legal theory and philosophy of State and Law

Какой вклад был сделан марксизмом и теорией Е.Б.Пашуканиса в философию права? Необходимо осмыслить и провести критический анализ того вопроса, занимает ли Пашуканис и его теория достойное место как в истории философии права, так и в политической философии права или даже в экономической теории права, критической теории права и т.д. Заметим, что его культовая книга "Общая теория права и марксизма" (1924) по сей день продолжает быть причиной как споров и противоречий, так и восхищения и одобрения.
Именно над такими вопросами рассуждает в этой работе профессор Университета Лаваля Бъярн Мелкевик. Он помещает данные вопросы в характерный для них географический и в постсоветский политический контекст: коммунизм и человек: революционный дух, диссетентство, репрессии, травля и фанатизм. Автор исследует идеологические источники и работы, посвященные Пашуканису, для того, чтобы дать им критику или использовать их в целях формулирования правильной интерпретации марксизма. Речь идет о явном марксизме, а также о марксизме Энгельса, Ленина и Сталина. Может ли юридическая  современность оставить себе что-то из всех этих произведений, относящихся к тому смутному периоду, - в которых описывается вечный конфликт пролетариата и буржуазии, капитализма и коммунизма, идеалом демократии и всеми проявлениями этатизма - для конструирования философии права?
А точнее, сделала ли идеология социализма, осмысленная бывшим советским гражданином, которым являлся Пашуканис, важный вклад в философию права, юридический позитивизм или в социологию права?

La Direzione, d'intesa con l'Editore celebra, con questo "Speciale Venticinquennale", i 25 anni di vita della rivista Notariato, affrontando un tema di grande rilevanza per il presente e soprattutto per il futuro del Notariato, come emerge dalle risposte dei partecipanti alla Tavola Rotonda su "Professioni legali e nuove tecnologie" e dai numerosi scritti che la completano.

The Direction, in agreement with the Publisher, celebrates, with this "Twenty-five Year Special", the 25 years of life of the magazine Notariato, addressing a topic of great importance for the present and above all for the future of the Notariat, as emerging from the responses of the participants in the Round Table on "Legal professions and new technologies" and the numerous writings that complete it.

A tanulmány a globális kormányzásról való gondolkodás államelméleti narratívában való megjelenését, és annak fejlődéstörténetét tekinti át, vállaltan elmélettörténeti megközelítést alkalmazva. Vizsgálódásaink kezdőpontját a „már a görögök is” ismert fordulatának megfelelően az ókori Hellász jelenti, végpontján pedig a XXI. század szellemi kavalkádjában fellelhető aktuális gondolatok foglalnak helyet.

Hans Kelsen (1881-1973) was the most important jurist of the twentieth century and the founder of the Pure Theory of Law. His theory of International Law is grounded not only in his Neokantian perspective but also in the political thought of Dante Alighieri, sketched through the composition of the De Monarchia in 1317. In 1905 Kelsen wrote, indeed, Die Staatslehre des Dante Alighieri. Kelsen's aim was to clarify Dante's theory of the state. In this work we can grasp the following developments of his legal theory.

Validity, efficacy and coerciveness are all central concepts in legal theory. Every major legal theoretician has somehow touched upon in each of these concepts. However, their meaning and interrelationship remain problematic. Some of these problems originate from the adopted definitions of these concepts, some others from the ambiguous tone of legal philosophers. This article can be viewed as an effort to reconcile these three concepts and rediscover their central position in legal theory. In this regard, the article examines the work of three important positivists, each leading a different understanding of positivism: Austin, Kelsen and Hart. The article reaches the conclusion that the concepts of efficacy and validity are intertwined as the efficacy of the legal system has always been conceived of as the precondition for its validity. On the other hand, an individual norm's efficacy should have no effect on its validity. The connection of sanctions as the tool of coerciveness to these two concepts depends on the adopted definition of sanction. There are two understandings of sanctions: Normative and factual. In case the normative understanding or definition is adopted, sanction and coerciveness have very little to do with either validity or efficacy. If sanction is considered to be a factual "evil", however, its effect on the system's efficacy and validity increases.

