Ukrainian & East European History, Eastern Orthodox Church History.

Шумило С. В. Розвиток українсько-афонських духовно-культурних зв’язків у XVІI – першій третині ХІХ ст. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.01 «Теорія та історія культури» за напрямом – історичні науки. Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури та інформаційної політики України. Київ, 2021. 304 с.


Дисертація є дослідженням історичних духовно-культурних зв’язків України і Афону та діяльності українських духовних осередків на Афоні як в середньовічні, так і ранньомодерні часи, зокрема у XVII – перш. трет. ХІХ ст.
У рамках дисертаційного дослідження на основі аналізу широкого кола архівних джерел та опублікованих матеріалів у роботі розкрито специфіку зародження та розвитку українсько-афонських духовно-культурних зв’язків, їхній вплив на відродження православного руху в Україні та подальші церковні, культурні і політичні процеси в Україні протягом XVII – XVІII ст. Сукупність цих та інших історичних подій сприяла заснуванню та діяльності у XVІІІ ст. чотирьох українських чернечих осередків на Афоні, зосереджених у скитах Чорний Вир та пророка Іллі, Костянтинівській обителі та в монастирі Симонопетра, їхнім зв’язкам з українським козацтвом та чернецтвом, участі Запорозької та Задунайської Січі у ктиторській підтримці цих обителей тощо. Встановлено, що це сприяло як зміцненню контактів з центром православного чернецтва на Афоні, так і посиленню його популярності серед українського чернецтва та козацтва, забезпечуючи взаємний духовний і культурний обмін і вплив один на одного.
Наукова новизна полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні використані маловідомі архівні джерела, на основі яких комплексно досліджено процес заснування і діяльності українських чернечих осередків на Афоні у XVIII – перш. трет. ХІХ ст., їх зв’язків з українським чернецтвом та козацтвом в Україні. Наголошено, що українські афонські обителі, зокрема скити «Чорний Вир» та пророка Іллі, є важливою складовою історії, духовної культури і спадщини українського чернецтва на Афоні, прямим свідченням тісних зв’язків Запорозької та Задунайської Січі з Афоном. Зазначено, що ці історико-культурні та архітектурні пам’ятники присутності українського чернецтва та козацтва на Афоні мають духовно-культурну і науково-історичну цінність. Подальше вивчення феномену української присутності на Афоні є одним з перспективних напрямків у сучасній українській науці. Також це сприятиме формуванню українського афонознавства як окремого наукового напрямку.
Ключові слова: Афон, Свята Гора, Гетьманщина, Запорозька Січ, Задунайська Січ, Чорний Вир, Іллінський скит, Симонопетра, чернецтво, скити, монастирі, ісихазм, православ’я


