words. Halych, A. Petrushevych, panorama, city buildings.

Статтю присвячено вивченню королівського привілею на право
вільного вирубування у вікторівських лісах крилоським підданим
галицько-львівського православного єпископа. Документ, виданий у контексті Гадяцької унії, спираючись на уставну грамоту- фальсифікат Галицької церкви князя Лева Даниловича, вперше чітко зафіксував існування поряд з архієрейським осідком на Крилоській горі однойменного сільського поселення.
Ключові слова: Крилос, монастир, Галицька церква, Вікторів,
королівський привілей.

НАРОД І ВЛАДА В ГАЛИЧІ ЯК ЗРАЗОК «ВІЗАНТІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ» Стаття пропонує інтеґрувати політичну історію Галича рубежу ХІІ-ХІІІ ст. в сучасний візантиністичний дискурс із властивим радикальним переосмисленням уявлень про категорії «леґітимности» владних інституцій Східної Римської імперії. На відміну від Західної Європи, яка після падіння Риму під натиском варварських племен адаптувала принцип особистісного «божественного права», за якого влада була особистою власністю певного володаря, Візантія зберегла республіканське ментальне поле й уявлення про владу як власність народу (лише делеґовану певним особам). Ключовою категорією державотворення візантійського типу виступає поняття «політеї»-множини, яка є джерелом «базилеї»-царствености. Автор підкреслює виняткову близькість Галича до Східної Римської імперії. Обґрунтовується пропозиція сприймати політичну систему Галича ХІІ-ХІІІ ст. як виборну республіканську монархію візантійського типу. Це дозволяє переглянути традиційно антагоністичну картину політичного життя Галича як протистояння державотворчої основи персоніфікованої у князях та їхній владі і деструктивної основи, вкладеної у літописних «галичанах», «галицьких боярах» та ін. Це свого роду приклад найзрілішої реалізації республіканської культури, акцептований із його греко-римських джерел, поєднаних із традиціями давньослов'янської спільнотно-вічової культури. Окреслено три етапи еволюції Галицької політеї ХІІ-ХІІІ сторіч: а) слов'янсько-візантійський; б) візантійський і в) візантійсько-франкський. Розглянуто роль географічного розташування Галицької політеї, котра, з одного боку, онтологічно пов'язувалася з лаократією Нового Риму, а з другого-стала прикладом, а можливо, і першоджерелом, демократичних змін у країнах-сусідах Угорщині («Золота булла») та Польщі, які зазнали часткового розмивання парадигми особового «божественного права» латино-європейського типу.

Стаття присвячена колекції богослужбових книг XVII–XX ст., котрі зберігаються у Націо­наль­ному заповіднику “Давній Галич”, або досліджувалися науковцями установи впродовж 1994–2018 рр. Головними об’єктами студій стали понад 50 екземплярів книг, що походять з парафій галицької церковної організації. Головно серед опрацьованих пам’яток домінують Євангеліє, Тріодь, Служеб­ник, Мінея, Часослов, Октоїх, Псалтир, Анфологіон та Апостол.  Особливу увагу приділено проблемі ка­та­логізації стародруків, а також вивченню їх у контексті джерелознавчої перспективи. Важ­ливий елемент дослідження становлять покрайні написи, насамперед представлені фундаційними текс­тами, які часто інформують сучасників про вже неіснуючі храми, фіксують імена жертво­давців, свя­щеннослужителів та дяків. Разом з тим на сторінках книг трапляються й неординарні за­мітки, наприклад фрагмент колядки, літописні свідчення чи виправлення літургійних текстів здійс­нені з конфесійних мотивів. Відтак, комплекс пам’яток, умовно детермінований, як галицькі церковні ста­родруки відкриває широкі перспективи для подальших історичних та релігієзнавчих студій краю.