Монографія присвячена концептуальному та контекстуальному дослідженню західноєвропейської ідеї суверенітету. Основна увага приділена значенню політичної міфології, складовою якої є суверенітет, для становлення та революційних перетворень сучасної держави. Автор зосереджується на революційних ідеях суверенітету, які здобули свого часу політичну вагу, юридичне обґрунтування та заклали основу державної міфотворчості. У роботі також розглядаються особливості трансформації суверенітету західноєвропейської держави за умов глобалізації та інтеграції.

Монографію присвячено феномену змін в інтерпретації правових норм. У першому розділі роботи розкриваються філософські й герменевтичні основи вчення про тлумачення права. Другий розділ містить загальний огляд сучасних інтерпретаційних систем (суб'єктивних, об'єктивних, динамічних, статичних) та їх співвідношення з динамічним тлумаченням права. Третій розділ присвячено практиці здійснення динамічного тлумачення правових норм у різних правових системах й зокрема у практиці Європейського суду з прав людини. На цьому фоні детально розглядається феномен динамічного тлумачення у практиці Конституційного суду України. Робота може бути цікава студентам юридичних факультетів, аспірантам-дослідникам проблем офіційного тлумачення права та, зрештою, всім небайдужим до означеної теми.

Hobbes’s political philosophy starts from a number of premises that are supposed to be self-evident, supplemented by various observations from experience. These statements are examined critically and in their interrelatedness in order to find out to what extent Hobbes provides a convincing system of thought. The importance of the basis of man’s actions, his self-interest, is inquired, since it serves as the basis of his practical philosophy. After this, Hobbes’s views on ‘moral’ notions are expounded. As it turns out, Hobbes maintains a number of concepts that have such a connotation, but interprets these in a specific way. The article is concluded with a modest systematic reconstruction of Hobbes’s main thoughts in practical philosophy.

The task to reshape governments in the countries confronted with the Arab Spring prompts the question whether there are necessary conditions to realize a stable society that simultaneously seeks to eliminate the elements that have led to the uprisings. Acknowledging some constitutional rights seems indispensable in such a process. I argue that such a state of affairs is indeed the case, at least now that the ‘old’ justifications to differentiate between people do not suffice anymore. That is not to say that the countries involved will have identical laws in each respect, but merely that a common basis has to be realized, manifested in political and legal equality, so this given does not derogate from the fact that each country’s specific legislation needs to be shaped in the light of its own history. Such a basis has no ‘moral’ character, but is simply a necessary condition to prevent sedition.

The status of ‘international law’ is examined critically. In the first section, the basis of (national) legislation is described. This consists of an inquiry into a credible meaning of ‘natural law’. It is focused on the question whether universal principles exist and, if so, of what kind. Section 2 deals with the issue of enforcement. National legislation invariably realizes this, but this is not obvious at the international level. Section 3 deals with human rights. It is discussed whether their presence points to the existence of ‘international law’. To this end, a possible reason for these rights to have developed is expounded.

The article is devoted to the problem of distorted transition of general philosophical categories
to the theory of state. The problem of distorted understanding of such categories as «essence»
and «content» of the state is analyzed. It was offered to consider the category of the essence
of a state as its static characteristic, which manifests itself in the institutionalization of the
established normative order, defines the state as a phenomenon and is characteristic of all
periods of its existence. The category of state content should be considered as a dynamic
parameter, which is intended to describe the changing characteristics of states of different
epochs: the power of affiliation, the provision of interests of various levels of generalization,
the functional load of the state, etc.