SUMMARY

Shumylo S. V. The Development of Spiritual and Cultural Ties between Ukraine and Athos from the Seventeenth Century to the First Third of the Nineteenth Century. – Qualifying scientific work on the basis of manuscripts.
Thesis for Candidate in History: specialism 26.00.01, The Theory and History of Culture, Historical Science. – National Academy of Cultural and Arts Leaders, Ministry of Culture and Information Policy of Ukraine. Kyiv, 2021.
Shumylo’s thesis explores the history of the spiritual and cultural ties between Ukraine and Athos, and the activity of Athonite spiritual centres in both mediaeval and earlymodern times – from the seventeenth century to the first third of the nineteenth century.
Drawing on a wide range of archival and published documents, it outlines the onset and development of the spiritual and cultural ties between Ukraine and Athos, and shows how these ties influenced the Ukrainian Orthodox revival giving rise to ecclesiastical, cultural and political developments in Ukraine from the seventeenth to the eighteenth centuries.
In particular, the influence of Athos hesychastic tradition during this period was important for further spiritual awakening and cultural development in the Ukrainian lands. Athos monks joined the restoration and spread of hesychasm traditions within the Kyiv metropolitanate, making a significant contribution to the formation of ancient Ukrainian culture, literature and art.
It was found that in the late XVI - early XVII centuries (after the events of the Brest Union in 1596) Ukrainian Athos monks took an active part in the revival of Orthodoxy in Ukraine, joined the restoration of the Orthodox hierarchy of the Kyiv metropolitanate, reforming Ukrainian Orthodox monasteries, cultural and educational, literary and polemical activities, as well as contributed to the involvement of the Ukrainian Cossacks in defending the rights and freedom of the Orthodox religion in the Commonwealth.
It is proved that during the second half of the XVII and XVIII centuries the spiritual and cultural ties of the Ukrainian monasticism and the Cossacks with Athos became noticeably more active. An important role was played by the Ukrainian Cossack foreman, who considered his participation in the material support of Athos monasteries as a certain attribute of his status. Analysis of sources shows that donors of Athos monasteries during the Hetmanate were often Ukrainian hetmans and Cossack officers.
These developments led to the foundation of four flourishing Ukrainian monastic sights on Athos: the Cherny Vir and Prophet Elijah Sketes, the St Constantine Kellion and within Simonopetra Monastery. Ukrainian Cossacks and monks played an important part here, as did benefactors from Zaporozh´ya and Zadunayskaya Sech´. The thesis shows that these ties increased the popularity of Athonite monasticism with the Cossacks and in Ukraine, facilitating mutual spiritual and cultural exchange.
In particular, it was found out that the monastery "Black Whirlpool" was an important Ukrainian center on Mount Athos, and its founders were Ukrainian monks and representatives of the Cossack elders. The monks in this monastery were mostly natives of Ukrainian lands, in particular the former Zaporozhian Cossacks. The existence of close contacts of the Chorny Vyr hermitage with the Zaporozhian Sich and of the waterway from Zaporozhye to Mount Athos in the XVIII century is proved. The results of the study allow us to assert the importance of Ilyinsky monastery, which was also founded by Ukrainian elder Paisiy Velychkovsky, in the history of monasticism on Mount Athos. In that monastery he established his own seminary, and the monastery itself became a center of spirituality, education and literature on Mount Athos and beyond. Later, the Ilyinsky monastery became the spiritual and cultural center of the Ukrainian Cossack emigration, where former Zaporozhian Cossacks from the Transdanubian Sich and Kuban struggled. The decline and devastation of Ukrainian monastic centers on Mount Athos are consequences of the events of the Greek national liberation revolution of 1821–1829.
The thesis is original because it draws on little-known archival sources of the eighteenth to the first third of the nineteenth centuries. It establishes the defining role of the Ukrainian Athonite cloisters – especially of Cherny Vir and the Prophet Elijah Skete – in the history, culture and heritage of Ukrainian monasticism on Athos; and it demonstrates the strong links between the Zaporoz`ka and Zadunayska Sich´ with the Holy Mountain. The presence of Ukrainian and Cossack monks has left significant cultural and architectural traces on Mount Athos. Further study of the Ukrainian Athonite presence is an avenue to be explored by Ukrainian scholars.
Key words: the history of Ukrainian culture, international spiritual and cultural ties, Athos, the Cossack Hetmanate, the Zaporoz`ka Sich, monasticism.

Throughout the nineteenth century, Maskilic journals increased their publication of anti-Hasidic satires. From the eighteen-sixties onward, this literature came primarily as a response to the revival in the publishing of Hasidic hagiography and to the spread of Hasidism into new territory. To this point, no complete review or even general survey has been performed on this extensive polemical literature, despite the fact that it has much to teach us about Hasidism and the Haskalah in those years. We are not speaking of an insignificant bibliographical lacuna, but of a disregard for an entire field of research which would shed light not only on a forgotten chapter of modern Hebrew and Yiddish literature but also on an important chapter in the relationships between Maskilim and Hasidim in that period and the genesis and development of the different streams of Hasidism. This Maskilic literature intended to do more than eradicate Hasidism; it aimed to strengthen the self-consciousness of the individual Maskilim who found themselves alone in Hasidic territory. Paradoxically, the literature documented the very movement it intended to eradicate from the world. The distorted reflection displayed in the anti-Hasidic literature does more than present a caricature of its subject -- it conceals hitherto unknown elements about the nature and development of the Hasidic movement. The present article deals with one such case, a satire on Bratslav Hasidism from 1863, which has at its core a Maskilic satirical text written by Yehiel Meller on pilgrimage to the grave of R. Nahman of Bratslav in Uman.