Dopo aver letto la tragedia tebana di Sofocle, il personaggio che mi ha più colpito è senza ombra di dubbio quello della coraggiosa e determinata Antigone. Secondo un'ottica giuspositivistica, gli ordini di Creonte dovrebbero essere rispettati, in quanto egli è la massima autorità urbana; poco importa se la legge sia ingiusta o non abbia un contenuto di verità. Il paradigma giuspositivistico subordina, infatti, il contenuto della legge all'autorità che l'ha creata (Autoritas, non veritas, facit legem) e quindi Antigone, infrangendo un divieto del sovrano, avrebbe commesso un reato, dato che la legge deve essere rispettata sempre e comunque anche quando essa non ci piace o non ne condividiamo i princìpi In quest'ottica, la giustizia non necessariamente deve avere dei contenuti veri, giusti e buoni, poiché essa nasce a partire da un nobile intento (e concreto), quello di mantenere l'ordine e la pacifica convivenza fra gli uomini. Personalmente ritengo che Creonte abbia confuso l'idea di giustizia con il concetto di "fare giustizia", compiendo così un grave errore. Il concetto di "fare giustizia" reca molto spesso in sé il germe della vendetta. La vendetta però non è mai un metodo efficace per riportare la pace, anzi, non fa altro che inasprire i conflitti e generare ulteriore caos. Alla luce di questo è altrettanto chiaro che la norma di Creonte non sia destinata a riportare l'ordine nella città dopo un conflitto, ma è una decisione presa in spregio al suo nemico, destinata a creare quindi nuove ostilità. Ogni ordinamento giuridico possiede dei valori e dei principi fondamentali che sono considerati inalienabili. Questi valori, nel caso della nostra Costituzione sono "riconosciuti", (non fissati o stabiliti), ciò significa che essi esistono da prima dell'ordinamento stesso, essi sono infatti diritti naturali che esulano dalla legge ma che al contempo sono desumibili dalla legge, la quale ad essi si ispira. Allo stesso modo anche la cultura e la civiltà greca aveva alcuni valori, quali la devozione per gli dei e il rispetto per i morti, che Creonte, negando la sepoltura al suo acerrimo nemico, ha infranto. Con la sua azione, quindi, non solo ha "offeso" gli dei ma ha pure trasgredito gli stessi princìpi che stanno alla base dell'ordinamento e ai quali la legislazione si ispira. Creonte inoltre, con il suo atteggiamento dispotico sembra quasi evidenziare la debolezza del suo governo. Uno Stato forte, infatti, tratta con dignità i suoi nemici e i suoi oppositori. La decisione di Creonte sembra voler cancellare l'identità e la dignità del suo nemico, ostracizzandolo come se non fosse mai esistito né lui né la minaccia che lui stesso incarnava. Sofocle mette in luce un aspetto controverso del potere tirannico, il timore del passato e degli oppositori. I tiranni temono visceralmente tutto ciò che a loro si contrappone proprio perché il loro potere non è basato sul consenso popolare ma sul terrore stesso e quindi potrebbe essere sovvertito da un'altra personalità altrettanto carismatica e forte. L'aspetto che però mi ha maggiormente colpito è l'opposizione di Antigone alla legge del tiranno, un rifiuto innescato dall'emergere nel suo animo del proprio senso critico. Lei ha valutato ingiusta la legge di Creonte e ha preferito seguire le sue leggi morali. Perché, se è vero che il senso critico e l'etica personale di ciascuno siano qualcosa di prettamente soggettivo, mutevoli da persona a persona, da cultura a cultura, e questo non aiuti a creare un quadro ordinato, al contrario disordinato, va tuttavia evidenziato come tale disordine sia tipico di ogni democrazia. Al contrario, L'ordine assoluto è tipico solo dei regimi dittatoriali perché in essi viene perpetuata la volontà di una sola persona, mentre nelle democrazie si cerca di rappresentare, per quanto possibile e richiamandosi ai principi fondamentali, la volontà ed i valori di tutti, arrivando ad una sintesi. A mio avviso, Il concetto di senso critico è strettamente connesso con quello della responsabilità individuale. Chiunque quando compie un'azione ne diventa artefice e/o colpevole. È quindi sempre bene valutare le azioni che stiamo per compiere, soprattutto quando esse derivano da ordini che provengono "dall'alto".

Teória štátu alebo štátoveda patrí do skupiny predmetov, ktorými študenti začínajú svoje štúdium na právnických fakultách na Slovensku. Hoci štátoveda ako vedná disciplína má svoj vyhranený a osobitný charakter, na študijné účely ju možno chápať aj ako propedeutický predmet, ktorý má študentom práva pomôcť pochopiť povahu, význam a fungovanie štátu a štátnej moci na účely ďalšieho právnického štúdia. V kontexte súčasných trendov sa ako obzvlášť dôležité javí ponúknuť študentom právnických fakúlt tie štátovedné poznatky, ktoré im umožnia pochopiť povahu, princípy a fungovanie moderného demokratického právneho štátu.

Zámerom zostavenia tohto repetitória bolo vytvoriť učebný text z jednotlivých oblastí teórie štátu, ktorý ponúka študentom práva v sústredenej forme vymedzené tradičné okruhy zo štátovedy, a to v rozsahu a podobe, ktoré sa vo viac či menej ustálenej podobe vyučujú na všetkých právnických fakultách na Slovensku.

Repetitórium pomáha pochopiť kľúčové pojmy, vzťahy, definície a vnútornú štruktúru základných pojmov, kategórií, princípov a modelov štátovedného myslenia. Prehľadne pomocou usporiadania textu ozrejmuje systematickú a logickú nadväznosť jednotlivých pojmov a okruhov teórie štátu pri priebežnom štúdiu. Heslovitá podoba textu má napomôcť k rýchlemu a pochopiteľnému prístupu k základným pojmom, kategóriám, princípom a modelom v štátovede, ako aj k vzťahom medzi nimi. Ako vhodná učebná pomôcka môže preto poslúžiť študentom pred záverečným hodnotením alebo štátnymi skúškami.

Zdroj a možnosť objednať za zvýhodnenú cenu (***10 % zľava***) :
https://www.iurislibri.sk/repetitorium-teorie-statu

At a time when citizens must rely on administration to tackle the urgent threats of global warming, a pandemic, and destabilizing inequality, critics both left and right would tear it down. Libertarian opponents denounce agency discretion as obnoxious to the rule of law and its norms of generality and neutrality. They argue that regulatory agencies violate the separation of powers and defy the principle of limited government. But their favored solution, a strict application of the non-delegation doctrine, would create a new, undemocratic separation of powers problem: ascribing to unelected judges responsibility for economic and social regulation. On the other hand, conservatives with a more authoritarian inflection would rescue agencies from their constitutional exile by placing them under more direct executive control. Bootstrapping agencies to the president’s electoral credentials, their solution carries Schmittian implications.

Administration fares little better in the hands of the left. They blame it for a variety of ailments: the reification of social differences and the juridification of human nature; regulatory capture; depoliticization of the economy and the subsidization of financial capitalism; and, ultimately, populist politics.

This paper will put administration on firm constitutional footing. It argues that critiques of the administrative state rely upon mistaken notions of popular sovereignty and the rule of law. First, they posit the law as the “will” of an organ-body democratic sovereign that is transcribed (however ham-handedly) by elected officials. Yet, as recent theory shows, there is no exogenous democratic will to transcribe. Second, they posit that this law can be uncontroversially applied by neutral judges and administrators. For them, the rule of law protects political equality through the unwavering application of abstract, general legislation. Critical theorists show, however, that the application of abstract law to concrete cases may only exacerbate inequality. Legal realists demonstrate that law is underdeterminate; unelected judges and administrators will inevitably find themselves smuggling outside values into their decision-making.

By treating administration as part of representative government, however, agencies can gain constitutional credentials. If democracy aspires not to universal consent and a formalist understanding of law, but instead to democratic autonomy (Urbinati & Warren, 2008), then administration can be legitimate. Indeed, agencies already serve as fora for representative politics as citizens organize around rulemaking. They also act as representatives themselves. By providing points of entry into policymaking, independent agencies help constitutional democracies ensure that power can respond effectively to popular demands while always remaining an empty place.

The state of law continues to be a current topic of research.
Main methods used in the article are the formal-dogmatic method and the
historical one. Such combination allows recreating the evolutionary nature of
the state of law throughout historical timeline. It is worth to initiate the
research question about the way of functioning of that state and its future.

Il recente libro "Oltre la legalità" di Paolo Grossi, Presidente emerito della Corte costituzionale, volendo stimolare riflessioni critiche sul futuro del diritto, porta con sé un rischio: che lo smascheramento, da parte dello storico fiorentino, della moderna superbia costruttivista, venga degradato ad apologia del creazionismo giudiziale. Se davvero così fosse, non avrebbero tutti i torti quei critici che segnalano come la crisi della fattispecie porti con sé una minaccia ai valori portanti della moderna civiltà del diritto.
Ad avviso di chi scrive, invece, il realismo di Paolo Grossi opera sì una rivalutazione del diritto giurisprudenziale, ma sempre nel quadro di un più ampio ripensamento dei processi di produzione del diritto - specie di quello contemporaneo. Processi ai quali partecipano anche, ma non solo i giudici.