כתבי עת של משכילים לאורך המאה התשע עשרה הרבו לפרסם סאטירות בגנותה של החסידות. משנות הששים ואילך באה ספרות זו בעיקר כתגובה להתעוררות הדפסת ספרות השבחים החסידית ולהתפשטות החסידות במרחבים חדשים. לא קיימת עד עתה סקירה שלימה, ואף לא מיפוי כללי, של אותה ספרות פולמוסית ענפה, על אף שיש בה ללמד הרבה על דרכי החסידות וההשכלה באותן שנים.  לא מדובר רק בחסרון ביבליוגרפי שאין לו משמעות, אלא בהתעלמות משדה מחקר רב עניין שעשוי להאיר לא רק על פרק נשכח בספרות עברית ויידיש החדשה אלא גם על פרק חשוב ביחסים בין משכילים לחסידים באותה תקופה, ועל דרכי צמיחתם, פיצולם והתפתחותם של זרמים שונים בחסידות. הייתה זו ספרות שיותר מאשר נועדה לבער את החסידות נועדה לחזק את תודעתם העצמית של המשכילים הבודדים במרחבים החסידיים; ספרות שבאופן פרדוקסלי תיעדה תנועה אותה חפצו לבער מן העולם. הבבואה המעוותת בה התהדרה הסאטירה האנטי חסידית לא רק הציגה דימוי – אלא טומנת בחובה הצבעה על אלמנטים חדשים ועל התפתחויות בחסידות. במקרה אחד ממין זה הנוגע לחסידות ברסלב בשנות השישים של המאה התשע עשרה עוסק המאמר. שלפנינו - שעיקרו מהדורה של טקסט משכילי שכתב יחיאל מלר - בשנת 1863 - על העלייה לקבר ר' נחמן מברסלב באומן
"""

На межі Сходу і Заходу: Україна в італійських текстах XV-XVII ст. Вступ Образ (чи гетерообраз, тобто «образ Чужого») певної країни та народу в текстах іноземних є цікавою проблемою, яка виходить далеко за межі імагології-компаративістики-та й філології в цілому. Людина сприймає через призму усталених уявлень навіть речі, до яких може доторкнутися повсякденно-і обʼєктивність такого сприйняття є зажди відносною. Що вже казати про уявлення стосовно обʼєктів, віддалених у просторі та часі-навіть при сучасному розвитку засобів масової інформації вікові стереотипи продовжують своє існування. А уявлення однієї нації про іншу, часто побудовані на давній літературній традиції-але ж увібрані змалку на рівні генетичному-здатні породити серйозні соціально-політичні проблеми. Картина України як безкрайого пшеничного поля, «житниці Європи», і досі живе в уяві середнього італійця, так само як і віра у постійні морози та хутряні шапки у Москві, навіть якщо нині там влітку-спека сильніша за італійську. Це, звичайно, приклади анекдотичні, але ж часто стереотипи заважають контакту між соціумами. У нашій роботі ми не маємо, у будь-якому разі, наміру торкатися проблем сучасної політики та соціології, а натомість спробуємо проаналізувати витоки і формування одного з «національних образів»-образу України в літературі Італії XV-XVII ст. на матеріалах переважно венеційського кола. Венеція довгий час була визнаним центром творення, публікації та поширення творів історико-георафічних, тож венеційські матеріали є, на нашу думку, показовими. Проблема відображення у літературі й образотворчому мистецтві образу «іншого» етносу та землі почала комплексно вивчатися українськими науковцями порівняно недавно, приблизно з 80-х рр. ХХ ст. Як відомо предметом імагології-галузі літературознавчої компаративістики, що визначилася в другій половині ХХ ст., є саме літературні образи (іміджі, imago) інших країн та іноземців-гетерообрази, що створюються в певній національній чи регіональній свідомості й відбиваються в літературі 1. Як зазначає Д. С. Наливайко, на сучасну імагологію особливий вплив чинять філософсько-етичні студії Свого-Іншого (Чужого), автентичності й ідентичності, причому з усіх корелятів Іншого імагологію найбільше цікавить Інше як етнокультурне-а відтак, проблеми відносин з 1 Наливайко Д. С. Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. / Д. С. Наливайко-К.: Основи, 1998.-578 с.-С. 91.