The recent book "Beyond legality" by Paolo Grossi, President emeritus of the Constitutional Court, wishing to stimulate critical reflections on the future of law, carries a risk with it: that the exposure, by the Florentine historian, of the modern constructivist pride, could be degraded to an apology of the "judicial creationism". If this were really the case, those critics who point out that the crisis of the "case" (fattispecie) carries with it a threat to the fundamental values ​​of the modern civilization of law, would not be completely wrong.
In the opinion of the writer, however, Paolo Grossi's realism does indeed carry out a re-evaluation of jurisprudential law, but always within the framework of a broader rethinking of the productive processes of the law - especially of the contemporary one. Processes participated also, but not only, by the judges.

Marek Piechowiak's book Plato's Conception of Justice and the Question of Human Dignity is the first comprehensive study of Plato's conception of justice. It shows that Plato already referred to something we today call "dignity" and made it the foundation of his conception of justice. In Piechowiak's interpretation Plato is far from any form of totalitarianism, he praises human freedom, he cherishes the visible universe and the concrete human being. Justice is shown to be crucial for understanding the individual and his relationship with the state and law. This book proves that Plato's philosophy is strikingly contemporary and may provide foundations for modern-day human rights protection.

V predloženej vedeckej štúdii bližšie rozoberáme vznik a formovanie nemeckej idey právneho štátu (Rechtsstaatu), ktorej korene siahajú k Immanuelovi Kantovi. Na Kantove práce následne kriticky nadväzovali nemeckí teoretici počas celého 19. storočia. V štúdii zachytávame najpodstatnejšie názory relevantných autorov a v stručnosti ukazujeme, ako svojimi teóriami prispeli k formovaniu idey právneho štátu nielen v rámci nemeckej právnej vedy.

by Oswaldo Akamine Jr., Flávio Roberto Batista, Pablo Biondi, Carolina de Roig Catini, Carlo Di Mascio, Gabriel Martins Furquim, Celso Naoto Kashiura Jr., Márcio Bilharinho Naves
Pashukanis brought about an epistemological revolution within the jurisdictional field, for so long impenetrable to science, which continues to produce effects of knowledge and political effects. He was the one who identified, in the form of the juridical subject, the essential nucleus whose analysis has revealed its intrinsic link to capitalist forms of exploitation and oppression. From this angle, he was the only jurist capable of analyzing the law in the light of the method that Marx employed in his critique of political economy. By identifying the way in which subjectivity is structured under capital, Pashukanis was able to grasp the historical specificity of the form of the juridical subject, hence, the “essential difference” - as Marx said - which discriminates law as a social relationship, from social relationships in general.
This book has a dual purpose. On one hand, to allow direct consultation to the main concepts of Pashukanis' theory of law, supplying tools to learn a specific aspect of it; on the other, due to the complex intertwining of its theoretical field - and the inevitable redundancies resulting from it - to serve as a reliable introduction to the Russian jurist’ thought. Two unpublished texts by Pashukanis in Portuguese were also added. Thus, we hope that, with this Léxico, all the complexity and rigor of Pashukanis thinking can be more accessible to all those who wish to dispel the “illusion of jurisprudence”.

Виникнення, реалізація і припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин пов’язано із юридичними фактами. В багатьох випадках, для настання означеного наявність одного юридичного факту недостатньо. Для досягнення наслідків, встановлених правовою моделлю поведінки учасників цивільних правовідносин виникає необхідність в системному поєднанні декількох самостійних фактів, які мають юридичне значення. Така сукупність юридичних фактів в теорії цивільного права України отримала назву юридичний склад.
Юридичний склад – сукупність юридичних фактів, які в структурної єдності спричиняють настання наслідку в формі встановлення, реалізації і припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин в цілому. Юридичні факти входять до юридичного складу в якості його елементів.
Вказані елементи юридичного складу є відносно самостійними, оскільки несуть в собі автономні наслідки, встановлені правовою моделлю визначеною сторонами правовідносин. В той же час, такі юридичні факти в своєї сукупності формують цілісну систему, елементи якої знаходяться во взаємозв’язку і взаємозалежності. При цьому настання наслідку юридичного складу є результатом комбінованої дії всієї сукупності елементів, які входять до нього.
Вперше термін «юридичний склад» був введений в правову науку О. О. Красавчиковим. Поряд з терміном «юридичний склад» в теорії також використовується термін «фактичний склад». Не зважаючи на варіативність  поглядів вчених щодо наукової коректності того чи іншого терміну грунтовно, що термін «фактичний склад» некоректно відображає його юридичний зміст. Поняття «фактичного» і «юридичного» зазвичай протиставитися один одному. Під «фактичним» зрозуміло те, що не має значення для права, але суттєво для об’єктивної дійсності. Під «юридичним» розуміється сама сутність, виходячи з якої на основі правової моделі поведінки має бути вирішено спір про право. Сукупність юридичних фактів не має суто фактичний характер. Кожний факт знаходить свою юридичну оцінку перебуваючи в певному складі в якості одного із його елементів, який і породжує наслідки, які мають юридичне значення тобто в юридичному складі.
Можливість руху суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин в цілому, яка забезпечується окремими елементами юридичного складу щодо його кінцевої мети самостійного юридичного значення не має. Останній момент накопичення елементів юридичного складу трансформує його стан із фактичного до юридичного. Кількість елементів юридичного складу переходить в якість – він створює можливість настання наслідків, які передбачені сторонами в правовій моделі їх поведінки.
Іншими словами до завершення формування юридичного складу, його елементи носять фактичний характер. Юридичного значення вони отримують в результаті закінчення їх накопичення. До цього моменту будь яких юридичних наслідків в забезпеченні руху суб’єктивного цивільного права, юридичного обов’язку або цивільних правовідносин в цілому не виникає. Для їх настання необхідним є не тільки певний порядок, а й послідовність накопичення юридичного складу.
В зв’язку із зазначеним проводиться наступна класифікація юридичних складів в теорії цивільного права України: за критерієм складності структури: юридичний склад із незалежним формуванням його елементів, юридичний склад із послідовним накопиченням елементів і юридичний склад із диференційованим структурним принципом його побудови.
Для першого характерно вільне накопичення елементів юридичного складу. Для другого типу юридичного складу накопичення його елементів відбувається в нормативно встановленій послідовності. При цьому кожен елемент юридичного складу є умовою встановлення наступного. Юридичному складу із диференційованим структурним принципом побудови присутня варіативність накопичення юридичних фактів як у вільному порядку, одночасно із наявністю умов для послідовного формування елементів складу.
По способу фіксації юридичних фактів в правовій моделі юридичного складу  останні поділяються на імперативні (обов’язкова наявність яких встановлена нормативним приписом), диспозитивні (такі, що встановлені за домовленістю сторін) або альтернативні (такі, що комбінують в собі два з вищеозначених). За галузевим принципом побудови елементів юридичних складів: однорідні (такі, що містять в собі юридичні факти однієї галузі права) і комплексні (включають до юридичного складу різногалузеві юридичні факти). По критерію завершеності: завершені (такий юридичний склад, в якому закінчено накопичення його елементів відповідно до встановленої правової моделі) і незавершені (юридичний склад, в якому не сформовані один або декілька його елементів, в результаті чого настання очікуваного наслідку неможливо). В залежності від структури елементів юридичного складу: прості і складні (обтяжені таким елементом як правовідносини).
В Цивільному праві України непоодинокі випадки настання одного й того ж юридичного наслідку в процесі функціонування диференційованих юридичних складів. Такі юридичні склади мають назву альтернативних. Характерним для них є можливість спричинення незалежно один від одного тотожнього наслідку.
Поряд з альтернативним юридичним складом також існує бланкетний. Під ним слід розуміти юридичний склад, зміст елементів якого безпосередньо в правовій нормі не, але наводяться юридичні ознаки, з встановленням яких виникають відповідні наслідки.

Viene pubblicata col titolo di Lo Stato in Dante una nuova edizione italiana di Die Staatslehre des Dantes Alighieri, opera giovanile del massimo filosofo del diritto del Novecento, Hans Kelsen. Pubblicata per la prima volta nel 1905 nei Wiener Staatswissentschaftliche Studien, quando Kelsen era ancora uno studente di soli ventiquattro anni, era apparsa in prima edizione italiana nel 1974 col titolo di La dottrina dello Stato in Dante (Boni, Bologna).
Novità di questa riproposta sono una presentazione di Pier Giuseppe Monateri, dal titolo Kelsen e Dante: oltre Schmitt? (pp. 7-15), e una Postfazione di Tommaso Edoardo Frosini (pp. 211-215). Permangono invece rispetto alla prima edizione italiana la traduzione di Wilfrido Sangiorgi e il notevole saggio di Vittorio Frosini, Kelsen e Dante (pp. 17-27), che funge da ricca prefazione e chiave di lettura dell’opera.