Kievan Rus was converted to Christianity by the Byzantines in the year 988. They inherited from Constantinople a third gender, eunuchs. If eunuchs were often celebrated for their voluntarily celibacy in early medieval Constantinople, in Kievan Rus they came to be conceived of as physiologically deficient males. They were outsiders of patrilineal masculinity by their inability to bear heirs, and thus deemed non-worldly. As a result, they tended to be characterised in polarised terms as either demonic or angelic. When they appeared in hagiographies describing the inhabitants of Kiev's most renowned monastery, the Kievan Caves Monastery, eunuchs came to be configured stably as exemplary ascetic models. This gave birth to a new mode of masculinity which stood in opposition to native depictions of the virile dynastic man. The legitimacy of princely masculinity was thus cast into doubt in stories about the monks of the Kievan Caves Monastery.

Every year on July 28, citizens in contemporary Russia turn on the television news and hear extensive reports about a federal holiday known as “The Day of the Baptism of Rus.”  Viewers watch as Vladimir Putin and Patriarch Kirill of Moscow stand side-by-side and repeat an ancient story about the Conversion in 988 and the sacred bonds which even today unite the nations of “Holy Rus”: Russia, Ukraine, and Belarus.  But what, exactly, is the political and ecclesiastical backstory behind the staging of these yearly media spectacles?  Why and when had the Day of the Baptism of Rus begun to play such a visible role in post-Soviet politics?  In the study, Griffin reconstructs the development of this propaganda campaign, in the years between 1991 and 2018.  Special attention is given, above all, to the events that unfolded in Ukraine following the Orange Revolution, when the leaders of the Russian Orthodox Church began to fear that they were in danger of losing their traditional status as the only canonical Orthodox church in Ukraine.  Ultimately, Griffin argues that the contemporary commemorations of the Day of the Baptism of Rus have less to do with the Vladimir who ruled in the late tenth century than they do with the Vladimir who currently rules in the twenty first.

This article explores a church rite of spiritual brotherhood known in Russian as bratotvorenie. This rite, which has not been studied in any depth before, united two unrelated men as ‘brothers’. It appeared in Muscovite and Ruthenian church books until the mid-seventeenth century, when it was banned by the Kievan Metropolitan Petro Mohyla. On the basis of archival research, this article presents a history of the tradition of bratotvorenie for the first time. Using gender theory, it suggests that spiritual brotherhoods were associated culturally with marriage, and that this association had sexual connotations.