This paper explores the role of amthal (instances of figurative language, translated as “similitudes,” “parables,” or “analogies”) as an element essential to the unity of form and function in Islamic intellectual discourse. The uses of amthal across premodern Islamic discourse — from revelation, to legal and theological treatises, to poetry and narratives by ulema — was for authors an essential means of instilling moral agency in their communities, allowing Muslim intellectuals to transcend textualism, empiricism, and individuality and access internal, divine states through dhawq (spiritual or “fruitional” experience). The use of amthal began to erode with the onset of modernity, causing Islamic discourse to lose the spirit of its law and descend into the polemicism of political theology, dividing form from function in scholarly works; a divide between how a work is communicated and what it communicates. Modern literature may provide a means of catalyzing change proactively: to rise above purely empirical, textual, and polemical discourse and embody the “spirit of the law,” Islamic intellectuals should seek to cross barriers between the academic and literary by integrating the use of amthal in and outside of their scholarly work.

Бъярн Мелкевик - титулярный профессор университета Лаваля (Канада). Профессор Мелкевик получил известность как выдающийся специалист в области философии и теории права, юридической методологии, сравнительного правоведения и юридической аргументации. Его авторству принадлежит более двухсот работ, изданных на французском, английском, испанском и русском языках.
Только за последние несколько лет профессор Мелкевик являлся приглашенным профессором в Университетах Тулона, Боготы, Монпелье, Тулузы и Лиона.
Б. Мелкевик – с 2005 г. главный редактор книжной коллекции «Inter-Sophia» в Издательстве Университета Лаваля; с 2000 г. соредактор редактор книжной коллекции DIKÉ в в Издательстве Университета Лаваля.
Автор более 200 публикаций в области теории и философии права, международного и конституционного права.
Осенью 2015 года Издательский Дом «Алеф-Пресс» опубликовал первую книгу профессора Мелкевика на русском языке под названием «Юридическая практика и ее отражение в философии права». В январе 2017 года на русском языке вышли работы «Марксизм и философия права: случай Пашуканиса» и «Юридическая эпистемология и уже-право». Книга Бъярна Мелкевика, посвященная творчеству Юргена Хабермаса, была подготовлена под редакцией профессора Санкт-Петербургского государственного университета, доктора юридических наук, А.В. Полякова – специалиста в области теории и философии права, автора собственной оригинальной коммуникативной концепции права. В данный сборник вошли статьи Б. Мелкевика о применении коммуникативной модели Ю. Хабермаса в юридической науке, написанные в разное время и выбранные для публикации самим автором.

Explaining what made ancient Greek law unusual, Michael Gagarin observes that most premodern legal cultures "wrote extensive sets (or codes) of laws for academic purposes or propaganda but these were not intended to be accessible to most members of the community and had relatively little effect on the actual operation of the legal system."  This article addresses the implications of writing for customary or regional law in South and Southeast Asia.  The textual tradition of Dharmaśāstra ("Hindu law"), which canonizes a particular model of Brahmin customary norms,  can certainly be called a "scholarly" exercise, and it was also intended as propaganda for the Brahmanical cosmopolitan world order. But it also formulated a procedural principle to recognize the general validity of other, even divergent, customary norms, though for the most part such rules remained lex non scripta.  On the other hand, inscriptions provide evidence that writing was used for diverse legal purposes and offers glimpses of actual legal practice.  In these records, customary laws are sometimes laid down as statutes by decree of a ruler or community body, or are simply invoked as long-established customary rules.  But even when Dharmaśāstra texts are not directly cited, their influence over the longue durée is discernable in the persistence of śāstric legal categories and terms of art.  This influence is even more evident in Java, where legal codes on the Dharmaśāstra model were composed in Javanese, and where the inscriptions came to exhibit a closer connection with śāstric discourse than is found in India.

Es scheint in Gesellschaften die Neigung vorzuherrschen, dann etwas durch viel Gerede herbeibeschwören zu wollen, wenn es im Begriffe ist zu verschwinden: Menschenwürde. Aus diesem Grunde gehe ich in meiner Arbeit der Frage nach, wo und wie der Begriff Menschenwürde erstmals in Rechtstexten vorkommt, woher er eigentlich stammt, was sein Bedeutungsgehalt ist ebenso wie seine ontologische Verankerung und wie dieser Begriff in der gegenwärtigen Informations- und Wissensgesellschaft zu einem Schaumwort wurde.  Sie, die vielgepriesene Menschenwürde, wird sie in der Rechtsprechung und in der Wissenschaftspraxis mit Füßen getreten?