Metropolitan Andrei Sheptytsky (1865–1944) was imprisoned no fewer than three times because of his defence of the faith of his Ukrainian people. Based on correspondence found in the Vatican Archives, this article reveals hitherto unknown details of the metropolitan’s imprisonments. It also sheds light on the reasons why Sheptytsky was imprisoned so many times and chronicles the vigorous interventions of the Roman Apostolic See to defend the metropolitan and to secure his release and return to his archeparchy of Lviv. His personal background, spiritual journey, and persecution, closely parallel aspects of the history of the Ukrainian nation. He underwent his own process of national awakening, which resulted in his return to the Byzantine-Ruthenian rite of his ancestors. Becoming Byzantine yet remaining Catholic placed him directly at odds with the political-religious ideologies of both the Russian Empire and the newborn Polish Republic, especially since he had assumed the mantle of spiritual leadership over the Galician Ukrainians. Sheptytsky was deported to Siberia in 1914 as an obstacle to the tsarist plan to absorb the Ukrainian Greco-Catholics into the Russian Orthodox Church. In 1919, he was placed under house arrest, this time by Catholic Poland, and interned three years later by the same government when he attempted to return to Lviv.

The unity of Russian and Ukrainian Orthodoxy, to be sure, might have been possible to preserve, had the Moscow Patriarchate’s hierarchs taken a clearly and officially critical approach towards Russia’s covert military invasion into Ukraine since 2014. Yet, neither Metropolitan Kirill nor any other high representative of the Russian Orthodox Church appear to have done or said anything noteworthy – as, arguably, as Christians they should have – to substantively condemn or moderate the Kremlin’s aggressiveness. The origins of Eastern Orthodoxy’s schism lie thus neither in Kyiv nor in Constantinople, but in Moscow. It would be sad, if Russia’s war against Ukraine and the subsequent deep split in eastern Slavic Christianity will also spoil the otherwise very close relations between Ukraine and Georgia.

The article gives a brief overview of the origin and distribution of St. Josaphat Kuntsevich’s (1580-1623) iconography.  The article also presents icons of St. Josaphat Kuntsevich from 18th to 20th  centuries, which are in the collection of the National Museum in Lviv.

Темчин СЮ., Кушито-химьяритская параллель (первая половина VI в.) к поставлению киевских митрополитов в обход Константинополя (1051 и 1147 гг.), in Мельникова Е.А. (ред.), Восточная Европа в древности и средневековье, вып. 30: XХX Юбилейные Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР Владимира Терентьевича Пашуто: Материалы конференции (Москва, 17–20 апреля 2018 г.), Москва, 2018, с. 293–397.

The History of Church Music Seen Through the Activities of Ukrainian-Belorussian Metropolitans and Bishops in the Seventeenth Century There are topics and questions that continue to intrigue researchers of Ukrainian and Belorussian music. One of these is the personal contribution of metropolitans and bishops to the musical practice of the Uniate and Orthodox Churches of Ukraine and Belorussia in the early modern era. Research on this topic is directly connected to one of the key questions in Ukrainian and Belorussian musical historiography – the ways and means of the reception of Western European music. The contributions of hierarchs differed considerably. Some introduced profound changes into musical practice, while others were more conservative and simply followed the customs and traditions of the time; some built on the achievements of their predecessors, while others showed little interest in chant and music; some had a taste only for church music, while others also paid attention to secular music; some were drawn to Roman Catholic musical practice, while others tried to preserve the originality and distinctiveness of Orthodox practice; some actively allowed the use of musical instruments in the church, while others, more reluctantly, had to accommodate them. In the end, all representatives of the Kievan Church, both Orthodox and Uniate, could do little to fence themselves off from the influence of European culture. For this reason, their activities show signs of Western (Roman Catholic and Protestant) practice, both secular and liturgical.