In meiner Arbeit wird zunächst den Verwendungen des Ausdrucks 'Menschenwürde' in Rechtstexten der UNO und in ausgewählten Rechtsordnungen nachgegangen. Ihre Unantastbarkeit wird in der Verfassung der Bundesrepublik Deutschland postuliert. Dennoch fehlt diesem Begriff ein konkreter Gehalt, kann er doch zur Legitimation von was auch immer verwendet werden; es handelt sich um eine defensive Zeitgeistbeschwörung nach der Katastrophe des II. Weltkrieges.

Anhand von konkreten Beispielen aus der Rechtssprechungs- und Wissenschaftspraxis wird schließlich gezeigt, dass dort Menschenwürde mit Füßen getreten wird.

Dennoch gilt es, die seit Jahrtausenden hochgehaltene Menschenwürde zu verteidigen, die ein moralischer Anspruch des Menschen an sich selbst ist.

Б’ярн Мелкевік – почесний професор університету Лаваля (Квебек). Професор Мелкевік здобув популярність як видатний фахівець у галузі філософії і теорії права, юридичної методології, порівняльного правознавства та юридичної аргументації. Він є автором більше ніж двохсот робіт, виданих французькою, іспанською та російською мовами.
Б. Мелкевік отримав звання кандидата юридичних наук в Університеті Осло (Норвегія) й доктора юридичних наук в Університеті права, соціологічних і економічних наук (Париж, Франція). Читає курси лекцій: «Філософія права», «Юридична логіка і аргументація», «Юридична епістемологія» та ін. Виступав запрошеним професором в Університеті Тулона (2010), Університеті Боготи (2011), Університеті Монпельє (2013), Університеті Тулузи (2015), Університеті Ліона (2015).
Б. Мелкевік  (з 2005 р.) – головний редактор книжкової колекції «Inter-Sophia» у видавництві Університету Лаваля, (Квебек); з 2000 р. – співредактор редактор книжкової колекції DIKÉ.
Б’ярн Мелкевік є постійним автором українського журналу «Філософія права і загальна теорія права», головним редактором якого є член-кореспондент Національної академії правових наук України, філософ права проф. С. І. Максимов. Це дало можливість поєднати у цьому виданні опубліковані в журналі в різні роки статті Б. Мелкевіка, які було перекладено українською вітчизняними авторами.
У матеріалах, які увійшли до цього видання, автор розмірковує над нерозривністю розуміння права та сучасної філософської рефлексії. Високо оцінюючи значення філософії права для забезпечення потреб сучасної демократії, він розглядає історичну роль філософії права у тих процесах, котрі асоціюються із концептуальним розумінням права, щоб розкрити її сутність як юридичної дисципліни та її доцільність як простору для аналізу й обговорення питань про природу та роль права. Тому й філософію права проф. Мелкевік цінує більшою мірою за ті горизонти і можливості, які вона нам відкриває, ніж за її славне минуле. Автором також подається критичний аналіз постмодернізму, що виступає як певний філософсько-правовий проект, в якому заперечується будь-яка раціональність, а тому він є проектом радше естетичним, аніж юридичним. Крім того, автор розглядає актуальні питання толерантності до несправедливості як загрози демократії і правам людини, індивідуальної свободи і автономії права.

On the centenary of Feliciano Benvenuti’s birth, this article analyses his
legal scholarship on administrative activity. The article is divided into three
parts.
The first examines the paradigms of Benvenuti’s thinking, represented principally by personal freedom, a central concept that reverses the traditional idea of the connection between freedom and authority; the republican Constitution, which defines the purpose of administrative activity and changes the position of the administration, as well as the interconnections between persons, society and authority; and the legal system and Normativism.
The second part analyses the essential elements of the jurist’s theory on administrative activity: the theory of function, the administration based on the principles of equality, objectivity and participation, and the theory of administrative acts. In this analysis, the author takes into account both the general theoretical background and the historical-social context, identifying the main characteristics of each element. Finally, the third part describes the innovative features of Benvenuti’s theory on administrative activity, analyzing the elements that remain to this day and those that, instead, have displayed transience.