Presented at the 21st Annual ACMRS Conference, Scottsdale AZ

Abstract
Communal organizations of tradesman in renaissance and early modern Europe were not only limited to guilds and the production of material goods. The same principles that organized the tradesmen and the specialists applied to the very real and tangible effects of religion on daily life. In the 16th and 17th Century Polish Lithuanian Commonwealth the Orthodox faithful formed brotherhoods (bratstva) specifically committed to religious promotion and preservation which were modeled after medieval trade guilds. Originally chartered to sponsor and organize patronal feast days, maintain the church and to support the local clergy, the collective power of the bratstva soon led to an increased role of the laity in Church affairs. In the radically changing times that followed the political Union of Lublin (1569) and the religious Union of Brest (1596) the Orthodox faithful in the steppe lands of the Polish Lithuanian Commonwealth found a creative and unique voice through the bratstva. They acted as patrons and protectors of their local communities building schools and printing presses and at times played a key role in the relations between Constantinople and the Orthodox hierarchy, and between the laity and clergy or Rus’. This paper examines the development and activity of the bratstva and proposes that the organizational ethos which formed the medieval guilds—committed to the development of particular trades and material goods—similarly formed the bratstva and helped shape their commitment to the preservation of tradition and the promotion of Orthodoxy.

Євген Букет. Анексія парафій Браїльської митрополії Константинопольського патріархату Православною російською церквою у 60–70-х рр. ХVІІІ ст. (до історії міжконфесійних стосунків) // Східні традиції державотворення. Наукова серія: Світові традиції державного управління: Вип. ІХ: Науковий збірник на честь 150-ї річниці від дня народин Агатангела Кримського / ред. рада вип.: Бондар Ю. В. (ред.), Грицак В. С. (слово до читача), Мищак І. М. (наук. ред.), Омельчук В. В. (кер. авт. кол., вступ), Орєхов С. М. (переднє слово) та ін. - К.: Прометей, 2020. - 836 с.

Как на украинский томос отреагировали высшие иерархи и священники Русской православной церкви (РПЦ)? Какие аргументы использовала РПЦ для отрицания права Православной церкви Украины (ПЦУ) на независимость от Москвы? После пяти лет ползучей гибридной войны России против Украины в конце 2018 года их многоуровневый политический, экономический, гражданский, военный и культурный конфликт достиг и сферы религии. Радикальная перестройка отношений между российской и украинской христианскими общинами показала себя в начале 2019 года, когда Украина получила так называемый «томос» (дословно: «маленькая книга»).

Russia’s plans of occupying Istanbul, Pan-Slavism policy and its protectorate on the Balkan nations struggling against the Ottoman Empire during the 19th century had significant ideological features. Roots of these features, that influenced Russian expansion, are tied to the process of the subjugation of the Metropolia of Kyiv to the  Patriarchate of Moscow. It is known that subjugation of the Metropolia occurred in unclear historical circumstances. According to the new sources this process was even more mysterious. There is not any evidence concerning the subjugation of the Metropolia in the Ottoman sources which fully describe the activity of the Moscow legation that in 1686 was sent to Edirne and İstanbul with the aim of subjugation of the Metropolia. From this point of view, it is understood that the process occurred in the secret diplomatic arena. In this paper the new sources are going to be compared with the well known Russian sources, the contradictions between the documents and questions about the accuracy of the Russian documents concerning the events of 1686 are going to be discussed.

Nomocanons prefaces printed in the Metropolitanate of Kiev in the 17th century because of their content should be considered as an important part of this dedicated to clergy positions. The authors – clergymen, mostly representatives of the hierarchy used forewords as a good opportunity to pass on the knowledge.
Therefore, the “words to the clerical reader” turn up frequently in instructions, recommendations, orders, comments and refer to those elements of knowledge or the formation of the priest, which were then considered to be particularly important, timely, and worth of deep explanation. Thus the prefaces are integral part of the activities undertaken in the Metropolitanate of Kiev in favor of the Orthodox revival. It is worth noting that an important, if not essential, element of the reform was the restoration of priesthood.

Євген Букет. Діяльність Гервасія (Линцевського) та Мельхіседека (Значко-Яворського) щодо перепідпорядкування православних парафій Правобережної України // Особистість у локальному історичному просторі: Переяславщина: матеріали круг. ст. «Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проблеми, постаті», м. Переяслав, 15 жовт. 2020 р. / упоряд.: О. А. Горбовий, Т. Ю. Нагайко. Переяслав – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2020. – С. 27 – 30.